Написати фанфік на основі повісті “Шпага Славка Беркути” або своє продовження твору буде цікаво, адже ще можливість уявити подальшу долю улюблених персонажів. Звісно можна змінити і закінчення твору “Шпага Славка Беркути”
Фанфік до твору “Шпага Славка Беркути”
Славко та Юлько все ж помирилися. Юлько вибачив товариша, ще й попросив вибачення за те що обмовив його. Після цього вони більше не сварилися. Вони знову були кращими друзями. Навіть коли Славко Беркута, Юлько Ващук, Ліля Теслюк і Стефко Вус закінчили школу, університети, вони все так і продовжували спілкуватися.
Славко Беркута так і не втратив інтерес до досліджень та став археологом. Більшість свого часу він присвячував вивченню та розкриттю таємниць печер.
Юлько Ващук сильно змінився, став людяним та товариським. Він став художником, який своїми картинами здатен перенести глядача у світ мрій та фантазій. Його роботи – це справжнє джерело натхнення для багатьох, а його людяність і доброта вражають не менше, ніж його творіння.
Стефко Вус, який завжди вмів знаходити шляхи вирішення конфліктів, став дипломатом. Та крім цього він активно займається благодійністю, надаючи допомогу сиротам та дитячим будинкам.
Ліля Теслюк, завдяки своєму харизматичному вродженому таланту та живій енергії, знайшла своє покликання у світі телебачення. Її інтерв’ю зробили її відомою на всю країну.
Таким чином, доля кожного героя склалася щасливо, вони часто бачаться, допомагають один одному та підтримують.
Написати своє продовження твору “Шпага Славка Беркути”
Після всіх подій у Славковому житті настала тиша. Він знову ходив на тренування, але вже не з тим самим запалом, як раніше. Інколи згадував Юлька, і серце стискалось — не від образи, а від жалю. Він дуже сподівався, що той зміниться.
Одного дня, коли Славко повертався додому з тренування, його наздогнав хтось на велосипеді. Це був Юлько. Він виглядав інакше: не такий гордий, не зневажливий, а трохи розгублений.
— Славко, привіт, — сказав він тихо. — Можна з тобою поговорити?
Славко мовчки кивнув.
— Я… хочу вибачитись, — Юлько зупинився. — За все. За те, що підставив тебе, за те, що збрехав. Мені тоді було погано, я заздрив… І ще — я більше не ходжу в художню школу. Я хочу почати все спочатку.
Славко мовчав кілька секунд, а потім сказав:
— Якщо ти справді хочеш все змінити — у тебе вийде. Головне — не повертатись назад.
З того моменту хлопці почали знову спілкуватися. Юлько поступово повертався до малювання — малював прості речі: дерева, людей, школу. І навіть одного разу намалював Славка з шпагою.
А Ліля… Вона почала приходити на Славкові тренування. Сказала, що хоче краще зрозуміти, чим він живе. І навіть записалась на заняття з фехтування. Вони багато проводили часу разом, часто гуляли в парку після школи та говорили про мрії.
Стефко теж змінився. Він приходив у бібліотеку до старенької вчительки, яка допомагала йому з навчанням. Хлопець почав писати коротенькі історії про своє життя. Славко прочитав одну з них і сказав:
— Ти маєш талант. Може, ти станеш письменником?
Стефко лише знизав плечима, але в його очах загорілась надія.
Славко зрозумів, що головне — вірити в себе, і в тих, хто поруч. Бо навіть зламану шпагу можна викувати знову, але вже не з металу, а з дружби, чесності та сили духу.
