Дені Дідро “Черниця” скорочено читати українською Ви можете за 10 хвилин.
Дені Дідро “Черниця” короткий зміст
Вся історія розповідається від імені головної героїні, дівчини на ім’я Сюзанна Сімоне, вона просить про допомогу якогось впливового аристократа, маркіза де Круамар, і детально розповідає йому всю історію своїх пригод, починаючи з юності.
Батько Сюзанни, пан Симонен, є достатньо успішним адвокатом, крім неї самої, в сім’ї ще дві старші доньки. Проте батьки з дитинства з якихось причин недолюблюють наймолодшу, хоча вона і вигідно відрізняється від сестер зовнішньою привабливістю і більш витонченими манерами. Дівчина, трохи подорослішавши, вважає, що насправді вона не є дочкою своєму офіційному батькові, і саме через це до неї ставляться так байдуже і навіть неприязно.
У 16 років батьки починають умовляти Сюзанну стати черницею, хоча обох сестер вони вдало видали заміж, давши за них чимале придане. Дівчина навідріз відмовляється, у неї немає схильності до чернечого способу життя, вона мріє про шлюб і дітей. Однак батько і мати наполягають, кажучи про те, що у них немає можливості влаштувати її заміжжя, і єдиним варіантом для Сюзанни залишається монастир. Їм все ж вдається вмовити її пробути два роки послушкою, але після закінчення цього періоду дівчина і відчуває до чернецтва лише глибоку відразу і категорично не хоче погоджуватися на постриг.
Коли настає день проголошення Сюзанною чернечої обітниці, вона твердо відмовляється це зробити перед лицем усіх, хто бере участь у постригу. Розлючені батьки відвозять її додому і замикають в кімнаті, не бажаючи з нею спілкуватися. Через деякий час з’являється духівник Сюзанни, саме він пояснює їй, що вона дійсно народилася не від пана Симона, який про це давно здогадується, і мати не має наміру прирівнювати її до інших дочок. Частина спадщини Сюзанни буде мінімальною, її вистачить лише на внесення відповідного внеску в монастир.
Потім мати все ж вирішується відверто поговорити з молодшою дочкою, кажучи про те, що її справжній батько вчинив колись з нею підло і безчесно, а Сюзанна нагадує матері про ті сумні події. За словами жінки, тепер дівчині вже не доводиться розраховувати на заміжжя навіть без приданого, з огляду на її вчинок в монастирі. Коли мати починає майже благати дочку стати черницею, Сюзанна все ж здається і обіцяє дійсно скласти обітницю, хоча це рішення приводить її у відчай.
У монастирі Лоншан, куди привозять потім Сюзанну, настоятелька виявляється розумною і доброзичливою жінкою, вона всіляко опікується дівчиною, і Сюзанна по-справжньому до неї прив’язується. Але під час постригу вона фактично не усвідомлює, що відбувається, згодом вона взагалі не може пригадати цього дня. Незабаром після того як Сюзанна опиняється серед лоншанскіх монахинь, її батьки помирають, як і її улюблена настоятелька.
Сестра Христина, яка прийняла на себе керівництво монастирем після смерті попередньої настоятельки, відразу ж встановлює там вкрай жорсткі порядки. Вона змушує черниць виснажувати свою плоть, не проявляючи до них ніякої доброти і уваги. Сюзанна не може забути померлу матінку і не в силах приховати неприязнь до сестри Христини. Їй категорично не подобається сектантство, нав’язане новою настоятелькою, дівчина намагається напам’ять запам’ятати статут монастиря, щоб робити лише те, що пропонується в ньому. Незабаром сестра Сюзанна починає вважатися серед товаришок справжньою бунтівницею. За намовою настоятельки з нею не бажають розмовляти, не дозволяють нормально спати і читати молитви, свідомо псують ту роботу, яку вона виконує. Сюзанні не хочеться жити, але в той же час вона розуміє, що в монастирі тільки зрадіють, якщо вона накладе на себе руки, і вирішує спробувати вирватися на свободу.
Одна з черниць, сестра Урсула, яка непогано відноситься до Сюзанни, погоджується передати її записи і прохання про розірвання обітниці, принесеної насильно, якомусь досвідченому адвокату. Коли під час свят в Лоншан приїжджає безліч мирських людей для того щоб послухати церковний хор, Сюзанна, що володіє прекрасним голосом, справляє на присутніх найприємніше враження. Саме тоді дівчина знайомиться зі стряпчим, який погоджується вести її справу.
Коли в монастирі дізнаються про те, що вона має намір скласти з себе чернече звання, Сюзанну починають ненавидіти ще більше. Дівчину морять голодом, ставлять колінами на бите скло, виснажують її безперервним шумом в нічний час, не даючи хоча б трохи відпочити. Однак вікарій оголошує, що сестра Сюзанна зовсім не одержима дияволом, і до неї слід ставитися так само, як до решти монахинь. Суд по розірванню обітниці програний, але адвокат дівчини домагається її переведення до іншого монастиря.
У наступній обителі ігуменя з першого ж дня поводиться досить ласкаво і дбайливо по відношенню до Сюзанни. У той же час одна з сестер, якась Тереза, явно відчуває при цьому почуття ревнощів, Сюзанна здогадується про те, що раніше саме ця дівчина була улюбленицею настоятельки. Тут Сюзанну ніхто не ображає, навпаки, їй дістаються різні ласощі, і її навіть звільняють від участі в багатьох службах. Але дівчину дивують манери настоятельки, та постійно обіймає її і цілує, а одного разу вночі навіть приходить до Сюзанни в келію і просить дозволу лягти з нею в одне ліжко, оскільки вона замерзає від холоду.
Під час сповіді Сюзанна розповідає священику про те, що трапилося, хоча і не цілком розуміє, чому настоятелька так себе поводить. Він приходить в жах від її слів і вимагає, щоб дівчина ніколи більше не допускала нічого подібного, що в ігумені знаходиться сам сатана. Сюзанна дійсно намагається віддалитися від матінки, і та приходить в розпач. Через деякий час настоятелька, ледь не втративши розум, помирає, а Сюзанна знову стає ворогом в очах інших сестер.
Новий духівник монастиря, якому дівчина відверто говорить про те, що всією душею ненавидить чернецтво, зізнається їй в тому, що і його вкрай обтяжує прийняте ним звання, і він мріє про інше, вільне життя. Разом з ним Сюзанна вирішує втекти з монастиря, вважаючи, що їй вже нічого втрачати. По дорозі священик намагається скористатися дівчиною, проте їй вдається відстояти свою честь.
Після цього дівчина під чужим ім’ям влаштовується працювати до пралі, її не лякає ні важка праця, ні напівголодне існування. Але Сюзанна знає, що її як черницю розшукують, і постійно боїться видати себе. Вона благає маркіза де Круамара знайти для неї найскромніше місце служниці в глибокій провінції, кажучи про те, що неминуче накладе на себе руки, якщо їй коли-небудь знову доведеться повернутися в монастир.
