“Собака Баскервілів” скорочено по розділах

«Собака Баскервілів» — детективна повість англійського письменника сера Артура Конан-Дойля. Детальний переказ “Собака Баскервілів” ви можете прочитати в цій статті.

“Собака Баскервілів” скорочено по розділах 

І-ІІ

Шерлок Холмс і доктор Ватсон аналізують палицю, яку напередодні забув їхній гість — Джеймс Мортімер. На палиці є напис із датою «1884».

Ватсон, намагаючись наслідувати метод Холмса, припускає, що власник — літній сільський лікар. Проте Холмс спростовує більшість його висновків. Завдяки дедукції детектив установлює, що Мортімер — це молодий, тридцятирічний чоловік, колишній куратор лікарні, людина невибаглива, неуважна та власник собаки. Щойно Холмс завершує свій аналіз, сам лікар Мортімер з’являється на порозі.

Лікар Мортімер показує Холмсу старовинний рукопис 1742 року. У ньому йдеться про жорстокого предка роду — Х’юго Баскервіля, який викрав дочку місцевого фермера. Дівчина втекла через болота, і Х’юго кинувся за нею в погоню, заприсягшись віддати душу силам зла.

Коли друзі Х’юго наздогнали його у яру, дівчина вже померла від страху, а самого Баскервіля шматувало чудовисько — велетенський чорний пес. Відтоді над родом тяжіє страшне прокляття.

Мортімер зачитує газетну статтю про нещодавню наглу смерть нинішнього власника садиби — сера Чарльза Баскервіля. Він був багатим, але скромним благодійником. Офіційне слідство визнало причиною смерті серцевий напад під час вечірньої прогулянки. Тепер усе майно має перейти його єдиному спадкоємцю з Америки — серу Генрі Баскервілю.

Лікар відверто зізнається Холмсу, що приховав від офіційного слідства важливі деталі:
– Останнім часом сер Чарльз панічно боявся нічних боліт і вірив у родове прокляття.
– За три тижні до смерті Чарльз бачив у темряві силует великої чорної тварини.
– Коли лікар Мортімер особисто оглядав місце трагедії, на обличчі померлого застиг жах, а поруч із тілом виднілися **свіжі сліди велетенського собаки.

III – V
Лікар Мортімер розповідає, що місцеві жителі також бачили на болотах дивну примарну істоту. Він просить у Холмса поради щодо безпеки останнього нащадка роду — сера Генрі Баскервіля, який саме прибуває до Лондона. Холмс радить зустріти баронета й призначає зустріч на наступний ранок.

Наступного дня Мортімер приводить сера Генрі — міцного тридцятирічного чоловіка. Баронет показує Холмсу анонімного листа з попередженням: «…тримайтесь якомога далі від торф’яних боліт». Детектив швидко з’ясовує, що слова вирізані з газети «Таймс», а адреса написана дешевим чорнилом у якомусь готелі.

Дізнавшись історію смерті дядька та родинну легенду, сер Генрі все одно рішуче налаштовується їхати до Баскервіль-холу. Після зустрічі Холмс із Ватсоном таємно йдуть за гостями й помічають, що за баронетом стежить невідомий бородань у кебі. Проте шпигун вчасно помічає детективів і тікає. Холмс доручає підлітку Картрайту обшукати смітники навколишніх готелів у пошуках порізаної газети.

Холмс і Ватсон відвідують сера Генрі в готелі «Нортамберленд». Баронет роздратований: у нього загадковим чином зник уже другий черевик (спочатку новий чорний, тепер — старий коричневий). Під час розмови з’ясовується, що спадок сера Генрі величезний — 740 000 фунтів, а у разі його смерті все майно перейде далекому родичу — літньому священику Десмону.

Холмс наполягає на негайному від’їзді баронета до Девоншира, але через зайнятість просить доктора Ватсона поїхати з ним як захисник та спостерігача. Ватсон погоджується. Перед від’їздом зниклий коричневий черевик несподівано знаходять під шафою.

Повернувшись на Бейкер-стріт, Холмс аналізує ситуацію, але одна за одною обриваються всі три нитки, які могли вивести на зловмисника:

1. Перша нитка (Беррімор): Телеграма підтверджує, що слуга Беррімор перебуває в Баскервіль-холі, тож він не міг бути бороданем із Лондона.
2. Друга нитка (Картрайт): Помічник Картрайт обійшов 23 готелі, але так і не знайшов порізаної сторінки «Таймса».
3. Третя нитка (Кебмен): До Холмса приходить візник Джон Клейтон, який підвозив таємничого бороданя. Він розповідає, що пасажир стежив за баронетом, а на прощання зухвало назвався ім’ям… *Шерлок Холмс*.

