«Названий батько» читати, скачати. Казка

Українська народна казка «Названий батько» читати повністю онлайн та скачати текст у зручному форматі. Автор переказу та сучасної адаптації твору – Олег Гнатюк.

Казка «Названий батько» читати

Переглянути текст в зручному форматі

Жили колись три брати. Рано залишилися вони сиротами: ні батька, ні матері, ні хати, ні господарства не лишилося. Не було за що й жити, тож вирішили вони піти в люди та найнятися на роботу.

Ідуть дорогою та й думають:
— От би зустріти доброго господаря. Щоб і праця була чесна, і людина хороша.

Йшли вони, йшли, аж назустріч їм старий дідусь із довгою білою бородою. Зупинився він та й питає:

— Куди це ви, діти, мандруєте?

— Роботу шукаємо, — відповіли брати.

— А хіба у вас свого господарства немає?

— Немає, — кажуть. — Якби трапився добрий чоловік, ми б його слухалися, чесно працювали й шанували, як рідного батька.

Усміхнувся дід і мовив:
— Якщо так, то будьте мені за синів, а я вам буду за батька. Слухайте моїх порад — і я навчу вас жити чесно, не відступаючи від правди.

Погодилися брати й пішли разом із дідом.

Довго вони мандрували лісами й полями, аж побачили білу чепурну хату у вишневому садку. Біля хати поралась дівчина — гарна, мов квітка.

Подивився на неї старший брат і сказав:
— Якби мені таку дружину та ще трохи господарства — волів і корів, я був би щасливий.

Дід відповів:
— Буде тобі і дружина, і достаток. Тільки пам’ятай: ніколи не зраджуй правду.

Засватали вони дівчину, справили весілля, і старший брат залишився жити в тому домі.

Далі пішли вже втрьох.

Минуло трохи часу, коли побачили вони іншу гарну садибу. Біля неї шумів млин, а поруч виблискував став. На подвір’ї працювала вродлива й працьовита дівчина.

Середній брат подивився на неї та й каже:
— Якби ця дівчина стала моєю дружиною, а ще був би в мене цей млин та ставок, то вистачило б мені хліба на все життя.

— Добре, — мовив дід. — Нехай буде по-твоєму. Але й ти пам’ятай: живи по совісті й не цурайся правди.

І цього брата одружили. Він оселився біля млина, а дід із наймолодшим рушили далі.

Незабаром вони дійшли до маленької старої хатини. З неї вийшла дуже гарна дівчина, але вбрана вона була так бідно, що на її одязі латка була на латці.

Наймолодший брат глянув на неї й тихо сказав:
— Якби мені одружитися з цією дівчиною, ми б чесно працювали, жили власною працею і завжди ділилися б хлібом із тими, хто потребує допомоги.

Дід усміхнувся:
— Добре, синку. Хай буде так. Тільки не забувай того, що зараз сказав.

Одружив він і наймолодшого брата, а потім попрощався й пішов світ за очі.

Минали роки.

Старший брат розбагатів. Збудував великий будинок, назбирав чимало худоби й грошей. Але що більше мав, то жадібнішим ставав. Усі його думки були лише про те, як примножити свої статки, а допомогти бідній людині він і не думав.

Середній брат теж зажив заможно. На нього працювали наймити, а сам він лише роздавав накази та жив у достатку.

А наймолодший жив скромно. Якщо в домі був шматок хліба — ділився ним із сусідами й мандрівниками. Якщо ж самому не вистачало, то не нарікав на долю.

Минув час, і старий дід вирішив повернутися та подивитися, чи пам’ятають його сини про правду.

Спершу прийшов він до старшого брата. Одягнувся в лахміття й удав із себе бідного старця.

— Добрий чоловіче, — попросив він, — дай хоч окраєць хліба голодному.

Старший брат навіть не глянув на нього.
— Працювати треба, а не жебракувати. Я теж колись був бідним, але всього досягнув сам.

А добра в нього було стільки, що й перелічити важко: комори повні зерна, стайні — худоби, скрині — золота.

Нічого не сказав дід. Відійшов трохи від двору, озирнувся — і раптом усе багатство спалахнуло яскравим полум’ям.

Пішов він до середнього брата.

Біля млина дід уклонився й попросив:
— Дай, добрий чоловіче, хоч трохи борошна. Нічого мені їсти.

А той лише махнув рукою:
— Мені самому не вистачає. Ходить тут усяких прохачів без ліку.

Знову нічого не відповів дід. Відійшов трохи, озирнувся — і млин із господарством теж охопив вогонь.

Нарешті прийшов він до наймолодшого брата.

Той жив скромно, але в хаті було чисто й затишно. Побачивши старця, господар одразу запросив його до оселі:

— Заходьте, дідусю, відпочиньте й повечеряйте з нами.

Дружина теж пожаліла подорожнього. Дала йому чистий одяг, нагодувала гарячою вечерею.

Коли старий перевдягався, вона помітила на його грудях страшну рану.

— Що це з вами, дідусю? — запитала вона. — Хіба її не можна вилікувати?

Старий сумно похитав головою:
— Ліки є, але навряд чи хтось погодиться їх дати.

— Скажіть які. Якщо зможемо — допоможемо.

— Треба, щоб господар власноруч спалив свою хату і все, що має. А попелом від того вогню треба присипати мою рану. Тоді вона загоїться. Але хто ж заради чужої людини пожертвує всім своїм добром?

Замислився наймолодший брат. Довго мовчав, а потім звернувся до дружини:
— Як ти думаєш?

Вона відповіла:
— Хату й господарство можна нажити знову. А людського життя не повернеш.

Зітхнув чоловік.
— Що ж, виносьмо дітей із хати.

Винесли вони дітей, самі відійшли вбік. Дуже шкода було нажитого добра, але ще більше шкода було старого.

Узяв господар смолоскип і підпалив свою оселю.

Спалахнула хата, полум’я піднялося високо в небо… Та щойно вогонь згас, на тому самому місці з’явився новий будинок — більший, красивіший й затишніший, ніж був раніше.

А старий дід стояв поруч і лагідно всміхався.

— Бачу, сину, що з усіх трьох лише ти залишився вірним правді. За добре серце й щиру душу буде тобі щастя на все життя.

Тільки тоді чоловік упізнав у старому свого названого батька. Кинувся до нього, щоб обійняти, але дід уже зник.

Бо то був не звичайний мандрівник.

То була сама Правда людська, яка час від часу приходить у світ, щоб перевірити, чи не забули люди, що найдорожче багатство — це доброта, милосердя і чисте сумління.

Автор переказу та сучасної адаптації твору – Олег Гнатюк

Казка «Названий батько» скачати

Казка «Названий батько» скачати fb2, pdf, epub. Українська народна казка «Названий батько» завантажуйте повністю українською мовою (щоб скачати, обирай і натискай на іконку потрібного формату):