«Пігмаліон» читати. Бернард Шоу

«Пігмаліон» читати повністю онлайн українською мовою текст пʼєси Бернарда Шоу, яка була написана у 1912 році. Переклад та адаптація – Олег Гнатюк

«Пігмаліон» читати повністю

© Автор перекладу – Олег Гнатюк

«Пігмаліон» Дія перша

Ковент-Гарден, 11:15 вечора. Ллє як із відра — важка літня злива. З усіх боків несамовито свистять кебмени. Перехожі шукають прихистку на ринку та під портиком церкви Святого Павла, де вже зібралося кілька людей, серед них пані та її донька у вечірніх сукнях. Усі похмуро вдивляються в стіну дощу, крім одного чоловіка, що стоїть спиною до решти й, здається, цілком поглинутий записником, у якому щось старанно занотовує.

Церковний годинник відбиває першу чверть.

ДОНЬКА (стоїть між центральними колонами, ближче до тієї, що ліворуч від неї). Я вже промерзла до самих кісток. Що там Фредді робить увесь цей час? Його немає вже двадцять хвилин.

МАТИ (праворуч від доньки). Не так уже й довго. Але він уже мав би знайти для нас кеб.

ПЕРЕХОЖИЙ (праворуч від пані). Не знайде він кеба раніше пів на дванадцяту, пані. От як повернуться після того, як розвезуть театральну публіку, тоді інша справа.

МАТИ. Але нам конче потрібен кеб. Не можемо ж ми стирчати тут до пів на дванадцяту. Це вже занадто.

ПЕРЕХОЖИЙ. Ну, пані, тут уже не моя вина.

ДОНЬКА. Якби у Фредді було хоч трохи кмітливості, він би перехопив кеб просто біля театру.

МАТИ. І що ж він міг удіяти, бідолаха?

ДОНЬКА. Інші ж люди знайшли кеби. Чому він не зміг?

(Фредді вбігає з-під дощу з боку Саутгемптон-стріт і стає між ними, складаючи мокру парасолю. Це молодий чоловік років двадцяти у вечірньому костюмі; штанини й черевики геть промокли.)

ДОНЬКА. Ну що, знайшов кеб?

ФРЕДДІ. Та де там. Не дістати його ні за які гроші.

МАТИ. Ох, Фредді, мусив же десь бути. Ти, певно, як слід і не шукав.

ДОНЬКА. Просто нестерпно. Може, ти ще хочеш, щоб ми самі йшли його шукати?

ФРЕДДІ. Кажу вам: усі зайняті. Дощ налетів так раптово, що ніхто не був готовий, і кожному знадобився кеб. Я дійшов в один бік аж до Чарінг-Кросу, а в інший — майже до Ладгейт-Серкус, і всюди було те саме: жодного вільного.

МАТИ. А на Трафальгарській площі дивився?

ФРЕДДІ. Там теж не було жодного.

ДОНЬКА. Ти точно дивився?

ФРЕДДІ. Я дійшов аж до вокзалу Чарінг-Крос. Невже ти хотіла, щоб я пішки подався до Гаммерсміта?

ДОНЬКА. Ти взагалі не старався.

МАТИ. Фредді, ти справді напрочуд безпорадний. Іди знову — і не повертайся, доки не знайдеш кеб.

ФРЕДДІ. Я просто промокну наскрізь даремно.

ДОНЬКА. А ми? Нам, по-твоєму, стояти тут усю ніч на цьому протязі, майже без верхнього одягу? Егоїстичне ти порося…

ФРЕДДІ. Гаразд, гаразд, уже йду, йду.

(Він розкриває парасолю й стрімко вибігає в бік Стренду, але на повному ходу налітає на квіткарку, яка поспішала сховатися від дощу, і вибиває з її рук кошик. Сліпучий спалах блискавки, а відразу за ним оглушливий гуркіт грому підкреслюють цю пригоду.)

КВІТКАРКА. Та дивіться ж, куди прете, Фредді, любчику!

