Гензель і Ґретель — казка братів Грімм. Розповідь у казці ведеться про двох дітей — брата та сестру, яких хоче з’їсти відьма-людожерка, що живе в глухому лісі в будиночку із солодощів. Діти рятують свої життя завдяки власній винахідливості.
“Гензель і Гретель” аналіз
Автор – брати Грімм
Жанр: літературна чарівна казка
Головна думка – з будь-якої, навіть найстрашнішої ситуації є вихід, якщо діяти спільно і не втрачати самовладання.
Головні герої:
- Гензель – хлопчик, активний і спостережливий, розумний і хитрий, сміливий і рішучий.
- Гретель – сестра Гензеля. Добра і лагідна, рішуча, відчайдушна, турботлива.
- Відьма – стара, зла і підступна, жадібна, людоїдка.
- Батько – дроворуб. Слабохарактерний, нерішучий.
- Матір – жорстока, байдужа, егоїстка.
План казки “Гензель і Гретель”
- Голодні часи
- Вимога матері
- Дорога в ліс
- Повернення по камінцям
- Знову в ліс
- Хлібні крихти
- Діти заблукали
- Пряниковий будиночок
- В гостях у бабусі
- Гензель в клітці
- Відчай Гретель
- Відьму в вогонь!
- Золото відьми
- Повернення домому.
“Гензель і Гретель” сюжет
Коли в сім’ю прийшов голод, батьки відвели Гензель і Гретель в ліс, але діти по камінцях повернулися додому.
Батьки знову відвели дітей в ліс. Птахи з’їли всі хлібні крихти.
Три дні блукали діти і лісі і вийшли до будинку відьми, який був зроблений з льодяників і пряників.
Відьма посадила Гензеля в хлів, а Гретель змусила готувати йому їжу.
Гретель обдурила відьму і запхала її в піч, де відьма згоріла.
Гензель і Гретель з коштовностями відьми повертаються додому.
Чому вчить казка “Гензель і Гретель”? Казка вчить любити своїх дітей і віддавати їм останній шматок хліба, вчить піклуватися про дітей. Казка вчить винахідливості, умінню приймати відповідальні рішення, рішучості. Вчить підтримувати та допомагати один одному. Вчить бути добрими і чуйними.
“Гензель і Гретель” скорочено
Жив на узліссі дроворуб зі своєю дружиною, і було у нього двоє дітей – хлопчик Гензель і дівчинка Гретель.
І ось настали голодні часи. Дружина постійно лаяла дроворуба, вимагала відвести дітей в ліс і там кинути, щоб самим від голоду не загинути. Дроворуб довго упирався, але під кінець не витримав і погодився.
А Гензель і Гретель не спали і все чули. Гензель вискочив надвір і при світлі місяця набрав повні кишені камінців. Він заспокоїв сестру, сказавши, що Господь їх не покине.
І ось вранці мати дала дітям окраєць хліба і вони з батьками пішли в ліс, рубати дрова. По дорозі Гензель весь час озирався і кидав камінці.
Гензель і Гретель залишилися на галявині, а батько з матір’ю пішли далі, і діти весь час чули звук сокири, не здогадуючись, що стукає колода, підвішена до сухого дерева.
Діти заснули, а коли прокинулися, була вже темна ніч. Але зійшов місяць і освітив кинуті Гензель камінці. По ним діти знайшли дорогу додому. Мати вдала, що рада поверненню дітей.
Але незабаром вона знову стала сварити чоловіка і той знову погодився завести дітей в ліс.
Цього разу Гензель не вдалося набрати камінців і він кидав по дорозі хлібні крихти. Історія повторилася і Гензель і Гретель прокинулися вночі одні в лісі. Але знайти дорогу назад вже не змогли, адже птахи з’їли хлібні крихти.
Діти вирушили додому, але заблукали в лісі. Три дні вони пробиралися крізь хащі і раптом побачили красиву пташку з білосніжним оперенням. Пташка так гарно співала, що Гензель і Гретель пішли за нею і вийшли до маленького будиночка, стіни якого були зроблені з хліба, дах з пряників, а скло з льодяників.
