“Гобсек” короткий зміст

«Гобсек» (фр. Gobseck – Живоглот) – твір французького письменника Оноре де Бальзака, написаний в 1830 році згодом увійшов до зібрання творів «Людська комедія».

«Гобсек» переказ

Взимку 1829 року в салоні віконтеси де Гранльє допізна затримується адвокат Дервіль. Краєм вуха він чує наполегливу вимогу віконтеси, адресовану її дочці, сімнадцятирічній красуні Каміллі, — перестати надавати знаки уваги графу Ернесту де Ресто. Незважаючи на те, що у молодого графа бездоганна репутація в суспільстві, він, на думку матері, ні в якому разі не може розглядатися дівчиною з багатої та порядної сім’ї (а саме такою є Камілла) як потенційний наречений.

Причина полягає в тому, що мати графа — «жінка, здатна проковтнути мільйонний статок, особа низького походження, яка в молодості викликала надто багато розмов про себе… Поки жива його мати, жодна порядна сім’я не наважиться довірити цьому милому юнакові майбутнє і посаг своєї дочки».

Дервіль просить дозволу взяти участь у розмові: у нього є історія, почувши яку, віконтеса, ймовірно, змінить свою думку про молодого де Ресто. На перший погляд може здатися дивним, що звичайний адвокат так невимушено прийнятий у домі віконтеси і навіть наважується давати цій багатій та знатній дамі поради. Але віконтеса щиро вважає Дервіля одним із найвідданіших своїх друзів.

Річ у тім, що молодий адвокат фактично врятував родину де Гранльє від злиднів. Пані де Гранльє, повернувшись до Парижа разом із королівською родиною, жила вкрай скромно — лише на «соціальні виплати, призначені їй із сум цивільного листа». Дервіль виявив порушення під час продажу Республікою її маєтку, повернув фамільний особняк віконтесі і, заручившись її довірою, став вести її майнові справи.

Дервіль вигравав процес за процесом, домагався повернення віконтесі лісових угідь та акцій підприємств і, зрештою, повернув їй величезні статки. Він має репутацію чесної, досвідченої, скромної людини з гарними манерами. Через віконтесу та її знайомих він розширив коло клієнтів і почав процвітати.

Дервіль розповідає історію, свідком і учасником якої він став у молодості. Тоді він знімав кімнату в одному будинку з лихварем на прізвище Гобсек.

«Риси обличчя Гобсека, нерухомі й безпристрасні, як у Талейрана, здавалися відлитими з бронзи. Очі… не виносили яскравого світла. Гострий кінчик довгого носа нагадував свердлик, а губи були тонкими — як у алхіміків і старців на картинах Рембрандта чи Метсю. Говорив цей чоловік тихо, м’яко, ніколи не гарячкував. Вік його був загадкою… постарів він передчасно чи ж добре зберігся і залишиться моложавим на віки вічні».

Єдиною людиною, з якою у Гобсека зав’язалося щось, схоже на особисті стосунки, був молодий Дервіль. Статки Гобсека були «приховані від сторонніх очей десь у підвалах банків». Сам він жив дуже скромно, не спілкувався з родичами і не збирався залишати нікому з них навіть малої частки свого величезного майна.

Гобсек «здавався радше байдужим до питань релігії, ніж невіруючим». На його думку, «щастя полягає у вправному використанні своїх здібностей стосовно до життєвої дійсності… з усіх земних благ є лише одне, досить надійне, щоб варто було людині гнатися за ним. Це… золото». Він зневажав світських жінок, вважаючи, що в основі будь-якої їхньої розтрати лежать дурість, необачність або безглузда пристрасть.

Гобсек розповів молодому Дервілю дві короткі історії про вимогу платежів із жінок.

Героїня першої історії — графиня де Ресто. Вона зійшлася з молодим і нахабним красунчиком, людиною без принципів і марнотратником чужих грошей — Максимом де Траєм. Коли Гобсек приходить до неї вимагати гроші, графиня стає в позу, робить вигляд, що не розуміє, як він може «зважитися» вимагати від неї сплату, адже, знаючи її становище у світському товаристві, він «зобов’язаний її поважати».

