“Патетична соната” скорочено

патетична соната скорочено Скорочені твори

Микола Куліш “Патетична соната” скорочено читати скорочено варто, щоб згадати сюжет твору, написаного 1929 року.

“Патетична соната” скорочено читати

Епіграф

Із спогадів мого романтичного нині покійного друга й поета Ілька Юги на Жовтневих роковинах у клубі ЛКСМУ про свій незавидний, як сказав він, проте повчальний революційний маршрут.

І

1-4

Вулиця старого провінційного міста, на ній двоповерховий будинок з табличкою «Дім генерал-майора Пероцького». Революційна весна, Великодня ніч. На горищі будинку дві кімнаті – в одній з них поет пише листа. Він же оповідач Ілько Юга. Поряд з ним кімната, яку займає модистка Зінька (насправді повія). До Зіньки приходять двоє гостей, яких вона відправляє геть – тепер-бо Великодня ніч, вона зайнята. Зінька приходить до Ілька й питається чи не хоче він піти з нею до церкви. Ілько відмовляє – він пише листа. Зінька трохи засмучена йде геть.

5-8

В будинку є підвал. Там жінка Настя чекає свого чоловіка Оврама, якого вже три роки як забрали на війну. Відтоді вона рахує краплі, що крапають тут з труби. Тут же в підвалі готують листівки та брошури «Коли скінчиться війна». Їх готують літній чоловік і парубок, товариш Ілька, Лука. Коли брошури готові, Лука йде до Ілька просити його разом йти на завод роздавати їх. Ілько відповідає, що не може йти – він же пише листа! Це вже сто тридцять перший лист, який він пише своїй коханій. Ще жодного він не відправив. Лука закликає негайно відправити листа і йти разом роздавати брошури. Поет згоджується.

В квартирі Пероцький перевіряє рахунки. Він наказує своїй економці Анет зменшити витрати. Жорж, молодший син Пероцького, просить Анет поки не видавати його батькові. Він от-от стане прапорщиком, там зарплатня буде більшою і він все віддасть. Анет згоджується. Жорж йде до Зіньки зібрати плату за квартиру. Вона спочатку не хоче його впускати та згодом здається.

9-16

В сусідній квартирі до Пероцького живуть Ступай-Ступаненки – батько з дочкою. Марині, що увесь час грає «Патетичну сонату» Бетховена й адресований лист Ілька. Ступай-Ступаненко хоче відродити славну козацьку Україну. Марина ж навпаки хоче нової України, вільної, без старини. Поки вони з батьком вкотре сперечаються, Ілько лишає на порозі листа. Лист зворушує Марину й вона одразу пише відповідь.

Поки батька немає вдома до Марини приходить її давній товариш з гімназії, старший син Пероцького, корнет Андре. Він прямо з фронту й ладен для дівчини небо прихилити. Вона ж питає чи поділяє він її ідею нової України. Він відповідає, що йому байдуже, аби лиш вона була з ним. Марина говорить, що їй потрібен той, хто зможе збудувати новий світ.

У підвалі Настя зустрічає чоловіка. Оврам приповз додому без ніг – обидві лишив на війні.

ІІ

1-5

Лука питає Ілька чи він віддав листа. Ілько пишається тим, що нарешті зробив це. Ну, тепер Ілько може йти з Лукою роздавати листівки й брошури. Та Ілько відмовляється, він чекає відповіді на листа. Ілько посилає друга до коханої – нехай же він іде до неї, якщо революція йому байдужа. Хлопець вирішує, що якраз пора.

У Марини знову Андре. Вона грає «Патетичну сонату», він допитується в неї чого вона хоче. Марина відповідає, що вона чекає «лицаря, що любить українські зорі».

«Одчинивши тихо двері, я:

– Простіть!.. Я не спитавшись увійшов, – це привілей старців і закоханих…

Я бачу корнетову спину. Він навколішках, цілує її кінчик сукні. «Лицар прийшов. Він просить посвяти. Маrіпоп! Мила!» – чую я і, непомітний, іду геть».

Ілько, почувши уривок розмови, вирішує, що Марина кохає Андре. На серці йому тяжко. Тепер він вирішує присвятити всього себе революції.

ІІІ

1-4

На вулицю виходять двоє чистіїв черевиків і починають сперечатись між собою чиє це місце. До них приєднується Оврам. Він теж береться до роботи. На балкон будинку виходить Пероцький. Нижче на балконі Марина та Андре. Вони спостерігають за батьком Марини, який намагається агітувати людей за свою ідею. Ступай-Ступаненко питає в чистіїв хто з них якої нації. Коли Оврам відповідає української, то Ступай підставляє йому черевики для чистки. Тут же в натовпі Лука. Зав’язується агітаційна суперечка.

«Л у к а. Так! Це суть буржуазної свободи! Символ! Людина кричить… (До натовпу). Товариші!

А н д р е (перебиває). Громадяни!

С т у п а й (очнувшись і собі). Брати українці! Я бачу, як у натовпі вирує три течії. Кожен хоче стати поближче до свого оратора.

А н д р е влаштовують овацію. Тому він починає перший:

– Хто не бачив, хто не зна країни нашої учора? Країна наша…

С т у п а й. Україна!

Л у к а. Трудящий люд, пролетаріат!..

А н д р е. Вся Росія – це нерухомий був, гнітючий монумент: трон, до його сходи – приступці рабства і на приступцях ми, раби, рабом був комір золотий, сенатор, камергер у палатах…

Л у к а. Брехня, товариші! Рабами ми жили й жиєм – робітники, солдати, і росіяни, й інші!

С т у п а й. Злиденніших нема рабів у світі, як ми, братове українці!

А н д р е. Рабом, звичайно, був мужик і українці. Громадяни! Країну рабства і неволі…

С т у п а й. Україну!

А в д р е. Край несвідомості і прози…

Л у к а. Хрестів і шибениць…

А н д р е. Не міг я бачить сам крізь сльози (патетично). А нині?

Патетична пауза і десь звичайний, діловий голос чистіїв:

– Почистить треба, громадянине!

А н д р е. А нині, бачим ми, далеко нам пахне вільная дорога. Горить зоря свободи. Сіяють горизонти. Так! Нам треба сісти на коней! І помчати на захід і на схід. Щоб несла країну нашу вже не тройка, а мільйон мідносталевих коней, щоб, як блискавки, блищали золотії булави, щоби прахом розпадались перед нами всякі Дарданелли, і не тільки розступались всі народи і держави, а щоб упали нам у нозі навіть вітри і вклонились горизонти!

Оплески. Вигуки “слава” і гомін».

Хоч спочатку багато людей підтримують Андре, згодом вся увага дістається Луці. Він пропагує боротьбу з буржуазією і рівність серед людей. Соціалізм та влада радам – його головний заклик. На даху будинку з’являється Жоржик з нацпрапором і в запалі своєї промови стріляє в натовп. Він потрапляє в руку Луці. Зінька перев’язує йому рану.

IV

1-8

На вулиці вже жовтень. В підвалі будинку організовано таємний повстанпункт. Ілько несе таємну варту. Йому вчуваються звуки Марининої гри, хоч від неї вже давно не чути «Патетичної сонати». Тим часом в підвалі диктують листа начальнику ревштабу. Гамар (літній чоловік, який разом з Лукою виготовляв листівки) записує. Листа передають Луці, а він має доставити його. Поверхом вище Марина теж диктує листа батькові повстанцям. Та вирішує, що надійніше переказати все й посилає батька до них. У підвал повертається Лука. Повідомляє, що робітникам бракує зброї та сили, але налаштовані всі рішуче. Ступай теж повертається додому від партизанів й сповіщає Марину про те, що, мабуть, не встоять. Раптом гасне електрика.

9-22

Пероцький намагається зателефонувати кудись, Анет вмовляє його тікати. Раптом гасне світло. Вулицею тікають білі – купками й поодинці. За ними йдуть поважно червоні. Троє більшовиків заходять в будинок Пероцького. Спочатку потрапляють в квартиру Ступая, розуміють, що це інтелігенти й поки що їх не чіпають. Їх головна ціль – Пероцький. Та Пероцький встигає втекти до їхнього приходу. Він забігає в квартиру Ступаїв і просить прихистку. Батько Марини згоджується їх з Анет сховати. Марина питає чи немає з ними Андре і йде його шукати. Тим часом Ілько питає де можна знайти Судьбу, головного серед червоних – у нього є послання від Гамаря. Йому вказують на дім Пероцького.

