«Злочин і кара» ідеї твору

злочин і кара достоєвський

«Злочин і кара» ідеї роману Достоєвського

I. Філософські ідеї роману «Злочин і кара» — розвінчання теорії «сильної особистості», «надлюдини»
II. Соціальні ідеї «Злочин і кара» — засудження соціальної несправедливості, влади грошей.
III. Психологічні ідеї твору — людина не може виправдовувати свої дії лише соціальними обставинами; багато залежить від її психологічного складу, характеру
IV. Морально-етичні ідеї роману — навіть благородна мета не може виправдати будь-які засоби, є межа, яку не можна перетинати

 Філософські ідеї роману «Злочин і кара»

Довгі й самотні роздуми про перебіг людської історії переконали колишнього студента-юриста в тому, що історичний прогрес ґрунтується на насильстві, стражданнях, жертвах і не можливий без цього. Людство поділяється на два нерівних «розряди» — на людей «звичайних» і «незвичайних». Він навіть написав про це статтю в газеті.

«Наполеонівський міф» стає частиною теорії Раскольнікова, а ім’я Наполеон — символом влади, «сильної особистості». Влада потрібна героєві, щоб звільнити світ від зла, насильства, врятувати Сонечку, матір, сестру, сиріт Мармеладових і тисячі їм подібних. Ідучи на злочин, Раскольніков хоче ще й з’ясувати, до якого розряду належить він сам: «Чи зможу я переступити, чи не зможу?.. Створіння я тремтяче чи право маю?»

Подальша історія цього героя довела згубність і для особистості, і для суспільства агресивного індивідуалізму, основою якого є зневага до моралі, егоцентризм, проповідування «уседозволеності».

Соціальні ідеї роману «Злочин і кара»

До причин, які штовхнули Раскольнікова на злочин, безперечно, належать нестерпні злидні, напівголодне існування в комірчині, неможливість сплатити за навчання в університеті, постійне приниження. Але на запитання Соні: «Ти був голодний! Ти. щоб матері допомогти? Так?» — герой відповідає невпевнено і майже заперечно: «Ні, Соню, ні,— бурмотів він, обернувшись і похиливши голову,— не був я такий голодний. я дійсно хотів допомогти матері, але… і це не зовсім вірно…» Він пояснює Соні, що його становище не було таким уже безвихідним, можна було знайти якусь роботу («Уроки траплялися; по полтиннику пропонували. Працює ж Разуміхін!») Раскольніков, за його словами, озлився, душа його збунтувалася, тому що була «уражена» не тільки особистими стражданнями, але й лихом та нещастями навколишнього світу.

Спосіб боротьби із соціальним злом Раскольніков убачав у тому, щоб отримати особисту владу, а потім уже робити благородні справи на свій розсуд. Ця теорія була приречена на поразку, замість влади герой отримав докори сумління та відчудження від суспільства. Через убивство лихварки світ не став кращим, навпаки: у ньому додалося безневинних жертв — таких, як Лизавета та її ще ненароджена дитина.

 Психологічні ідеї роману «Злочин і кара»

Достоєвський вважав, що соціальна зумовленість характеру, визначеність його умовами існування як основний принцип реалізму не вичерпує всієї складності проблеми особистості. Характер слід пояснювати ще й психологічно.

Раскольніков від природи добрий, чуйний, великодушний. Останні гроші він віддає родині Мармеладових. Допомагав бідному товаришеві, доглядав його батька. Разом із тим він надзвичайно вразливий, самовпевнений, з ураженою гордістю. Достоєвський вважав, що в тенденції звинувачувати в усьому «середовище», обставини, а не людину, є недооцінка особистості, її приниження. Тому Раскольніков протистоїть «страшному світові» не лише як його «продукт», його жертва, але й як активна, психологічно складна особистість.

Багато героїв Достоєвського мають роздвоєне «я», для них характерними є хвороблива уява, «метання», сумніви душі, і письменник намагається в цьому розібратися.

Морально-етичні ідеї роману «Злочин і кара»

У морально-етичному плані Раскольніков принципово відрізняється від своїх літературних попередників — пушкінського Германа з «Пікової дами», бальзаківського Растіньяка, Жульєна Сореля з роману Стендаля «Червоне і чорне», які також відчували «внутрішній бунт», несправедливість суспільства, але дбали при цьому лише про свої інтереси — кар’єру, добробут. Героя Достоєвського спонукає ідея жалю до зневажених і скривджених. «Не бувати цьому світу!» — говорить він і доходить думки про «переступання» через «кров». Така всепоглинаюча ідея, яку автор назвав «ідеєю-пристрастю», «ідеєю-почуттям», керує людиною і суспільством у переламні моменти їх існування. Вона вибиває особистість із колії, виявляє крайнощі, суперечності.

Караючи «зло» (лихварку), Раскольніков позбавляє життя й безневинну людину (Лизавету), і це свідчить про те, що одне зло не можна ані припинити, ані подолати іншим злом.

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *