“Аргонавти” Процюк скорочено

Степан Процюк “Аргонавти” скорочено Ви можете прочитати, щоб згадати сюжет твору та пригоди головних героїв.

“Аргонавти” скорочено (аудіокнига) слухати

“Аргонавти” читати скорочено Процюк

 “Аргонавти. Третя історія Марійки і Костика”

1
От і настав вересень. Це знаковий місяць для Марійки і Костика, бо саме у вересні Марійка полюбила Костика. Тепер він десятикласник, а вона дев’ятикласниця. Вони думали, що було б добре поїхати кудись знову.

2
Кость не проти подорожей з Марійкою, але кожна подорож дає додатковий досвід. Може, довгі подорожі не лише щось додадуть, а й віднімуть?
“Кохання — це пір’їнка невідомого. Подув — і нема.
Кохання — це обмін серцями. Бо коли хтось не віддає свого, від нього слід якнайхутчіш тікати.
Кохання — це волосина, загублена нею і збережена ним.
Це те, що противиться зоднаковінню. Не вписується у визначення. Подібне, як і в більшості людей. Характерне лише для тебе.
Кохати — означає пожбурити в найдальший куток маску тигра чи лисиці”.

3
Кость і Марійка попридумували собі нові імена. Кость був Левом, а Марійка, окрім Неспокійки стала ще й Мисливчиком. Тепер вони мали ще декілька прізвиськ: Ромео і Джульєтта, Неспокійко і Неспокійка, Левчик і Мисливчик.
Як добре, що вони помирились! Коли вони були посварені, то говорили різними мовами – зовсім не розуміли один одного.

4
Марійчина мама плакала. Марійка не могла зрозуміти чому. Вона запитала у неї що трапилось, бо підозрювала щось недобре з татом – від нього давно не було звісток. Виявилось, що мама скучила за татом. Марійка зрозуміла, що це зовсім як у них з Костиком. Вони ще довго говорили з мамою, а слухав їх лише місяць.

5
Марійка розповідала Костику про мамину депресію, хандру. Костик пояснював це внутрішніми конфліктами, які так чи інакше час від часу з’являються в кожної людини. Далі вони продовжили говорити про всілякі дрібниці, про які говорять закохані і ласкаво називали один одного вигаданими прізвиськами.

6
З Миколою коїлось щось недобре. Після тієї сварки з Костем їхні стосунки сильно змінились. Тепер їх не можна було назвати друзями. Крім того Микола зрозумів, що йому подобається Марійка. В нього з’явились думки якось посварити Костика з Марійкою, але як він не знав.

7
Микола наважився і зізнався Марійці в коханні. Марійка зовсім не очікувала такого від Миколи. Невже таке міг сказати Микола, друг її Костика? А може це Костик її перевіряє? Тим не менш вона різко відмовила Миколці і пішла.

8
Марійка не могла зрозуміти, що могло означати Миколчине зізнання. Він же друг її Костика, хіба ж ні? А може це справді перевірка її Костика? А може б і варто було дозволити йому трохи позалицятися? Та ні, Костик її б ревнував, а цього допускати не можна.

9
Після розмови з Марійкою Микола пішов до лісу. Його душили сльози. Він не розумів чому Марійка обійшлась так жорстоко з ним. Чому не відповіла йому м’якіше? Він ще більше почав заздрити Костику і вирішив якось йому помститись. Йому просто набридло, що його друг (а чи друг тепер?) кращий за нього у всьому: і в навчанні, і в футболі, і дівчину має.

10
А Марійка і далі не знала що робити. Вона хотіла розповісти Костю про зізнання Миколи, але боялась його ревнощів. Вона вирішила просто подивитись на Костя – може це справді його перевірка і він якось “проколеться”. Але ні, Кость нічого не знав. Він розказував Марійці античний міф про аргонавтів.

