«Пігмаліон» читати. Бернард Шоу

«Пігмаліон» Дія третя

День прийому гостей у місіс Хіггінс. Поки що ніхто не прибув. Її вітальня в квартирі на набережній Челсі має три вікна з видом на річку; стеля тут не така висока, як у старіших будинках такого самого рівня. Вікна відчинені й виходять на балкон, заставлений квітами в горщиках. Якщо стояти обличчям до вікон, камін буде ліворуч, а двері — у правій стіні, біля найближчого до вікон кута.

Місіс Хіггінс виховувалася на мистецтві Морріса та Берн-Джонса; тому її кімната, зовсім не схожа на помешкання сина на Вімпол-стріт, не захаращена меблями, дрібними столиками та всілякими дрібничками. Посеред кімнати стоїть великий отоман. Разом із килимом, шпалерами Морріса, шторами з моррісівського ситцю та парчевими покривалами на отомані й подушках він створює весь декоративний ансамбль. Ці речі надто красиві, щоб приховувати їх під купою непотрібного мотлоху.

На стінах висять кілька добротних олійних полотен із виставок галереї Ґровенор тридцятирічної давності — роботи в дусі Берн-Джонса, а не Вістлера. Єдиний пейзаж — картина Сесіла Лоусона, масштабом гідна Рубенса. Тут також висить портрет місіс Хіггінс у молодості, коли вона всупереч моді носила один із прекрасних костюмів у стилі Россетті. Саме такі вбрання, висміяні людьми, які їх не розуміли, породили кумедні крайнощі популярного естетизму 1870-х років.

У кутку навскіс від дверей сидить місіс Хіггінс. Їй уже за шістдесят, і вона давно перестала турбуватися про те, чи відповідає її одяг останній моді. Вона пише за витончено простим письмовим столом, поруч із яким є кнопка дзвінка. Трохи далі, між нею та найближчим вікном, стоїть стілець у стилі Чіппендейла. На протилежному боці кімнати, ближче до переднього плану, розташоване різьблене крісло доби Єлизавети в дусі Ініго Джонса. Там само стоїть піаніно в оздобленому корпусі. Кут між каміном і вікном займає канапа з подушками, обтягнутими моррісівським ситцем.

Час між четвертою та п’ятою годиною пополудні.

Двері різко відчиняються, і до кімнати вривається Хіггінс у капелюсі.

МІСІС ХІГГІНС (стривожено, докірливо). Генрі! Що ти тут робиш сьогодні? У мене день прийому гостей. Ти ж обіцяв не приходити. (Коли він нахиляється, щоб поцілувати її, вона знімає з нього капелюха й урочисто простягає назад.)

ХІГГІНС. От халепа!

(Він кидає капелюха на стіл.)

МІСІС ХІГГІНС. Негайно йди додому.

ХІГГІНС (цілуючи її). Знаю, мамо. Саме тому я й прийшов.

МІСІС ХІГГІНС. Але ти не повинен тут бути. Я цілком серйозно, Генрі. Ти ображаєш усіх моїх знайомих. Щойно вони тебе зустрічають, одразу перестають до мене приходити.

ХІГГІНС. Дурниці! Ну гаразд, я не майстер світської балаканини. Але людям це не заважає. (Він сідає на канапу.)

МІСІС ХІГГІНС. Авжеж, не заважає? Світської балаканини, кажеш? А що тоді робити з твоїми великими промовами? Ні, любий, справді, тобі не можна залишатися.

ХІГГІНС. Мушу залишитися. У мене для вас справа. Фонетична справа.

МІСІС ХІГГІНС. Марно, любий. Мені шкода, але я ніяк не можу впоратися з твоїми голосними. І хоча мені приємно отримувати від тебе гарні листівки, написані твоєю патентованою стенографією, я все одно змушена читати звичайні копії, які ти так передбачливо додаєш.

ХІГГІНС. Ну, цього разу справа не фонетична.

МІСІС ХІГГІНС. Щойно ти сказав, що фонетична.

ХІГГІНС. Не ваша частина справи. Я підібрав одну дівчину.

МІСІС ХІГГІНС. Це означає, що якась дівчина підібрала тебе?

ХІГГІНС. Зовсім ні. Я не про любовну історію.

МІСІС ХІГГІНС. Яка шкода!

ХІГГІНС. Чому?

МІСІС ХІГГІНС. Бо ти ніколи не закохуєшся в жінок молодших за сорок п’ять. Коли ж ти нарешті помітиш, що навколо є й доволі вродливі молоді жінки?

ХІГГІНС. Ох, мені ніколи ними перейматися. Моє уявлення про жінку, яку можна кохати, — це хтось якомога більше схожий на вас. Я вже ніколи не звикну серйозно захоплюватися молодими жінками: деякі звички надто глибоко вкорінені, щоб їх змінити.

