«Катерина» Шевченко аналіз

«Катерина» Шевченко аналіз твору

Автор — Тарас Шевченко

Рік написання — 1838

Жанр — соціально-побутова поема

Літературний рід: ліро-епос.

Тема «Катерина»: доля жінки-матері у тогочасному суспільстві.

Ідея «Катерина»: гнівний осуд панської розбещеності, співчуття жінці-матері, захист знедолених. Ідея вільного кохання.

Образи поеми «Катерина»:

  • Катерина — образ України.
  • Іван — образ байстрюка.
  • Офіцер — негідник (в кульмінації).

Композиція: 5 розділів:

  • звернення до дівчат-селянок;
  • народження нешлюбного сина;
  • прощання з батьками;
  • поневіряння Катерини на чужині;
  • зустріч із спокусником-офіцером і смерть Катерини

Сюжет «Катерина»

Експозиція: пролог-звернення поета, в якому він застерігає дівчат не кохатися із москалями; кохання і розлучення Катерини з офіцером.

Зав’язка: Катерина за наказом батьків іде з рідної домівки.

Кульмінація: героїня зустрічається з москалем; вона накладає на себе руки.

Розв’язка: епілог — доля Івася-байстря, його випадкова зустріч з «батьком».

Проблематика «Катерина»

  • любов і страждання;
  • батьки і діти;
  • моральні закони тогочасного суспільства, їх порушення;
  • честь і безвідповідальність;
  • крах ілюзій

Поема написана незабаром після викупу Т. Шевченка з кріпацтва. На допиті в ІІІ відділі поет сказав: «Первое мое стихотворение под названием «Катерина» посвящено Жуковскому, которое возбудило энтузиазм в малороссиянах, и я стал продолжать писать стихи, не оставляя живописи».

За жанром це реалістична соціально-побутова поема з елементами романтичної поетики про долю простої селянської дівчини, яку збезчестив офіцер-дворянин. Поема «Катерина» — перший твір, у якому поет звернувся до теми жінки-покритки і ширше – жінки-матері. Ця тема стала наскрізною в подальшій поетичній і прозовій творчості Т Шевченка («Слепая», «Відьма», «Наймичка», «Марія» та ін.).

Молода українська дівчина на ім’я Катерина зустрічається з російським офіцером (вона у творі називає його Іваном) і згодом вагітніє від нього. А її коханий тим часом поїхав на війну в Туреччину, вона чекає його повернення, але він так і не повертається.

Катерина після народження її сина-байстрюка стає ганьбою для своїх батьків і посміховиськом для чужих людей. Засмучені батьки проганяють її геть з дому разом з дитиною. Дівчина йде шукати свого коханого аж у Москву. Вона зустрічає російських солдат, у них вона питає про свого коханого, але ті нічого не знають та тільки насміхаються з неї. Її разом із сином у дорозі застає зима.

Катерина зупиняється із сином у шинку і незабаром дійсно зустрічає Івана разом з іншими солдатами, але той і знати її не хоче, вона сподівається, що він хоч візьме із собою свого сина. Катерина виносить дитя щоб показати його батькові, але той просто утік. У відчаї Катерина кладе сина на шлях, а сама біжить у діброву до ставу де і топиться. Плач малої дитини почули лісники і врятували мале хлопча.

У наступному епізоді син Катерини у якості провожатого іде разом із старим кобзарем до Києва. У берлині їде Іван і його жінка, яка покликала хлопчика до себе та дала гроші. Батько впізнав сина, але потім «одвернувся».

Для твору характерна віршувальна різноманітність, особливо відрізняються в ньому ліричні відступи і частини поеми, що містять розвиток дії. Це сприяє більш яскравому й повному вираженню авторського задуму, чітко розмежовує частини твору.

Елементи народознавства в поемі «Катерина»

За неписаними, але загальноприйнятими законами звичаєвого права про сім’ю та шлюб, дівчина, яка стала матір’ю до одруження, підлягала осуду й ганьбі. Оскільки жінки, за тодішніми звичаями, зобов’язані були постійно носити якийсь головний убір, виконувався обряд покриття: кілька шановних у селі жінок збиралися і пов’язували («покривали») хусткою голову необачній дівчині. Звідси й глумлива назва — покритка.
Злий поговір, неслава, які не щадять і старої матері («Мабуть, сама вчила»), призводять до того, що батьки зважуються на жорстокий вчинок. Вони мусили скоритися громадській думці, усталеному закону співжиття.

У давнину був звичай: залишаючи назавжди свій край, люди брали жменьку рідної землі, яку мали покласти в їхню труну при похованні в чужій стороні. Цього звичаю дотримується і Катерина, бо цілком свідома того, що більше не повернеться додому. 2.11. Роль ліричних відступів — композиційного елементу в поетичному творі.

Новим для української поезії елементом композиційної техніки є в Т. Шевченка ліричні відступи, діалогічні вставки, в яких поет раз у раз звертається безпосередньо до свого уявного читача. Таких ліричних відступів у поемі кілька: «Кохайтеся, чорноброві, та не з москалями»; «Катерино, серце моє», Отаке-то на сім світі роблять людям люди», «Бач, на що здалися карі оченята», «Отаке-то лихо бачите, дівчата», «Сирота-собака має свою долю». Ліричні відступи були елементом цілком природним для поезії Т. Шевченка. В ліричних відступах поет виступає борцем проти традиційних поглядів затурканого, темного народу на «гріхи» матерів-покриток, проти ідіотизму сільського побуту.

Висловлюючи глибоке співчуття покинутим дівчатам-покрит-кам, Т. Шевченко підносився до розуміння справжніх соціальних причин, які породжували аморальні явища. Тон його ліричних відступів, як і всієї поеми такий, що й народ, повний суворих традицій, сам починає розуміти невиправдану жорстокість цих традицій, розчулюється, переймається співчуттям і любов’ю до тисяч таких, доля яких подібна до долі Катерини. Ліричні відступи відігравали важливу роль і з погляду композиції твору. Вони затримували розвиток сюжету, зосереджували увагу читача на найбільш напружених трагічних моментах, змушували читача глибше, безпосередніше переживати трагедію героїв.

Наприкінці другого розділу, після змалювання тяжкої сцени прощання Катерини з батьками та рідним селом, коли вона «за сльозами за гіркими і світа не бачить», а потім Утерлася, повернулась, / Пішла… тільки мріє. Подається коротка згадка про смерть батьків Катерини: Та не чули вони вже тих речей — / Ні батько, ні матір.
Описавши драматичну сцену вигнання Катерини з села, автор роздумує над тим, чому люди такі нещадні одне до одного (А за віщо?).

У першому ліричному відступі третього розділу темна ніч символізує непевне становище героїні, яка не знає, де шукати батька своєї дитини. Образи жовтих пісків та лютої зими в народній творчості є символами тяжких життєвих випробувань. Поет проймається настроями героїні й разом з нею тривожиться за результати пошуків москаля. У ці роздуми вплітаються і спогади поета про власні мандри.

Таким чином, єдність, взаємозв’язок усіх елементів поеми, взаємно доповнюючи і поглибшуючи один одного, дають у результаті таку художню форму, яка втілює все ідейне багатство твору.

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *