Тамара Коломієць: вірші для дітей про зиму, про вітрисько, про сніговика, для найрозумніших та найкращих дітлахів.
Тамара Коломієць: вірші для дітей
КОЛИСАНКА
Хто це з вечора до ранку
Грає зорям колисанку
Цілу ніч?
То вітрисько на горищі
В бузинову дудку свище
Цілу ніч.
Тільки зорі не дрімають,
З ним у піжмурки гуляють
Цілу ніч.
От якби ми не стомились,
То б із ними веселились,
Цілу ніч.
* * *
ВІДЕРЦЕ
— Відерце, відерце,
Посріблене денце,
Скажи, де бувало,
Кого напувало.
— Напувало городину,
Напувало смородину,
І вербу пелехату,
І козу бородату.
І тепер не гуляю —
Горобців напуваю.
ТАМАРА КОЛОМІЄЦЬ “ЇЖАКИ”
Два веселі їжаки
Накололи на голки
Всі листки
І сказали:
— Ми — кущі,
Золоті у нас плащі
На дощі.
Два веселі їжаки
Накололи на голки
Всі грибки
І сказали:
— Ми — пеньки,
Наросли у нас грибки,
Як горбки.
Два веселі їжаки
Позгортались у клубки
Під голки і сказали:
— Ми — грудки…
Ну, а може, — будяки…
Ну, а може, їжаки
Все-таки?!.
* * *
* * *
ТАМАРА КОЛОМІЄЦЬ ВІРШ ПРО СНІГОВИКА
У дідка Сніговика
Кочерга замість ціпка,
Замість носа — бурячок,
Замість шапки — банячок.
Сперся він на кочергу
І ні кроку по снігу.
А в одлигу позіхнув,
Кочергою ворухнув.
Бороду розпушив
І по стежці рушив.
— Ти куди оце, куди?
— А туди, де холоди,
Де снігів уволю, —
На Північний полюс.
Буду жить і поживать,
Дім із криги мурувать,
Кочергою у хокей
На крижині грати
І морозивом гостей
Буду частувати.
* * *
Тамара Коломієць “Снігова казка”
Усе засипав білий сніг.
А з ним – відлига на поріг.
І ми в дворі, де я живу,
Зліпили казку снігову.
Ось ведмідь – товстий дивак –
Сніжку пробує на смак.
Ось вовчисько-м’ясолюб
Зирить взять кого на зуб…
Ось лисичка гостровуха
Гороб’ячий щебет слуха.
Ось зайчиська куцохвості
всіх запрошують у гості.
А оце – сніговик,
В цілім світі мандрівник.
В капелюх його вберем,
Буде в нас він казкарем!
Вірші Тамари Коломієць зі збірки “Починаються дива”
ДИВАКИ
Був за морями витівник
На прізвисько Рогеллі.
До меду брав собі часник,
До перцю — карамелі.
Завжди по вулиці гуляв
Він догори ногами,
Собак на стежці поціляв
Смачними пирогами.
А за горами був дивак
На прізвисько Рогатті.
Він задкував, неначе рак,
По сінях і по хаті.
Як спав — на ліжко ноги клав,
А голову — під ліжко.
Квиток на поїзд купував,
А йшов по рейках пішки.
І ось зустрілись на торжку
Рогеллі і Рогатті.
Один з них верхи на дрючку,
А другий — на лопаті.
Обоє задом наперед
І догори ногами.
Обоє мали в сітях мед
Ще й бутлі з пирогами.
Сказав Рогеллі:
От дивак!
Звідкіль такий узявся?
Сказав Рогатті:
— Бачить всяк,
Що я не в тебе вдався!
— Ха-ха! —
Рогеллі реготав.
— Хо-хо! —
Рогатті з нього.
І весь народ аж присідав
Од реготу гучного.
Ото дива! Ото дива!
Од сміху впало небо!
Що, що?
Такого не бува?
Не вірите — не треба!
* * *
ПАПЕРОВИЙ КОРАБЛИК
Був собі десь паперовий кораблик.
Возив той кораблик зернята із яблук.
Ходив той кораблик за тисячу миль,
Ходив, не боявся туманів і хвиль.
Ішов по калюжі, ішов по струмку,
Аж поки заходив у Синю ріку.
А Синя ріка, ой та Синя ріка —
В’юнка-прев’юнка і дзвінка-предзвінка.
Плив собі, плив паперовий кораблик…
Служив на кораблику боцманом Равлик.
Тримав на кораблику він чистоту,
Антени-ріжки виставляв на борту.
По тихій калюжі, по бистрім струмку
Виводив кораблик у Синю ріку.
А Синя ріка, ой та Синя ріка —
Дзвінка-предзвінка і швидка-прешвидка.
Кораблик гойдався, і Равлик хитався —
І той не здавався, і цей не боявся…
Я бачила вчора — пливли за водою.
— Щасливо! — гукнула, махнувши рукою,
Кораблику білому.
* * *
ОТ ТАК ПТИЦЯ!
Небилиця —
Ну і птиця:
Ніс череп’яний,
Хвіст дерев’яний,
Крила слюдяні,
Ноги дротяні,
Сама залізна,
В болото залізла.
Кличу-кличу —
Не викличу.
Смичу-смичу —
Не висмичу.
Вітер дмухне —
Хвостом махне,
Крильми майне:
— Доганяй мене!..—
По-ле-ті-ла…
* * *
КАРАМЕЛЬ
В зоопарку шум і гам,
Новина сьогодні там —
Привезли карамель
Із далеких земель.
Що воно за дивина?
Оцього ніхто не зна.
Каже мавпа Чика:
— Це тварина дика.—
Каже качка Каха:
— Ні, це свійська птаха! —
Мека п’ятеро овець:
— Карам-мель — це баранець! —
Налякалась мишка:
— Що, коли це кішка? —
Бородою цап трясе:
— Це дурниця, та й усе! —
Тут ведмідь почав бурчать:
— Карамелі щоб не знать!
Зовсім це не дивина,
Не заморська дичина,
А цукерки!
* * *
КОНИКИ
З країни Каруселії,
Весняної, веселої,
Подзенькуючи в дзвоники,
Притупотіли коники.
Із жовтими попонами,
Із гривами червоними.
Цок-цок, цок-цок підковами
Об вулиці бруковані.
— Поїхали! — запрошують
І вуха нашорошують.
— Куди? — півні дивуються.
— Ах-ах! — качки хвилюються.
А коники вибрикують:
— Поїхали! — викрикують.—
Візочками дощатими,
Дзвінкими коліщатами,
Із піснею веселою
В країну Каруселію.
Поїхали — потішитесь,
Надовго в нас залишитесь!
* * *
ПІСЕНЬКА ПРО ГНОМА
Пісенька про гнома
Кожному відома.
Жив собі на світі гном.
Дивував усіх кругом
Дивними дивами —
Добрими ділами.
Заглядав у всі двори
І, на радість дітвори,
Яблукам рум’янці
Малював уранці.
А проходив сквером —
То ставав шофером.
Дітлахам возив пісок,
Поливав, щоб не просох,
Щоб фортеці і мости
Із піску могли рости…
Біг струмочок у ярку,
Вів мелодію дзвінку,
Гном придумав їй слова
Вийшла пісенька нова.
Пісенька про гнома
Кожному відома:
Всім на світі хлопчакам
І усім дівчаткам.
Як сподобається вам,
То почнем спочатку:
Жив собі на світі гном…
* * *
КЛЕЙ
У тюбику м’якому
Живе прозорий клей.
Він поселився в домі
На втіху всіх дітей.
Проснеться на світанні
І стільки зробить справ!..
Сьогодні він у Тані
В альбомі побував.
Наклеїв кетяг квітів
І листячко акацій.
Не бачили на світі
Таких ще аплікацій!
Сергійкові в машині
Деталі встиг з’єднати,
Поставив кузов синій,
Червоні коліщата.
Приклеїв витинанку
На аркуш у Оленки.
На ляльку-малюванку
Одяг аж три сукенки.
Так весело і любо
Трудився недарма…
Та тільки що це? Тюбик…
А клей?.. Уже нема…
Він жив у нашім домі,
Всім помагати звик —
У тюбику м’якому
Липучий чарівник.
* * *
НАИМИЛІШЕ СЛОВО
Будівельники-бобри
Добре працювали —
У бору для дітвори
Школу збудували.
І таку звели, що ну! —
Подивитись варто:
І вікно на всю стіну,
І колоди-парти.
Дятел дзьобом-долотом
Потрудивсь на ґанку,
Павуки усі гуртом
Виплели фіранку.
Приволік ведмідь старий
Стіл — пеньок високий.
— Ну,— сказав до дітвори,—
Почнемо уроки! —
Повсідалась малишня
На колодах проти пня.
Сам ведмідь ступив за пень,
Лоб кошлатий витер
І промовив:
— Добрий день!
Візьмемось до літер!
Намалюю на пеньку,
Щоб завчить могли ми,
По боках — по стояку,
Гойдалку між ними.
Хто цю літеру не зна,
Вчіть обов’язково:
Це вона розпочина
Всім відоме слово —
Між словами усіма
Щонайголовніше. —
Кицька лапу підніма:
— Це, звичайно, миша!
— Морква! — квапиться зайча.—
З грядки, соковита.—
Ведмежа із-за плеча:
— Мед,— бурчить сердито.
Білченя ж мале-мале
В лопушку-панамі,
Хоч соромилось, але
Вимовило:
— Мама!
— Мама! — крикнули малі
Якнайголосніше. —
На усій-усій землі
Слово наймиліше! —
Засміявсь ведмідь:
— Воно!
Вивчили, нівроку…—
От і все.
Дзвенить дзвінок
З першого уроку.
У квача гайда гулять
Поміж стовбурами.
Світить сонце між гілляк.
Ждуть додому мами.
* * *
ВЕСЕЛИИ ДУШ
Під гарячий буйний душ
Тарілки спішать чимдуж.
Розмальовані миски
Вишаровують боки.
А чашки глибокі
Кинулись у скоки:
Стриб-скік, стриб-скік! —
Це щоб душ не обпік.
А ложечки сміються
І трішки задаються.
На воду кожна скоса блись: —
Ану спинись, не гарячись!..
Бере з-під душу сушка
Чашки за круглі вушка,
Порозставля миски рядком
І тарілки складе ладком.
А ложки у шухляді
Сховаються — і раді.
І душ у крані задріма,
Отак, немов його нема,
Шуміти перестане.
Аж трохи сумно стане.
* * *
ОЛІВЦІ
Є дверцята у пеналі
Дивовижні, небувалі:
Як відчиняться вони,
То з самої глибини
Вибігають молодці —
Кольорові олівці.
Починають пустувати,
На папері малювати:
Синій — жабку,
Жовтий — курку,
А зелений — кицьку Мурку,
А червоний — слоненя,
А коричневий — коня,
Довгогривого, гнідого…
Тут зелений зирк на нього:
— Що таке? Ану покинь!
Некрасивий в тебе кінь!
Бач, яка красива Мурка,
Синя жабка,
Жовта курка
І червоне слоненя!..
Ми поправимо коня —
Зробим гриву золотисту,
Помережане сідло,
Щоб усе було барвисте,
Щоб, як райдуга, цвіло!
* * *
ЛІЧИЛКА-НЕБУВАЛИЦЯ
— Куди ідеш, Кудикало?
— Куди? А в Нікудикало,
На гору Неминалицю
Ловити Небувалицю.
Оту, що озивається —
Сміється-заливається.
Ловитиму-хапатиму,
Лічитиму-питатиму:
«Чи одуд, чи зозулиця?
Ховається чи жмуриться?)
* * *
ПОДАРУНОК
У зайця-побігайця
Украдено окрайця.
А де, коли, і хто, і як —
Не знає заєць-неборак.
Чи, може, то злодюга-лис
Десь під кущем
окрайця згриз?
А може, то вовчисько?
Він тут никає близько.
Сидить зайчисько, плаче…
А з міста коник скаче,
Квітками помальований,
Дзвіночками підкований.
Він каже:
— Ну ж бо, сльози втри
І подаруночка бери.
Ми од сорок у місті
Лихі почули вісті.
Отож малята з дитсадка
Тобі прислали пиріжка…—
У зайця хата без дверей.
В світлиці тісно від гостей —
Злетілися сороки,
Сусідки білобокі.
Тут заєць конику гука:
— Спасибі всім за пиріжка!
Я подарунка сам не з’їм,
Я поділю гостям усім,
їм серединку покришу,
Собі — скоринку залишу.
* * *
ХІП-ХАП
У кутку живе Хіп-хап,
В нього безліч довгих лап,—
Ух!..
Тільки сутінь заляга,
Він лапища простяга,—
Ой!..
Я хапаю за прута
Та по лапах, як кота,—
Бах!
А ніяких лап нема —
Тінь хитається сама…
Ха!..
* * *
НЕБИЛИЦЯ
Що у літа на порозі
Цвітуть маки на морозі.
А у літа на печі
Замерзають калачі.
А у весни коло поля
Листя скинула тополя.
А в осені коло стежки
Вбрались верби у сережки.
А ми стали коло хати
Та й не можем розібрати,
Кому іти рибу пасти,
Кому воду в копи класти,
Кому піски молотити,
Кому сніги волочити.
* * *
ХОДИТЬ ВЕЧІР-МАЗАМУРА
Коло вікон, коло муру
Ходить вечір-мазамура,
Од воріт і до воріт
Тихо-тихо, наче кіт.
Має торбу не просту —
Носить в торбі темноту.
Торба шита зірочками,
Зірочками-дірочками,
А із неї темнота,
Мов із сита, виліта.
Сіє, сіє, сіє, сіє,—
Все на світі чорним криє
І сміється в чорний вус
Мазамура-сажотрус.
* * *
ДІДІВ ОБІД
Казку хочете смішну?
Зараз я її почну:
Жив на світі сивий дід.
На плиті варив обід.
На кривий ослін сідав.
Що зварив, усе з’їдав.
Горщик мив і миску мив.
На плиті обід варив.
На кривий ослін сідав.
Що зварив, усе з’їдав.
Горщик мив і миску мив,
На плиті обід варив…
…Ой і хитра казка ця,
Бо не видно їй кінця.
Доки дід на світі житиме,
То усе обід варитиме.
СТОЇТЬ НОВИЙ БУДИНОК
Я по вулиці іду,
Я співаю на ходу,
І підспівують дерева
За парканом у саду.
І вусатий садівник,
Що вставати рано звик,
Щось веселе замугикав,
Поливаючи квітник.
Підмугикує вода,
На листочках осіда,
А проміння у краплинах
Світлу райдугу гойда.
Я по вулиці іду,
Я співаю на ходу,
І усе-усе довкола
Вторить пісні до ладу.
Стоїть новий будинок.
До нього — сто стежинок.
А в ньому — сто доріжок.
Там тупця двісті ніжок.
Там сотня голосочків,
Дзвінкіших від дзвіночків.
Там всілись на полиці
Ведмеді і лисиці.
Там крейсер у куточку
Пливе по килимочку.
На стінах — сто картинок
З героями казок.
