“Найкращий намет” скорочено Ярослав Стельмах
Переказ “Найкращий намет” Ярослава Стельмаха Ви можете прочитати більш детально.
Сергійко та Митько до табору відправлятися не хотіли, проте батьки все рівно їх відправили. Попри те, що табір був не готовий до початку роботи, діти залишилися. Сергій потоваришував з учнем музичної школи Славком, той мав акордеон і щодня на ньому грав.
В таборі ще тривало будівництво, всюди ходили робітники, які переносили будівельні матеріали, прибирали сміття, фарбували. Тренер Сергій Анатолійович попередив дітей, що табір відкриють післязавтра, а так як вони прибули завчасно, допомагатимуть робітникам завершити всі роботи. Далі їх чекають розваги – вікторини, змагання, військова гра, пісні біля вогнища, відпочинок на річці.
Вожата Ірина Василівна переписала всіх дітей, які приїхали. Їх було 27. Сергій Анатолійович дав завдання дітям – облаштувати житлову площу: розставити ліжка та розстелити 9 наметів. Загони доросліших повинні були жити в справжніх військових наметах, а менші — у будинках.
Сергій, Митько і Славко облаштувалися в третьому наметі. Потім Сергій Анатолійович відправив їх розвантажувати машину з дошками. Митько задумав стати організатором процесу – сигналив з кабіни водія. Це означало, що потрібно подавати дошки. Трохи згодом Митько вирішив завести машину і вона одразу почала їхати, оскільки стояла на швидкості. Машина трохи не наїхала на Сергія Анатолійовича.
За таку витівку дітей насварили і хотіли відправити назад до міста, та водій відмовився їх везти.
Після цього Сергія з Митьком попросили рознести матраци по наметах та будиночках. Спершу хлопці носили по одному матрацу, потім по три, потім взяли дерев’яні носилки і поклали на них одразу чотири матраци. А потім побачили возика і почали перевозити по сім матраців. За винахідливість друзів похвалив начальник табору.
Вечері, на лінійці, всім вихованцям висловили подяку, а Митька та Сергія ще й привселюдно насварили.
Попри відсутність освітлення школярі захотіли ночувати у справжніх наметах. Там вони ближче знайомилися та знаходили друзів. Сергій, Митько і Славик були утрьох. Митько хотів налякати дівчаток, накинувши на себе біле простирадло, але сплутав намети і забіг до намету директора табору, за це отримав погрозу бути відправленим додому. Та Митько переконував хлопців, що директор дуже злякався. Потім кожен з хлопців розповідав різні історію. Славик – про те, як лиходії порізали Паганіні всі струни окрім однієї, але той все рівно заграв. Сергій – кіно про ковбоїв, а Митько моторошну історію про чорний-пречорний ліс і злякав Славка ухопивши того за ніжку.
Славко хотів зіграти на акордеоні, та директор табору приказав лягати спати.
Славик і Митько заснули, а Сергійко почув якісь рухи на вулиці. Злякався і розбудив хлопців. Вони подумали, що то злодій. Сергійко і Митько зважилися зловити його, вийшли на двір, а Славко перелякався і став чекати у наметі.
Біля їдальні хлопці побачили постать, яка прямувала до наметів. У руці цієї особи було щось важеньке.
Митько почав кричати, що злодія оточено, з намету вийшов директор табору, присвітив ліхтариком і побачив Славка, який все таки вийшов ловити злодія, та незнайомого хлопця, в якому Митько і Сергій впізнали свого однокласника – Миколу Масюкіна. Хлопець їхав до бабусі, запізнився на автобус і поночі пішки подолав 20км шляху.
Після нічного переполоху діти полягали відпочивати, а серед відпочиваючих з’явилася думка, нібито Славко – перший у світі відчайдух. Генка отримав кличку Мусюкін, він поселився в одному наметі з Митьком, Сергієм і Славиком.
Через 3 дні всі будівельні роботи було завершено і у табір прибули інші діти.
На лінійці дітлахам та працівникам оголосили подяку за те, що допомогли підготувати табіру для дітей. Після цього почався концерт художньої самодіяльності біля головного вогнища табору.
Там діти співали, танцювали, читали вірші, розповідали смішні історії. Славко зіграв на своєму акордеоні. Перез відбоєм найстарші хлопці почали пускати феєрверки – всі були раді такому святкуванню. А Митько вкинув у вогонь частину автомобільної шини, вона почала чадіти і діти були вимушені розійтися.
Вожата і друзі вирішили, що Славко повинен зіграти на акордеоні. Обрали пісню і розпочали тренування. Довідник цікавих фактів та корисних знань. Для підготовки було п’ять днів. Люська придумала, що можна зробити піраміду з людей, на якій вгорі вона зробить «ластівку». Люська займалася балетом і для неї такий трюк був легким.
Але Митько зіпсував виступ – він запустив ракету-феєрверк. Люська на верхівці піраміди захиталася і конструкція розсипалася.