23-27

Марина та Ілько зустрічаються в будинку. Обом ніяково, бо вони стоять за різні сторони, хоч досі пам’ятають те трепетне почуття, яке ще так недавно було між ними. Марина говорить, що вона й досі чекає лицаря-поета. Ілько відповідає, що він може ним стати, та ідеї тепер в них різні. Дівчина просить врятувати від страти Андре. Ілько, трохи роздумуючи, згоджується. Разом вони йдуть в квартиру Пероцьких, де більшовики вже допитують Андре. Ілько Юга повідомляє, що Андре був таємним агентом, засланим місцевим ревштабом. Більшовики перевіряють слова Юги і відпускають з ними Андре. Марина дякує Ільку.

28-32

Тим часом додому вертається Жоржик. Він намагається заховатись в кімнаті Зіньки, але більшовики знаходять його і тут. Зінка спробувала якось вигородити Жоржика, та не вийшло. Хлопця схопили й повели геть. В квартирі Ступая Пероцький і Ступай ходять по кімнаті, не знаходячи собі місця. Помічають, що Жоржика повели до розстрілу. Марина радиться з Андре й вирішує послати його по допомогу. Вона пише та передає разом з ним лист.

«Маршрут: Чорноярські хутори братам Закрутенкам, Бугаївка Дмитрові Копиці. З доручення комітету золотої булави посилаю корнета Пероцького. Допоможіть негайно зібрати повстанські загони, оружно і кінно. Член комітету Чайка». Девіз партизанів «Люльку запалено».

V

1-6

Вулиця вже в цвіту акацій. В будинку Зінька вишиває червоний прапор з золотими серпом та молотом і написом «УРСР». Їй трохи не вистачає золотих ниток. В своїй квартирі Марина вишиває жовто-блакитний прапор. Зінька приходить до Марини просити ниток, але дівчина каже, що в неї таких немає. Зінька ображена йде геть.

7-13

В квартирі Пероцьких ревком. Люди в шинелях, постійно дзвонить телефон, великий рух людей з різними проханнями й запитами. Гамаря викликають кудись. Лука занотовує прохання людей, Оврам приймає дзвінки, Ілько допомагає то тут, то там. З’ясовується, що виклик Гамаря був пасткою, наступають партизани! На околицях міста чути вибухи.

«З ґанку Пероцьких тихо падає додолу червоний прапор. Хто його скинув – не видно. Натомість звисає жовто-блакитний. Хто його чіпляє – не видно».

Марина з квітами зустрічає Андре. Цього разу перемога партизан.

«З ґанку Пероцьких падає додолу жовто-блакитний. Хто його скинув – не видно. Натомість має трикольоровий. Хто його чіпляє – не видно».

VI

1-4

На вулиці рух. Лунають церковні дзвони. Несуть Оврама. Його мають судити як більшовика, та йому до всього байдуже. Він весь час жартує.

«На сходах Оврам раптом спиняє конвоїрів:

– Стійте! Я скажу… щось. (Коли конвой спиняється, додає). Але перед тим, як сказати, я хочу покурити. За папіросу скажу…

Йому дають папіросу. Він затягується димом. Натягає картузик

– Несіть!».

VII

1-4

Місто знову захоплюють більшовики. Лука з квартири Пероцького доповідає Гамарю про успіхи. В цей час з фронту повертається Ілько Юга. Він вітає Луку й дізнається від нього про останні новини – Оврама як більшовика розстріляли, Зінька теж загинула. Лука показує другу таємну записку, яку знайшли при одному гайдамаці (та сама, що її писала Марина). Ілько хоче знайти Марину. Він дізнається, що її тепер виселили в підвал.

В підвалі між колишніми закоханими відбувається важка розмова. Ілько пропонує Марині здатись. Він згадує про те, як він за її проханням врятував Андре Пероцького. Так само він здогадується, що Марина була тісно пов’язана з партизанами. Дівчина зізнається, що вона і є та «Чайка» з листа. Ілько гукає Луку і зізнається йому у всьому скоєному. Марину забирають під варту. Ілька теж мають судити, але поки Лука запитує його чи знав він про Марину до цього. Ілько відповідає, що ні, не знав. Лука замикає друга в кімнаті й лишає його чекати суду.

«Мені стає легко. Вікно, як огняний прапор. Мене охоплює надзвичайне піднесення. Мені вчувається, що весь світ починає грати спочатку на геліконах, баритонах, тромбонах патетичної симфонії, що згодом-переходить на кларнети, флейти, скрипки. Я знаю. Л у к а теж зараз дивиться в вікно і чує цю симфонію».

Автор переказу – cup_of_flowers

Авторські права на короткий зміст твору “Патетична соната” належать сайту dovidka.biz.ua.

Оцініть статтю
Додати коментар