11
Костю снилися якісь нісенітниці. “Наче він виходить із лісу й поривається бігти. Так гарно, у вухах свище вітер!..І раптом падає. Хоче підвестись, але ноги заплуталися в якусь сітку, на подобі капкану. Небо стає чимраз похмурішим. Марійки нема ніде. На нього насуваються якісь люди, одягнені чи то в чорні лицарські шати, чи в уніформу гицлів. Їх п’ятеро. Коло звужується. Він ніяк не може виплутатися із сітки. Сітка стає тілом. Починається допотопна злива. Чи то лицарі, чи гицлі сміються. Вони мають довгі металічні гаки. Істоти з гаками повільно підходять до Костика. Він кричить… і прокидається…”.
Був звичайний день, лише Микола чомусь бурмосився на футболі. А після футболу, коли Кость повертався додому, на нього напали троє старших хлопців і побили. Кость знепритомнів.

12
“Марійці сьогодні снився кажан, що тримає в зубах мишу. Він пролітає над якоюсь розкішною кав’ярнею, у Старомихайлівці таких немає. Усі столики порожні. А вона ходить між ними в уніформі офіціантки, бо господар наказав підходити до столиків, навіть коли вони порожні, мовляв, обов’язково хтось прийде, якщо ти ввічливо стоятимеш біля шикарних порожніх крісел. Величезний кажан пролетів над столиками, мало не зачепивши дівчину своїми неприродно розлогими крилами. Миша впала.
Перемагаючи страх, Марійка підбігла до нещасного мишеняти: живе чи мертве? Кажан зник. Мишенятко пищало і просилося до рук, кумедно відставляючи лапки. Нарешті сіло за столик і пролепетало людським голосом:
— Я так втомився, одну каву з вершками, будь ласка, я так втомився, і подвійне морозиво з чорницями, якщо можна…
Марійка виконала замовлення. Кава і морозиво подіяли магічно. Перед нею стояв уродливий хлопець, який чимось дуже нагадував Костика. Дівчина-офіціантка усміхнулася до нього. Страху вже не було, але й перевтілення зникло, залишивши
замість грошей пригоршню старовинних золотих монет…”.
Після уроків Марійка шукала Костика, вона чомусь відчувала тривогу за нього. Вона йшла вулицею, коли раптом з якогось перевулка почула чийсь стогін. Їй було страшно туди заглянути, але коли вона наважилась, то побачила там побитого Костя. Вона допомогла йому підвестись і провела до дому, а звідти його забрали в лікарню.

13
Миколі було незатишно. Він і не думав, що все отак обернеться – Кость опинився в лікарні. Так, він йому заздрив, але тепер він розумів, що вся справа в ньому самому, а не в Кості. Так, це він підмовив трьох старших хлопців провчити Костя і навіть віддав їм за це свій велосипед, але потім він передумав і просив їх не робити цього, але вони його вже не слухали. Він навіть не хотів, щоб Костя побили, так тільки налякали. Але так більше не можна. Треба піти до Костя в лікарню і у всьому зізнатись.

14
Кость лежав у лікарні. Його постійно відвідували батьки і Марійка. Вона розповіла йому про зізнання Миколи і висловила думку, що це побиття міг підлаштувати він. Але Костик не вірив.
Його батьки подали заяву в міліцію, але наврядчи когось знайдуть. Та й Кость сам тепер не знав чи хотів цього.

15
До Костя прийшов Микола. Йому було ніяково, але він зізнався у всьому. Кость його вислухав і пообіцяв не виказувати батькам. Між ними відбулась можливо перша справжня чоловіча розмова, але про що вона була ніхто не дізнається.

16
Марійка навідувала Костика в лікарні. Вони багато говорили, часто про міфи і аргонавтів, уявляли, що Костик це Ясон, а Марійка це Медея і разом вони відправились на пошуки золотого руно.

17
Марійчина мама переживала через її батька. Українське заробітчанство – справа нелегка. Може в нього якась проблема з грошима? Або ж він захворів чи ще гірше покалічився на будівництві? А може він знайшов іншу і тепер зовсім забув про свою українську родину?