Кілька секунд було тихо, але Славко акордеоні продовжував грати далі, хоча вже лежав на землі.
Група Ірини Василівни отримала останнє місце. А Славикові вручили особливу винагороду – за те, що не розгубився, і продовжував грати лежачи, і за мужність, бо не піддався паніці, коли почало горіти сміття біля кухні. Це трапилося через попадання запущеної ракети-феєрверка у сміттєвий бак.
Пройшов тиждень. У таборі оголосили змагання на кращого рибалку, на якому Митько мав надію вибороти перше місце.
Щоб отримати перемогу, Митько вирішив обманути всіх і підкормити рибу. Коли вони з Сергієм прийшли до річки, побачили що всі діти підгодовують рибу.
Наступного ранку розпочалося змагання, тривали вони 2 години і за цей час ні в кого небуло кльову. Більшість дітей пішли назад до табору, а за декілька хвилин до кінця Славко таки впіймав карасика розміром з долоньку і переміг. Його фото розмістили в їдальні. «Вячеслав Денисюк — кращий спортсмен-рибалка 1-ї зміни» – саме так підписали фото переможця.
Школярам у таборі було хороше, окрім ігор та змагань вони збирали полуницю у сусідньому фермерському господарстві. Та більше за все діти любили річку і хотіли знаходитися там більше часу.
Під час спортивної години — всі грали в теніс, баскетбол, бадмінтон, пінг-понг. Сергій і Митько обрали собі футбол там було більше гравців і вони могли втекти з поля до річки непомітно. Сусідній табір, що розгорнувся на протилежному березі річки мав кілька човнів і діти з нього обзивали хлопців «сухопутними пацюками» та іншими словами.
Якось Сергій і Митько побачили у воді 2 деревини, дістали їх і змайстрували плотик, який сховали у кущах.
Наступного дня всі четверо друзів йшли випробовувати пліт. Митько не хотів, щоб Славко йшов з ними, бо не знав чи витримає пліт 4 дітей. Плотик витримав, але коли Славко хотів сильно відштовхнутися палицею, не вирахував силу і палка застрягла у мулі. Жердина залізла в ґрунт, а Славко повис на ній, бо міцно тримався і не хотів відпускати. Отож, Славко залишився серед річки висіти на жердині. Славко згодом зміг вхопитися за мотузку, що звисала з борту, і його дістали з річки. Хлопці повернулися по палицю і залишили Славка на березі, далі плавали вже без нього. Більше він з ними не ходив плавати.
Закінчувався другий тиждень. Дітям повідомили, що через 2 дні у таборі буде військова гра між їхнім табором та табором «Сміливий». Таку ідею запропонував хлопець Микита, який жив у «Сміливому». Микиту у його таборі не любили, бо він робив багато шкоди і обманював вихователів, батьків.
Гра полягала у тому, щоб зірвати якомога більше погонів з гравців протилежної команди та заволодіти прапором противника. Для змагання човни поділили порівну між таборами.
Наступного дня всі готувалися до змагання – копали окопи, вивчали місцевість, де можна ховатися. А ввечері біля річки Славко, Сергій і Митько побачили Микиту, який шпигував. Цей шпигун хотів знати, де укріплення «Сонячного».
Задля перемоги хлопці вирішили прокинутися раніше і на плоту дістатися на берег противника.
Вожата розбудила свою команду о четвертій ранку, перекусивши бутербродами хлопці пішли на річку. Там вони побачили густий сивий туман, що витав у повітрі. Перепливши на берег табору «Сміливого» друзі сховали пліт і розійшлися по схованках – у ліс, в копиці соломи та чагарники біля лугу. Хлопці сиділи далеко один від одного і не знали що відбувається навколо та на іншому березі. Раптом вони почули крик і побачили, що Гену спіймали противники. А від лісу біг Митько з прапором, за ним бігли «зелені». Коли противник впіймав Генку, вирішили переховати стяг, закопати його під стіною. Оскільки лопати у них не було, доки її шукали, Митько вийшов зі свого укриття, зірвав з охоронця стягу погони і почав тікати. Він бігав лісом, а тоді вскочив у кущі до Сергія і Славка.
Хлопці почали думати що робити далі, адже їм треба перебратися на свій берег. І тут Славко сказав «Сидіть тихо» а сам вискочив з кущів. Звісно всі зграя «зелених» кинулася за ним, вони не знали, що в кущах сидять інші вороги. Поки Славко втікав, хлопці побігли до річки, стрибнули у човен і переплили на той берег.
З іншого берега їх вже чекали вожаті і інші товариші. Митько стояв на носі човна, а в руках у нього майорів ворожий прапор. У човні кричать «ура» – цей крик підхоплюють на тому березі і здається, що вся країна чує його і радіє перемозі. А з іншого берега чути одиноке «ура», то Славко кричить, наш Славко! Славко з найкращого намету!
Автор переказу – Гнатюк Юлія (J-G)
Матеріал надано лише для публікації на сайті dovidka.biz.ua від 4 вересня 2018 року.