Гобсек продовжує ввічливо, але наполегливо наполягати на розрахунку. У цей момент до кімнати графині заходить її чоловік. Перелякана графиня віддає Гобсеку кільце з діамантом у рахунок погашення боргу й пошепки благає його негайно піти. Вона шалено боїться, що чоловік дізнається про її зв’язок із Максимом і про величезні суми, які вона на нього витрачає.

Гобсек, добре знаючи, що являє собою Максим де Трай, пророкує майбутнє графині де Ресто:

«Цей білявий красунчик, бездушний гравець, розориться сам, розорить її, розорить її чоловіка, розорить дітей, промотає їхнє спадщину, та й в інших салонах учинить розгром чистіший, ніж артилерійська батарея у ворожих військах».

Героїня другої історії, яку розповідає Гобсек, — молода білошвейка Фанні Мальво. Дівчина заробляє на життя своєю працею, вона чиста духовно, доброчесна й чесна. Фанні акуратно виплачує лихвареві необхідну суму. Поспілкувавшись із нею, навіть Гобсек, абсолютно байдужий до жінок, подумав, що з Фанні вийшла б чудова дружина і мати сімейства.

Гобсек вважає подібні історії своєю розвагою:

«Хіба не цікаво заглянути в найпотаємніші вигини людського серця? Хіба не цікаво проникнути в чуже життя і побачити його без прикрас, у всій неприкритій наготі?… Якась закохана молода дівчина, старий купець, що стоїть на порозі розорення, мати, яка намагається приховати проступок сина, художник без шматка хліба, вельможа, який упав у немилість і от-от через безгрошів’я втратить плоди своїх багаторічних зусиль, — усі ці люди іноді дивують мене силою свого слова. Чудові актори! І дають вони виставу для мене одного! Але обдурити мене їм ніколи не вдається… А хіба можуть відмовити в чомусь тому, в чиїх руках мішок із золотом? Я досить багатий, щоб купувати людську совість, керувати всесильними міністрами через їхніх фаворитів — починаючи з канцелярських служителів і закінчуючи коханками. Чи це не влада? Я можу, якщо захочу, володіти найвродливішими жінками й купувати найніжніші ласки. Чи це не насолода? А хіба влада й задоволення не становлять основу вашого нового ладу? Таких, як я, у Парижі чоловік десять; ми — володарі ваших доль, тихо, непомітно… Ми знаємо секрети всіх впливових родин. У нас є свого роду “чорна книга”, куди ми заносимо відомості про державний кредит, про банки, про торгівлю… Один із нас наглядає за судовими колами, другий — за фінансовими, третій — за вищим чиновництвом, четвертий — за комерсантами. А під моїм наглядом перебуває золота молодь, актори і художники, світські люди, гравці — дуже приємна частина паризького суспільства. І кожен розповідає нам про таємниці сусідів. Ошукані пристрасті, вражене марнославство — балакучі. Пороки, розчарування, помста — найкращі агенти поліції. Як і я, мої побратими всім насолодилися, всім переситилися і тепер люблять лише владу та гроші — заради самого володіння владою і грошима… Сюди приходять із проханням і найпихатіший купець, і найгордовитіша красуня, і найгордіший військовий, і знаменитий художник чи письменник, чиє ім’я житиме віками».

У 1818–1819 рр. Дервіль звертається до Гобсека з проханням про позику, щоб викупити нотаріальну контору свого патрона, який розорився. Дервіль вирішує йти до лихваря не в ролі приниженого прохача, а маючи в руках холодні, практичні розрахунки. Він по-діловому пояснює Гобсеку, з яких доходів і в який термін збирається повернути кредит. Слухаючи чіткі відповіді на свої запитання та аналізуючи запропоновані Дервілем цифри, Гобсек залишається дуже задоволеним молодим другом. Однак він призначає Дервілю досить високі відсотки, просячи тверезо оцінити свої можливості щодо їх виплати. Дервіль погоджується і, завдяки енергійному й уміслому веденню справ, погашає борг не за десять, а за п’ять років. Увесь цей час Гобсек старанно рекомендує молодого адвоката своїм впливовим знайомим, тож у Дервіля буквально немає відбою від клієнтів. Розплатившись із боргом і твердо ставши на ноги, Дервіль одружується з Фанні Мальво. Він також веде всі судові справи Гобсека.