ФРЕДДІ ХІЛЛ. Вибачте. (Поспіхом вибігає геть.)

КВІТКАРКА (підбираючи розсипані квіти й складаючи їх назад до кошика). От тобі й виховання! Два букети фіалок втоптано в багнюку!

(Вона сідає на постамент колони праворуч від пані й перебирає свої квіти. Дівчина зовсім не красуня. Їй років вісімнадцять, а може, й усі двадцять, хоча старшою вона не здається. На ній маленький матроський капелюшок із чорної соломки, який давно ввібрав у себе лондонський пил і кіптяву та, схоже, майже ніколи не бачив щітки. Волосся явно потребує миття: його мишачий колір навряд чи природний. На ній дешеве чорне пальто, майже до колін, приталене в талії. Коричнева спідниця прикрита грубим фартухом. Черевики давно зношені. Без сумніву, вона така чиста, якою лише може дозволити собі бути; але поруч із цими пані виглядає дуже брудною. Риси її обличчя анітрохи не гірші за їхні, проте стан шкіри залишає бажати кращого, а ще їй не завадили б послуги дантиста.)

МАТИ. Скажіть-но, звідки ви знаєте, що мого сина звуть Фредді?

КВІТКАРКА. А-а, то це ваш синок? Ну, тоді вам би, як добрій матері, краще було навчити його не топтати бідній дівчині квіти та не тікати, не заплативши. То ви мені за них заплатите?

(Тут, із вибаченнями автора, доводиться відмовитися від відтворення її вимови, бо поза межами Лондона вона була б майже незрозумілою.)

ДОНЬКА. Навіть не думайте, мамо. Яка зухвалість!

МАТИ. Дозволь мені самій вирішити, Кларо. У тебе є дрібні гроші?

ДОНЬКА. Ні. Менше ніж шестипенсовик у мене нічого немає.

КВІТКАРКА (з надією). Я можу дати решту з шестипенсовика, ласкава пані.

МАТИ (до Клари). Дай його мені.

(Клара неохоче віддає монету.)

Тримайте. (До квіткарки.) Це за ваші квіти.

КВІТКАРКА. Дуже вам дякую, пані.

ДОНЬКА. Нехай віддасть решту. Такі букети коштують лише пенні.

МАТИ. Замовкни, будь ласка, Кларо.

(До квіткарки.) Решту можете залишити собі.

КВІТКАРКА. Ой, дякую вам, пані!

МАТИ. А тепер скажіть, звідки ви знали ім’я того молодого джентльмена?

КВІТКАРКА. Та не знала я.

МАТИ. Але ж я чула, як ви його так назвали. Не намагайтеся мене обдурити.

КВІТКАРКА (обурено). Хто це вас обдурює? Я назвала його Фредді чи Чарлі — так само, як і ви могли б назвати незнайомця, коли хочете бути чемною.

(Вона сідає поруч зі своїм кошиком.)

ДОНЬКА. Шестипенсовик на вітер! Справді, мамо, ви могли б і пожаліти Фредді.

(З огидою відходить за колону.)

(Під навіс вбігає літній джентльмен доброзичливого військового вигляду й складає мокру парасолю. Він у такому самому стані, як і Фредді: штанини біля щиколоток наскрізь мокрі. На ньому вечірній костюм і легке пальто. Він займає місце, яке щойно звільнила сестра.)

ДЖЕНТЕЛЬМЕН. Фух!

МАТИ (до джентльмена). Ох, сер, як ви гадаєте, дощ скоро скінчиться?

ДЖЕНТЕЛЬМЕН. Боюся, що ні. Дві хвилини тому він, здається, полив іще сильніше.

(Підходить до постаменту поруч з квіткаркою, ставить на нього ногу й нахиляється, щоб розправити мокрі краї штанин.)

МАТИ. Ох, яке нещастя!

(Сумно відходить і стає поруч із донькою.)