Всі знають цей будинок.
Він зветься — дитсадок.
КРАН-ЖУРАВЛИК
Кран підйомний край дороги,
Мов журавлик довгоногий,
Мов журавлик-журавель
Із небачених земель.
Поверта до мене шию:
— Полетів би, так не вмію.
Хоч багато маю сил —
Я важкий та ще й без крил.
— Не журись! — втішаю
крана.— Скоро я дорослим стану
І змайструю все як слід —
Будеш крано-вертоліт!
Тамара Колосієць вірш про дні тижня
ТИЖНЕВА СІМЕЙКА
В тижні днів аж цілих сім —
В дитсадку ми раді всім.
ПОНЕДІЛОК у саду
Листя згріб до ладу,
Із відерцем у руці
Побілив стовбурці
Ще й посіяв квіти,
Щоб раділи діти.
А потім всіх нас повмивав
І разом з нами малював.
А ВІВТОРОК — щедрий день,
В дитсадок приніс пісень.
Не знать їх просто сором —
І ми співаєм хором.
І хором учимо слова,
Бо ще збиваємось, бува.
А ті пісні — про зелен-гай,
Про наш радянський рідний край.
Нас весела СЕРЕДА
Всіх на гойдалці гойда.
З нами в піжмурки гуля,
В «подоляночки» кружля.
Гра в м’яча! А в квача —
Швидше всіх навтікача!
А по обіді в тихий час
У ліжках присипляє нас.
А ЧЕТВЕР, ну й четвер
На автобусі шофер.
Він узяв і нас повіз
На прогулянку у ліс.
Там виросли сунички
На грядці у лисички,
їх невсипущі їжачки
Нанизують на голочки.
Та неабихто й П’ЯТНИЦЯ —
І мрійниця, й вигадниця.
— Погляньте,— каже дітворі,
Стоїть ракета у дворі.
Чого ж дарма вона стоїть?
Сідайте швидше — і в політ! —
А приземлились… за столи.
— Ану обідать, щоб росли!
СУБОТА — куховарка.
На кухні в неї жарко.
Вона старається для всіх —
Пече із вишнями пиріг.
Це ж іменинник наш Тарас —
Він пригощати буде нас.
А ми дамо дарунки —
Листівки і малюнки.
А НЕДІЛЯ — сплюшка.
А неділя — сплюха.
Треба від подушки
Відтягать за вуха.
Я ж не буду довго спать —
З татом в парк піду гулять.
Гуляю й думаю усе —
Що новий тиждень принесе?..
МАШИНИ
Погляньте —
Біжать по дорозі машини
На кожному колесі —
Гумові шини.
На кожному кузові —
Плащик нап’ято.
Біжать по дощу,
Як малі дитсадчата.
Може, знову літака
Будем запускати?
Чи живого їжака
З блюдця годувати?
— Ні! — сказали школярі.—
Ми сьогодні — лікарі!
Ми прийшли до вас, малята,
Ваших друзів лікувати —
Тих ляльок і ведмежат,
Що поламані лежать.
Лікувати ми умієм —
І підклеїм, і зашиєм…
Не пручалися ляльки,
Лікувались залюбки,
Вийшли із лікарні —
Стали гарні-гарні!
Грає сурма у дворі —
Йдуть додому школярі.
їм сідати за книжки,
їм пора учиться!
А у нас такі ляльки —
Любо подивиться!
Біжать по калюжах,
Біжать по болоту,
І шини в них схожі
На гумові боти,
їм дуже нелегко
Самим поспішати,
Не те, що мені
На причепі у тата!
ЯЛИНКА В ДИТСАДКУ
Сьогодні в нас ялинка
В дитячому садку.
Засніжена хатинка
Під нею у кутку.
В хатинці на порозі
Снігурочка сама.
А Дідуся Мороза
На святі ще нема.
І ми, немов сніжинки,
Кружляєм у танку,
Ми пісню круг ялинки
Співаємо дзвінку:
— Мети, мети, метелице,
Лети, лети, сніжок!
Хай Діду пухом стелиться
Дорога в дитсадок!
Ніхто і не помітив,
Як Дід Мороз ввійшов…
Аж глядь: кладе під віти
З дарунками мішок.
Сміється бородатий:
— Я снігу не топчу!
Щоб всюди побувати —
Ракетою лечу!..
БРАТИК I СЕСТРИЧКА
Братик для сестрички
Чистить черевички,
Сплів бичка з соломи,
Склеїв з шишок гнома.
І тепер по килимку
їздить гномик на бичку.
А сестричка, хоч мала,
Голку й заполоч взяла.
Вишила два носики,
Вишила два хвостики
Ще й двоє оченяток,
Наче маченяток.
І вже із сорочини
Співають дві пташини
На різні голоси…
— На, братику, носи!..
ПРАЛЯ
Ляльчине убраннячко
Я зберу.
Ляльчине убраннячко
Поперу.
Лийся, водичко, із крана,
Буде спідничка попрана.
Лийся, водичко, сріблиста,
Буде хустиночка чиста.
Почеплю убраннячко
На шнурі,
Посушу убраннячко
У дворі.
Сонечко буде світити,
Ляльчину хустку білити.
Буде вітрець повівати,
Буде вбрання висихати.
ЧОЛОВІЧКИ
Поглянь, які із жолудів
Виходять чоловічки —
В них круглі шапочки руді
І загорілі щічки…
На підвіконня влізуть вмить,
Де хвора дівчинка лежить,
Зігнуть пружинки-ніжки
І пострибають в ліжко.
Дівча їх всіх порозставля
І запита:
— Ви звідкіля?
— А нас дістав на дубі
Хлопчисько білочубий.
Нам ручки-ніжки поробив
І на віконце підсадив.
Такий химерний чоловік —
Нас залишив, а сам утік!
ЧЕРВОНИЙ ПАРОПЛАВ
Звідкіль у морі синім
Червоний пароплав?
А це я парусини
Червоної дістав.
Обклеїв рубку нею,
Тугий каркас обшив,
Поставив щоглу-рею
І прапор прикріпив.
Круті борти у нього,
Високий в нього кіль —
Супроти шторму злого,
Що котить гори хвиль.
Його в морську мандрівку
Улітку я візьму.
А доти — вдома тільки
В похід іти йому.
Нехай од бухти Столик
До пристані Диван
На нім рушає Слоник —
Хоробрий капітан.
На морі з полотнини,
Що долі я прослав,
Гойдають хвилі сині
Червоний пароплав.
ХИТАЛОЧКА-ГОЙДАЛОЧКА
Хиталочку-гойдалочку
Гойдатиму в садку.
Малесеньку Наталочку
Присплю у холодку.
Хить та хить.
Тихо. Цить.
Хиталочко-гойдалочко,
Гойдайся, не скрипи.
Кричалочко Наталочко,
Мала сестричко, спи!
Хить та хить.
Тихо. Цить.
Хиталочка-гойдалочка
Не забавка мені.
Приспала я Наталочку,
Вона ж росте у сні.
Хить та хить.
Тихо. Спить.
СТРУЧОК
Заховавсь стручок від мене
Поміж листячко зелене.
Половинками двома
Горошинки він трима.
Я розлущу:
— Йдіть у жменьку,
А із жменьки — у кишеньку,
А звідтіль по горошинці
В ротик Люді і Маринці.
ВІЗЬМУ ВЕРБОВУ ГІЛОЧКУ
Візьму вербову гілочку,
А в ній проріжу дірочку,
Довкола кору обіб’ю —
Сюрчка веселого зроблю.
Легеньку горошину
Всередину укину.
Сюрчатиму ходитиму,
Всіх солов’їв будитиму.
