Образ Мазепи в світовій літературі

Гетьман Іван Мазепа є найбільш відомим в Європі та Америці представником України. Йому присвячено 186 гравюр, 42 картини, 22 музичних твори, 17 літературних творів, шість скульптур. Ім’я Мазепи було і залишається досить популярним. Серед найбільш відомих творів про Мазепу:

гравюри І. Мигури, І. Щирського, Д. Галяховського, Л. Тарасевича, М. Бернінгротга;
музичні інструментальні та оперні твори П. Сокальського, К. Педротті, Ш. Пурні, Дж. В. Гінтона, Ф. Педреля, П. Чайковського, М. Гранваля, Ф. Ліста, Ж. Матіаса, О. Титова, С. Рахманінова.
поетичні та прозові твори: Дж. Байрона, В. Гюго, Ю. Словацького, О. Пушкіна, Ф. Булгаріна, Г. Асакі. Ось найвідоміші твори про гетьмана:

«Мазепа» – поема Гюго;
«Полтава» – поема А. С. Пушкіна. У своїй поемі Олександр Пушкін малює образ гетьмана Мазепи як зрадника царя Петра І. У той же час, на думку деяких сучасних українських істориків, Пушкін вказав в поемі, що справжньою метою гетьмана було здобуття Україною незалежності:
«Мазепа» поема Байрон: Поема має мало спільного з біографією гетьмана, центральний епізод – юного Мазепу, пажа польського короля Яна II Казимира, оголеним прив’язують до спини коня, якого відпускають в степ, в покарання за зв’язок з дружиною шляхтича.
«Мазепа» – історичний роман російського письменника Ф.Булгаріна (1834);
«Мазепа» – поема німецького автора Г. Штебіна (1844);
«Іван Мазепа» – чеського автора І. Фріча;
«Мазепа в Молдові» – молдавського автора Г. Асакі;
«Молодість Мазепи» – українського автора М. Старицького;
«Мазепа» – поема українського автора В. Сосюри. У поемі пристрасне зізнання Мазепи в любові до своєї України, до своїх співвітчизників.
«Батурин» – повість українського автора Б. Лепкого;
«Мазепа, гетьман український» – поема українського автора Степана Руданського;
“Мазепа” Юліуш Словацький. Письменник створив дві драми, в основі яких історія Мазепи: першу — 1834 року, яку сам потім знищив, а другу — 1839 року, і то був єдиний твір поета, поставлений за його життя на сцені. Драма Ю. Словацького «Мазепа» заснована на історичних реаліях. Його герой, шляхетний, хоч дещо необачний, був утягнений у похмуру драму, в якій рушійними силами є боягузтво короля, злочинна любов Збігнева та сліпа ненависть воєводи. Честь не дозволяє Мазепі, який не був сам закоханий, а став свідком кохання, розкрити всі обставини «забороненого кохання», що наражає його на жорстоку помсту магната. У кульмінаційній сцені його за розпорядженням ревнивого воєводи за-муровують заживо в глухій кімнаті, але й перед лицем жахливої смерті він не видає таємниці нещасних закоханих, яким щиро співчуває. В останню мить його за наказом короля розмуровують і напівмертвого виносять із могили, чим завершується його випробування смертю.Але на героя чекає ще одне тяжке випробування — скачка зв’язаним на дикому коні степами України, яка в метафоричному сенсі є його Голгофою. З сюжетно-композиційного погляду ця сцена видається зайвою, повтором, навіть такою, що порушує жанрові засади драми. Але вона необхідна авторові для остаточного зображення міфічності Мазепи.