Холмс визнає, що їм протистоїть дуже гідний і хитрий супротивник, і тепер уся надія залишається на розслідування Ватсона в Девонширі.

VI-VIІІ

Сер Генрі Баскервіль і доктор Ватсон вирушають до Девоншира. На прощання Шерлок Холмс дає Ватсону настанову збирати лише сухі факти, а баронета суворо застерігає: *«…не виходьте вночі на болота!»*

По дорозі до маєтку герої помічають на пагорбі озброєного вершника. Візник Перкінс пояснює, що з пристаунської в’язниці втік небезпечний арештант Селден — жорстокий убивця з Ноттінг-Хілла, якому свого часу смертний вирок замінили на довічне ув’язнення через несповна розум.

Баскервіль-хол вражає сера Генрі своєю похмурістю, і він одразу вирішує провести сюди електрику. Гостей зустрічає високий лакей Беррімор та його дружина. Вони заявляють, що невдовзі хочуть залишити службу, щоб відкрити власну справу на гроші, які їм заповів покійний сер Чарльз.

Уночі Ватсон довго не може заснути у своїй кімнаті. Раптом посеред мертвої тиші він чітко чує приглушений, сповнений горя жіночий плач, що лунає десь усередині будинку.

Уранці Беррімор заперечує, що його дружина плакала, проте Ватсон помічає у міссіс Беррімор червоні та припухлі очі. Доктор також дізнається на пошті, що лондонську телеграму від Холмса передали не особисто Беррімору, а його дружині, тож алібі лакея залишається під сумнівом.

Під час прогулянки безлюдною дорогою Ватсона наздоганяє його новий сусід — натураліст Степлтон із Мерріпіт-хауса. Він показує доктору смертельно небезпечну Гримпенську трясовину, яка на їхніх очах затягує живого коня. Раптом над болотами лунає жахливе, тужливе виття. Степлтон зазначає, що фермери вважають це голосом собаки Баскервілів, хоча сам висуває версію про звуки мулу чи води.

Поки Степлтон біжить за метеликом, до Ватсона підходить його красива чорнява сестра — міс Беріл Степлтон. Сплутавши Ватсона з сером Генрі, вона палко шепоче: «Їдьте геть звідси. Негайно повертайтеся до Лондона». З наближенням брата Беріл різко змінює тему.

Пізніше Ватсон відвідує їхню бідну, але витончену ферму. Степлтон розповідає, що раніше володів школою на півночі, але через епідемію та смерть учнів втратив капітал і переїхав сюди займатися наукою. На зворотному шляху Беріл наздоганяє Ватсона, щоб вибачитися за «непорозуміння», але так і не розкриває справжньої причини своїх пересторог.

Доктор Ватсон починає надсилати Холмсу листи-звіти про розслідування (13 жовня):

• Про каторжника: Утікач ховається вже два тижні, і, ймовірно, пішов із цих місць, хоча навколо повно кам’яних печер.
• Про почуття сера Генрі: Баронет палко зацікавився міс Степлтон. Під час спільної прогулянки похмурою долиною до двох великих каменів (місця давньої трагедії з Х’юго) Степлтон натякає, що вірить у надприродні сили. Проте натураліст помітно похмурніє, коли сер Генрі залицяється до його сестри.
• Про тисову алею: Доктор Мортімер показав героям місце смерті сера Чарльза коло хвіртки, де той струшував попіл від сигари перед безкраїми болотами.
• Про містера Френкленда: З’явився новий дивний сусід із Лефтер-хола. Він схиблений на судах, витратив на них статки, а зараз цілими днями лежить на даху й шукає каторжника в підзорну трубу.
• Нічна подія з Беррімором: Сер Генрі подарував Беррімору старий одяг, щоб згладити недоввіру, але поведінка слуг залишається підозрілою. Минулої нічі Ватсон вистежив, як Беррімор босоніж пройшов у нежилу частину будинку, став біля вікна зі свічкою, напружено вдивлявся у темряву боліт, важко застогнав, а потім загасив вогонь і пішов назад.

Уранці Ватсон розповів усе баронету, і вони разом розробили план, як упіймати нічного шпигуна.