Ану, співайте, солов’ї,
Дзвінкі співаночки свої!
За вами розспівається
Свистілочка моя.
Ніхто й не здогадається,
Що свище-заливається
Не соловей, а я!
ПІВЕНЬ
Немає пластиліну?
Дістану добру глину.
Із неї виліплю курчат
І півня-забіяку.
Курчата всі навтікача
Від півня з переляку.
Тоді зліплю я квочку
І посаджу в куточку.
— Квох-квох! — вона позве малих
І гордо стане поміж них.
А півень лапами гребне:
— Ко-ко!.. Знайду зернята…
Ану ж бо слухайте мене,
Бо треба слухать тата!..
ЧОБІТКИ
Стукав-грюкав молоток,
Танцювало шило.
Вийшов перший чобіток
Подивитись мило.
Чоботарить чоботар —
Раз! — удар,
Два! — удар…
Будуть гарні чобітки,
Як дзвіночки, підківки.
Стукав-грюкав молоток,
Танцювало шило.
Вийшов другий чобіток
Подивитись мило.
Чоботарить чоботар —
Раз! — удар,
Два! — удар…
Вийшли гарні чобітки,
Як дзвіночки, підківки!
КАПУСТА
Поливалко-поливальнице,
На вгороді помагальнице!
Набери з криниці
Свіжої водиці,
Поливай капусту,
Щоб клалася густо,
Щоб вродила головата,
То буде що шаткувати!..
Прийшла осінь по капусту,
Наробила тріску-хрусту.
Шаткувала шатківниця,
Розкладала, як годиться:
Голови — для діжки,
А листки — для кізки,
А качанці — дівчатку,
Що поливало грядку.
ЛУК
Маю палицю з ліщини
Рівну-рівну, як струну.
На кінець петлю накину,
Лук тугий собі зігну.
З очерету стріл наріжу,
Пір’я згублять гусаки.
На плече я лук повішу
Та й піду поміж дубки.
Не мисливець я, а воїн —
Я несу лише добро.
Не ховайтесь в неспокої,
Білченята, у дупло.
Не втікайте, зайченята,
Між ожину, в гущину.
Не стрибайте, жабенята,
Не лякайтесь,не торкну.
Вам я також, пташенята,
Зла ніколи не завдам.
Щоб в старий пеньок влучати,
Лук зробив собі я сам.
Голова сама та плечі,
Бородатий той пеньок,
Став, ляка малу малечу
Коло стежки у лісок.
КОРІНЕЦЬ
Корінець, корінець —
Де початок, де кінець?
Мов пружина, скручений,
З деревом розлучений.
Дідусь надибав корінця
І погукав:
— Андрійку!
На що подібна штука ця? —
А я кажу:
— На змійку!
Дав ножика мені дідусь,
І я стружу — не одірвусь.
Тонкий підправив хвостик,
Зробив голівку плоску,
їй вставлю очі-камінці,
Язик роздвою на кінці.
І всі кричать:
— В Андрійка,
Погляньте,
справжня змійка
Я ХОДИВ СЬОГОДНІ В ЛІС
Я ходив сьогодні в ліс,
Я грибів для вас приніс.
Повний кошик із верхом,
Ще й накритий лопухом.
Є у ньому сироїжка,
І опеньок-тонконіжка,
І лисичка
Невеличка,
І товстий боровичок,
І засмаглий маслючок.
А оце ось хто такий?
Мухоморище старий!..
Ти чого заліз сюди?
Геть із кошика іди!
ДЖЕРЕЛЬЦЕ
Джерельце під вербою
Виблискує водою.
Прийду до нього й до ладу
Порозчищаю, обкладу.
Все дно камінням обмощу,
В пісок ні краплі не впущу.
І задзвенить, і заспіва
Вода джерельна, мов жива.
Я ж кору одколю з корча
І з неї виріжу ковша.
Щоб не поплив у далину,
Його до стовбура припну.
Немов маленьке гусеня,
Попід вербицею щодня
Він хлюпотатись буде.
Беріть і пийте, люди!
КОРАБЛІ-КОРАБЛИКИ
Кораблі-кораблики
Зроблені з картону.
Кораблі-кораблики
Плавають, не тонуть.
В них вітрила-крилечка
Білі з парусини.
В них вітрила-крилечка
Линуть в далі сині.
Вітрик-хитрик бавиться,
Напина вітрила.
Вітрик-хитрик бавиться,
Підганя щосили.
Кораблі-кораблики
Тільки-тільки мріють.
Кораблі – кораблики,
Як лелечий вирій.
ПРОМЕНЯТА
Заглядає сонце в сад
Між зелене листя.
Розсипає променят —
Спритних танцюристів.
Простеляє по землі
Золоті доріжки,
Щоб промінчики малі
Не бруднили ніжки.
Як загра музика-джміль
Золотоголосий —
Витанцьовують довкіл
Променята босі.
КАПЕЛЮШНИК БОРОВИК
Капелюшник Боровик
Взув новенький черевик
На єдину ногу
І гайда в дорогу.
Закликав-гукав щодуху:
— Поспішайте по красу!
Наймодніші капелюхи
В саквояжі я несу.
Ці, оранжеві,— лисичкам,
Ці, крислаті,— для груздів,
А прим’яті, невеличкі —
Це для зморшків, для дідів.
Шив їх власними руками,
Наділяю задарма.
Хоч шукайте за морями,
А доладніших нема.
Поспішайте по красу —
Капелюхи я несу!
Найновіші,
Найгарніші
Капелюхи я несу!
НАГІДКА
Що ромашки — білявенькі,
Чорнобривці — чорнявенькі.
А в нагідки така біда,
Така біда — коса руда.
Стоїть вона, сиротина,
Одним-одна коло тину.
А ромашки дивуються,
Чорнобривці чудуються:
— Звідкіля ти, гарнесенька,
Як сонечко, яснесенька?
ПРО НАЙКРАЩИХ
Найкращі пташенята
В сонливої сови.
Найкращі травенята
В шумливої трави.
У вітра — найспритніші
Веселі вихорці.
У сонця — найясніші
Гарячі промінці.
У річки голубої —
Струмочки гомінкі.
В дороги степової —
Стежиночки в’юнкі.
Лиш райдуга у небі
Не вихваля синів —
Такі вони у неї,
Що не потрібно слів:
Аж сім найяскравіших,
Аж сім найвеселіших,
Аж сім найкрасивіших
На світі кольорів!
ЛУГОВИЙ АЕРОДРОМ
За селом, За селом
Луговий аеродром —
Величезний чорний пень.
А на ньому цілий день
Не вщуха робота:
Вирушають в білий світ
У небачений політ
Джмеляки-Літаки,
Бабки-вертольоти.
Облітавши все навкруг,
Приземляються на луг.
Лиш під вечір стихне гам
Тихо-тихо стане там.
Вертольоти й літаки
Міцно засинають.
Ліхтарчата-світляки
На пеньку засяють.
Світять,
Світять поміж трав,
Скільки мають змоги —
Може, хтось заблукав,
Не знайде дороги:
— Ось він,
Ось він, за селом,
Луговий аеродром!
БУДУ Я ТЕБЕ ШУКАТЬ!
Довгі ноги у бузька,
Куці в жабеняти.
В’ється стежечка вузька —
Легко доганяти.
Раптом ліс-
Верболіз
Буслу став напереріз.
Жабеня — навпрошки
В лозняки
Та до ріки.
Та по дну —
На глибину.
Бродить бусел по ріці
На мілкому в осоці.
Каже бусел:
— Не журюсь!
Ти сховалось, я жмурюсь!
Раз, два, три, чотири, п’ять
Буду я тебе шукать!