Голодні діти накинулися на будиночок. Гензель став об’їдати дах, а Гретель льодяники.
Але тут з будиночка вийшла стара і страшна стара і діти сильно злякалися. Але стара заговорила з ними ласкаво і запропонувала увійти в будинок. Там вона їх добре нагодувала і поклала спати. Гензель і Гретель подумали, що потрапили в рай.
Але вони не знали, що стара була відьмою, яка здалеку відчула їх наближення.
Вранці стара потягла Гензеля і посадила його в клітку в хліві, а Гретель веліла зварити для брата, щоб той швидше розжирів.
Цілий місяць жили діти у старої відьми і щоранку вона обмацувала пальці Гензеля, перевіряючи чи достатньо він розжирів. Але Гензель простягав відьмі кісточку і та дивувалася, що він все ще такий кістлявий.
Нарешті відьмі набридло чекати і вона вирішила все одно з’їсти Гензеля. Але для початку вона розтопила піч, нібито для хліба, і веліла Гретель залізти в піч, перевірити вогонь. Але розумна Гретель зробила вигляд, що не знає як це зробити і відьма вирішила їй показати.
Але тільки стара просунула голову в піч, як Гретель штовхнула її всередину і закрила заслінку. Відьма голосно кричала і згоріла в страшних муках.
А Гретель звільнила брата і вони знайшли в будинку відьми безліч дорогоцінних каменів. Набивши кишені, діти побігли в бік дому, але шлях їм перегородило озеро. Гензель покликала качечку і та погодилася по черзі перевезти дітей на інший берег. Там вони стали впізнавати знайомі місця і незабаром побачили рідну домівку.
Гензель і Гретель повернулися до батьків і зажили щасливо і заможно.
Брати Грімм “ГЕНЗЕЛЬ І ГРЕТЕЛЬ” читати
Жив біля дрімучого лісу один убогий дроворуб із жінкою. І було в нього двійко діток: хлопчик Гензель і дівчинка Гретель. Жили вони весь час надголодь, а коли стала в тій країні велика дорожнеча, дроворуб не міг заробити навіть на шматок хліба.
Якось уночі він довго крутився в ліжку й зітхав, бо журливі думки обсіли йому голову. нарешті він глибоко зітхнув і сказав до жінки:
— Що ж тепер із нами буде? Як діток прогодувати, коли нам самим їсти нічого?
— Знаєш що, чоловіче,— відповіла жінка.— Заведімо завтра вранці дітей у найгустіші хащі. Там розкладемо їм вогнище, дамо по скибці хліба, самі підемо на роботу. Додому вони не втраплять, і так ми їх позбудемося.
— Ні, жінко,— мовив чоловік,— щоб я своїх діток самих у лісі покинув? Таж прийдуть дикі звірі і їх роздеруть.
— Ну й дурний! — гукнула жінка.— Тоді ми всі четверо помремо з голоду, і тобі тільки й роботи буде стругати дошки на труни.
І гризла його доти, поки він згодився.
— А все ж таки жаль мені моїх бідних діток,— сказав батько.
А обоє діток з голоду також не могли заснути і чули все, що казала їхня мачуха батькові.
Гретель заплакала гіркими слізьми й шепнула братові:
— Тепер ми пропали!
— Цить, сестро, не журися,— сказав Гензель,— ми дамо собі раду.
Коли старі заснули, він устав, одягся, відчинив тихенько двері й вислизнув надвір. А надворі було місячно, хоч голки збирай. Скрізь навколо хати у місячному сяйві блищали білі кремінці, наче срібні таляри. Гензель назбирав їх повні кишені, потім вернувся до хати і каже до сестри:
— Тепер не журися, сестричко, спокійно спи,— а тоді й сам ліг.
