«Ромео і Джульєтта» АКТ ЧЕТВЕРТИЙ
СЦЕНА 1
Келія отця Лоренцо.
Входять Лоренцо й Парис.
О. Лоренцо
В четвер, синьйоре? Це аж надто скоро.
Парис
Цього бажає тесть мій, Капулетті.
А я йому не стану на заваді.
О. Лоренцо
Не знаєте ще волі синьйорини?
Непевний шлях мені не до вподоби.
Парис
Вона надмірно тужить за Тібальдо,
тому-то й про любов я не казав їй,
бо не сміється в домі сліз Венера.
Та батько небезпеку бачить в тім,
що так вона печали попустилась
і мудро поспішає з нашим шлюбом,
щоб повідь сліз її спинити швидше.
Те, що самотні мислі їй сповняє,
розвіяти їй може товариство.
Тепер ви знаєте, нащо цей поспіх.
О. Лоренцо
(набік)
Коли б не знав я, чом цей поспіх зайвий!
Синьйоре, гляньте — панна йде до мене.
Входить Джульєтта.
Парис
Привіт моїй синьйорі і дружині!
Джульєтта
Я з вами начебто не брала шлюбу.
Парис
Так візьмете в четвер, моя кохана.
Джульєтта
Хай буде те, що буде.
О. Лоренцо
Правда, правда.
Парис
Прийшла до цього панотця на сповідь?
Джульєтта
Як відповім — то вийде сповідь вам.
Парис
Не потаїть, що любите мене.
Джульєтта
Признаюсь вам, що я люблю його.
Парис
Ви скажете, що любите мене.
Джульєтта
А так — то краще буде, якщо це
вам заочі скажу, а не в лице.
Парис
Сердешненька, твій вид змарнів од сліз.
Джульєтта
Як вид змарнів — змарніло небагато,
бо він поганий був і перед цим.
Парис
Ти вид свій більш, ніж слізьми, цим неважиш.
Джульєтта
Синьйоре, це не наклеп, але правда.
Я правду цю кажу собі в лице.
Парис
Твоє лице — моє, і все це наклеп.
Джульєтта
Можливо, бо над ним не владна я.
Чи маете ви час, панотче, зараз,
а чи прийти до вас під час вечерні?
О. Лоренцо
Я маю час, моя смутлива дочко.
Синьйоре, нам самим лишитись треба.
Парис
Крий боже, я святій пошкоджу справі!
Джульєтто, рано у четвер збуджу вас.
Прощайте, йду. Прийміть святий цілунок.
Парис виходить.
Джульєтта
О, зачини ж бо двері! А по цьому —
йди, плач зі мною, бо пропало все!
О. Лоренцо
Джульєтто, я вже знаю про нещастя.
Воно мене збиває зовсім з глузду.
Я чув, що ти у цей четвер — хоч що там —
із нашим графом шлюб узяти мусиш.
Джульєтта
Ні, не кажи, що чув, коля не можеш
порадити, як запобігти горю.
Коли твій розум помогти безсилий —
тоді скажи, що я вчиню розумно,
як цим ножем допоможу собі.
Бог шлюбом нам зв’язав серця, ти — руки.
Закіль же ця рука, що ти з Ромео
зв’язав її, зв’язок новий засвідчить,
а серце щире, зрадивши себе,
віддасться іншому — я вб’ю обох.
Тож дай мені, великий досвід мавши,
пораду скору. Дай або дивись,
як цим ножем я розсуджу себе
з своїм нещастям. Розв’язавши те,
що ні твої старі літа, ні кмітність
із честю розв’язати не зуміли.
Не трать же слів: до смерти я готова,
коли не про рятунок буде мова.
О. Лоренцо
Стій, дочко! Блиснула мені надія.
Та треба тут відчайности такої ж,
як те, чому ми запобігти хочем.
Коли, щоб не віддатись за Париса,
ти силу волі себе вбити маєш,
то щось на смерть подібне мусиш ти
вчинити, щоб гріха цього позбутись,
що неминучим, наче смерть, здається.
Коли наважишся, я ліків дам.
Джульєтта
О, краще з башти кинутись тієї
звели мені, ніж за Париса вийти!