(Раптово підводиться й починає ходити кімнатою, брязкаючи монетами та ключами в кишенях штанів.) До того ж вони всі дурепи.

МІСІС ХІГГІНС. Знаєш, що ти зробив би, якби справді мене любив, Генрі?

ХІГГІНС. Ой, годі вже! Що саме? Одружився б, мабуть?

МІСІС ХІГГІНС. Ні. Перестав би сіпатися і вийняв руки з кишень. (З жестом відчаю він кориться й знову сідає.) От молодець. А тепер розкажи мені про цю дівчину.

ХІГГІНС. Вона зараз прийде до вас.

МІСІС ХІГГІНС. Не пригадую, щоб я її запрошувала.

ХІГГІНС. Ви й не запрошували. Це я запросив. Якби ви її знали, то й самі не запросили б.

МІСІС ХІГГІНС. Справді? І чому ж?

ХІГГІНС. Розумієте, справа така. Вона звичайнісінька квіткарка. Я буквально підібрав її з тротуару.

МІСІС ХІГГІНС. І запросив на мій прийом!

ХІГГІНС (підводиться й підходить до неї, намагаючись задобрити). О, все буде гаразд. Я навчив її правильно говорити, а щодо поведінки вона отримала дуже чіткі вказівки. Їй дозволено говорити лише на дві теми: про погоду та про здоров’я присутніх. Щось на кшталт: «Який чудовий день» і «Як поживаєте?» — розумієте? І жодних міркувань про життя взагалі. Так буде безпечно.

МІСІС ХІГГІНС. Безпечно? Розмовляти про наше здоров’я? Про наші нутрощі? А може, ще й про зовнішність? Як ти міг бути таким нерозумним, Генрі?

ХІГГІНС (нетерпляче). Ну, вона ж мусить про щось говорити.

(Опановує себе й знову сідає.)

Та все буде добре, не хвилюйтеся. Пікерінг теж бере в цьому участь. У нас своєрідне парі: я стверджую, що за шість місяців зможу видати її за герцогиню. Я працюю з нею вже кілька місяців, і справи йдуть блискуче. Я виграю це парі.

У неї чудовий слух, і навчати її виявилося навіть легше, ніж моїх учнів із середнього класу, бо їй довелося вивчати фактично нову мову. Англійською вона тепер говорить майже так само, як ви французькою.

МІСІС ХІГГІНС. У всякому разі, це вже добре.

ХІГГІНС. І добре, і не зовсім.

МІСІС ХІГГІНС. Що це означає?

ХІГГІНС. Розумієте, з вимовою в неї все гаразд. Але важливо не лише те, як дівчина вимовляє слова, а й що самевона говорить. І ось тут… (Їхню розмову перериває покоївка, яка оголошує гостей.)

ПОКОЇВКА. Місіс Ейнсфорд Хілл і міс Клара Хілл. (Вона виходить.)

ХІГГІНС. О Господи!

(Він схоплюється, хапає зі столу свого капелюха й прямує до дверей. Але перш ніж устигне дістатися до них, мати представляє його гостям.)

(Місіс Ейнсфорд Хілл і Клара Хілл — це ті самі мати й донька, які ховалися від дощу в Ковент-Ґардені. Мати — добре вихована, стримана жінка, в чиїй поведінці відчувається постійна тривога людини зі скромними статками. Донька ж набула веселого й безтурботного вигляду особи, яка почувається у світському товаристві як удома. Це своєрідна бравада шляхетної бідності.)

МІСІС ЕЙНСФОРД ХІЛЛ (до місіс Хіггінс). Як поживаєте?

(Вони тиснуть одна одній руки.)

КЛАРА ХІЛЛ. Добрий день.

(Вона також вітається за руку.)

МІСІС ХІГГІНС (представляючи). Мій син Генрі.

МІСІС ЕЙНСФОРД ХІЛЛ. Ваш знаменитий син! Я так давно мріяла познайомитися з вами, професоре Хіггінсе.

ХІГГІНС (похмуро, навіть не рушаючи їй назустріч). Надзвичайно радий.

(Він відступає до піаніно й недбало вклоняється.)

КЛАРА ХІЛЛ (підходячи до нього з невимушеною впевненістю). Як поживаєте?

ХІГГІНС (вдивляючись у неї). Я вас десь уже бачив. Не маю найменшого уявлення де саме, але ваш голос мені знайомий.

(Мляво.) Втім, це не має значення. Краще сідайте.

МІСІС ХІГГІНС. На жаль, мій знаменитий син зовсім не має манер. Не зважайте на нього.

