“Кайдашева сім’я” конфлікт твору
Конфлікт цього твору Нечуя-Левицького — побутовий та соціальний.
Якщо говорити коротко: це вічна війна між батьками та дітьми, а також між двома невістками за майно, владу в домі та авторитет.
Коли сини (Карпо та Лаврін) одружуються і приводять у дім своїх дружин (Мотрю та Мелашку), в одній хаті стає затісно для чотирьох господарів і трьох господинь. Починається запекла боротьба, де кожен відстоює своє «Я».
Першою причиною конфлікту між родинами Карпа та Лавріна Кайдашів була стара груша, а також дрібні побутові суперечки, що виникали на ґрунті приватної власності та землі
Уся комедія і трагедія твору тримається на трьох основних лініях фронту:
Маруся Кайдашиха проти невісток (особливо Мотрі): Це класичний конфлікт «свекруха — невістка». Кайдашиха звикла всіма керувати й змушувати невісток тяжко працювати. Мотря — дівчина з гострим язиком і сильним характером, тому одразу дає відсіч. Мелашка — тиха й лагідна, але й її Маруся доводить до того, що дівчина тікає з дому.
Омелько Кайдаш проти синів: Конфлікт поколінь. Старий Кайдаш втрачає авторитет голови родини. Сини дорослішають, хочуть самостійності, перестають слухати батька і навіть піднімають на нього руку (Карпо), що на той час було страшним гріхом.
Мотря проти Мелашки: Дві невістки не можуть поділити господарство. Вони постійно рахують, хто менше зробив і хто більше з’їв.
Сварки починаються з дрібниць, але розростаються до масштабів всесвітньої катастрофи. Головні «яблука розбрату» у творі:
Мотовило (інструмент для прядіння) — через нього ламаються перші списи.
Півень та кабан — які забігли на чужий двір чи з’їли чужий сир.
Кухоль — який Мотря пожалкувала для Мелашки.
Хата — коли її врешті ділять навпіл.
Груша — фінальний і найабсурдніший символ їхнього конфлікту. Дерево росло на межі двох дворів, і родини роками билися за кожне гниле яблуко чи грушу з нього.
Автор написав цей твір не лише для того, щоб ми посміялися. За цими безглуздими бійками (де вибивають очі й ламають тини) ховається велика трагедія:
Головна думка автора: Побут, егоїзм, жадібність та невміння прощати руйнують найсвятіше — людську душу та родину.
Кайдаші — непогані, працьовиті люди. Омелько — чудовий стельмах, Маруся — хороша кухарка, сини — роботящі. Але дріб’язковість і жадоба до власності роблять їх жорстокими та смішними в очах усього села. Нечуй-Левицький показує, як духовне зубожіння перетворює близьких людей на ворогів.
«Причини й наслідки конфлікту між батьками та дітьми в повісті І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я»
Мені здається, що старий Кайдаш не досить уваги приділяв вихованню своїх синів. «Він був добрий стельмах, заробляв добрі гроші, але ніяк не міг удержати їх у руках. Гроші втікали до шинкаря. Панщина поклала на Кайдашеві свій відбиток». Чимало настраждавшись, наробившись за свій вік так, що «аж шкура болить», Кайдаш намагається знайти забуття в чарці. Потоваришувавши з оковитою, він втрачає повагу старшого сина Карпа.
Я думаю, що Карпо, старший син Кайдаша, з дитинства був грубуватим, ріс черствим, бездушним. Ці риси поступово тільки набирали обертів. Він був першою дитиною, мабуть, його більше пестили, пробачали грубість. Коли парубкував, то теж був мовчазний, гордовитий, ніколи навіть не сміявся. «Його насуплене, жовтувате лице не розвиднювалось навіть тоді, як губи осміхались». Після одруження та народження сина Карпо ніби виріс у власних очах, відчув себе справжнім хазяїном. Починає поводити себе ще більш егоїстично. Він ніколи не був покірним, не змовчував батькам, під час сварки через мотовило вперше підняв на старого Кайдаша руку. Про його жорстокість та черствість знало все село. Я погоджуюсь із тим, що батьки належним чином не займалися його вихованням, тому й мають такий результат.
Я не згоден із думкою, що Кайдаш не займався вихованням дітей, тому що він був богомольна людина, а значить цінував свою сім’ю й доклав усіх зусиль для виховання хлопців.
На мій погляд, стара Кайдашиха не знаходить спільної мови зі старшим сином та невісткою, тому що на неї панщина наклала свій відбиток. Замолоду вона довго служила в панів і «набралася од їх трохи панства», «до природної звичайності української селянки пристало щось вже дуже солодке, аж нудне», зовнішня пиха, облесливість у розмові.
Я не згоден із думкою, що у сварках винні батьки. Розпалюванню ворожнечі сприяли й невістки, особливо Мотря. У неї надто дріб’язкова натура. Вона ладна лаятися за яйця, курей, кухоль, а наслідки всього цього жахливі — порушення етичних норм, народної моралі, бо син здіймає руку на батька, Мотря вибиває Кайдашисі око, Карпо женеться з дрючком за матір’ю, заганяє в ставок і ладен вдарити, та зупиняється, бо «не так шкода, матері, як чобіт».
Якщо ви не знайшли потрібну відповідь, можете запитати у нашого чат-бота у Телеграм.