18
Марійчина мама тривожилась недарма. Марійчин тато втрапив у біду. Він з декількома іншими заробітчанами будував будинок для якоїсь “великої шишки”. Працювали день і ніч, спали по 3-4 години. Умови були тяжкі, але за це обіцяли добре заплатити. Та замість плати їх замкнули в якомусь підвалі і протримали там декілька днів.

19
“Кажуть, що близькі люди відчувають одне одного навіть на відстані.
Марина Кирилівна вкотре набирала номер мобільного свого чоловіка, Марійчиного батька. Відповіді не було, лише холодний комп’ютерний голос констатував, що “абонент не может отвєтіть”.
Настрій матері передавався і дочкам. Навіть молодша Марійчина сестра Орися, незважаючи на свою безтурботність, зрошувала слізьми лице”.

20
Нарешті Марійчиного тата випустили. Йому нічого не пояснювали, але гроші все-таки заплатили. Під час ув’язнення він багато думав про свою сім’ю і тепер вирішив повертатись додому, назовсім.

21
Марійці снився дивний сон. “Посеред пустелі розкинулося каламутне озеро. Навколо нього плигають і танцюють Мавки та мавпи. Посередині лежить велетенський гіпопотам. Він потворно товстий і безсоромно лінивий. На його язиці лежить… мій тато. Бегемот плямкає і бавиться своїм язиком. І татом. Він може проковтнути і з’їсти його у будь-яку хвилину!!! Мені хочеться кричати, а тато не каже ні слова. Він затиснув у руках наш домашній оберіг і махає ним перед бегемотячою головою. Оберіг збільшується, а тварина
меншає. І нарешті тато стрибає з її язика на землю. Мавки і мавпи, що плигали й танцювали навколо бегемота якийсь ритуальний танок, нарешті заспокоюються і, позіхаючи, відповзають. Мавки — наліво, а мавпи — направо. Бегемот залишається сам. Тато кудись біжить, прихапцем розповідаючи щось. Я прокидаюся, мовби після двосерійного фільму, хоча цей сон міг тривати десять хвилин…”.
Марійка довго намагалась розгадати цей сон, але врешті покинула. Від тата прийшли гарні новини – він скоро повернеться додому і цього разу надовго.

22
“Костик одного, здавалось би, звичайного дня раптом відчув, як змінилася його школа. Клас. Учителі. Начебто все було так, як завше”. Костик страшенно не хотів ставати таким як дорослі, які найчастіше говорять про гроші. І він вважав, що в нього вийде залишитись самим собою, бо поряд з ним завжди буде Неспокійка.

23
Знову настало літо. Костеві залишився ще рік навчання, а Марійці два. Одного теплого дня вони вирішили піти до лісу. Вони відчували, що має статись щось особливе.
“Вони обнялися. Якийсь трепет невідомого походження пробіг Костиковим тілом, і, наче пустун-вітерець, перекинувся на Марійчине. Звідкись на хвильку зринула і зникла вередлива голова Амура. Його стріли були вже пущені давно, залишалося лише знічев’я перевірити їхню безвідмовну дію. Амур визирнув, на хвильку явивши свою парсуну підступного вередливого хлопчика, а не якого-небудь бармена, що розносить у день святого Валентина пиво на столики тих, що начебто закохані. І заховався, вже знаючи початок і кінець їхньої любовної історії… Але зараз лише початок! Лише легенький хітон радості, що прикриває несподівану білизну їхніх закоханих тіл.
Небо над старомихайлівським лісом було високим і синім. Кость і Марійка впали на ще неторкану траву, мовби скошені невідомою силою або магічним замовлянням, їх ніхто не вчив, що треба робити далі. Бо закохані інтуїтивно знають усе…
Здавалося, що лісове небо стало ще вищим. А вітерець усе дужчав, стаючи вітром”.

Автор: cup_of_flowers