КЛАРА ХІЛЛ (весело). А я й не зважаю. (Вона сідає в єлизаветинське крісло.)

МІСІС ЕЙНСФОРД ХІЛЛ (дещо спантеличено). Зовсім ні. (Вона сідає на отоман між донькою та місіс Хіггінс, яка повернула своє крісло від письмового столу до гостей.)

ХІГГІНС. О, невже я був нечемний? Я не хотів.

(Він підходить до середнього вікна й стає спиною до товариства, задумливо розглядаючи річку та квіти в Баттерсі-парку на протилежному березі, ніби це якийсь вишуканий заморожений десерт.)

(Покоївка повертається й проводить до кімнати Пікерінга.)

ПОКОЇВКА. Полковник Пікерінг. (Вона виходить.)

ПІКЕРІНГ. Добрий день, місіс Хіггінс.

МІСІС ХІГГІНС. Дуже рада, що ви прийшли. Ви знайомі з місіс Ейнсфорд Хілл та міс Кларою Хілл?

(Обмін уклонами. Полковник підсуває стілець у стилі Чіппендейла трохи ближче між місіс Ейнсфорд Хілл і місіс Хіггінс та сідає.)

ПІКЕРІНГ. Генрі вже розповів вам, навіщо ми прийшли?

ХІГГІНС (через плече). Нас перервали, чорт забирай!

МІСІС ХІГГІНС. Генрі, Генрі, ну справді!

МІСІС ЕЙНСФОРД ХІЛЛ (напівпідводячись). Може, ми заважаємо?

МІСІС ХІГГІНС (підводиться й м’яко садовить її назад). Ні, ні. Ви не могли з’явитися в слушніший момент. Ми якраз хочемо познайомити вас із нашою приятелькою.

ХІГГІНС (обертаючись із надією). А й справді! Нам якраз потрібно двоє чи троє людей. Ви підійдете не гірше за будь-кого іншого.

(Покоївка знову повертається, проводячи до кімнати Фредді Хілла.)

ПОКОЇВКА. Містер Фредді Хілл.

ХІГГІНС (майже вголос, уже втрачаючи терпіння). Господи всемогутній! Ще один із них.

ФРЕДДІ (тиснучи руку місіс Хіггінс). Як поживаєте?

МІСІС ХІГГІНС. Дуже мило з вашого боку, що ви прийшли. (Представляючи.) Полковник Пікерінг.

ФРЕДДІ (вклоняючись). Як поживаєте?

МІСІС ХІГГІНС. Здається, ви не знайомі з моїм сином, професором Хіггінсом.

ФРЕДДІ (підходячи до Хіггінса). Як поживаєте?

ХІГГІНС (розглядаючи його так, ніби перед ним кишеньковий злодій). Готовий присягнутися, що десь уже вас зустрічав. Де це було?

ФРЕДДІ. Не думаю.

ХІГГІНС (примирливо). Та байдуже. Сідайте.

(Він тисне Фредді руку й майже силоміць всадовлює його на отоман обличчям до вікон, після чого обходить меблі з іншого боку.)

ХІГГІНС. Ну що ж, усі в зборі! (Сідає на отоман поруч із місіс Ейнсфорд Хілл, ліворуч від неї.) І про що, в біса, ми тепер говоритимемо, поки не прийде Еліза?

МІСІС ХІГГІНС. Генрі, на вечорах Королівського товариства ти — душа компанії. Але в звичайному товаристві, мушу сказати, ти буваєш доволі виснажливим.

ХІГГІНС. Справді? Дуже шкода. (Раптом сяючи від задоволення.) А знаєте, мабуть, так воно і є. (Гучно регоче.) Ха-ха-ха!

КЛАРА ХІЛЛ (яка вважає Хіггінса цілком придатною партією для шлюбу). Я вам співчуваю. Я теж не вмію вести світські розмови. От якби люди просто говорили те, що насправді думають!

ХІГГІНС (знову похмурніючи). Боронь Боже!

МІСІС ЕЙНСФОРД ХІЛЛ (підхоплюючи думку доньки). Але чому?

ХІГГІНС. Те, що люди думають, що повинні думати, — уже досить погано, хай Господь боронить. А те, що вони думають насправді, взагалі зруйнувало б увесь цей спектакль. Невже ви гадаєте, що було б приємно, якби я зараз висловив усе, що насправді думаю?

КЛАРА ХІЛЛ (весело). Невже це настільки цинічно?

ХІГГІНС. Цинічно? Хто, в дідька, сказав, що це цинічно? Я кажу, що це було б просто непристойно.

МІСІС ЕЙНСФОРД ХІЛЛ (серйозно). О ні, містере Хіггінсе. Я певна, що ви не маєте цього на увазі.

