“Царівна” Кобилянська читати скорочено варто, щоб згадати всі головні події цієї повісті.
Ольга Кобилянська “Царівна” короткий зміст
Герої твору:
- Наталка Верковичівна — головна героїня повісті;
- Василь Орядин — свояк надлісничого Маєвського, коханий Наталі;
- Вуйко — дядько Наталки, в якого вона живе;
- Павлина — дружина вуйка;
- Лєна та Катя — кузини Наталки, дочки вуйка та Павлини;
- Муньо — кузен Наталки;
- Зоня — подруга Лєни, дочка надлісничого;
- Маєвський — багатий надлісничий, родич Орядина;
- Марія — колишня гувернантка в домі Маєвських;
- Пані Марко — вдова по лікарю, в якої Наталка працює компаньйонкою;
- Іван Марко — лікар, син пані Марко;
- Ванда — наречена Василя, дочка адвоката Міллера.
Цей твір розповідає про тяжку долю і сильне кохання дівчини-сироти, яка виховується в родині свого дядька. Події розгортаються на Буковині початку XX століття. Розповідь у творі викладена у вигляді щоденника від імені Наталки Верковичівни, яка і є головною героїнею.
Наталка – молода дівчина 20 років, яка живе у родині свого дядька, професора Івановича, який взяв її до себе після смерті своєї сестри, матері Наталки. Дядько захищав дівчину, але його дружина, Павлина, не любить Наталку і вважає тягарем. У них є свої діти, яких треба забезпечувати.
Наталка відчуває себе одинокою і чужою у сім’ї дядька: «В мене виробилася сильна свідомість, що я тягар, над котрим добрі люди мусять і без любові мати милосердя!..». Найріднішою людиною для Наталки була її бабуся, але вона померла, коли дівчинці виповнилося лише 12 років. Дівчина згадує бабусю, адже вона одна людина, яка любила її у цьому житті.
Одного вечора в домі дядька проходить нарада: хто ким стане у майбутньому. Менший кузен хоче бути професором, як батько, старший, Муньо хоче стати лікарем, бо на цьому можна добре заробити. Але мати каже, що навчання дороге, а в них ще дві доньки Лєна і Катя. Муньо готовий заради навчання у медичному заручитися з якоюсь багачкою, якщо батько не може допомагати йому грошима і навіть має вже когось на приміті. Муньо хвилюється лише про гроші та зверхньо дивиться на жінок: «Мужчина то все, а жінка то нічо,.. і всі вони хотять вийти заміж…». Було вирішено, що хлопці вчитимуться, а Лєну та Катю утримуватиме їх батько. Наталку ж утримувати нікому, тому вона має скоро вийти заміж, щоб не бути тягарем для родини.
Наталку пригнічує положення жінок в суспільстві, коли єдиним виходом для них є весілля. Дівчина мріє про вищу освіту, як брати, але цьому не судилося статися, бо вона жінка. Весь вільний час Наталка читає про жіноче питання, а одного вечора, коли родичів не було вдома, написала статтю на цю тему. Але коли сестра Лєна, з якою Наталка живе в одній кімнаті, повертається і знаходить статтю, дівчина рве зошита і кидає його на підлогу. Наталка робить це, бо не хоче слухати насмішок Лєни з цього приводу, адже кузена зовсім не розуміє її. Коли дівчата лягають спати Лєна забирає розірваного зошита. Після цього Наталка більше нічого не писала.
Зміни в житті Наталки почалися після знайомства з Василем Орядином. Молодих людей знайомить Зоня, подруга Лєни, дочка багатого надлісничого, для якої Орядин приходиться свояком. Їх гувернантка, Марія, любить його як сина.
Василь високий, стрункий, смаглявий, вміє грати на скрипці. Молоді люди одразу помічають одне одного, в них багато спільного: Орядин поділяє соціалістичні погляди Наталки і мріє про краще життя для їх народу. Крім того, хлопець теж не має батьків і змушений сам усього добиватися в житті. Зоня передала йому розірваний зошит з Наталчиною статтею і він каже дівчині, що розділяє її погляди: “я зрозумів вас… ваша праця була написана «кров’ю вашого серця», і я відчув, що мушу вас пізнати…”. Орядин розповідає, що він соціал-демократ і просить залишити зошит собі, щоб мати доказ, що існує ще інтелігенція.
Родичі Наталки помічають, що Василь приділив Наталці багато уваги під час зустрічі в парку. Вони критикують його і радять дівчині навіть не дивитися на нього, бо хлопець це бідний, і він не зможе взяти її за дружину навіть якщо і хотів би. Крім того, вони не схвалюють його походження: мати Орядина була донькою священника, але вийшла заміж за українського цигана-музиканта, викликавши невдоволення своєї сім’ї. Лише Лєна каже, що він здібний і їй подобається, хоча він ігнорує її.
До вуйка приїхав друг, старий професор Лорден, який в минулому читав лекції у Василя. Чоловікові подобається Наталка, він проявляє до дівчини симпатію, хоча й є набагато старшим ( годиться їй в батьки). За довге руде волосся Лорден називає її Лореляй, як міфічну русалку з німецького фольклору.
Невдовзі інтелігенція міста давала концерт на користь бідних дітей і Орядин грав там на скрипці. Наталка з родичами теж була там, її серце рвалося до Василя, коли він грав. Наталка та Василь танцювали разом, зізналися один одному в коханні. Орядин зізнається, що закохався в неї з першого погляду, але не знав, що її положення було таким тяжким. Він називає Наталку царівною і обіцяє, що ніколи її не забуде, а коли досягне чогось, то приїде і забере від її родичів. Наступного дня Василь мав їхати на навчання.