ІХ-ХІІ

Доктор Ватсон стає свідком того, як сер Генрі освідчується міс Степлтон на болотах. Раптом підбігає її брат і в гніві влаштовує дикий скандал. Пізніше натураліст приходить перепросити й пояснює свій спалах егоїзмом: сестра — єдиний сенс його життя. Він обіцяє не заважати їхньому коханню, якщо баронет три місяці триматиме почуття в таємниці.

Уночі Ватсон і сер Генрі влаштовують засідку й ловлять Беррімора на гарячому коло вікна зі свічкою. Виявляється, це сигнал для втікача-каторжника Селдена, який є рідним братом місіс Беррімор. Слуги благають не видавати нещасного, якого вони просто підгодовують.

Ватсон і баронет вирішують упіймати вбивцю. На болотах вони чують жахливе виття, яке сер Генрі називає голосом собаки Баскервілів. Наздогнати звироднілого Селдена їм не вдається. Проте в місячному сяйві Ватсон несподівано помічає іншу таємничу фігуру — невідомого чоловіка, що стоїть на вершині гранітного стовпа.

Беррімор, вдячний за те, що Селдена не здали поліції (він планує втекти до Південної Америки), розкриває таємницю: у день смерті сер Чарльз мав нічне побачення біля хвіртки з жінкою, яка підписалася «Л. Л.». Лікар Мортімер підказує Ватсону, що це Лора Лайонс, дочка містера Френкленда. Також Беррімор повідомляє, що таємничий незнайомець на болотах живе в прадавніх кам’яних печерах.

Ватсон їде в Кумб-Тресі. Лора зізнається, що писала серу Чарльзу з благанням про фінансову допомогу для розлучення з чоловіком-тираном, але запевняє, що на зустріч так і не прийшла, бо гроші їй дав інший чоловік.

Завдяки спостереженням сусіда Френкленда, який помітив хлопчика, що носить у печери їжу, Ватсон вираховує потрібну схованку. Усередині печери доктор знаходить речі невідомого та записку: «Доктор Ватсон поїхав у Кумб-Тресі». За кожним його кроком стежили! Увечері Ватсон чекає на господаря, і на порозі з’являється… Шерлок Холмс.

Виявляється, детектив увесь цей час переховувався на болотах, щоб діяти абсолютно вільно, а допомагав йому підліток Картрайт. Холмс приголомшує Ватсона відкриттям: Степлтон і Лора Лайонс — коханці, а жінка, яку натураліст видає за свою сестру Беріл, насправді є його законною дружиною. Степлтон готує холоднокровне вбивство сера Генрі.

Раптом нічну тишу прорізає сповнений муки крик і звук падіння. Прибігши на місце, Холмс і Ватсон у розпачі бачать тіло чоловіка долілиць. На щастя, це виявляється каторжанин Селден. Він загинув, бо Беррімор віддав йому старий костюм сера Генрі. Собака, випущений Степлтоном, наздогнав утікача по запаху речей баронета (черевика, викраденого в Лондоні).

На місце трагедії приходить Степлтон. Побачивши, що загинув каторжанин, а не сер Генрі, він намагається приховати розчарування. Холмс вдає, ніби вірить у нещасний випадок. Заарештувати Степлтона зараз не можна — немає прямих доказів для суду. Детектив вирішує розкрити Лори Лайонс очі на брехню натураліста, щоб зробити її своїм свідком. Потім Холмс і Ватсон повертаються до Баскервіль-холу, вирішивши поки нічого не казати серу Генрі про пса.

XIII-XV

Сер Генрі щиро радіє приїзду Шерлока Холмса. Під час вечері детектив зауважує картинну галерею предків і ледве стримує хвилювання, розглядаючи портрет зловісного Х’юго. Коли баронет іде, Холмс закриває рукою крисатий капелюх на картині, і Ватсон вражено скрикує: з полотна на них дивиться обличчя… натураліста Степлтона.

Уранці Холмс повідомляє серу Генрі, що вони з Ватсоном терміново повертаються до Лондона. Це обурює баронета, який розцінює від’їзд як дезертирство. Насправді ж це пастка для Степлтона. Холмс суворо наказує серу Генрі їхати на обід до Мерріпіт-хауса в екіпажі, відпустити його назад, а повертатися вночі пішки й за жодних обставин не звертати зі стежки серед болот.

На залізничній станції в Кумб-Тресі Холмс відправляє помічника Картрайта до Лондона, щоб той надіслав звідти фальшиву телеграму серу Генрі. Водночас детектив викликає з Лондона інспектора Лестрейда. Після цього Холмс і Ватсон навідуються до Лори Лайонс. Пред’явивши старі фотокартки подружжя Венделер, Холмс доводить жінці, що Степлтон жорстоко маніпулював нею, а міс Беріл — насправді його законна дружина, а не сестра. Ошукана й розлючена Лора зізнається, що написала нічного листа серу Чарльзу під диктовку Степлтона, але натураліст в останню мить заборонив їй іти на зустріч.

Уночі Холмс, Ватсон та інспектор Лестрейд влаштовують засідку біля будинку Степлтона. Ватсон заглядає у вікно й бачить, як сер Генрі та Степлтон п’ють каву. Раптом натураліст виходить на двір, заходить до повітки, де чути загадкове шарудіння, й повертається в дім. Невдовзі на болота насувається густий білий туман, що загрожує зірвати весь план.

Сер Генрі виходить із будинку і рушає пішки крізь туман. Раптом із білої стіни вискакує жахлива істота — велетенський чорний пес. Його паща, очі та загривок світяться мерехтливим пекельним вогнем. Собака мчить за переляканим баронетом. Детективи стріляють у потвору, але пес наздоганяє сер Генрі й валить його на землю.

Холмс підбігає й вганяє в собаку п’ять куль. Пес, який виявився поміссю мастифа та шукача завбільшки з левицю, замертво падає. Його паща світилася особливим безбарвним препаратом фосфору.

Привівши до тями зляканого баронета, детективи обшукують будинок натураліста. На другому поверсі вони виламують двері й знаходять прив’язану до стовпа простирадлами, побиту батогом місіс Степлтон із кляпом у роті. Звільнена Беріл розповідає, що чоловік знущався з неї та використовував як зброю. Вона видає його таємне сховище — стару копальню посеред Гримпенської трясовини, де він ховав і тримав на ланцюгу напівголодного пса.

Наступного ранку туман зникає. Беріл веде Холмса та Ватсона вглиб небезпечного болота. По дорозі вони знаходять лише старий черевик сера Генрі, який Степлтон викрав у Лондоні, щоб дати псу обнюхати запах жертви. Сам же Степлтон, тікаючи вночі крізь туман, не зміг знайти віхи, оступився і назавжди потонув у смердючій безодні Гримпенської трясовини. На острівці в копальні детективи знаходять кільце для ланцюга, безліч кісток та скелет зниклого спанієля лікаря Мортімера. Пережитий жах доводить сера Генрі до лихоманки, але тривала кругосвітня подорож з Мортімером згодом повертає його до нормального життя.

Наприкінці листопада, сидячи біля каміна на Бейкер-стріт, Шерлок Холмс повністю розкриває Ватсону всю картину злочину:

Степлтон був сином Роджера Баскервіля (молодшого брата сера Чарльза), який утік до Південної Америки. Там він одружився з Беріл Гарсіа, украв державні гроші, змінив прізвище на Венделер і заснував школу в Англії. Коли школа збанкрутувала, він став Степлтоном, переїхав на південь і, дізнавшись, що між ним і величезним багатством Баскервілів стоять лише два життя, вирішив діяти. Використовуючи родинну легенду, Степлтон купив у Лондоні величезного лютого пса й заховав його на болотах. За допомогою залякування та обману він змусив Лору Лайонс викликати сера Чарльза вночі до хвіртки, випустив змащеного фосфором собаку й довів старого баронета до смертельного серцевого нападу.

Дізнавшись про приїзд спадкоємця, Степлтон стежив за ним у Лондоні в наклеєній бороді. Його дружина Беріл намагалася таємно попередити сера Генрі, надіславши анонімного листа з порізаних газет. Саме на цьому листі Холмс відчув запах парфумів «Білий жасмін», що підтвердило участь жінки у справі. Степлтон викрав старий черевик сера Генрі для того, щоб пес мав слід баронета.

Детектив навмисне обманув Ватсона й таємно жив у печері на болотах, щоб Степлтон послабив пильність і його можна було схопити безпосередньо на місці злочину під час нападу. У вирішальну ніч місіс Степлтон збунтувалася проти чоловіка, дізнавшись, що у нього є інша жінка (Лора Лайонс), через що натураліст і зв’язав її.

На питання Ватсона, як би Степлтон довів свої права на спадщину під чужим ім’ям, Холмс відповідає, що його сфера — це минуле та сучасне, а вирішувати плани злочинця на майбутнє він не береться.

Автор переказу – Гнатюк Юлія