КВІТКАРКА (користуючись близькістю військового джентльмена, щоб зав’язати дружню розмову). Якщо сильнішає — значить, уже скоро скінчиться. Тож не сумуйте, капітане, та купіть квіточку в бідної дівчини.

ДЖЕНТЕЛЬМЕН. Шкодую, але в мене немає дрібних грошей.

КВІТКАРКА. Я можу дати решту, капітане.

ДЖЕНТЕЛЬМЕН. З соверена? Менших грошей у мене немає.

КВІТКАРКА. Та ну! Купіть хоч одну квіточку, капітане. З півкрони я решту знайду. Ось цей букетик — лише за два пенси.

ДЖЕНТЕЛЬМЕН. Ну ж бо, не надокучайте. Будьте чемною дівчиною.

(Обмацує кишені.)

Справді, дрібних у мене немає… Стривайте, ось три півпенси, якщо вам згодяться.

(Відходить до іншої колони.)

КВІТКАРКА (розчаровано, але вирішивши, що три півпенси все ж краще, ніж нічого). Дякую вам, сер.

ПЕРЕХОЖИЙ (до квіткарки). Дивись, не забудь квітку дати. Тут он якийсь тип позаду записує кожне твоє слово.

(Усі повертаються до чоловіка із записником.)

КВІТКАРКА (схоплюючись на ноги в жаху). Я нічого поганого не зробила, що заговорила до джентльмена. Я маю право продавати квіти, якщо не стою на тротуарі.

(Істерично.) Я порядна дівчина, хай мені Бог свідок! Я й слова йому не сказала, окрім того, що попросила купити квітку.

(Загальне хвилювання. Більшість співчуває квіткарці, хоча й вважає її переляк надмірним. З усіх боків лунає: «Не кричи так», «Та хто тебе чіпає?», «Ніхто тебе не скривдить», «Навіщо галасувати?», «Спокійніше», «Тихо-тихо». Поважні літні люди заспокійливо поплескують її по плечу. Менш терплячі радять замовкнути або грубо питають, що з нею таке. Далі стоїть інша група людей, які не розуміють, що сталося; вони підходять ближче й лише додають галасу своїми питаннями та вигуками: «Що трапилося?», «Що вона зробила?», «Де він?», «Шпигун із поліції записує її свідчення», «Що, он той?», «Так, он там», «Взяла гроші у джентльмена» і так далі.)

(Квіткарка, розгублена й затиснута натовпом, проривається крізь людей до джентльмена й благально звертається до нього.)

КВІТКАРКА. Ой, сер, не дайте йому висунути проти мене обвинувачення. Ви не знаєте, що це для мене означає. Вони знищать мою репутацію й виженуть мене на вулицю тільки за те, що я заговорила до джентльмена. Вони…

ЧОЛОВІК ІЗ ЗАПИСНИКОМ (підходячи до неї справа; натовп сунеться слідом). Ну-ну-ну! Та хто ж тебе ображає, дурненька? За кого ти мене маєш?

ПЕРЕХОЖИЙ. Та все гаразд. Він джентльмен — подивись хоча б на його черевики.

(Пояснює чоловікові із записником.)

Вона подумала, сер, що ви поліційний донощик.

ЧОЛОВІК ІЗ ЗАПИСНИКОМ (жваво зацікавившись). Поліційний донощик? А це що таке?

ПЕРЕХОЖИЙ (не дуже вправний у поясненнях). Ну… це такий собі поліційний донощик. Як іще його назвеш? Щось на кшталт інформатора.

КВІТКАРКА (і далі в істериці). Присягаюся Біблією, я не сказала нічого такого…

ЧОЛОВІК ІЗ ЗАПИСНИКОМ (владно, але добродушно). Та годі вже, годі. Невже я схожий на поліцейського?

КВІТКАРКА (аніскільки не заспокоєна). А тоді навіщо ви записували мої слова? Звідки мені знати, чи правильно ви їх записали? Покажіть-но, що ви там про мене написали.

