Національно-визвольний рух в Китаї та Індії: порівняння
Національно-визвольний рух в Китаї
Завдання: оновлення та демократизація країни; звільнення від японської інтервенції; об’єднання країни.
Учасники: студенти, радянські військові фахівці, робочі, Комуністична Партія Китаю.
Лідери: Сунь Ятсен, Чан Кайши, Мао Цзедун.
Форми боротьби: загальні страйки; демонстрація; визвольна війна; збройне повстання.
Підсумки: утворення радянських провінцій Південного і Центрального Китаю; створення єдиного національного антияпонського фронту (1937).
Національно-визвольний рух в Індії
Завдання: незалежність країни; надання статусу домініону.
Учасники: робочі, жінки, діти, Індійський Національний Конгрес (ІНК).
Лідери: М. К. Ганді.
Форми боротьби: проведення хартала (день молитов і посту), політика-співпраці з владою (відмова вести з англійцями справи, служити в їх адміністрації, приймати нагороди британського уряду, діти не повинні відвідувати урядові школи, бойкот англійських продуктів та промислових товарів, підтримка національної промисловості і ремесла), акції протесту, демонстрація.
Підсумки: підписання угоди (1931 р), що передбачала припинення кампанії громадянської непокори на умовах амністії для всіх політв’язнів, скасування урядової монополії на сіль, дозвіл вести пропаганду за незалежність Індії від Британії, визнання ІНК в якості офіційної політичної партії.