На шлях злодійський справ; звели ховатись
межи гадюк; з ведмедями прикуй;
замкни мене в мертвечий склеп, доверху
наповнений гримучими кістками,
брудним гоміллям і маслаччям битим;
звели зійти в могилу свіжу й там
сховатися скажи з мерцем під саван;
зробити все, що так мене жахало, —
і я зроблю без страху, без вагання,
щоб не сплями́тись тільки перед милим.
О. Лоренцо
То йди ж додому, будь весела, згодься
на шлюб з Парисом. Завтра середа.
Ти завтра уночі одна ляж спати,
і хай не спить в твоїй кімнаті мамка.
Візьми цю шклянку, як у постіль ляжеш,
і перепущений цей трунок випий;
і враз тобі по жилах піде повів,
холодний та дрімотний; бо не буде
у тебе битись пульс, бо стихне пульс;
життя не виявлять — тепло на подих;
на сірий попіл рожі щік і вуст
зів’януть; упадуть очиці-вікна;
мов смерть запне одразу день життя;
всі часті тіла, гнучости живої
позбавлені, на смерть подібні стануть.
В подобі цій, позиченій у смерти,
ти перебудеш сорок дві години,
а потім, як по сну приємнім, встанеш.
Отож, коли жених тебе збудити
уранці прийде,— ти вже будеш мертва.
Тоді, як це ведеться в нашім краї,
тебе відкриту, у вбранні найкращім
на марах понесуть в родинний склеп,
на похорон, в поховище те давнє,
де спить уся родина Капулетті.
А поки прийде час тобі збудитись,
про все з листів моїх Ромео взнає
й сюди прибуде; він і я доглянем
твій прокид; і у Мантую Ромео
тієї ж ночі забере тебе.
Так ти від сорому свого звільнишся,
коли ні примха, ні жіночий страх
тобі одваги в ділі цім не збавлять.
Джульєтта
Дай, дай мені! О! Не кажи про страх.
О. Лоренцо
На, йди тепер. В своїй відвазі сильна
й щаслива будь. У Мантую, до нього,
чернець мій лист відразу ж понесе.
Джульєтта
Любов! Зміцни мене, зміцни на все!
Прощай, панотче.
Виходять.
СЦЕНА 2
Кімната в домі Капулетті.
Входять Капулетті, синьйора Капулетті, мамка та слуги.
Капулетті
Заклич гостей, що списані отут.
Слуга виходить.
Ти з двадцять добрих кухарів найми.
2-й слуга
Поганих не найму, пане, бо я перевірятиму, чи можуть вони лизати свої пальці.
Капулетті
Та як же ти їх перевіриш?
2-й слуга
Ге, пане, та це ж поганий кухар, що не може лизати власних пальців. Тому-то я тих, що не можуть лизати своїх пальців, і не братиму з собою.
Слуга виходить.
Капулетті
Іди ж, іди.
Всього не встигнемо наготувати.
Що, чи пішла Джульєтта до Лоренцо?
Мамка
Авжеж.
Капулетті
Гаразд, він, може, напутить її,
бо з неї вперта й зарічуща дівка.
Входить Джульєтта.
Мамка
Весела йде зі сповіді, дивіться.
Капулетті
Ну, як, свавільнице? Де ти блукала?
Джульєтта
Там, де спокутувати я навчилась
гріх неслухняности моєї вам
і вашим ро̀зказам. Святий Лоренцо
велів упасти тут мені й молити
прощення вашого. Простіть, благаю.
Віднині я коритимусь у всьому.
Капулетті
Пошліть за графом і скажіть про це.
Я хочу завтра ж зав’язати вузлик.
Джульєтта
В отця Лоренцо я зустріла графа.
З ним обійшлась любовно, як годиться,
меж скромности у цім не перейшовши.
Капулетті
Я задоволений із тебе. Встань же.
Так би б давно. Ось я побачу графа:
кажу ж, підіть та приведіть його.
Що ж до ченця святого — свідчусь богом —
йому завдячує в нас ціле місто.
Джульєтта
Чи підеш, мамко, у мою світлицю
й поможеш вибрати мені вбрання,
яке тобі на завтра здасться кращим?
Синьйора Капулетті
Нехай до четверга. Часу в нас досить.
Капулетті
Йди, мамко, йди. Бо завтра ж і до церкви.