ЗАЙЧИСЬКОВА ЧЕРЕДА
Є в зайчиська череда,
Він за нею нагляда.
Що корови, що бики —
То рогаті все жуки.
Розбредуться хто куди:
Той — сюди, а цей — туди…
Біга заєць, перейма —
Тут нема і там нема,
Як заґавиться — біда:
Розлетиться череда!
КРОТІВ БОРЩ
Кріт наловить дощику
В решето на горбку
І наварить борщику
Сам собі до смаку:
— Варись, варись, борщику
В рогозянім кошику —
Без цибулі і без солі,
Без ботвини, без квасолі,
Без картоплі і без квасу,
Без ніякого припасу.
Така страва небувала —
Без полум’я парувала,
А клекоче! А булькоче!
Пригощайтеся, хто хоче!
ВЕДМЕДІВ ТАНОК
Як зібралися музики,
Взувсь ведмідь у черевики,
Туго підв’язався
Ще й у боки взявся.
А цвіркун і дві бджоли
Гопака йому втяли —
Музика ж троїста!..
Глянь на танцюриста!
Як він колесо крутив,
Як навприсідки ходив —
Аж земля вгиналася!
І найменша комашня,
І звірина дітлашня
За боки хапалися.
Ну й нареготалися!
ГРІМ-ВІВЧАР
Вибіг вітер із-за лісу,
Крикнув громові:
— Гульвісо!
Подивися, де отари,
Де отари, сиві хмари! —
Грім насунув шапку-бирку,
Грім на вітра люто зиркнув:
— Що тобі до тих отар,
Як над ними я вівчар!
Захотів — держу в правиці
Білі ярки-хмаровиці,
А в лівиці — хмарунців,
Кучерявих баранців.
Захотів — пустив до яру,
Хоч і маю з ними кару:
Попобігаю кругом,
Намахаюсь батогом!
Поки всіх зберу додому,
Нароблю багато грому!
БУСЕЛ
По мочару, по болоту
Іде бусел на роботу,
Із купини на купину,
З трясовини в баговину
Чалапає, не минає —
Такі зручні ноги має.
БІЖИТЬ ПІВЕНЬ
Біжить півень з причілку,
Нагукує лічилку:
— Раз, два — курчата,
Три, чотири — зайчата,
П’ять, шість — гусаки,
Сім, вісім — їжаки,
Дев’ять, десять — йде лисиця,
Нам — ховаться,
їй — жмуриться.
УЗЯЛАСЬ ЛОЗИНА БИТЬСЯ
Це не казка, а билиця —
Узялась лозина биться.
Воювала з кропивою,
Із жалючою і злою,
Задиралась з будяками,
Із рогатими жуками,
З білим цапом бородатим,
З гусаком старим, цибатим.
Билась, билась — притомилась,
Коло тину прихилилась
Та й питається у Гриця:
— А коли іще нам биться?
БІЛЕ ПОЛЕ ПОЛОТНЯНЕ
Біле поле полотняне,
Рівно ткане, чисто пране.
А по ньому голка ходить,
За собою нитку водить.
Покрутнеться так і сяк —
Зацвіте червоний мак.
Зазирне і там, і тут —
Василечки зацвітуть.
Застрибає навпрошки —
Зажовтіють колоски.
А як пройдеться поволі —
Заряхтять листочки в полі.
Біле поле полотняне
Рушником барвистим стане.
БІБ-БОБИЩЕ
Жив у торбі на стіні,
На самісінькому дні,
Біб, біб, бобище,
Мідяний лобище.
Потім з чашки воду пив,
Білий пагінець пустив
Біб, біб, бобище,
Мідяний лобище.
У пухку ріллю упав —
Стебельцем зеленим став
Біб, біб, бобище,
Мідяний лобище.
Колихав рясні квітки,
Пов’язав тугі стручки
Біб, біб, бобище,
Мідяний лобище.
Недарма його садив —
Сто бобів мені вродив
Біб, біб, бобище,
Мідяний лобище.
ЗИМА НА ВОЗІ
Подивіться — по дорозі
Торохтить зима на возі.
Мотузяні віжки смиче,
Хуртовину в поміч кличе.
А тим часом хуртовині
Славно спиться на перині,
Нагулялась на весіллі
В молодої заметілі.
Нагулялась, натомилась,
Спать надовго завалилась.
Що тут вдієш! По дорозі
Торохтить зима на возі.
Мотузяні віжки смиче,
Хуртовину в поміч кличе.
ПАДАВ СНІГ
Падав сніг,
Сипав сніг.
Раптом перестав.
— Чим ти, сніжку-
Перебіжку,
На землиці став?
— Для озимки —
Периною Пухнастою.
Для ялинки —
Хустиною
Зірчастою.
У затишку —
Подушкою-
Минушкою
Для зайчат.
На узвишку —
Ковзанкою-
Падалкою
Для хлоп’ят.
ВЕСНЯНКА
Ішла весна-красна
У синій хустинці.
Несла весна-красна
У скриньці Гостинці.
Ягнятам — травицю,
Гусятам — водицю,
Каченятам — ряску,
А малятам — ласку.
ДБАИКО
Де на річці рибок зграйка
Підніма піщинки з дна,
Закасав штанята Дбайко,
Із кори човна ладна.
Оченята мружить сині,
Зорить весело кругом.
Як захоче — на стежині
Прикидається грибком:
Як маслюк чи печеричка
Притаїться під листком.
В нього хатка невеличка
Із мережаним дашком.
А круг неї — не горожа —
Цілий день снує сторожа:
На мережаних листках
Ясні сонечка в цятках,
Буйна папороть — стіною.
Ну ж, ходім туди за мною!
ХТО РОЗСИПАВ РОСИ
Хто розсипав роси
В сизі верболози?
Може, Посипайко?
Хто струсив з хмарини
Дощик на долини?
Може, Поливайко?
Хто аж понад лісом
Райдугу повісив?
Може, Політайко?
І хоч як верти-крути,
А до тебе не зайти?
Хатко, хатко, повернися,
Повернися-одчинися!
— Я не вмію повертаться,
Повертаться-одчиняться,
Не навчилася сама,
А господаря нема.
За ставком на повороті
У зеленому гайку
Мій господар на роботі
Од світанку до смерку.
Хто ж цей невловимчик
Ростом, як мізинчик?
Може, Невидайко?
Годі вже ховаться!
Треба признаваться!
Це, звичайно, Дбайко!
Дбайко-Потішайко,
Часто — Поспішайко,
Часом — Посмішайко.
Он як!
ХАТКА
Чи це хатка, чи пеньок?
Чи дашок, чи лопушок?
Верболозяні дверцята,
Славний ґаночок зіп’ято.
Грає вітер в димарі.
— Чом ти, хатко, у дворі
Одвернулась од стежини
До колючої ожини —
НА РОБОТУ
Розсипає по гіллі
Сонце позолоту.
Рушив Дбайко по землі
Вранці на роботу.
Голубий одяг берет,
Взув зручні сандалі,
Осідлав велосипед,
Аж мигтять педалі.
Бо завжди робота є —
Всюди і немало.
Що зробив — усе твоє,
Не зробив — пропало.
ДБАИКОВА ЛІЧИЛКА
Скаче Дбайко осокою
Із лічилкою дзвінкою:
— І не жарко, І не парко:
Заснувала небо хмарка,
Стала темною ріка,—
У лелеки тінь зника.
Он він шию вигина,
Виглядає: де вона?
Чи у хвилях під містком
Плава човником-листком?
Чи по райдузі-дузі
На одній стриба нозі?
Раптом з лугу:
«Ква-ква-ква!»
Чи не там вона, бува?