ХІГГІНС. Розумієте, всі ми більшою чи меншою мірою дикуни. Вважається, що ми цивілізовані й освічені, що розуміємося на поезії, філософії, мистецтві, науці й усьому такому іншому. Але скільки з нас насправді знають хоча б значення цих слів?

(До Клари.) Що ви знаєте про поезію?

(До місіс Ейнсфорд Хілл.) Що ви знаєте про науку?

(Показуючи на Фредді.) А що він знає про мистецтво, науку чи будь-що інше?

Що, в біса, ви уявляєте собі, ніби я знаю про філософію?

МІСІС ХІГГІНС (застережливо). А про манери, Генрі?

(Покоївка відчиняє двері.)

ПОКОЇВКА. Міс Дуліттл.

(Вона виходить.)

ХІГГІНС (швидко схоплюючись і підбігаючи до місіс Хіггінс). Ось вона, мамо!

(Він навшпиньках стає позаду матері й жестами через її голову показує Елізі, котра з присутніх є господинею дому.)

(Еліза, вдягнена бездоганно й вишукано, з’являється у дверях. Її врода та шляхетна постава справляють настільки сильне враження, що всі присутні, трохи розгубившись, підводяться. Керуючись сигналами Хіггінса, вона підходить до місіс Хіггінс із ретельно відпрацьованою грацією.)

ЕЛІЗА (говорить із педантично правильною вимовою та напрочуд красивим тембром голосу). Як поживаєте, місіс Хіггінс?

(Вона ледь помітно затинається, ретельно вимовляючи початковий звук у прізвищі «Хіггінс», але справляється бездоганно.) Містер Хіггінс сказав, що я можу прийти.

МІСІС ХІГГІНС (сердечно). І правильно. Я дуже рада вас бачити.

ПІКЕРІНГ. Як поживаєте, міс Дуліттл?

ЕЛІЗА (тиснучи йому руку). Полковник Пікерінг, чи не так?

МІСІС ЕЙНСФОРД ХІЛЛ. Я майже впевнена, що ми вже зустрічалися раніше, міс Дуліттл. Я пам’ятаю ваші очі.

ЕЛІЗА. Як поживаєте? (Вона граційно сідає на отоман саме на те місце, яке щойно звільнив Хіггінс.)

МІСІС ЕЙНСФОРД ХІЛЛ (представляючи). Моя донька Клара.

ЕЛІЗА. Як поживаєте?

КЛАРА (імпульсивно). Як поживаєте? (Вона сідає поруч з Елізою на отоман і буквально пожирає її очима.)

ФРЕДДІ (підходячи до них). А я вже точно мав честь із вами зустрічатися.

МІСІС ЕЙНСФОРД ХІЛЛ (представляючи). Мій син Фредді.

ЕЛІЗА. Як поживаєте? (Фредді вклоняється й сідає в єлизаветинське крісло, остаточно зачарований.)

ХІГГІНС (раптом). Їй-богу, так! Тепер я все згадав! (Усі здивовано дивляться на нього.) Ковент-Ґарден! (Жалібно.) От же клята халепа!

МІСІС ХІГГІНС. Генрі, будь ласка! (Він уже збирається сісти на край письмового столу.) Не сідай на мій письмовий стіл — зламаєш його.

ХІГГІНС (похмуро). Вибачте.

(Він прямує до канапи, дорогою перечіпляється через камінну решітку та камінне приладдя, виплутується з них, бурмочучи прокльони, а завершивши свою катастрофічну подорож, так нетерпляче падає на канапу, що ледь її не ламає. Місіс Хіггінс дивиться на нього, але стримується й нічого не каже.)

(Настає довга й болісна пауза.)

МІСІС ХІГГІНС (нарешті, світським тоном). Як ви гадаєте, буде дощ?

ЕЛІЗА. Неглибока область низького тиску на заході Британських островів, імовірно, повільно зміщуватиметься у східному напрямку. Ознак будь-яких істотних змін барометричної ситуації не спостерігається.

ФРЕДДІ. Ха-ха! Яка неймовірна сміхота!

ЕЛІЗА. А що тут не так, молодий чоловіче? Б’юся об заклад, я все сказала правильно.

ФРЕДДІ. Це просто вбивчо!

МІСІС ЕЙНСФОРД ХІЛЛ. Сподіваюся, тільки не похолодає. Навколо стільки грипу. У нашій родині він щовесни проходить через усіх без винятку.

ЕЛІЗА (похмуро). Моя тітка померла від грипу. Принаймні так казали.

МІСІС ЕЙНСФОРД ХІЛЛ (співчутливо цокає язиком). Ц-ц-ц!

ЕЛІЗА (тим самим трагічним тоном). Але я переконана, що стареньку просто звели зі світу.

