«Подвиг юнака» з літописної оповіді «Повісті минулих літ» у переказі Віктора Близнеця читати повністю онлайн та скачати текст у зручному форматі.
«Подвиг юнака» Близнець читати
Фрагмент тексту з «Повісті минулих літ»
Літо 968. Вперше прийшли печеніги на Руську землю, а Святослав був тоді в Переяславці на Дунаї. І заперлась Ольга в Києві з онуками своїми. І обступили печеніги місто великою силою: безліч їх стояло навкіл міста. І не можна було ні вийти з Києва, ні звістку послати, ні коня нопоїти – стояли печеніги на річці Либеді. Знемагали люди без їжі та без води. І зібралися люди тієї сторони Дніпра на човнах і стояли на тому березі. І не можна було ні їм пробратися в Київ, ні з Києва до них. І стала тужити люди в місті й питали:
– Чи нема кого, хто б міг перепливти на той бік Дніпра й сказати їм: коли не піступлять вони на ранок до міста і не допоможуть нам, здамось печенігам.
І сказав один отрок:
– Я перепливу.
І відповіли йому:
– Йди.
Він же вибрався з міста і побіг з вуздечкою в руках через стійбище печенігів, питаючи їх:
– Не бачив хто мого коня?
Бо він умів говорити по-печенізькому, і його визнали за свого. І коли він проскочив до річки, то швидко зняв одежину, кинувся у Дніпро і поплив. Побачивши це, печеніги метнулись за ним, стріляли у нього з луків, та нічого не могли зробити. На тому березі помітили його, випливли навпроти човном, забрали його і привезли до дружини.
І сказав їм отрок:
– Якщо завтра не підійдете до міста, то люди здадуться печенігам.
Промовив же воєвода їхній, іменем Претич:
– Підійдемо завтра на човнах, заберемо княгиню й княжичів і помчимо на цей бік. Якщо не врятуємо їх, то ганьбою покриємо себе, і Святослав усіх нас вигубить.
Ранком, як тільки почало світати, сіли вони в човни і голосно засурмили. А на горах весь Київ озвався гуками. Печенігам же здалося, що то прийшов сам князь, і вони побігли від міста хто куди. І вийшла Ольга з онуками до людей у човнах. Печенізький же князь, побачивши її, повернувся один і спитав у воєводи Претича:
– Хто це прийшов?
Претич відказав йому:
– Люди з того боку Дніпра.
Печенізький же князь знов запитав:
– А ти не князь часом?
Претич відповів:
– Я воїн його і прийшов у сторожі, в першому загоні, а за мною іде військо з самим князем: без числа і ліку воїнів.
Так він сказав, щоб пригрозити їм. Князь же печенізький звернувся до Претича:
– Будь мені другом.
Той відповів:
– Так і зроблю.
І потисли вони руки один одному. І дав печенізький князь Претичу коня, шаблю і стріли. Він же дав йому кольчугу, щит і меч.
І відступили печеніги від Києва, і стали на Либеді. І не можна було, як і раніше, коня вивести напоїти.
Послали кияни до Святослава із словами:
– Ти, князю, шукаєш чужої землі і про неї турбуєшся, а свою занехаяв. А нас мало не взяли печеніги, і матір твою, і дітей твоїх. Якщо не прийдеш і не оборониш нас, то нас таки візьмуть. Невже тобі не жаль вітчизни своєї, ані матері старої, ані дітей своїх?
Почувши те, Святослав швидко сів на коня і помчав у Київ з дружиною своєю. Поцілував він матір свою та дітей і пожурився з того, що натерпілись вони від печенігів. І зібрав воїнів, і прогнав печенігів у поле, і настав мир.
Кінець фрагменту «Повісті минулих літ»…
Якщо ви не знайшли потрібну відповідь, можете запитати у нашого чат-бота у Телеграм.