Виходять Джульєтта й мамка.
Синьйора Капулетті
Запасу нам не вистачить, а вже
заходить ніч.
Капулетті
Ну й що ж: а я метнуся
сюди-туди — й все буде добре, жінко.
Йди до Джульєтти. Поможи вбирати.
Не спатиму всю ніч. Лиши мене.
Хай буду господинею. Гей, хто там?
Всі розійшлись. Гаразд, піду до графа
сказати, щоб на завтра готувався.
Аж дивно, як на серці легко стало,
що виправилась дівка ця затята.
(Виходить).
СЦЕНА 3
Світлиця Джульєтти.
Входять Джульєтта та мамка.
Джульєтта
Так, це вбрання найкраще. Тільки, мамцю,
ти сюніч залиши мене саму,
бо мушу я молитися багато,
щоб небо усміхнулося до мене —
сама ж ти знаєш-бо, яка я грішна.
Входить синьйора Капулетті.
Синьйора Капулетті
За ділом, га? Моя потрібна поміч?
Джульєтта
Синьйоро, вибрали ми все потрібне,
щоб ранок нам зустрінути пристойно.
Тож залишіть мене тепер саму,
а мамка сюніч хай при вас побуде,
бо знаю, що в обох вас повні руки
нежданого клопоту.
Синьйора Капулетті
На добраніч:
лягай, засни, ти в цім потребу маєш.
Виходять синьйора Капулетті й мамка
Джульєтта
Прощайте. Де побачимось — бог знає.
Холодний, кволий страх мене проймає
і заморожує в мені життя.
Я їх верну, нехай мене розважать.
Гей, мамко! Що їй тут робити?
Сама я гру страшну кінчати маю.
Ось шклянка.
А що, коли це зілля не подіє?
Невже я вийду заміж завтра вранці?
Ні, ні, — мене врятує це: ляж тут.
Кладе кинджал.
А що, коли чернець мені отруту
підсунув зрадою, щоб я умерла,
й щоб не збезчестити себе цим шлюбом,
бо він же поєднав мене з Ромео?
Боюсь, що так. Та ні, це неможливо,
бо він святим до цього часу слив.
Не буду більше й думати про це.
А що, як покладуть мене в могилу
і як прокинуся, закіль Ромео
мене урятувати прийде? Страшно!
А може, задихнусь під тим склепінням,
в чий рот гидкий не віє свіжий вітер,
і буду мертва, як Ромео прийде?
А як не вмру, то чи не може статись,
що, з жахом здумавши про смерть і ніч,
про страховинне місце у могилі
на старовиннім гробовищі, де
багато вже віків лежать у сховку
кістки моїх похованих дідів,
де весь в крові Тібальдо, ледве лігши,
гниє під саваном, куди, як кажуть,
вночі у певний час приходять духи —
о горе, горе! — чи ж не може статись,
що я, так рано вставши — сморід, крик
немовби вирваної мандрагори,
той крик, що розуму збавляє смертним! —
О, що, як вставши я зійду з ума,
попавши у гидких страшидел коло,
й кістками предків гратимусь безумно,
й зірву з кривавого Тібальдо саван,
і, люта, предківський маслак схопивши,
ним рознесу собі шалений мозок.
Що це? Мені здалося, дух Тібальдо,
ганяє за Ромео, що у тіло
йому ввігнав рапіру. Стій, Тібальдо!
Ромео! Ось мій келех: п’ю до тебе!
Кидається на ліжко.
СЦЕНА 4
Покій Капулетті.
Входять синьйора Капулетті й мамка.
Синьйора Капулетті
Візьми ключі й добудь іще коріння.
Мамка
Айви та фініків кричать в пекарні.
Входить Капулетті.
Капулетті
Що, на ногах? Вже другий півень крикнув.
Сигнальний дзвін ударив. Три години.
Доглянь печене, люба Анджеліко,
та не скупій.
Мамка
От клопотун, їй-право!
Йдіть спати, бо заслабнете на ранок,
так бравшися до всього.
Капулетті
Не так я цілі ночі турбувався
за речі менш важливі — й не хворів.
Синьйора Капулетті
А так, ганяв колись мишей, ганяв.
