“Гобсек” скорочено

Повість “Гобсек” скорочено читати варто, щоб згадати головні події та сюжет твору Оноре де Бальзака.  А дуже детальний переказ “Гобсека” читайте в іншій статті.

“Гобсек” скорочено

Історію лихваря Гобсека стряпчий Дервіль розповідає в салоні віконтеси де Гранльє – однієї з найбільш знатних і багатих дам в аристократичному Сен-Жерменському передмісті. Якось раз взимку 1829/30 р. у неї засиділися два гості: молодий красивий граф Ернест де Ресто і Дервіль, якого приймають лише тому, що він допоміг господині будинку повернути майно, конфісковане під час Революції.

Коли Ернест йде, віконтеса дорікає 17-річній дочці Каміллі: не слід настільки відверто виявляти прихильність до милого графа Ернест де Ресто, бо жодне порядне сімейство не погодиться поріднитися з ним через його матір. Хоча зараз його матір і поводиться бездоганно, але в молодості її поведінка викликала багато пересудів. Крім цього, вона низького походження – її батьком був хліботорговець Горіо. Але найгірше те, що вона витратила статок на коханця, залишивши дітей без гроша. Граф Ернест де Ресто бідний, а тому не пара її доньці Каміллі де Гранльє.

Дервіль, що симпатизує закоханим, втручається в розмову, бажаючи пояснити віконтесі справжній стан справ. Починає він здалеку: в ​​студентські роки йому довелося жити в дешевому пансіоні – там він і познайомився з лихварем Гобсеком. Вже тоді це був старий, вельми примітної зовнішності – з «місячним ликом», жовтими, як у тхора, очима, гострим довгим носом і тонкими губами. Все його життя проходило розмірено і монотонно. На момент знайомства з Дервілем лихвареві було 76 років.

Жертви Гобсека часом виходили з себе, плакали або погрожували, але сам лихвар завжди зберігав холоднокровність – це був «людина-вексель», «золотий істукан». Серед сусідів він підтримував стосунки лише з Дервілем, якому і розповів свою історію. У дитинстві він влаштувався юнгою на судно і двадцять років поневірявся по морях. Йому довелося пережити чимало випробувань, які лягли глибокими зморшками на його обличчя. Після численних безплідних спроб розбагатіти він вирішив зайнятися лихварством і не прогадав.  Гобсек розкрив Дервілю механізм своєї влади над людьми – світом править золото, а золотом володіє лихвар.

На думку лихваря, всі, хто грає в карти, мріє про жінок, обговорює спектаклі, хвалиться перед сусідами новою каретою – безумці, які бачать життя в непотрібних пристрастях. Набагато цікавіше, на думку Гобсека, спостерігати за людьми, проникаючи в суть їх вчинків, ніж уподібнюватися їм у нескінченній порочності.

Для прикладу він розповідає про те, як забирав борг в тисячу франків з однієї знатної дами – лякаючись викриття, ця графиня без коливань вручила йому діамант, бо гроші за її векселем отримав білявий красунчик-коханець. Швидкоплинного погляду на графиню вистачило лихварю, щоб зрозуміти – злидні загрожують цій жінці і її марнотратному коханцеві. Гобсек розповів юнакові, що його робота розкрила йому всі пороки і пристрасті людства.

Незабаром Дервіль «захистив дисертацію, отримав ступінь ліценціата прав» і влаштувався старшим клерком в контору адвоката. Коли власник контори взимку 1818/19 року був змушений продати свій патент, Дервіль вхопився за цей шанс. Гобсек позичив йому необхідну суму  (150 тисяч франків) під «дружні» тринадцять відсотків, адже зазвичай він брав не менше п’ятдесяти. Крім того, Гобсек обіцяє надати Дервілю додаткову клієнтуру, але за це зажадав, щоб стряпчий довічно безкоштовно допомагав йому юридичними порадами.

Ціною наполегливої ​​праці і жорсткої економії Дервілю вдалося за п’ять років розрахуватися з боргом. Він вдало одружився на простій, скромній дівчині Фанні Мальво і з тих пір вважав себе абсолютно щасливим чоловіком.

Через рік після покупки контори Дервіль потрапляє на обід до друга, у якого зустрічає коханця графині де Ресто – Максима де Трая. Студент останнього курсу зачаровує його і заручається обіцянкою бути представленим Гобсеку. На наступний день Дервіль веде випадкового знайомого до лихваря, але Гобсек навідріз відмовився дати позику людині, у якої боргів на триста тисяч, а за душею ні сантима. В цей момент до будинку під’їхав екіпаж, граф де Трай кинувся до виходу і повернувся з незвичайно красивою дамою – за описом Дервіль одразу впізнав у ній ту графиню, що видала вексель чотири роки тому. Вона просить Гобсека дати гроші під заставу діамантів з правом їх подальшого викупу.