Одного разу Дервіль опиняється в ситуації, коли змушений виступити посередником у залагодженні конфлікту між Гобсеком і Максимом де Траєм. Гобсек відмовляється платити за векселями де Трая, оскільки прекрасно знає, що той — повний банкрут. Проте розв’язний щеголь продовжує нахабно й зарозуміло запевняти, що його векселі «надійні і будуть оплачені». Гобсек вимагає вагомої застави, яка підтверджувала б платоспроможність де Трая. Тоді той приводить до нього графиню де Ресто. Вона за пів ціни залишає (з правом подальшого викупу) лихварю свої фамільні діаманти. Гобсек виписує їй чек на п’ятдесят тисяч франків, а відсутні тридцять тисяч видає векселями де Трая, які не мають жодної цінності. У графині немає вибору, і їй доводиться під тиском де Трая погодитися на умови Гобсека.

Невдовзі після їхнього відходу до лихваря з’являється чоловік графині. За законами того часу граф може опротестувати угоду, оскільки заміжня жінка не має права продавати без згоди чоловіка жодних спільно нажитих цінностей. Однак судовий процес неодмінно обернеться скандалом у світському товаристві, і зв’язок графині з Максимом де Траєм стане загальновідомим. За посередництва Дервіля граф де Ресто і Гобсек укладають мирову угоду, після чого граф викуповує фамільні діаманти. Дізнавшись про зраду дружини, її безмежні марнотратства, а також про те, що двоє з трьох її дітей — від де Трая, граф де Ресто тяжко хворіє. Він вирішує відписати все майно старшому синові, щоб нічого не дісталося графині. Для цього граф створює видимість програшу свого статку, поступово переводячи його, за порадою Дервіля, на ім’я Гобсека. Граф вважає лихваря надзвичайно надійним і порядним, а головне — тверезомислячим.

Дервіль пояснює графу, що молодші діти не винні в розпусті матері; вони теж носять прізвище де Ресто і повинні бути хоч якось забезпечені після смерті батька. Граф погоджується, переписує заповіт і виділяє молодшим дітям частку спадщини.

Коли Дервіль запитує в Гобсека, чому з усіх людей тільки він і граф де Ресто викликали його розташування та участь, той відповідає:
— Тому що ви одні довірилися мені без жодних хитрощів.

Величезні ж відсотки, які свого часу призначив Дервілю Гобсек, лихвар пояснює тим, що не хотів, аби Дервіль почувався хоч чимось йому зобов’язаним. Саме тому вони й стали справжніми друзями.

Поступово граф де Ресто «розоряється». Його майно переходить в руки Гобсека, який після смерті графа та досягнення його старшим сином повноліття зобов’язується ввести юнака в права спадкування гігантським станом. Повіреним призначається Дервіль, він і веде всі «паперові» справи у спадок графа.

Граф де Ресто відчуває себе настільки погано, що вже не встає з ліжка. Він неодноразово посилає за Дервілем, але той не може потрапити до нього. Справа в тому, що графиня зрозуміла, що чоловік має намір позбавити її і дітей спадщини. Вона стежить за чоловіком, ночує під дверима його спальні, не пропускає до нього Дервіля, контролює візити до нього слуг. «У будинку вона була повноправною господинею і все підпорядкувала своєму жіночому шпигунству». Все це графиня спритно маскує під личиною пристрасного кохання до чоловіка і бажанням бути весь час поруч нього. Граф же не бажає бачити дружину. У його кімнаті майже невідлучно знаходиться його старший син Ернест.

Хлопчик щиро любить батька, піклується про нього, але навіть улюбленому синові граф не може довіритися. Ернест пристрасно любить матір, а та усілякими способами вивідує у дитини, що говорив йому батько за закритими дверима своєї спальні. Графиня запевняє Ернеста, що її оббрехали, і тому батько більше не хоче її бачити, хоча сама вона мріє помиритися з ним. Хлопчик всьому вірить. Коли графу стає зовсім погано і він уже розуміє, що його листи до Дервіля просто не відправляються слугами, він наважується попросити Ернеста зв’язатися з Дервілем. Хлопчик обіцяє виконати прохання батька, але мати знову ласкою і хитрістю вивідує у дитини, що доручив йому батько.

Граф піднімається з ліжка, виходить з кімнати і кричить на дружину. Він звинувачує графиню в тому, що вона «отруїла» його життя і намагалася зробити із сина таку ж порочну людини, як і вона сама. Графиня падає перед чоловіком на коліна, благає пощадити дітей, залишити їм хоч щось. Розмова з дружиною віднімає у графа останні сили, і вночі він помирає. Дервиль з Гобсеком приїжджають в будинок графа вже коли все скінчено. Їх зустрічає Ернест. Він передає Дервілю лист від батька, але просить не входити в спальню покійного. За словами Ернеста, там молиться мати. Гобсек іронічно сміється, відсуває Ернеста в сторону і відчиняє двері в спальню графа.

Все в кімнаті перевернуто догори дном. Речі графа з вивернутими кишенями валяються безладно на підлозі, килим встеляють обривки паперу, труп графа звішений ліжка, «презирливо відкинутий» дружиною, яка риється в його документах, рве листи, в яких на її думку, може міститися заповіт, який утискає в правах її і її дітей. Частину паперів вона встигла кинути в камін (серед них і заповіт, за яким покійний граф забезпечував молодших дітей солідною часткою спадщини). Спіймана на гарячому, графиня божевільними очима дивиться на Гобсека і Дервіля. Дервиль оголошує їй, що вона розорила своїх дітей, коли спалила заповіт. Гобсек оголошує, що, відтепер він є власником всього стану графа, його дому і всього майна. Графиня і всі троє дітей опиняються без гроша.

Дервіль вважає вчинок Гобсека, «що скористався злочином графині» огидним. На його думку, лихвар мав пощадити нещасну жінку заради дітей. Але Гобсек непохитний. Графиня починає «вести героїчне життя», цілком присвячує себе дітям, дає їм блискучу освіту, розриває зв’язок з Максимом де Трай. Ернест і його брат і сестра виховуються в бідності, але в атмосфері глибокої порядності. Гобсек нічого не дає Ернесту, оскільки вважає, що «нещастя – найкращий вчитель. У нещасті він багато чому навчиться, дізнається ціну грошам, ціну людям – чоловікам і жінкам.

Історія, розказана віконтесі де Гранльє Дервилем, закінчується тим, що днями Гобсек помер, і тепер весь стан переходить до Ернеста де Ресто. Він може вважатися гідним нареченим для Камілли, а крім того, виділить достатній капітал матері та сестрі з братом, щоб і вони ні в чому не мали потреби.

Дервіль розповідає про останні дні життя Гобсека. Лихвар впав у маразм. Він складав в кімнатах свого будинку дари (хабарі), які приносили йому – кава, чай, рибу, устриці і пр. Через жадібність, яка з роками стала просто неймовірною, він не продавав продукти в магазини, і все це згнило. Гобсек не палив камін, бо зберігав у золі купу золота. В книгах він ховав казначейські білети. Кімнати були захаращені дорогими речами (невикупленими закладами) – скриньками з коштовностями, вазами, картинами, книгами, гравюрами. Нічим Гобсек не користувався. Після смерті лихваря, Дервіль задається питанням, кому дістанеться тепер це неймовірне багатство. Перед смертю Гобсек, підкликавши його до себе, просить взяти собі все, що Дервіль захоче. Крім того, лихвар доручає Дервілю розшукати його внучату племінницю, якій він ніколи не допомагав, але яку тепер хоче забезпечити.

Оноре де Бальзак. “Гобсек” аудіокнига (скорочено) слухати