Ось я візьмусь, щоб ти не брався більше.
Виходять синьйора Капулетті й мамка.
Капулетті
Все ревнощі та ревнощі. — Гей, хлопче,
що ти несеш?
Входять слуги з рожнами, дровами й кошиками.
1-й слуга
Для кухні щось, а що — не знаю, пане.
Капулетті
Біжи, біжи.
(1-й слуга виходить).
Внеси сухіших дров.
Спитай у П’єтро, він покаже, звідки.
2-й слуга
Я, пане, маю голову, що зможе
й сама, без П’єтро, відшукати дрова.
Капулетті
Сказав у лад. Ну й хлопець! Відтепер
ти — дерев’яна голова. Вже й ранок.
От-от з музиками прибуде граф.
Музика надворі.
Бо так він умовлявся. О! Вже чути.
Гей, мамко, жінко! Чи ти чуєш, мамко?
Входить мамка.
Буди Джульєтту. Йди, вбери її.
Я ж побалакаю з Парисом. Нубо!
Біжи: адже жених уже прибув.
Біжи, кажу.
Виходять.
СЦЕНА 5
Світлиця Джульєтти. Джульєтта на ліжку.
Входить мамка.
Мамка
Джульєтто! Синьйорино! Чуєш? Міцно спить.
Ягнятко! Панночко! У, полежайко!
Любесенька! Кохана! Наречена!
Ні слова? Ти своє узяти хочеш:
на тиждень виспатись. Ручуся, сюніч
граф ні за чим не постоїть, щоб тільки
ти менше спала. Господи, помилуй,
та що ж бо це — амінь — як міцно спить!
Збудити треба. Панно, панно, панно!
Нехай же граф тебе бере із ліжка.
Він підведе тебе, ще й як. Будь певна!
Та що ж це! Вбрана! Й спить собі в одежі!
Ось я збуджу тебе. Гей, панно! Панно!
Ой лишенько! Рятуйте! Панна вмерла!
Було б мені й на світ цей не родитись!
Гей, aqua vitae дайте! Пане! Пані!
Входить синьйора Капулетті.
Синьйора Капулетті
Що тут за галас?
Мамка
О нещасний день!
Синьйора Капулетті
Та що ж бо?
Мамка
Гляньте лиш! О лютий день!
Синьйора Капулетті
Ой горенько! Дитя моє єдине,
збудися, глянь, бо вмру і я з тобою!
Рятуйте! Клич на поміч!
Входить Капулетті.
Капулетті
Ведіть Джульєтту, ви! Жених прибув!
Мамка
Умерла, вмерла! О нещасний день!
Капулетті
Га! Дайте глянути. Кінець. Холодна.
Спинилась кров, заклякли суглоби.
Вуста давно розлучені з життям.
Окрила смерть її, як ранній іній
вкриває квітку щонайкращу в полі.
Мамка
Нещасний день!
Синьйора Капулетті
О скорбний, скорбний час!
Капулетті
Смерть узяла її, щоб я оплакав,
але вуста мені вона замкнула.
Входять отець Лоренцо й Парис із музикантами.
О. Лоренцо
Що, молода готова йти до церкви?
Капулетті
Готова йти, щоб не вернутись більш.
Перед твоїм весіллям, сину, спала
смерть з жінкою твоєю. Ось вона,
ця квітка, що її зв’ялила смерть.
Тепер-бо смерть і зять мій і наслідник.
Вона взяла мою дочку. Я вмру,
а все життя й достаток — їй зоставлю.
Парис
Чи ж я для того ранку ждав цього,
щоб отаку побачити картину?
Синьйора Капулетті
Лихий, проклятий, лютий, чорний день!
Година, що подібної ніколи
в своїй мандрівці довгій час не бачив!
Одне дитя, одне дитятко бідне,
єдиная утіха і відрада,
і те жорстока смерть украла в мене!
Мамка
О горенько! О скорбний, скорбний день!
О цей нещасний день! Скорботний день!
Найгірший з днів усіх, що знала я!
О день, о день, о день! О лютий день!
Такого чорного ніхто не бачив.
О скорбний день! О скорбний день!
Парис
Одурений, розлучений, убитий!
Тобою, смерте навісна, тобою!
Жорстокою зруйнований ущент!