МІСІС ХІГГІНС (спантеличено). Звели зі світу?

ЕЛІЗА. Атож, їй-богу! Чого б це їй помирати від грипу? За рік до того вона ж цілком пережила дифтерію. Я власними очима бачила. Уся синя була від неї. Всі думали, що вона вже померла. А мій батько все вливав їй у горло джин ложка за ложкою, аж поки вона раптом не отямилася так несподівано, що відкусила чашечку від ложки.

МІСІС ЕЙНСФОРД ХІЛЛ (вражено). Боже милий!

ЕЛІЗА (нарощуючи обвинувачення). Та з якої це радості жінці з таким здоров’ям помирати від грипу? І куди подівся її новий солом’яний капелюшок, що мав перейти мені? Хтось його поцупив. А я кажу так: ті, хто його поцупив, ті її й звели зі світу.

МІСІС ЕЙНСФОРД ХІЛЛ. А що означає «звели зі світу»?

ХІГГІНС (квапливо). О, це новий різновид світської бесіди. «Звести зі світу» означає вбити людину.

МІСІС ЕЙНСФОРД ХІЛЛ (до Елізи, нажахано). Невже ви справді вірите, що вашу тітку вбили?

ЕЛІЗА. А як же! Ті, з ким вона жила, убили б її й за шпильку для капелюха, не те що за сам капелюх.

МІСІС ЕЙНСФОРД ХІЛЛ. Але ж вашому батькові не годилося заливати їй у горло спиртне. Це могло її вбити.

ЕЛІЗА. Не її. Для неї джин був як материнське молоко. Та й батько стільки його в себе влив, що добре знався на його користі.

МІСІС ЕЙНСФОРД ХІЛЛ. Ви хочете сказати, що він пив?

ЕЛІЗА. Пив? Ще й як! Хронічно.

МІСІС ЕЙНСФОРД ХІЛЛ. Який жах для вас!

ЕЛІЗА. Та анітрохи. Наскільки я бачила, це йому ніколи не шкодило. Щоправда, він не пиячив безперервно. (Весело.) Час від часу йшов у запій, от і все. І завжди був набагато приємніший, коли трохи вип’є. Коли сидів без роботи, мама часто давала йому чотири пенси й наказувала не повертатися додому, поки не нап’ється до такого стану, щоб стати веселим і лагідним. Багатьом жінкам доводиться напувати своїх чоловіків, щоб із ними можна було жити. (Тепер уже зовсім невимушено.) Розумієте, справа така. Якщо в чоловіка є бодай крапля совісті, вона починає мучити його, коли він тверезий. Від цього він занепадає духом. А чарочка випивки все це знімає й робить його щасливим. (До Фредді, якого розбирає стримуваний сміх.) Гей! А ти чого там хихочеш?

ФРЕДДІ. Оце й є нова світська бесіда. У вас вона виходить просто чудово.

ЕЛІЗА. Якщо я все робила правильно, то чого ж ти сміявся? (До Хіггінса.) Я сказала щось не те?

МІСІС ХІГГІНС (втручаючись). Зовсім ні, міс Дуліттл.

ЕЛІЗА. Ну, слава Богу, хоч це добре. (Широким жестом збирається продовжити.) Бо я завжди кажу, що…

ХІГГІНС (підводячись і дивлячись на годинник). Кхм!

ЕЛІЗА (озирається на нього, розуміє натяк і встає). Що ж, мені час іти. (Усі підводяться. Фредді поспішає до дверей.) Дуже рада була з вами познайомитися. До побачення. (Тисне руку місіс Хіггінс.)

МІСІС ХІГГІНС. До побачення.

ЕЛІЗА. До побачення, полковнику Пікерінгу.

ПІКЕРІНГ. До побачення, міс Дуліттл.

(Вони тиснуть руки.)

ЕЛІЗА (киваючи іншим). До побачення всім.

ФРЕДДІ (відчиняючи перед нею двері). Ви підете через парк, міс Дуліттл? Якщо так, то…

ЕЛІЗА. Пішки? Та щоб я, в біса, пішки йшла! (Загальне приголомшення.) Я поїду на таксі. (Вона виходить.)

(Пікерінг здивовано хапає ротом повітря й сідає. Фредді вибігає на балкон, щоб ще раз побачити Елізу.)

МІСІС ЕЙНСФОРД ХІЛЛ (ще не оговтавшись від шоку). Ні, я таки ніяк не можу звикнути до цих нових звичаїв.

КЛАРА (невдоволено падаючи в єлизаветинське крісло). Ой, мамо, це цілком нормально. Навіть правильно. Люди подумають, що ми взагалі нікуди не ходимо й нікого не бачимо, якщо ти й далі будеш такою старомодною.