(Чоловік розгортає записник і тримає його просто перед її носом, хоча натовп, який намагається зазирнути через його плечі, давно б збив із ніг менш міцну людину.)

Що це таке? Це ж не нормальне письмо. Я такого не прочитаю.

ЧОЛОВІК ІЗ ЗАПИСНИКОМ. А я прочитаю.

(Читає, точно відтворюючи її вимову.)

«Підбадьортеся, капітане, та купіть квіточку в бідної дівчини».

КВІТКАРКА (у великому розпачі). Це все через те, що я назвала його капітаном. Я ж нічого поганого не мала на увазі.

(До джентльмена.) Ой, сер, не дозволяйте йому звинуватити мене через таке слово. Ви ж…

ДЖЕНТЕЛЬМЕН. Звинуватити? Я нікого не звинувачую.

(До чоловіка із записником.)

Справді, сер, якщо ви детектив, то не варто починати захищати мене від нападів молодих жінок, доки я сам про це не попрошу. Будь-хто бачить, що дівчина не мала жодного лихого наміру.

ПЕРЕХОЖІ ВСІ РАЗОМ (обурено виступаючи проти поліцейського стеження). Авжеж, бачить! Яке вам до цього діло? Краще своїми справами займайтеся! Підвищення хоче отримати, от і все. Записує людські слова! Дівчина йому нічого не зробила. А якби й зробила, то що з того? Гарна річ — не можна навіть від дощу сховатися, щоб тебе не образили! І так далі, і тому подібне.

(Найспівчутливіші з присутніх відводять квіткарку назад до її постаменту. Вона знову сідає біля кошика й намагається впоратися зі своїм хвилюванням.)

ПЕРЕХОЖИЙ. Та він не детектив. Він просто клятий усюдисущий нишпорка — оце хто він. Кажу ж вам: подивіться на його черевики.

ЧОЛОВІК ІЗ ЗАПИСНИКОМ (добродушно повертаючись до нього). А як там поживають ваші родичі в Селсі?

ПЕРЕХОЖИЙ (підозріло). А хто вам сказав, що мої родичі із Селсі?

ЧОЛОВІК ІЗ ЗАПИСНИКОМ. Не ваша турбота. Але саме звідти вони й походять. (До квіткарки.) А ви як опинилися так далеко на сході? Ви ж народилися в Ліссон-Ґроув.

КВІТКАРКА (вражено). Ой, а що поганого в тому, що я виїхала з Ліссон-Ґроув? Там і свині жити не схотіли б, а я ще платила чотири шилінги й шість пенсів на тиждень.

(Заливаючись слізьми.)

Ой-йой-йой…

ЧОЛОВІК ІЗ ЗАПИСНИКОМ. Живи собі де хочеш, тільки припини цей рев.

ДЖЕНТЕЛЬМЕН (до квіткарки). Ну ж бо, ну! Він не може тобі нічого зробити. Ти маєш право жити там, де забажаєш.

ЇДКИЙ ПЕРЕХОЖИЙ (протискаючись між чоловіком із записником та джентльменом). Наприклад, на Парк-лейн. Я б охоче обговорив із вами житлове питання, охоче.

КВІТКАРКА (похмуро схилившись над своїм кошиком і пригнічено бурмочучи собі під ніс). Я ж хороша дівчина. Справді хороша.

ЇДКИЙ ПЕРЕХОЖИЙ (не звертаючи на неї уваги). А знаєте, звідки я родом?

ЧОЛОВІК ІЗ ЗАПИСНИКОМ (миттєво). З Гокстона.

(У натовпі чути приглушений сміх. Зацікавлення здібностями чоловіка із записником помітно зростає.)

ЇДКИЙ ПЕРЕХОЖИЙ (приголомшено). Ну й ну! А хто сказав, що ні? От тобі й маєш! Та ви все на світі знаєте.

КВІТКАРКА (усе ще не забувши образи). І чого він до мене чіпляється? Не мав він права.