Нуте, жабки, утікать,
Бо лелека йде шукать!
ДБАИКОВА ПІСЕНЬКА В ДОРОЗІ
— Далека нині путь моя,
Тож марно час не гаю:
Помічника і друга я —
Велосипеда маю.
Між буйних трав у гущині
Кружля-петля дорога.
Ану кому — гукніть мені! —
Потрібна допомога?
З гніздечка випало пташа
І квилить з переляку.
Велосипеде, поспішай! —
Підсадим на гілляку.
Зламав хтось клена-малюка —
Перебинтуєм туго.
Така робота клопітка —
Ну як мені без друга?
Слухняний руль, зручне сідло,
Тугі надійні скати.
Хоч як далеко б не було —
Зуміємо домчати.
Дзижчить-гука бджола в біді —
Врятуєм з павутини.
І вже зупинимось тоді
Перепочить у тіні…
Велосипед відпочива,
А в Дбайка справа є нова.
ДБАИКОВА ЗАГАДКА
— Це, Дбайку, що за грядка?
— А там росте загадка:
В ряснім зеленім листі,
В краплистому намисті.
Коли цвіла — біліла.
Як спіла —
Рум’яніла.
Тепер зачервонілася,
Між листям зачаїлася.
Смачна, хоч невеличка.
— Як звуть її?
— Суничка.
ВОДОГІН
Дерев’яний водогін
Крилами махає.
Знову Дбайко,
Знову він
Діло починає.
Укладає в рядок
Труби з очерету.
Вже позаду струмок,
Грядка попереду.
Йде робота як слід,
Йде як і годиться —
Буде тут водопровід
Поливать суниці!
В СОН-ТРАВІ
Бродить
Дбайко по долині,
Не підводить голови,
Він дзвіночки сині-сині
Розкрива у сон-трави:
— Годі спати! Годі спати!
Надивлятись годі снів!
Час нектаром напувати
Бджіл співучих
і джмелів.
ЗВІДКИ КУЗНЯ УЗЯЛАСЬ?
Дзень-брязь! Дзень-брязь!
Звідки кузня узялась?
Дзень-бом! Дзень-бом!
Дбайко стука молотком.
Без утоми, без зупинки
Із малої соломинки
Він виковує святкові
Золоті дзвінкі підкови.
І дзвенять вони, дзвенять
Голосніше дзвоників,—
Підківки для коненят —
Цвіркотливих коників.
СЮРЧОК
Упав з акації стручок —
І вже у Дбайка є сюрчок.
Сюрчить тепер на лузі:
— Ану, збирайтесь, друзі!
Зелені жабенята
Прийшли футбол ганяти.
Команда — раз,
Команда — два,
І запасних чимало.
Ото дива, ото дива —
Такого не бувало:
Зелені жабенята
Прийшли футбол ганяти!
А я — суддя.
Я лад даю.
Команду слухайте мою:
Сю-ю-ю-р-р-р!
ПАРАШУТИ
Взявся Дбайко за дива
Парашути розсіва:
— Сійся, родися,
Сонцем засвітися…
Парашути мерехтять,
Понад травами летять:
— Сійся, родися,
Сонцем засвітися…
Будуть сонечка цвісти,
Будем дмухать я і ти:
— Сійся, родися,
Сонцем засвітися…
ДБАИКОВА КОЛИСАНКА
Просить Дбайко
Вітерця —
Політайка-молодця:
— Вітеречку мій,
Невтихайку!
Наспівай-навій
Колисанку —
У ряснім гіллі,
Люленьки-люлі,
Люлі…
Похитай квітучу
Калину,
Погойдай співучу
Пташину —
На тонкім гіллі
Люленьки-люлі,
Люлі…
Вже вона ліском
Наліталась,
Срібним голоском
Наспівалась —
У ряснім гіллі
Люленьки-люлі,
Люлі…
ДБАИКОВА КАЗКА
А як Дбайко наробився —
На ліщині примостився.
Гілочка гойдалася,
Казочка складалася:
— Жив та був скрипаль цвіркун,
Жилки в крильцях замість струн.
Грав колінцями-смичками,
Заховавшись між листками,
Для співучих комарів,
Поки й вечір
Зазорів.
Натомився цвіркунець.
Тут і казочці кінець.
ОКРАЄЦЬ
Поспішав у темний бір
Дбайко по стежині.
Стрів його вухатий звір
В сірій одежині.
Попросив:
— Допоможи!
Не скупись для зайця —
На стежині положи
Цілого окрайця.
Ненароком з’їв свого —
Що я дам малятам? —
Каже Дбайко:
— Охо-хо!
Що тут розмовляти…
Не вклоняйся, не проси,
На ось, дітям віддаси.—
Як зрадів тут сірий звір
За дарунка та й у бір…
Чи тепер від зайця
Маєте окрайця?
НЕСЕ РІКА ФЛОТИЛІЮ
Гуляє хвиля з хвилею.
Несе ріка флотилію.
Вербові та калинові
Листки-човни полинули.
І Дбайко човника ладна —
Туге вітрило напина —
Він одпливає з осінню.
— Вертайсь! — його ми просимо.
— Вертайсь! — йому гукаємо,—
Ми всі тебе чекаємо!..—
А він аж ген за вигоном,
А він зника за вигином,
За вигином, за кручею
Аж до весни квітучої.
КАЛАЧІ
Пеклися в печі
Три калачі.
Четвертий калач
На припічку в плач:
— Брати мої, калачі,
Дайте місце у печі!
— Хоч плач, брате, хоч не плач,
А не справжній ти калач:
Дощової години
Замішений із глини.
Тож до печі не пнися —
На сонечку печися!
ЦАР ГОРОХ
З хмар бобових цар Горох
Приземлився
прямо в мох.
Цілу ніч і день проспав,
Доки вдяганку дістав.
І тепер він вбраний
В одяг полотняний.
А наткали павуки
Полотна на сорочки.
Вибілила качка —
Знаменита прачка.
Вишили сороки
Комір у сорочки.
Зшили коники-кравці
Трав’яні міцні штанці.
Дятел-швець із лика
Скраяв черевики.
Стукотів-мудрував —
Підківки Понабивав.
Щоб віддячити майстрам,
Цар Горох вгощав їх сам.
Він поставив на пеньку
Всім наїдки до смаку:
Павукам — роси,
Качці-прачці — просо,
Для сорок — пшеницю,
Коникам — травицю,
А для дятла, для шевця,—
Шишки ялинові
Ще й водицю з джерельця
За дзвінкі підкови.
Ну а сам цар Горох
їв і пив, за чотирьох.
ПРО МАНДРІВКУ ЖАБУНЦЯ-ХВАСТУНЦЯ
Казка
Кажу, кажу казку
За бубликів в’язку.
Один бублик — на зубок,
Другий бублик — в козубок,
Третій — у кишеню,
А четвертий — в жменю.
А онука — п’ятим
Буду частувати.
Хай він бублика смакує,
Хай над казкою міркує.
Починаєм…
Але ні:
Нащо бублики мені!
— Ой і жадний! — скажуть люди.
Так робити я не буду.
Все поділим навпаки:
Діду — з бубликів дірки,
В’язка бубликів — малому,
Хай бере їх по одному.
Поки він усі поїсть,
Дід і казку розповість.
Так ми приказку й завершим.
Починаєм —
БУБЛИК ПЕРШИЙ.
Не за синіми морями — За ставком,
Не за дальніми горами —
Під горбком
Жила собі Жабка.
Була в Жабки хатка,
А за хаткою, мов ліс,
Очерет високий ріс,
Джерельце в’юнке текло.
Дуже гарно там було!