МІСІС ЕЙНСФОРД ХІЛЛ. Можливо, я й справді старомодна. Але дуже сподіваюся, що ти не почнеш уживати подібних висловів, Кларо. Я вже звикла чути, як ти називаєш чоловіків нікчемами, а все навколо — гидким і паскудним, хоча й досі вважаю це жахливим та негожим для панянки. Але оце останнє — уже занадто. Ви так не вважаєте, полковнику Пікерінгу?

ПІКЕРІНГ. Не питайте мене. Я кілька років прожив в Індії, а за цей час манери так змінилися, що тепер інколи й сам не розумію, де перебуваю — за столом у пристойному домі чи в матроському кубрику на кораблі.

КЛАРА. Це всього лише справа звички. Тут немає ні правильного, ні неправильного. Ніхто ж не вкладає в такі слова якогось особливого змісту. А ще це так кумедно й додає такого влучного наголосу речам, які самі по собі не надто дотепні. Мені ця нова світська бесіда здається чарівною і цілком невинною.

МІСІС ЕЙНСФОРД ХІЛЛ (підводячись). Що ж, після такого, думаю, нам час іти.

(Пікерінг і Хіггінс також підводяться.)

КЛАРА (встаючи). О так. Нам ще треба встигнути на три прийоми. До побачення, місіс Хіггінс. До побачення, полковнику Пікерінгу. До побачення, професоре Хіггінсе.

ХІГГІНС (суворо підходячи до неї від канапи й проводжаючи до дверей). До побачення. І неодмінно випробуйте цю нову світську бесіду на тих трьох прийомах. Не соромтеся. Викладайте все на повну силу.

КЛАРА (усміхаючись). Обов’язково. До побачення. Яка ж нісенітниця весь цей ранньовікторіанський пуританізм!

ХІГГІНС (підбурюючи її). Страшенна, клята нісенітниця!

КЛАРА. Клята, чортова нісенітниця!

МІСІС ЕЙНСФОРД ХІЛЛ (здригаючись). Кларо!

КЛАРА. Ха-ха! (Вона виходить, сяючи від задоволення і свідомості того, що йде в ногу з найновішою модою. Зі сходів ще довго долинає її дзвінкий сріблястий сміх.)

ФРЕДДІ (звертаючись радше до небес, ніж до когось із присутніх). Ну що тут скажеш?.. (Він махає рукою на марні спроби висловитися й підходить до місіс Хіггінс.) До побачення.

МІСІС ХІГГІНС (тиснучи йому руку). До побачення. Ви хотіли б ще раз зустрітися з міс Дуліттл?

ФРЕДДІ (палко). Так! Дуже, дуже хотів би.

МІСІС ХІГГІНС. Ну, ви знаєте, в які дні я приймаю гостей.

ФРЕДДІ. Так. Щиро дякую. До побачення.

(Він виходить.)

МІСІС ЕЙНСФОРД ХІЛЛ. До побачення, містере Хіггінсе.

ХІГГІНС. До побачення. До побачення.

МІСІС ЕЙНСФОРД ХІЛЛ (до Пікерінга). Нічого не вдієш. Я ніколи не зможу змусити себе вживати це слово.

ПІКЕРІНГ. І не треба. Це ж не обов’язково. Цілком можна обійтися й без нього.

МІСІС ЕЙНСФОРД ХІЛЛ. Просто Клара страшенно дорікає мені, якщо я не просочена найновішим жаргоном із голови до п’ят. До побачення.

ПІКЕРІНГ. До побачення.

(Вони тиснуть руки.)

МІСІС ЕЙНСФОРД ХІЛЛ (до місіс Хіггінс). Не судіть Клару надто суворо. (Пікерінг, зрозумівши з її приглушеного тону, що ці слова не призначені для його вух, тактовно відходить до вікна, де стоїть Хіггінс.) Ми ж такі бідні! А вона так рідко буває на прийомах, бідолашна дитина. Вона просто ще не зовсім розуміє життя. (Місіс Хіггінс бачить, що очі співрозмовниці зволожніли, співчутливо бере її за руку й проводжає до дверей.) Але хлопець у мене хороший. Ви ж так не вважаєте?

МІСІС ХІГГІНС. О, безперечно хороший. Я завжди буду рада його бачити.

МІСІС ЕЙНСФОРД ХІЛЛ. Дякую, люба. До побачення.

(Вона виходить.)

ХІГГІНС (нетерпляче). Ну як? Елізу вже можна показувати людям? (Він стрімко підлітає до матері й тягне її до отомана. Вона сідає на місце, де щойно сиділа Еліза, а син влаштовується ліворуч від неї.)

(Пікерінг повертається до свого стільця праворуч від місіс Хіггінс.)

