“Слово про похід Ігорів” аналіз (паспорт)

“Слово про похід Ігорів” – автор, тема, ідея, головні герої, сюжет, історична основа наведені в цій статті, ця інформація допоможе скласти літературний паспорт твору.

“Слово про похід Ігорів” – героїчна поема кінця XII ст, одна з найвідоміших пам’яток давньоруської літератури. «Слово про похід Ігорів» присвячене походу дружини князя Ігоря на половців.

“Слово про похід Ігорів” аналіз твору

Автор: невідомий український поет з тих часів, можливо лицар, що був у Ігоревій дружині.

Рік написання: XII століття (1187р.)

Літературний рід: ліро-епос.

Жанр “Слово про похід Ігорів”: героїчна поема (на думку деяких літературознавців — по­вість, літописна повість).

Тема “Слово про похід Ігорів”: зображення невдалого походу новгород-сіверського князя Іго­ря на половців 1185 р.

Ідея “Слово про похід Ігорів”: заклик руських князів до єднання для спільної бороть­би проти зовнішніх ворогів.

Основна думка: тільки в єдності — сила; «золоте слово» — любов до Батьківщини, збереження її єдності.

Напрям – орнаменталізм

Головні герої:

• князь Ігор,
• Святослав Ольгович – небіж Ігора, князь рильський
• Всеволод Святославович – брат Ігора, князь курський та трубецький;
• Ярославна (дружина Ігоря);
• половці Овлур, Гзак і Кончак.
• Руська земля – є центральним образом твору

Сюжет “Слово про похід Ігорів”

Похід князя Ігоря разом із братом Всеволодом, незважаючи на пророче затемнення сонця (тут також іде детальний історичний екскурс у минуле Русі) — лихі віщування природи, другий бій і поразка війська Іго­ря — плач руських жінок — віщий «мутен сон» київського князя Святосла­ва та його «золоте слово, з сльозами змітане», звернене до руських князів — плач Ярославни в Путивлі на забралі, звертання її до сил природи — князь Ігор у полоні — утеча його з неволі з допомогою Овлура — погоня половців за князем — зустріч на рідній землі й уславлення Ігоря та його дружини.

Композиція “Слово про похід Ігорів”

• Експозиція: підготовка Ігоря з дружиною князів до військового походу, зловісні знаки.
• Зав’язка: бій з половцями.
• Кульмінація: поразка руської дружини; Ігор потрапив у полон. Всеволод загинув під час бою
• Розв’язка: втеча Ігоря з половецької неволі.

Особливістю композиції є недотримання хронологічної послідовності розповіді, великі описи прирроди, авторські роздуми.

“Слово про похід Ігорів” історична основа

Невідомий автор розповідає про реальну історичну подію: похід новгород-сіверського князя на половців 1185 р. Міжусобні змагання князів Київської Русі за землю призвели до жахливої руїни: пограбування міст, спалення сіл, захоплення полонених, убивства родичів. Ситуацією скористалися половці, які з 1061 р. нападали на східнослов’янські землі. Керуючись головним завданням (захист Руської землі), у 1183 р. великий князь київський Святослав з допомогою ще кількох князів переміг половців. Князь Ігор також вирішує завоювати половців: перший похід – вдалий, другий (через 2 роки, у 1185 р.) – закінчився поразкою у битві на р. Каялі.

“Слово про похід Ігорів” ідейно-художній аналіз

Як тільки до Ігоря долучився брат Буй-Тур Всеволод зі своїми хоробрими воїнами, тоді рушили вони в степи. Та на небі показалися зловісні знаки, що їх поет уважає за ворожбу нещастя. Сонце притьмилося, звіялася буря, військо почало непокоїтись. Але Ігор став перед військом і гукнув голосно:

— Браття! Лучче згинути в поході, аніж завертатися собі на сором! Ходім аж до Дону, щоб шолом води з нього зачерпнути, або копіє (спис) зломити і вмерти.

І рушили далі. Вдосвіта стали над річкою Каялою, що впадає до Озівського моря (тепер ця річка зветься Калміжа) вишикувалися в ряди й загородили степ червоними щитами, наче муром.

Це було в п’ятницю рано. Кончак і Іза, половецькі хани, виступили зі своїм військом, і почалася страшна битва. Першого дня наші князі побили половців, забрали в них багато майна й хоругв, що їх воїни кинули до ніг хороброму Ігореві Святославовичеві.

Настала ніч, і здавалося, що половці вже повтікали. Але досвіта в суботу вони знову кинулися в битву й билися розпачливо. Списи ломилися, мечі щербилися, дудніла земля над Каялою, бо з-над Дону й Донця йшли з войовничими вигуками нові сили половців своїм на поміч. Билися знову цілу суботу, і знову битва була невирішеною.

А в неділю рано зійшлися знову, та вже не було сили у хоробрих лицарів. До полудня майже всі погинули, а князів узяли половецькі хани в неволю. Взяли Ігоря, і Всеволода, і Володимира, і Святослава.

Поет каже, що від того посумніла вся українська земля, а київський князь Святослав мав тої ночі страшний сон, який віщував йому, що його сили (себто поддані йому князі) Ігор і Всеволод у велику біду потрапили. А як дійшла до Києва страшна звістка про битву над Каялою, то заплакала вся Україна й заридала Ігорева дружина, княгиня Ярославна у Путивлі. Поет закликає всіх українських князів, щоб пішли помститися за Ігоря, бо половці й до них незабаром доберуться. І справді, відразу після тієї трагічної битви. Половці знову кинулися на Україну і спустошили її аж по сам Київ.

Та князь Ігор не довго був у половецькій неволі. Йому пощастило познайомитися з половчином Овлуром, і той допоміг князеві втекти з неволі на Україну.

Невідомий поет описує його втечу і те, як половці пустилися рано за ним у погоню, але не здогнали. Ігор летів птахом і щасливо дістався у Новгород. І тоді зраділа вся Україна. І два роки пізніше визволилися з неволі й інші князі та повернулися додому.

А половці вже й не нападали, бо були дуже ослаблені тою битвою, а з Азії загрозу становив їм інший народ монгольського походження — татари, що потім розбили їх зовсім, і самі почали знищувати Україну.

“Слово о полку Ігоревім” скорочено аудіокнига