Читати оповідання «Вертеп Маленького Хлопчика» скорочено варто, щоб згадати головні події твору та різдвяні традиції.
Калинець “Вертеп маленького хлопчика” скорочено
Маленький Хлопчик дуже хотів ходити з Вертепом. Минулого року він вже колядував з друзями. Тоді далеко не всі слова були зрозумілими для нього. Найдивнішим для нього було те, що деякі слова були ніби вкороченими. Наприклад, «хто ж Го може знати». Він дивився в молитовничок і оце «Го» теж з великої букви. Бабуся пояснила хлопчику, що коли мова йде про Бога, то деякі слова, котрі заміняють цю назву, пишуть з великої букви. Так, «Му» означає «йому», «в плоті», тобто «в тілі».
Він співав все правильно. Хлопчик навіть записав собі у зошит колядку, яку старший хлопець йому добре пояснив:
БОГ СЯ РОЖДАЄ
Бог ся рождає, хто ж Го може знати!
Ісус Му ім’я, Марія Му Мати!
Тут Ангели чудяться…
Тут Ангели чудяться…
Рожденного бояться,
А віл стоїть трясеться,
Осел смутно пасеться,
Пастирії клячуть,
В плоті Бога бачуть
Тут же, тут же, тут же, тут же, тут!
Марія Му Мати прекрасно співає,
А хор ангельський Їй допомагає.
Тут Ангели чудяться…
Тут Ангели чудяться…
Йосиф старенький колише Дитятко:
“Люляй же, люляй, мале отрочатко!”
Тут Ангели чудяться…
Тут Ангели чудяться…
Три славні Царі до Христа приходять,
Ладан і миро й золото приносять.
Тут Ангели чудяться…
Тут Ангели чудяться…
І пастирі к Ньому там прибігають,
Господа свого в Ньому вітають.
Тут Ангели чудяться…
Тут Ангели чудяться…
І ми днесь, браття, к Ньому прибігаймо,
Богу рожденному славу-честь віддаймо.
Тут Ангели чудяться…
Тут Ангели чудяться…
Лиш коли Хлопчик співав про Марію, то йому хотілось плакати і на якусь мить він переривав спів щоб непомітно обтерти слізку рукавичкою. Річ у тому, що його Мамусю теж звали Марією. І зараз вона була дуже далеко – в Лісабоні, де працювала покоївкою вже два роки. Маленький Хлопчик часто згадував як вона щовечора нахилялась, мов свята Марія до Ісусика та казала йому на вушко, що вранці йти до садочка. І від її теплого поцілунку у щічку тут же хотілось спати.
Тепер Маленький Хлопчик був з Бабусею, котра хоч і буркотала, але любила і піклувалась про нього. Першого вересня він примітив, що більшість первачків до школи проводжали бабусі з дідусями. Майже всі мами й тати виїхали на роботи до Португалії через те, що в місті закрили цукроварню. Його Тато спочатку був на заробітках в Польщі, але його там пограбували (як виявилось свої, з України). Тому хтось порадив, що найкращі заробітки в Португалії і він з мамою подався на самий кінець Європи. Час від часу батьки через людей передавали «доляри», бабуся порала огород – так і жили.
Але сьогодні Хлопчика турбувало лише одне: чи візьмуть його за пастушка до Вертепу! Він ще з літа заготовив палицю та наладнав гуцульського кептарика. І ось на перерві старшокласник повідомив, що його таки беруть, але не пастушком. Хлопчик буде Маленьким Ангелом. А проби будуть проводити в Ромки Зацерковного. Вдома Маленький Хлопчик ще з порогу сповістив, про те, що він буде Янголям у Вертепі.
Саме подзвонила Мамуся з Португалії і вона крізь сльози просила сина бути обережним під час Вертепу. Маленькому Хлопчику навіть відчулась Мамусина сльоза та її золоті кучерики на його щічці. Мамуся швиденько розповіла, що вони з Татком та ще своїми будуть святкувати святвечір і що католицький вже відсвяткували з вередливими господарями. Вона послала поцілунок і їх роз’єднало.
Маленький Хлопчик сумував за Мамусею, але сьогодні в нього був святковий настрій: він буде Янголям у Вертепі! Він подумки продумав свій вигляд: золотиста перука, мамина довга сорочка, крайка. Але де взяти крила? Може з минулого року залишились?
Передріздвяний тиждень минув у репетиціях. Після святвечора Маленький Хлопчик перевдягався: сьогодні Вертеп ходить для своїх для проби. Нове Янголя вирішило, що буде випромінювати успіх та велику радість. Звичайно настрій буде мінятись під час вистави, а остання коляда «Нова радість стала», де бажались щасливії літа для господарів та України, мала випромінювати урочистість.
Ромко Зацерковний, який грав Великого Ангела, сказав, що відпровадить його додому. Але Маленький Хлопчик відмовився.
— Постривай, малий? Я не Ромко Зацерковний — я справжній Ангел. Не бійся мене, я твій Ангел-хоронитель.
Його голос був схожий в чомусь на Мамусин. Через рукавичку він відчув як його пальчики нагрілись у долоні Ангела.
Я не боюся, — тихо відповів він, — але чому так сталося, що ти з’явився мені? І ще такий, як Ромко Зацерковний?
— Бо до Ромка ти вже звик. А мені сьогодні позволено вчинити різдвяне чудо — я хочу тобі зробити приємність: ми заглянемо до твоїх батьків. Ти був днесь чудовим Янголям — заслужив собі на це. Ми їх не станемо будити — тільки заглянемо. Гаразд?
Хлопчик відчув як став дуже легким. І вони перенеслись до Португалії. В кімнаті спало чотири жінки і в напівтемряві він впізнав обличчя Мамусі. Маленький Хлопчик нахилився над ним і поцілував Мамусю в щічку. Вона усміхнулась уві сні.
— А тепер до татка, — прошептав Ангел.
Пан Йосиф їхав потягом до Сантарену, згадуючи обличчя свого сина, якого не бачив уже два роки…
Раптом перед Маленьким Хлопчиком стала бабуся, котра подякувала Ромці за те, що той привів онука додому. Вдома він ліг у ліжко й заснув…
Матеріал підготовлено для публікації на сайті dovidka.biz.ua.