МІСІС ХІГГІНС. Дурненький ти хлопчику, звісно ж ні. Вона — тріумф твого мистецтва і своєї кравчині. Але якщо ти бодай на хвилину думаєш, що вона не видає себе кожною фразою, яку вимовляє, то ти просто зовсім утратив голову через неї.

ПІКЕРІНГ. Але хіба нічого не можна зробити? Я маю на увазі щось таке, що прибрало б із її розмов цю… кровожерливу складову.

МІСІС ХІГГІНС. Не доти, доки вона перебуває в руках Генрі.

ХІГГІНС (ображено). Ти хочеш сказати, що моя мова непристойна?

МІСІС ХІГГІНС. Ні, любий. Вона була б цілком доречною, скажімо, на річковій баржі. Але на садовому прийомі така мова для неї аж ніяк не годиться.

ХІГГІНС (глибоко вражений). Ну, знаєте…

ПІКЕРІНГ (перебиваючи його). Годі, Хіггінсе. Тобі варто навчитися дивитися на себе збоку. Такої мови, як у тебе, я не чув із тих часів, коли ми двадцять років тому оглядали добровольчі загони в Гайд-парку.

ХІГГІНС (похмуро). Ну добре, якщо ви так кажете, то, мабуть, я й справді не завжди розмовляю як єпископ.

МІСІС ХІГГІНС (легким дотиком заспокоюючи Генрі). Полковнику Пікерінгу, скажіть мені, будь ласка, який насправді стан справ на Вімпол-стріт?

ПІКЕРІНГ (бадьоро, наче тема розмови змінилася цілком). Ну, я переїхав жити до Генрі. Ми разом працюємо над моїми індійськими діалектами, і нам здалося, що так буде зручніше…

МІСІС ХІГГІНС. Так, так. Це я все знаю. Чудове рішення. Але де живе ця дівчина?

ХІГГІНС. З нами, звісно. А де ж іще їй жити?

МІСІС ХІГГІНС. Але на яких умовах? Вона служниця? Якщо ні, то хто вона?

ПІКЕРІНГ (повільно). Гадаю, я розумію, що ви маєте на увазі, місіс Хіггінс.

ХІГГІНС. А от я, хай йому грець, не розумію! Я щодня працював із цією дівчиною протягом кількох місяців, щоб довести її до нинішнього рівня. До того ж вона дуже корисна. Вона знає, де лежать мої речі, пам’ятає про всі мої зустрічі та інші справи.

МІСІС ХІГГІНС. А як із нею ладнає ваша економка?

ХІГГІНС. Місіс Пірс? О, вона страшенно рада, що з неї зняли стільки клопоту. Бо до появи Елізи саме їй доводилося шукати мої речі й нагадувати про всі зустрічі. Але вона вбила собі в голову якусь безглузду думку щодо Елізи. Весь час повторює: «Ви не замислюєтеся, сер». Правда ж, Піку?

ПІКЕРІНГ. Так, саме так вона й каже. «Ви не замислюєтеся, сер». Цими словами закінчується кожна розмова про Елізу.

ХІГГІНС. Наче я хоч на хвилину перестаю про неї думати — про цю дівчину, її кляті голосні й приголосні. Я вже виснажився, думаючи про неї, стежачи за її губами, зубами й язиком, не кажучи вже про душу, яка з усього цього найдивовижніша.

МІСІС ХІГГІНС. Ви обоє просто пара великих дітей, що бавляться живою лялькою.

ХІГГІНС. Бавляться? Та це найважча справа, за яку я будь-коли брався. Не помиляйтеся, мамо. Але ви навіть не уявляєте, наскільки захопливо взяти людину й перетворити її на зовсім іншу людину, створивши для неї нову мову. Це наче перекинути міст через найглибшу прірву, що відділяє клас від класу й душу від душі.

ПІКЕРІНГ (підсуваючи свій стілець ближче до місіс Хіггінс і схиляючись до неї). Так, це надзвичайно захопливо. Запевняю вас, місіс Хіггінс, ми ставимося до Елізи дуже серйозно. Щотижня — майже щодня — у ній відбуваються нові зміни.(Нахиляється ще ближче.) Ми фіксуємо кожен етап — десятки грамофонних платівок, фотографії…

ХІГГІНС (атакуючи матір з іншого боку). Так, їй-богу! Це найзахопливіший експеримент у моєму житті. Вона буквально заповнила все наше життя, правда ж, Піку?

ПІКЕРІНГ. Ми тільки про Елізу й говоримо.

ХІГГІНС. Навчаємо Елізу.

ПІКЕРІНГ. Одягаємо Елізу.

МІСІС ХІГГІНС. Що?!

ХІГГІНС. Вигадуємо нових Еліз. (Хіггінс і Пікерінг говорять одночасно, перебиваючи один одного.)