Вранці, щойно стало розвиднятися, жінка почала будити дітей:
— А вставайте вже, ледацюги, бо підемо в ліс по дрова.
Потім дала їм по скибочці хліба й сказала:
— Оце вам на обід, а як з’їсте до обіду, то більш нічого не дістанете.
Гретель сховала хліб під фартушок, бо кишені в Гензеля були повні каміння, а потім усі разом пішли до лісу.
Пройшли вони трохи; Гензель став і озирнувся на хату.
І робив так раз у раз, аж батько нарешті спитав :
— Сину, що це ти ловиш ґав та все озираєшся і відстаєш? Йди швидше.
— Ох, тату,— сказав Гензель,— я дивлюся на нашу білу кицю, вона он сидить на даху і ніби хоче сказати: «Прощавай».
А мачуха мовила:
— Дурню, то не кицька, а димар біліє, бо сонце зійшло і його освітило.
А Гензель і не думав дивитися на кицьку, він діставав із кишені білі кремінці й непомітно кидав їх один по одному на дорогу.
Як зайшли вони глибоко в ліс, батько й каже:
— Тепер, діти, назбирайте дров, а я розкладу вогонь, щоб не було вам холодно.
Гензель і Гретель назбирали чималу купу хмизу, батько підпалив його, і, коли полум’я знялося високо, мачуха сказала:
— Тепер сідайте біля вогню й спочивайте, а ми підемо в ліс рубати дрова. Як упораємося з роботою, то прийдемо й вас заберемо.
Гензель і Гретель сіли біля вогню, а як надійшла обідня година, з’їли по скибці хліба. Вони чули, як поблизу щось стукає, і думали, що то недалечко їхній батько рубає дрова. Але то не сокира стукала, а колодка, яку батько прив’язав до сухого дерева. Вітер гойдав колодку і гупав нею об стовбур.
Так вони сиділи біля вогню довгенько й почали куняти від утоми, а потім міцно заснули. А коли прокинулись, то була вже темна ніч. Гретель заплакала.
— Як же ми тепер вийдемо з лісу?
А Гензель її втішає:
— Зачекай трохи, поки місяць зійде, тоді ми знайдемо дорогу.
Коли зійшов місяць, Гензель узяв сестричку за руку й пішов від кремінця до кремінця; ті кремінці блищали на місяці, наче нові срібні таляри, й показували їм дорогу. йшли вони цілу ніч і прийшли додому аж удосвіта. Постукали в двері, і коли мачуха відчинила й побачила Гензель і Гретель, то напалася на них.
— А погані дітиська, чого це ви так довго спали в лісі? Ми вже думали, що ви й зовсім не хочете додому вертатись!
А батько дуже зрадів, бо важкий гніт лежав у нього на серці, що він отак покинув дітей самих у лісі.
Та незабаром їх знову обсіли злидні й біда, і якось уночі діти почули, що мачуха туркотить батькові:
— І знову все з’їдено. Тільки й лишилось, що півокрайця хліба, а тоді вже нам кінець. Хоч би там що, а мусимо здихатися дітей. Одведемо їх якнайдалі в ліс, щоб уже звідтіль назад не приплентались. Бо іншого рятунку для нас нема.
Тяжко це було слухати чоловікові, і він подумав:
«Краще б останнім шматком хліба поділитися з дітьми». Але жінка слухати нічого не хотіла, а все лаяла його та шпетила. А вже як ступив на слизьке, мусиш упасти — піддавшись раз, мусив батько піддатись і вдруге.
А діти ще не спали й чули всю ту розмову. Коли старі поснули, Гензель устав і хотів вийти надвір, щоб назбирати кремінців, як зробив першого разу. Але мачуха замкнула двері, отож Гензель не зміг вийти. Він став утішати сестричку:
— Не плач, Гретель, спи спокійно. Якось воно буде.
Рано-вранці мачуха побудила дітей і дала їм по скибці хліба, ще меншій, ніж першого разу. Дорогою до лісу Гензель кришив хліб у кишені, часто зупинявся і кидав крихти на землю.