ПЕРЕХОЖИЙ (до неї). Авжеж, не мав. Не давай йому себе кривдити.

(До чоловіка із записником.)

Слухайте-но, яке ви маєте право знати щось про людей, які вас і не чіпали? Де ваш ордер?

КІЛЬКА ПЕРЕХОЖИХ (підбадьорені цією, на їхню думку, юридичною підставою). Так! Де ваш ордер?

КВІТКАРКА. Та нехай собі говорить що хоче. Я не хочу мати з ним жодного діла.

ПЕРЕХОЖИЙ. Ви нас за бруд під ногами маєте, еге ж? Спробували б ви таке дозволити собі з джентльменом!

ЇДКИЙ ПЕРЕХОЖИЙ. Ану скажіть краще йому, звідки він родом, якщо вже взялися ворожити.

ЧОЛОВІК ІЗ ЗАПИСНИКОМ. Челтнем, Гарроу, Кембридж і Індія.

ДЖЕНТЕЛЬМЕН. Абсолютно правильно.

(Вибух загального сміху. Громадська думка остаточно схиляється на бік чоловіка із записником. З усіх боків чути вигуки: «От це дав!», «Усе про нього знає!», «Чули, як він тому паничеві все виклав?» і тому подібне.)

Можна поцікавитися, сер, ви заробляєте цим у мюзик-холі?

ЧОЛОВІК ІЗ ЗАПИСНИКОМ. Думав про це. Можливо, колись і займуся.

(Дощ уже припинився, і люди на краях натовпу починають розходитися.)

КВІТКАРКА (ображено через те, що всі стали на його бік). Ніякий він не джентльмен, якщо може так чіплятися до бідної дівчини.

ДОНЬКА (втративши терпець, грубо проштовхується вперед і відтісняє джентельмена, який чемно переходить на інший бік колони). Та що ж це Фредді робить? Якщо я ще хоч трохи постою на цьому протязі, то захворію на запалення легенів.

ЧОЛОВІК ІЗ ЗАПИСНИКОМ (поспіхом занотовуючи про себе її вимову слова «легенів»). Ерлскорт.

ДОНЬКА (розлючено). Будьте ласкаві тримати свої нахабні зауваження при собі!

ЧОЛОВІК ІЗ ЗАПИСНИКОМ. Я сказав це вголос? Не мав наміру. Прошу вибачення.

(До доньки.) А ваша матуся — безперечно з Епсома.

МАТИ (виходячи між донькою та чоловіком із записником). Як цікаво! Я виросла в Ларджледі-Парк, неподалік від Епсома.

ЧОЛОВІК ІЗ ЗАПИСНИКОМ (регочучи від душі). Ха-ха! Що за диявольська назва! Перепрошую.

(До доньки.) Вам потрібен кеб, чи не так?

ДОНЬКА. Не смійте до мене звертатися.

МАТИ. Ох, Кларо, будь ласка, будь ласка. (Донька відповідає сердитим знизуванням плечей і гордовито відходить убік.)

Ми були б вам безмежно вдячні, сер, якби ви допомогли нам знайти кеб. (Чоловік із записником дістає свисток.)

О, дякую вам. (Вона приєднується до доньки. Чоловік із записником пронизливо свистить.)

ЇДКИЙ ПЕРЕХОЖИЙ. Ага! Я ж казав, що він поліцейський у цивільному.

ПЕРЕХОЖИЙ. Та це не поліцейський свисток. Це спортивний свисток.

КВІТКАРКА (усе ще поглинута своїми скривдженими почуттями). Він не має права паплюжити мою репутацію. Моя репутація для мене така сама дорога, як для будь-якої леді.

ЧОЛОВІК ІЗ ЗАПИСНИКОМ. Не знаю, чи ви помітили, але дощ скінчився ще хвилини дві тому.

ПЕРЕХОЖИЙ. І справді. То чого ж ви раніше не сказали? А ми тут час марнуємо, слухаючи ваші дурниці.