Дервіль намагався перешкодити угоді, однак варто було Максиму натякнути, що він збирається звести рахунки з життям, як нещасна жінка погодилася на кабальні умови позики. Гобсек тут же отримує вигоду з такого становища: він пропонує видати не 100 тисяч франків, а 80 і попутно залишити діаманти у себе. Дервіль шепоче на вухо графині, що їй краще б кинутися в ноги чоловікові. Бачачи коливання графині, Максим прощається з нею. Графиня, щоб втримати коханця погоджується на умови Гобсека. Лихвар видає їй банківський чек на 50 тисяч франків і векселі Максима де Трая на 30.

Після відходу коханців, до Гобсека увірвався чоловік графині з вимогою повернути діаманти – його дружина не мала права розпоряджатися фамільними коштовностями. Дервілю вдалося залагодити справу миром, він поясним чоловіку, що суд прийме сторону Гобсека, та й графу навряд чи потрібен розголос. Граф де Ресто викуповує діаманти. Лихвар дає графу пораду: передати надійному другу все своє майно шляхом фіктивної продажної угоди – це єдиний спосіб врятувати від бідності хоча б дітей.

Через кілька днів граф прийшов до Дервіля, щоб дізнатися, його думку про Гобсека. Стряпчий відповів, що в разі передчасної кончини не побоявся б зробити Гобсека опікуном своїх дітей, бо в цьому скнарі і філософі живуть дві істоти – підла і піднесена. Граф відразу прийняв рішення передати Гобсеку всі права на майно, бажаючи вберегти його від дружини і її жадібного коханця. Гобсек буде володіти майном до повноліття старшого сина Ернеста. Дервіль мав бути свідком фіктивної угоди і другим спадкоємцем майна, у разі смерті лихваря. Стряпчий змушує графа виділити частку і для молодших дітей.

Скориставшись паузою в розмові, віконтеса відправляє дочку спати – доброчесній дівчині нема чого знати, до якого падіння може дійти жінка, переступивши відомі межі. Після відходу Камілли імена приховувати вже нема чого – в розповіді йде мова про графиню де Ресто.

Дервіль, так і не отримавши зустрічної розписки про фіктивність угоди, дізнається, що граф де Ресто тяжко хворий. Графиня, відчуваючи підступ, робить все, щоб не допустити стряпчого до чоловіка. Розв’язка наступає в грудні 1824. До цього моменту графиня вже переконалася в підлості Максима де Трая і розірвала з ним стосунки.

Вона настільки ревно доглядає за вмираючим чоловіком, що багато хто схильний пробачити їй колишні гріхи, – насправді ж вона, як хижий звір, підстерігає свою здобич.

Граф, не в силах домогтися зустрічі з Дервілем, хоче передати документи старшому синові – але дружина відрізає йому і цей шлях, намагаючись ласкою впливати на хлопчика. В останній страшній сцені графиня молить про прощення, але граф залишається непохитний. В ту ж ніч він помирає, а на наступний день в будинок приходять Гобсек і Дервіль. Перед їх очима постає моторошне видовище: у пошуках заповіту графиня вчинила справжній розгром у кабінеті, не посоромилася зрушити навіть тіло покійного чоловіка, щоб дістатися до захованих під подушкою паперів. Зачувши кроки чужих людей, вона кидає у вогонь папери, адресовані Дервилю.

Дервіль повідомляє графиню про те, що вона власноруч позбавила спадщини своїх молодших дітей. Гобсек, користуючись помилкою графині Анастазі, забирає собі все майно де Ресто.

Лихвар здав в найми особняк, а літо став проводити по-панськи – у своїх нових маєтках. На всі благання Дервіля зглянутися над графинею і її дітьми він відповідав, що нещастя – найкращий вчитель. Нехай Ернест де Ресто знає ціну людям і грошам – ось тоді можна буде повернути йому майно. Дізнавшись про любов Ернеста і Камілли, Дервіль ще раз відправився до 89-річного Гобсека і застав старого при смерті. Все своє багатство старий скнара заповідав правнучці сестри – публічній дівці на прізвисько «Вогник», якій він ніколи не допомагав, але яку тепер хоче забезпечити. Своєму душоприказнику Дервілю він доручив розпорядитися накопиченими їстівними припасами – величезні запаси протухлого паштету, цвілої риби, згнилої кави. До кінця життя скупість Гобсека перетворилася в манію – він нічого не продавав, боячись продешевити.

На закінчення Дервиль повідомляє, що Ернест де Ресто незабаром поверне втрачене майно. Він може вважатися гідним нареченим для Камілли, а крім того, виділить достатній капітал матері та сестрі з братом, щоб і вони ні в чому не мали потреби.

“Гобсек” аудіокнига (скорочено) слухати українською