Був у Жабки синок Жабунець —
Неслухняний малий пустунець.
Скільки горя натерпілася вона:
То він з берега високого пірна,
То сховається між трави в гущину,
То в калюжу запливе на глибину.
А сьогодні розкричався:
— Пусти!
Краще я помандрую в світи!
Я не хочу сидіть у дворі —
Тут і мухи дрібні, й комарі!
Тут і сонце пече-припіка!
І вода в джерелі не така!
Очерет не дає холодка!
Помандрую я геть до ставка!..
Умовляла.
Він не слухає слів.
У листочок загорнула комарів,
Парасольку із латаття дала,
Од порога до воріт провела…
Потім хату замкнула замком
І метнулася вслід за синком.
Поскакала-поспішила по сліду,
Щоб одвести од синочка біду.
Між травою прокрадалася,
За купинами ховалася…
Раптом чує край води:
— Кумо, кумо, ви куди?..—
Це сусідонька-кумася
Аж навшпиньки підвелася,
Витріща лупаті очі —
Дуже правду знати хоче!
Поки їй розказала куди,
То пропали од сина й сліди.
— Кумо! — плаче. А кума
І сама вже не дріма,
Кличе кума:
— Нум гайнем,
Втікача за мить вернем! —
Кум гукнув своєму куму,
Наробили в лузі шуму,
Рушив весь жабиний рід
Жабунців шукати слід…
А поки вони скачуть по лугу —
Візьмем з низочки
БУБЛИК ДРУГИЙ
Ні, шляхи не близькі в Жабунця —
В’ється стежка без краю-кінця.
Ось здолав він нарешті горбок —
І внизу уже видно ставок.
Там і сонце зовсім не пече,
І вода прохолодна тече,
І доволі в траві холодка —
Поспіша Жабунець до ставка!
Раптом впоперек дороги
Настовбурчилися роги,
Щоб спинити Жабунця,
Щоб схопити молодця.
Хто ці роги наставля?
Що за ворог? Звідкіля?
Суне ближче, ближче, ближче
Здоровенний Жук-Жучище
В бойовому убранні —
Весь закований в броні.
Наставляє зброю грізну:
— Одійди, бо буде пізно!..—
Зупинився Жабунець,
Придивився Жабунець:
От дива, та у жуків
Ноги — наче в комарів!
Хоч і роги, і броня —
Комарам вони рідня.
І щоб він, гроза комах,
Побоявся цих невдах?!
Став на стежці:
— Ану-ну!
Не підходь, бо проковтну!
Я не просто мандрівник —
Я силач і войовник:
Сто жуків уже я стрів,
Сто жуків уже я з’їв!..—
І щоб більш нагнати страху,
Жабунець посеред шляху
Весь надувся, в боки взявсь…
А Жучище засміявсь:
— Ти диви, яке мале,
А таке завзяте й зле!
Нумо в чесному бою
Силу спробую твою! —
Та рогами як штрикне,
Та за бока як щипне!
Закололо сто голок!
Засвітило сто зірок!
Жабунець — у скоки,
Жабунець — навтьоки!
А Жучище:
— Жу-жу-жу!
Доганять не побіжу!
Бачу й так: ти боягуз!
З’їсть такого Чорногуз…—
Не оглянувсь неборака —
Почухрав.
Парасольку з переляку
Розтоптав.
Так завзято по стежині
Дременув,
Що в гніздовисько джмелине
Шугонув.
Як обсіли, обліпили
Джмеляки,
То рвонув од них щосили
В будяки.
А звідтіль — по крутосхилу
Сторчака…
— Боягуз-з-з! —
Джмелі зурмили
Звисока.
Не догнать нам його нізащо!
ТРЕТІЙ БУБЛИК
скуштуємо краще.
Поколовшись в будяках,
Весь у саднах, в синяках,
По стежині навпростець
Чимчикує Жабунець.
Потихеньку боки чуха,
Полохливо шерхіт слуха:
Що, коли густа трава
Злого ворога хова?
Раптом… що це?..
Хтось повзе,
Диво-дивнеє везе:
Із віконцем круглий дім,
Мов калач, скрутивсь на нім,
А з віконця голова
В боки ріжками кива.
Аж чотири їх у дивного Жука!
Зупинився Жабунець і чека.
Сам тремтить, ну ось-ось дремене:
Що, як Жук цей мене наштрикне?
Бач який: по стежині повзе
І хатину на спині везе!
Із дороги йому уступлюсь,
Ще й у ноги йому поклонюсь,
І скажу: «Я малий і слабий…
Ти слабіших від себе не бий!..» —
Уступився, вклонився:
— Ква-ква…—
Глядь, а Жук свої ріжки хова,
Глядь — Жука уже й сліду нема,
Залишилася хатка сама.
Оглядів її всю і зрадів:
Боягуза, виходить, зустрів!
— То мене він боїться, ага! —
Лапу враз Жабунець простяга,
Підштовхнув цю хатинку легку —
Опинилась вона у струмку.
(Чи впізнали ви, що Равлик це був?
Він у бистрому струмку не втонув:
В черепашці, як в надійному човні,
Загойдався і поплив на бистрині.)
А дурненький Жабунець-хвастунець
Запишавсь, як у сметані млинець,
Застрибав:
— Ага, ага!
Всіх силач перемага!
Ох і всипав я Жуку —
Утопив його в струмку.
Хто там ще? Ану сюди —
Силу міряти іди!
І Вужаку, і Змію
Подолаю у бою!
Чорногуза не боюсь —
З Чорногузом поборюсь!
Поскакаю, побіжу,
Всім на світі розкажу! —
Ой, недобре це, скажем відверто!..
Почнемо тепер
БУБЛИК ЧЕТВЕРТИЙ.
Кум-ква! Кум-ква!..
Бачить хочете дива?..
Незнайомий танцюрист
Всім показує свій хист.
На лужку завів танець,
Хто він?
Звісно — Жабунець.
Чап-чалап, чап-чалап! —
Найспритніший серед жаб,—
Кум-квак, кум-квак! —
Витанцьовує гопак!
Ще й підскакує,
Ще й приквакує!
Позбігались із горбка Ящірки,
Позлітались до ставка Ластівки.
Навіть Качка прийшла,
Каченят привела,
І підкрякує: — Кряк-кряк!
Спритно крутиться козак!..—
А високий Очерет
Аж подався наперед.
Верболіз навшпиньки став,
У листочки заплескав:
— Молодець
Жабунець!..
Ну й підскакує,
Ну й приквакує!..—
Танцював, тупотів,
Поки їсти захотів.
З’їв дорожній припас на листку
Та й заснув під кущем на піску…
Що ж, лишімо його поспати
І візьмім собі
БУБЛИК П’ЯТИЙ.
Віє вітер над кущами,
Несе хмару із дощами,
Густу траву прогортає,
Тонку лозу нахиляє.
Як ударили у бубон громи,
Як розсипалися хмари слізьми!
Понеслися, помчали струмки
Через луг, через ліс до ріки.
Підхопила заблуду вода —
Крутить, вертить його, підкида.
Шаленіє потік, аж кипить,
Грізно піниться, бризка, шумить!
Ой, не солодко плавати, ні
У буйній, навісній бистрині!
Що робити, не зна мандрівник,
До таких він мандрівок не звик.
Якось гілку суху осідлав
І пустивсь за водою уплав.
Та й заплакав:
— Ой мамо, прости!
Я не хочу у мандри іти!
Із цієї страшної води
Рятувать мене, мамо, іди! —
…По калюжах, вплав, убрід
Поспіша жабиний рід —
Де тут, де серед води
Жабунцеві сліди?
Ой, біда, біда, біда,
Все кругом знесла вода!