(Іде в бік Стренду.)

ЇДКИЙ ПЕРЕХОЖИЙ. А я знаю, звідки ви. Ви з Енвелла. От і повертайтеся туди.

ЧОЛОВІК ІЗ ЗАПИСНИКОМ (люб’язно поправляючи). Генвелла.

ЇДКИЙ ПЕРЕХОЖИЙ (удаючи надзвичайно вишукану вимову). Дуже дякую, учителю. Ха-ха! Бувайте.

(Із насмішкуватою пошаною торкається капелюха й поволі відходить.)

КВІТКАРКА. Лякати людей отак! Цікаво, чи сподобалося б це йому самому.

МАТИ. Тепер уже зовсім ясно, Кларо. Ми можемо дійти до автобуса. Ходімо.

(Підбирає спідниці вище щиколоток і поспішає до Стренду.)

ДОНЬКА. Але ж кеб… (Мати вже надто далеко, щоб почути.) Ох, яка прикрість! (Сердито йде слідом за нею.)

(Усі розходяться. Залишаються лише чоловік із записником, джентельмен та квіткарка, яка сидить біля свого кошика, все ще жаліючи себе й тихо бурмочучи.)

КВІТКАРКА. Бідна дівчина! І так ледве кінці з кінцями зводить, а ще й смикають та дошкуляють без упину.

ДЖЕНТЕЛЬМЕН (повертаючись на своє попереднє місце ліворуч від чоловіка із записником). Якщо дозволите спитати, як вам це вдається?

ЧОЛОВІК ІЗ ЗАПИСНИКОМ. Дуже просто. Фонетика. Наука про мовлення. Це моя професія і водночас моє захоплення. Щаслива людина, яка може заробляти на життя власним хобі! За акцентом ви впізнаєте ірландця чи йоркширця. А я можу визначити, звідки людина родом, із точністю до шести миль. У Лондоні — до двох миль. Іноді навіть до двох вулиць.

КВІТКАРКА. Сором би йому був! Безсердечний боягуз!

ДЖЕНТЕЛЬМЕН. І на цьому справді можна заробити?

ЧОЛОВІК ІЗ ЗАПИСНИКОМ. Ще й дуже непогано. Ми живемо в епоху вискочок. Людина починає в Кентіш-Тауні з вісімдесятьма фунтами на рік, а закінчує на Парк-лейн зі статками в сто тисяч. Вони хочуть позбутися свого Кентіш-Тауну, але щоразу видають себе, щойно відкривають рота. А я можу їх навчити…

КВІТКАРКА. Краще б він своїми справами займався та залишив бідну дівчину в спокої…

ЧОЛОВІК ІЗ ЗАПИСНИКОМ (вибухаючи нетерпінням). Жінко! Негайно припиніть це огидне скиглення, або шукайте собі прихисток в іншому храмі.

КВІТКАРКА (слабко пручаючись). Я маю право бути тут, якщо хочу, так само, як і ви.

ЧОЛОВІК ІЗ ЗАПИСНИКОМ. Людина, яка видає такі гнітючі й відразливі звуки, не має права перебувати будь-де — ба більше, не має права жити. Пам’ятайте: ви людська істота, наділена душею та божественним даром членороздільної мови. Ваша рідна мова — це мова Шекспіра, Мільтона й Біблії. Тож не сидіть тут і не туркочіть, мов хвора на жовч голубка.

КВІТКАРКА (цілком приголомшена, дивиться на нього зі змішаними почуттями подиву й благання, не наважуючись підвести голову). А-а-а… ой-йой… у-у-у…

ЧОЛОВІК ІЗ ЗАПИСНИКОМ (миттєво вихоплюючи записник). Небеса! Який звук!

(Швидко записує, потім простягає їй записник і читає, точно відтворюючи всі голосні.)

А-а-а… ой-йой… ой-йой… у-у-у…

КВІТКАРКА (мимоволі розвеселившись і всупереч собі розсміявшись). Та ну вас!