— Гензелю, чого ти раз по раз стаєш і знай зиркаєш на всі боки? — питає батько.— йди як слід.
— Я дивлюся на свого голубка, он він сидить на даху і ніби хоче сказати мені: «Прощавай»,— відповів Гензель.
— Дурню ти,— озвалась мачуха,— то зовсім не голуб, то димар біліє, бо вже сонце зійшло і його освітило.
А Гензель кидав та й кидав крихти хліба на дорогу.
Мачуха завела дітей ще далі в ліс,— вони там зроду не були. Потім розпалили велике багаття, і вона сказала їм:
— Сидіть, тутечки, нікуди не ходіть, а як надокучить сидіти, то можете трохи поспати. Ми йдемо в ліс рубати дрова, а ввечері, коли скінчимо роботу, прийдемо по вас.
Коли прийшла обідня пора, Гретель поділилася своєю скибочкою з Гензелем, бо він же свій хліб розкришив і позначив ним дорогу додому. А потім вони заснули.
Настав і вечір, а ніхто не приходив по бідних діток. Прокинулися вони темної ночі, і Гензель почав заспокоювати сестричку:
— Зачекай, Гретель, поки місяць зійде, тоді ми побачимо крихти хліба, що я сипав на дорозі, вони й доведуть нас додому.
Зійшов місяць, і вони рушили в дорогу, але жодної крихти хліба не знайшли, бо птахи визбирали всі до одної. Тоді Гензель сказав сестричці:
— Не журися, все одно знайдемо дорогу.
Але дороги їм не пощастило знайти. Діти йшли цілу ніч і ще день з ранку до вечора, та з лісу не могли вийти, заблукали зовсім. Вони дуже зголодніли, бо живилися самими ягодами, які збирали дорогою, і так потомилися, що на ногах не стояли, а тому лягли собі під деревом і заснули.
Настав третій ранок, відколи діти покинули рідну хату. Вони встали і знову рушили в дорогу, але що далі йшли, то темніший і густіший робився ліс. Ось-ось вони знеможуться і пропадуть, як не прийде звідкілясь рятунок.
Як настав полудень, бачать вони — сидить на гілочці гарнесенька біла пташка і співає так любо, що вони аж зупинилися послухати її. Проспівавши пісеньку, пташка пурхнула і полетіла перед дітьми, а вони пішли за нею. Летіла пташка, летіла, довела їх до якоїсь хатинки та й сіла на даху. Коли діти підійшли ближче, то побачили, що хатина з хліба збудована, пундиками вкрита, а вікна в неї з чистого цукру.
— Отут ми підживимося,— сказав Гензель,— матимемо добрий обідець. Я з’їм шматочок з даху, а ти, Гретель, берися за вікно, воно солодке.
Гензель підстрибнув угору і відламав шматок стріхи, щоб покуштувати, чи смачна вона, а Гретель стала біля вікна і почала собі хрумати цукор.
Коли раптом з хатини почувся писклявий голос:
А хто там гризе без упину,
Руйнує мою хатину?
Діти відповіли:
Це вітер лісний
Гуде навісний!
І знову заходилися коло хатини. Гензелеві дах припав до смаку, і він відбатував чималий кусень, а Гретель виламала цілу круглу шибку з вікна, примостилася на траві й почала хрумати-ласувати.
Раптом двері відчинилися, і з хатини, спираючись на костур, виповзла старезна бабище. Гензель і Гретель так полякалися, що ласощі повипадали у них із рук. Стара похитала головою і мовила до них:
— Е, дітки, а хто це вас сюди привів? Заходьте до хати, залишайтесь у мене, тут вам непогано буде.
Схопила їх за руки й потягла до хати. Принесла молока, коржів солодких, яблук, горіхів. Потім чистенько постелила два гарні ліжечка. Гензель і Гретель полягали в ліжечка, і здалося їм, що вони потрапили на небо.
