Відгук на баладу “Рукавичка”
Балада Фрідріха Шиллера “Рукавичка” розповідає про бій на арені лютих звірів, який виявляється не таким страшним, як бій серед глядачів – людей.
Балада одразу справила на мене велике враження. В творі я побачила, що автор зображує тваринний світ більш людяним, аніж людський. Чому? А тому, що лев (який є царем усіх тварин) своїм риком зупинив бій леопардів з тигром. Він розумів, що цей бій не має сенсу, а лише влаштований заради розваги. Тваринний світ таких розваг не приймає. Коли ж юна красуня Кунігунда “ненароком” (а з глузливого тону дівчини стає зрозуміло, що це було зовсім не так) впустила свою рукавичку на арену і послала ледь не на вірну смерть (до диких звірів) закоханого в неї лицаря Делоржа, то цьому ніхто не перешкодив.
За Лицарським кодексом Делорж мав або виконати прохання своєї дами серця, або відмовитись, чим би позбувся своєї лицарської честі. Але на долю лицаря міг вплинути король Франціск, який був присутнім на цьому ігрищі – він своїм королівським словом міг дозволити Делоржу не виконувати забаганку Кунігунди – це ж смертельно небезпечно. Але він цього не зробив. Король, як і всі інші глядачі, спостерігав за лицарем так само, як і за дикими тваринами. Тут тварина виявилась мудрішою за людину.
А щодо останніх рядків:
“Він рукавичку в лице їй кинув:
“Подяки, дамо, не треба мені!” —
Сказав і її покинув.”
то тут я цілковито погоджуюся з Делоржем. Дама, яка привселюдно заради розваги наразила його на смертельну небезпеку надалі не гідна його уваги.
Шкода визнавати, але іноді люди бувають жорстокішими, ніж тварини.
Автор: cup_of_flowers
Ф. Шиллер “Рукавичка”
Ждучи на грища і забави,
В звіринці своїм величаво
Король Франціск сидів;
Тіснились вельможі при троні,
А кругом, на високім балконі
Дам барвистий вінок процвів.
Король дав знак рукою —
І з ґрат сторожкою стопою
Виходить лев;
Але не лунає рев:
Пустелі друг
Зором німим обводить круг
Арени —
І випростав з позіхом члени,
І гривою стряс густою,
І ліг самотою.
І знову владар маше рукою —
На знак царський
Тигр жаський
З клітки рине тісної
Скоком потужним;
Лева він бачить і виє,
Напружує шию,
Кола страшні вибиває хвостом
І лиже рот язиком;
І кроком несміло-пружним
Лева обходить він
І, волі невольний син,
Повнить арену риком
Хрипким і диким. —
Погас його рев луною,
І осторонь хижий ліг.
І знову владар маше рукою —
І зіво дверей вивертає їх:
Двох леопардів прудких;
В буянні мужнього палу
Тигра вони напали;
Той лапою б’є їх тяжкою,
І вже підводиться лев;
Його могутній рев
Прогримів — і став спокій;
І, не давши волі злобі рвучкій,
Люті лягли по короткім бою.
Нової жде битви вельможне гроно.
І раптом упала з балкона
Рукавичка красної дами
Між хижаками.
І мовить лицарю юна
Кунігунда, глузлива красуня:
“Щодня, щогодини, лицарю мій,
Присягаєтесь ви в любові своїй —
Принести рукавичку прошу я вас!”
І лицар Делорж поспішає і враз
Збігає наниз безстрашно,
І кроком твердим
Ступає між звіром тим,
І бере рукавичку відважно.
І, повні подиву й жаху німого,
Лицарі й дами глядять на нього,
А він, спокійний, назад іде —
І гомін безмежний навколо росте
На честь його перемоги.
Кунігунда героя очима вітає —
Той погляд щастя йому обіцяє —
Але, зійшовши під крики бучні,
Він рукавичку в лице їй кинув:
“Подяки, дамо, не треба мені!” —
Сказав і її покинув.