ХІГГІНС. Знаєте, у неї просто неймовірний слух…

ПІКЕРІНГ. Запевняю вас, люба місіс Хіггінс, ця дівчина…

ХІГГІНС. …точнісінько як папуга. Я випробовував її на всіх…

ПІКЕРІНГ. …справжній геній. Вона чудово грає на фортепіано…

ХІГГІНС. …можливих звуках, які тільки здатна видати людина…

ПІКЕРІНГ. Ми водили її на симфонічні концерти й до музичних залів…

ХІГГІНС. …континентальні діалекти, африканські діалекти, готтентотські…

ПІКЕРІНГ. …і для неї все однаково: вона відтворює будь-яку музику…

ХІГГІНС. …клацання, звуки, на оволодіння якими в мене пішли роки…

ПІКЕРІНГ. …і, повернувшись додому, одразу чує, чи це…

ХІГГІНС. …а вона схоплює їх миттєво, ніби з пострілу, наче…

ПІКЕРІНГ. …Бетховен і Брамс, чи Легар і Лайонел Моріктон…

ХІГГІНС. …займалася цим усе життя.

ПІКЕРІНГ. Хоч іще пів року тому вона жодного разу навіть не торкалася клавіш фортепіано.

МІСІС ХІГГІНС (затуляючи вуха пальцями, бо вони вже перекрикують один одного нестерпним галасом). Тс-с-с! Тс-с-с! Тс-с-с!

(Обидва замовкають.)

ПІКЕРІНГ. Перепрошую. (Він вибачливо відсуває свій стілець назад.)

ХІГГІНС. Вибач. Коли Пікерінг починає кричати, ніхто вже не може вставити й слова.

МІСІС ХІГГІНС. Тихо, Генрі. Полковнику Пікерінгу, невже ви не розумієте, що коли Еліза переступила поріг будинку на Вімпол-стріт, разом із нею туди ввійшло ще дещо?

ПІКЕРІНГ. Її батько. Але Генрі швидко його позбувся.

МІСІС ХІГГІНС. Було б значно доречніше, якби це була її мати. Але оскільки її мати не прийшла, прийшло дещо інше.

ПІКЕРІНГ. Що саме?

МІСІС ХІГГІНС (несвідомо виказуючи свій вік самим вибором слова). Проблема.

ПІКЕРІНГ. А-а, розумію. Проблема того, як видати її за леді.

ХІГГІНС. Цю проблему я вирішу. Я вже наполовину її вирішив.

МІСІС ХІГГІНС. Ні, ви двоє безмежно нерозумних чоловіків. Проблема полягає в тому, що буде з нею потім.

ХІГГІНС. Не бачу тут жодної проблеми. Вона зможе жити своїм життям, маючи всі переваги, які я їй дав.

МІСІС ХІГГІНС. Такі самі переваги, як у тієї бідної жінки, що щойно була тут? Манери й звички, які роблять справжню леді нездатною заробляти собі на життя, якщо в неї немає доходів справжньої леді? Це ти маєш на увазі?

ПІКЕРІНГ (поблажливо, вже дещо нудьгуючи). О, з цим усе буде гаразд, місіс Хіггінс. (Він підводиться, збираючись іти.)

ХІГГІНС (також встаючи). Ми знайдемо їй якусь легку роботу.

ПІКЕРІНГ. Вона цілком щаслива. Не турбуйтеся про неї. (Тисне їй руку так, ніби заспокоює перелякану дитину, і прямує до дверей.) До побачення.

ХІГГІНС. Та й узагалі, зараз уже немає сенсу про це ламати голову. Справу зроблено. До побачення, мамо.

(Цілує її й рушає слідом за Пікерінгом.)

ПІКЕРІНГ (обертаючись для останнього заспокійливого слова). Для неї знайдеться чимало можливостей. Ми вчинимо як належить. До побачення.

ХІГГІНС (до Пікерінга, коли вони виходять разом). Ходімо відведемо її на шекспірівську виставку в Ерлс-Корт.

ПІКЕРІНГ. Авжеж. Її коментарі будуть безцінні.

ХІГГІНС. А коли повернемося додому, вона ще й передражнить для нас усіх відвідувачів.

ПІКЕРІНГ. Чудово! (Чути, як обидва сміються, спускаючись сходами.)

МІСІС ХІГГІНС (нетерпляче схоплюється й повертається до свого письмового столу. Вона відгортає убік безладно розкидані папери, вихоплює аркуш зі свого письмового набору й рішуче береться писати. Дійшовши до третього рядка, кидає цю справу, жбурляє перо, сердито стискає край столу руками й вигукує):

Ох, чоловіки! Чоловіки!! Чоловіки!!!