ЧОЛОВІК ІЗ ЗАПИСНИКОМ. Бачите цю істоту з її вуличною англійською? Саме ця англійська триматиме її в злиднях до кінця життя. А проте, сер, за три місяці я зміг би видати цю дівчину за герцогиню на садовому прийомі в посла. Більше того, я міг би влаштувати її покоївкою до знатної пані або продавчинею в крамниці, а для цього потрібна ще краща мова. Саме такі послуги я надаю комерційним мільйонерам. А на зароблені гроші займаюся справжньою науковою фонетикою і трохи пишу вірші в мільтонівському стилі.

ДЖЕНТЕЛЬМЕН. Я й сам вивчаю індійські діалекти, і…

ЧОЛОВІК ІЗ ЗАПИСНИКОМ (жваво). Невже? Тоді ви, мабуть, знаєте полковника Пікерінга, автора «Розмовного санскриту»?

ДЖЕНТЕЛЬМЕН. Я і є полковник Пікерінг. А ви хто такий?

ЧОЛОВІК ІЗ ЗАПИСНИКОМ. Генрі Хіггінс, автор «Універсального алфавіту Хіггінса».

ПІКЕРІНГ (захоплено). Я приїхав з Індії, щоб познайомитися з вами.

ХІГГІНС. А я саме збирався до Індії, щоб познайомитися з вами.

ПІКЕРІНГ. Де ви мешкаєте?

ХІГГІНС. Вімпол-стріт, 27-А. Завітайте до мене завтра.

ПІКЕРІНГ. Я зупинився в «Карлтоні». Ходімо зі мною зараз і поговорімо за вечерею.

ХІГГІНС. Чудова думка.

КВІТКАРКА (до Пікерінга, коли той проходить повз неї). Купіть квіточку, добрий пане. Мені трохи не вистачає на нічліг.

ПІКЕРІНГ. Справді не маю дрібних грошей. Перепрошую. (Іде геть.)

ХІГГІНС (обурений брехливістю дівчини). Брехуха. Ти ж казала, що можеш дати решту з півкрони.

КВІТКАРКА (схоплюючись у розпачі). Та щоб вас цвяхами набили, от що!

(Жбурляє кошик до його ніг.) Забирайте весь клятий кошик за шестипенсовик.

(Церковний годинник відбиває другу чверть.)

ХІГГІНС (наче почувши в цьому голос самого Бога, який докоряє йому за фарисейську безсердечність до бідної дівчини). Нагадування. (Урочисто піднімає капелюха, потім кидає в кошик жменю монет і йде слідом за Пікерінгом.)

КВІТКАРКА (піднімаючи півкрону). Ой-йой-йой!

(Піднімає два флорини.)

Ой-йой-йой!

(Піднімає ще кілька монет.)

Ой-йой-йой!

(Піднімає півсоверена.)

О-о-о-ой-йой-йой!!!

(Фредді вискакує з таксі.)

ФРЕДДІ. Нарешті знайшов! Агов! (До квіткарки.) А де ті дві пані, що тут стояли?

КВІТКАРКА. Коли дощ скінчився, вони пішли до автобуса.

ФРЕДДІ. І залишили мене самого з кебом на руках. Чорт забирай!

КВІТКАРКА (з величним виглядом). Не переймайтеся, молодий чоловіче. Я поїду додому на таксі.

(Велично прямує до кеба. Водій, не довіряючи їй, тримає дверцята зачиненими. Чудово розуміючи причину його недовіри, Еліза показує жменю грошей.)

Вісім пенсів для мене тепер дрібниця, Чарлі. (Водій усміхається й відчиняє дверцята.)

Енджел-Корт, Друрі-Лейн, за рогом від крамниці мастил містера Міклджона. А тепер покажіть, як швидко може бігти ваша конячка. (Вона сідає в таксі й грюкає дверцятами. Таксі рушає з місця.)

ФРЕДДІ. Ну, хай йому грець!