Хоч я живий — моя любов умерла.
Капулетті
Зневажений, замучений, убитий!
Лиха годино, чом тепер прийшла,
щоб сплюндрувати наше свято пишне?
Дитя моє! Душа, а не дитя!
Ти вмерла! Ох, моя дитина вмерла.
А з нею радість нашу смерть пожерла.
О. Лоренцо
Спиніться! Сором! Не у горі ліки
на горе. Небо й ви по частці мали
в красуні цій; тепер її усю
забрало небо; це для неї краще.
Не одняли ви частку вашу в смерті, —
а частка неба вічно жити має.
Ви піднести її хотіли вище,
бо небо убачали в цім для неї,—
і плачете тепер, як піднеслася
вона превише хмар, на саме небо?
Вн любите її — й в своїй любові,
коли їй добре — плакати готові.
Не тим добро, що довгий шлюб беруть,
а тим, що замолоду в шлюбі мруть,
Втріть сльози й покладіть свій розмарин
на це прекрасне тіло й по звичаю,
в найкращому вбранні несіть до церкви.
Хай нам природа плакати велить,
та плач її нам розум веселить.
Капулетті
Усе, що для весілля є готове,
ви поверніть на похорон, слугове!
Музику нашу — на тужливий дзвін,
весільний сміх — на поминки печальні,
святочний спів — на похоронну пісню.
На тіло це складіть квітки весільні:
хай все у нас обернеться напроти.
О. Лоренцо
Синьйоре, й ви, синьйоро, йдіть до себе.
Й ви, графе, теж; готуйтесь провести
оце прекрасне тіло до могили.
Над вами, небо гнівом оповите.
Непослухом його не прогнівіте.
Виходять Капулетті, синьйора Капулетті, Парис і отець Лоренцо.
1-й музика
Їй право, ми можемо ховати свої сурми та йти собі.
Мамка
Добрі люди, ах! Ховайте, ховайте, бо ви ж знаете, це сумна подія.
Мамка виходить.
1-й музика
Присягаюся, що це можна ще надолужити.
Входить П’єтро.
П’єтро
Музики, гей, музики! “Утіху серця”, “Утіху серця”! О! Коли хочете, щоб я був живий, утніть “Утіху серця”!
1— й музика
Нащо “Утіху серця”?
П’єтро
О, музики, тому, що моє серце само награє “У серці в мене туга”. О! Утніть мені весело якоїсь сумної, щоб потішити мене.
2— й музика
Марна річ, не до пісень тепер.
П’єтро
Так ви не хочете?
Музики
Ні.
П’єтро
Ну, так я ж вам віддячусь.
1-й музика
Чим же ти віддячишся?
П’єтро
Авжеж не грішми: дотепом, бо ви таки недотепи.
1-й музика
Коли так, то ти лизоблюд.
П’єтро
А чи хочеш від лизоблюда мечем по головешці? Я не буду вашим нотоношею; а дам вам такої ФА та СОЛІ, що солоно буде.
1-й музика
Будь такий добрий, сховай свого меча та виймай свою дотепність.
П’єтро
Ну, так майте ж. Я вас поколошматю залізними дотепами, сховавши свій залізний меч. Відповідайте мені по-людськи:
Коли душа тремтить від мук
і серце сум стискає,
тоді музики срібний згук…
Чому “срібний згук”? Чому “музики срібний згук”? Що ти на це, Бараняча Струно?
1-й музика
Тому, синьйоре, що срібло має приємний згук.
П’єтро
Добре! А ти що скажеш, Скрипко-трьохструнко?
2-й музика
Скажу, що “срібний згук”, бо музики грають за срібло.
П’єтро
І це добре! А що ти скажеш, Кобилко?
3-й музика
Ій-право, не знаю, що й сказати.
П’єтро
О! Ну, вибачай: ти ж співака. Я скажу за тебе: отож — “музики срібний згук” тому, що музики рідко мають злото за свої згуки: тоді музики срібний згук нас миттю розважає.
(Виходить, співаючи).
1-й музика
Що за в’їдливий пройдисвіт з нього!
2-й музика
Ік дідьку його, Джакомо! Зайдімо в господу, поки прийдуть голосільниці — то й пообідаєм.
Виходять.
