«Осінь» аналіз Володимир Сосюра

Вірш «Осінь», який написав Володимир Сосюра, є шедевром пейзажної лірики, його аналіз допоможе зрозуміти думки автора та підготувати літературний паспорт твору. «Осінь» аналіз вірша передбачає визначення таких аспектів як: тема, ідея, жанр, художні засоби, віршовий розмір.

Володимир Сосюра «Осінь» аналіз

Автор – Володимир Сосюра

Рік написання – 1938

Літературний рід — лірика.

Жанр — вірш.

Вид лірики — пейзажна.

Жанр: пейзажна лірика

Тема: зображення приходу осінньої пори

Ідея: вираження тривоги ліричного героя через опис осінньої природи

Мотив — тужливі настрої, викликані настанням осені; краса осінньої природи.

Віршований розмір: шестистопний хорей з пірихієм

Римування: перехресне

“Осінь” художні засоби:

• Епітети: «синя тишина», «пелюстки печальні», «осінь жовтокоса», «синьоока осінь», «баский кінь», «сади пустинні», «далечінь холодна», «берізка гола», «золоті копита чорного коня»
• Метафора: «покора розлита», «В’яне все навколо, де пройдуть копита».
• Персоніфікація: «обриває вітер пелюстки», «їде осінь», «вітер пелюстки розкида», «берізка мерзне».
• Інверсія: обриває вітер, пелюстки печальні, садах пустинних, їде осінь, берізка біла
• Анафора «Облітають квіти, обриває вітер…».

Ідейно-художній розбір вірша “Осінь” Сосюра

У пейзажній поезії Сосюри «Осінь» мальовничі картини осіннього довкілля також сприяють розкриттю душевного стану автора. Узявши за основу образ красивого згасання природи, поет збагатив його неповторністю індивідуальних переживань. Замилування красою осені поєднується у творі з філософським усвідомленням неминучої втрати.

Особливе враження справляє яскравий зоровий образ: жовтокоса й синьоока вершниця на чорному коні, під золотими копитами якого, немов у казці, змінюється все довкола. Краєвид нагадує пустку, навкруги панує тиша — усе скорилося силі цієї казкової вершниці.

Образи тиші й покори доповнюють філософський зміст твору, навіюючи роздуми про невблаганий рух природи, виявом якого є зміни в нашому житті.

ВОЛОДИМИР СОСЮРА “ОСІНЬ”

Облітають квіти, обриває вітер
пелюстки печальні в синій тишині.
По садах пустинних їде гордовито
осінь жовтокоса на баскім коні.

В далечінь холодну без жалю за літом
синьоока осінь їде навмання.
В’яне все навколо, де пройдуть копита,
золоті копита чорного коня.

Облітають квіти, обриває вітер
пелюстки печальні й розкида кругом.
Скрізь якась покора в тишині розлита,
і берізка біла мерзне під вікном.

«Осінь» (Облітають квіти, обриває вітер) Володимир Сосюра