Але стара бабище тільки прикинулася доброю, а насправді це була зла відьма, що чигала на дітей, та й хатину побудувала з хліба й ласощів тільки для того, щоб їх принаджувати. Коли діти потрапляли до неї в руки, вона їх убивала, варила й з’їдала, і то для неї було свято.
У відьом червоні очі, і вони недобачають, зате нюх мають тонкий, як звірі, і здалеку чують, якщо до них наближається людина. Коли Гензель і Гретель підійшли до її хати, вона злісно засміялась і глузливо сказала:
— Ось і попалися пташки, тепер не втечуть!
Рано-вранці, коли діти ще спали, вона вже встала і, глянувши, як вони любо спочивають, які в них повні, рум’яні щічки, пробурмотіла тихенько: «Ласий буде шматочок».
А тоді схопила Гензеля своїми кощавими руками, віднесла його в маленький хлівець і замкнула за ґратчастими дверцятами. І хоч як він кричав, ніщо йому не помогло. Тоді пішла до Гретель, розбудила її й гукнула:
— Ану вставай, ледацюго! Принеси води, звари своєму братикові чогось смачного та занеси йому в хлівець, нехай їсть, набирається жиру. А як стане гладкий, я його з’їм.
Гретель гірко заплакала, але надаремне: вона мусила робити все, що вимагала зла відьма.
Тепер для Гензеля готовано найсмачніші страви, а Гретель мусила живитися самими шкаралупами від раків. Щоранку стара прилазила до хлівця й гукала:
— Гензелю, ану простягни пальця, помацаю, чи то ти скоро гладкий будеш!
А Гензель простягав їй тоненького маслачка. Підсліпувата стара думала, що то Гензелів палець такий худий, і дивувалася, чому він не гладшає.
Отак минув місяць, а Гензель усе чомусь не гладшав. У старої урвався терпець, і вона не захотіла довше ждати.
— Гей, Гретель! — крикнула вона до дівчинки.— Ану мерщій наноси води. Хай там хоч який буде Гензель — гладкий чи худий, а завтра я з’їм його.
Ох, як же плакала бідна сестриця, носячи воду! Сльози струмками текли у неї по щоках.
— Якби нас у лісі роздерли дикі звірі,— голосила дівчинка,— то ми б хоч разом померли!
— Ану годі скиглити! — гаркнула стара.— Все одно нічого не поможе.
Рано-вранці мусила Гретель уставати, наливати воду в казан, розпалювати під ним вогонь.
— Зараз ми напечемо хліба,— сказала стара.— Я вже натопила піч і замісила тісто.
Вона штовхнула бідну Гретель до печі, звідки так і пашіло жаром.
— Лізь у піч,— сказала відьма,— і подивися, чи гаразд натоплено, чи не пора вже хліб саджати.
Стара хотіла зачинити залізні дверцята, коли дівчинка залізе в піч, щоб засмажити і з’їсти її також. Але Гретель здогадалася, що в старої на думці, і сказала:
— Не знаю, як воно робиться, як його туди лізти.
— Дурепа! — крикнула стара.— Сама ж бачиш, челюсті такі широкі, що навіть я могла б туди пролізти.
Вона видряпалася на припічок і встромила голову в піч.
Тоді Гретель дала їй ззаду такого штурхана, що стара покотилася аж на черінь. А дівчинка зачинила залізні дверцята, засунула на засув.
Ох і заверещала відьмище! Просто страх!
А Гретель утекла, і погана відьма згоріла в страшних муках.
“Гензель і Гретель” відгук
Мені дуже сподобалися розумні діти в цій казці. Вони не змирилися з долею і жорстокосердістю батьків, вони боролися до кінця, вони не здалися, коли потрапили в полон до відьми. І Гензель і Гретель заслужено перемогли, вони не просто врятувалися і знайшли дорогу додому, але принесли багато дорогоцінних каменів. Але це не означає, що батьки повинні кожен раз відправляти дітей в ліс, щоб вони або загинули там, або знайшли скарби.