Після від’їзду Василя для Наталки час ніби зупиняється, її цікавлять лише книги. Вона багато думає про Орядина, хвилюється за нього. Хлопець поїхав вчитись на адвоката, хоча його родичі хотіли, щоб він вчився теології. Через це рішення, Маєвський не допомагає Василю матеріально і хлопцю немає за що жити. П’ять місяців після від’їзду Орядин написав Маєвському, щоб той прислав грошей, бо він мліє з голоду. Дядько написав, що грошей не дасть поки хлопець не піде вчитись на теологію. Ще через 5 місяців Орядин знову пише, вимагаючи надіслати йому гроші, які залишив йому дід, в іншому випадку він піде в суд. Маєвський знову не допоміг хлопцю аж поки Орядин не погрався в карти і йому довелося повертати борги. Дізнавшись про це, Наталка розчарувалася у Василю. Вона вважає, що він споганив себе безсильністю і зрадив цим її, свою царівну. Він мав бути сильним заради неї, бо краще померти, ніж впасти в бруд.
Тим часом дядька відвідує Лорден і знову залицяється до Наталки. Після його від’їзду, Павлина отримує листа, де професор пропонує дівчині вийти за нього заміж. Наталка відмовляє, так як вона навіть не поважає Лордена, але Тітка Павлина каже, що якщо дівчина відмовить, то двері їх дому будуть для неї закриті. Наталка боїться зостатися на вулиці і тому дає згоду на шлюб, хоча і зневажає, і ненавидить себе: «За те я гідна назви скотини!» «Нікчемна, нужденна… Не маю навіть відваги вмерти. Чи не так само, як Орядин?»
Коли Орядин приїхав у гості до родичів і дізнався про заручини Наталки, то сказав тільки, що йому жаль. Молоді люди часто бачаться і одного вечора він все ж переборює гордість і просить дівчину не виходити заміж за Лордена, бо вона загине. Почуття Наталки до Орядина змінилися: вона не розуміє, чи любить його, але 100% впевнена, що не хоче заміж за старого професора. Врешті вона знаходить вихід з своєї ситуації: влаштовується на роботу компаньйонкою у вдови лікаря. Дізнавшись про те, що Наталка розірвала заручини з Лорденом, Василь пропонує їй руку і серце. Та якби вони одружилися, то мали б переїхати жити на село, бо жоден з них не має грошей. Наталка відмовляє Орядину, бо розуміє, що життя в селі не для нього і згодом він би зненавидів її за те, що через неї втратив шанс на краще майбутнє. Василь гостро сприймає відмову і каже, що тепер між ними не може бути нічого спільного.
Минуло 3 роки: Наталка живе у вдови Марко в Чернівцях. Робота їй подобається, вона любить вдову як колись свою бабусю. Орядин теж живе в Чернівцях і робить кар’єру в юриспонденції, вони бачилися кілька разів, але лише привіталися. Вдову приїздить навідвідати син, лікар Іван – непривабливий, але розумний і принциповий чоловік. Іван викликає в Наталки повагу і вони починають дружити. Чоловік називає її «цвіт лотосу» і спонукає займатися тим, що вона любить найбільше – літературою. Після місяця відвідин Іван їде до Індії і дівчина розуміє, що кохає його. Її почуття до нього інші, ніж її почуття до Орядина, більш глибокі і сильні.
Проходить час. Наталка починає писати повість. У цей твір вона вкладає всю душу, бо бачить своє майбутнє в літературі. Через рік після від’їзду Івана вдова Марко помирає. Лікар Іван ненадовго приїздить на похорони матері. Після смерті пані Марко, дівчина почувається сиротою. Вона живе у домі вдови, але за це має підтримувати порядок. Вона бере кілька учениць, і заробляє на життя шиттям.
Орядин тим часом заводить роман із заміжньою румункою. Для Наталки це подвійна зрада: стосунки з відсталою і обмеженою в світогляді жінкою, крім того з жінкою іншої національності. Орядин приходить відвідати Наталку разом з своєю румункою, також приходить Оксана, подруга Наталки. Разом вони говорять про положення жінки в суспільстві. Румунка вважає, що Наталка «грає горду» і тому не виходить заміж. Наталка вирішує, що головне для неї- це література.
Так закінчується щоденник Наталки.
Пройшов рік після смерті пані Марко… Наталка дізнається, що Орядин заручився з дочкою свого шефа адвоката Міллера, Вандою. Орядин сам каже їй про це, коли відвідує її, щоб віддати листи від сім’ї вуйка. Через 4 тижні Наталка на втримується і йде на вінчання Орядина до костьолу. Коли хлопець побачив її, вона зрозуміла, що він все ще любить її. Але присутність на його весіллі остаточно вбиває в ній почуття, які в неї ще лишались до Орядина. Тепер вона розуміє, що усім серцем любить Івана. Але лікар все ще за кордоном і невідомо, чи повернеться додому.
Наталка засмучена через відмову в публікації її повісті. Вона приймає рішення надіслати свій щоденник Івану і таким способом проститися з ним.
У повісті щасливе закінчення. Проходить 3 роки. З розмови дядька та тітки Павлини ми дізнаємось, що Наталка вийшла заміж за лікаря Івана Марко, і вони дуже щасливі разом. Наталка стала успішною письменницею, а чоловік дуже любить її. Наталка щаслива і вірить, що і її народ буде щасливим.