В край далекий пустуна
Занесла, мабуть, вона…
Раптом — хто це гука?
— Мамо, гину! —
Мама миттю до струмка:
— Тут я, сину!..—
Гілку жаби зачепили,
Як могли,
І до берега щосили
Потягли.
Ледь живий сидів на гілці
Жабунець…
Тут і казці, й мандрівці
КІНЕЦЬ.
А як казці кінець,
То і в’язці кінець.
Жаль, що бубликів нема,
А мотузочка сама.
Оддамо її, напевно, Жабунцю
За мандрівку і за казку оцю.
Бо хоробрим дітям — бубликів разок.
Мотузяному ж герою — мотузок.
Коли буде з переляку утікать,
Треба міцно штаненята підв’язать,
Бо загубить…
Та насмішки ці дарма,
Бо такого Жабунця тепер нема:
Він підріс, помудрів і змужнів,
Він — найкращий ловець комарів.
Ось погляньте:
За ставком,
Під горбком,
Ловить він їх
Не сачком,
А язичком!
Тамара Коломієць загадки для дітей
Веселиця
Росте в саду веселиця,
На вітрі листя стелиться,
На кожній гілці ягідка,
Що ягідка, то й загадка
Цяцькована, мудрована,
У кісточці захована.
Зриваю всім по ягідці,
Загадую по загадці.
* * *
Біла грядка —
Чорні зернятка.
Посіяла по порядку —
Та й маю загадку.
Хто зернятка знає,
Той відгадає.
* * *
Скинув шубку їжачок —
Шоколадний бочок.
Закотився у траву,
Воду випив дощову,
Вниз потягся корінцем,
Стебельцем угору.
Став маленьким деревцем
В школі біля двору.
В деревця тоненький стан.
Деревце зовуть…
* * *
Що на хаті дах,
А на даху — птах.
Скрипить-рипить, немазаний,
До палиці прив’язаний,
Не співає, не літає,
Ніс за вітром повертає.
* * *
Цей скляр старанний дуже —
Вночі посклив калюжі.
Та тільки сонечко зійшло —
Відразу десь пропало скло.
* * *
У носатого Івана,
Одежина дерев’яна.
Він у чистім полі ходить
І по ньому носом водить.
Не стрижений, не чесаний
Гострим ножем затесаний.
* * *
Чекали на мене сади.
І кликали люди: — Іди! —
Пішов я. Сади пораділи,
Листочками залопотіли.
Зробились і люди веселі,
Та ба! — поховались в оселі.
Неначе у піжмурки граються —
Покличуть мене і ховаються.
* * *
На тонких бринять стеблинках
Між травинок і пеньочків
Сині-сині, звуться дзвінко,
Лісові квітки…
* * *
Довгохвосту лиску маю,
У дорогу посилаю: —
Ходи, ходи, лиско,
Не далеко — близько,
Ходи, лиско, по ряду,
Клади хвоста по сліду,
З одним розпрощайся —
Другим запасайся.
* * *
Мірошниця біла-біла,
Беручка до свого діла:
Сіє, віє, січе, меле
Та по землі муку стеле.
* * *
Руда, руда рудиця
Рудим хвостом гордиться.
В неї шуба найпишніша,
В неї вдача — найхитріша.
* * *
Водовоз-торохтій
Над землею гуркотів,
Батожищем блискав,
Водицею бризкав.
* * *
Дівча вітру вклонялося,
Дівча вітру питалося: —
Скажи мені, хто я така,
Виростаю тонка, струнка,
Стою, коси розпустивши,
Сукеночку побіливши,
Не плетену, не зшивану,
Не знати ким надівану.
* * *
Що сивий кінь
Внизу біжить,
Та так біжить —
Піна в’ється.
Сідло ж його
Над ним лежить —
Лежма лежить,
Не здригнеться.
* * *
Ходить Густя з Густятами
Не ногами — лопатами,
Суха з води випливає,
Траву рогом випасає.
* * *
У печері при заслоні
Сидить плескун на припоні.
Не висидить, не вимовчить,
А з печери не вискочить.
* * *
Одчиняйтесь, ворота,
Наїхала кіннота.
Вони з тіста ладовані,
Білим сиром годовані,
На конику погуцують,
На ворота погукують:
— Одчиняйтеся!
* * *
Що воно за сіть
Впала з верховіть,
Впіймала не рибку —
Медяника скибку,
Не ряску озерну,
А золоті зерна?
* * *
Білий білан
Упав на лан,
Замів сліди
Помелом бороди.
* * *
Крикля-зникля за горою
Забавляється зі мною.
Я кричу:
— Як звуть тебе? —
А вона ягнятком:
— Бе! —
Я лякаю:
— Перейму! —
А вона телятком:
— Му! —
Серджусь я:
— Агій, лиха! —
А вона сміється:
— Ха!
* * *
Котилось котильце,
Котильце-барильце,
То вище і вище,
То нижче і нижче.
Закидало в віконце
Золоте волоконце.
* * *
Лежить-біжить
Без’язика,
А гомонить,
Як музика.
* * *
Ухопився за дріт,
Покотився у світ,
Потяг близняток
Цілий десяток.
* * *
Літун-шелестун,
Замітайло-клопотун,
Усе листя полистав,
Усю хвою розчесав,
В усіх димах бруднився,
В усіх річках обмився.
* * *
Ішла Улита,
Черепком сповита,
Безрука, безнога,
Чотирирога.
* * *
Летів гість
З дальніх міст —
На все небо
Білий хвіст.
* * *
Покурилася кура
Мимо нашого двора —
З двома гнутими рогами,
З двома взутими ногами,
З одним оком у чолі
І з сідуном у сідлі.
* * *
Ішов плаксій невтишимий,
Ридаючи ридма.
В небі пояса покинув,
Щоб всім було видно.
Нехай собі красується,
Променями тканий.
Нехай усяк милується —
Ніхто не дістане.
* * *
Ходив сівач,
Сівач-рогач,
По синьому лані,
По сивім оранні,
Сіяв-садив —
Не заскородив:
Золотий овес
Зверху увесь.
* * *
Чудернацький вертоліт
Прилетів і сів на пліт.
В нього крильця слюдяні,
В нього лапки дротяні,
В нього очі-фари —
І всього до пари.
Звідкіля ж цей вертоліт?
Занесло аж із боліт —
Ледь не з’їла жабка…
Вертоліт цей…
* * *
М’який, білий стелив постіль,
Тверду, чорну укрив поспіль,
Щоб зелене тепло спало,
Тепло спало, рясно встало.
* * *
Сидять злюки на грядці,
Мають латку на латці,
Мають свиту на свиті
Ще й землею укриті.
* * *
Я хоч хатка, а жива.
Є у мене голова.
Лапи аж чотири
(Кожній — по квартирі),
А в комірку ззаду вліз
Ящериний гострий хвіст.
Дах — мов костомаха.
Звусь я…
* * *
Біла копиця
Йде води напиться,
Хвицає ногами,
Буцає рогами,
Бородою трясе,
Молоко несе,
Ласує лозою,
Зветься…
* * *
Скочив скочень на жердину,
Випнув груди, вигнув спину,—
Та лиш тоді заспівав,
Як сам собі поплескав.
* * *
Я гойдаюсь на билинці,
Зерно в кожній комірчинці,
Хоч дрібнісіньке-дрібне —
Молочко у нім смачне.
Добрі з ним коржі на смак.
А зовусь я просто…
* * *
Чи усі ви ягідками
Смакували?
Чи усі над загадками
Міркували?
Ще б хотіла пригостити-
Загадати,
Та нема вже ні струсити,
Ні зірвати.