“Чорнильне серце” головні герої роману Корнелії Функе відомі багатьом, адже цю книгу вже екранізували.
“Чорнильне серце” головні герої та їх характеристика
Меггі: 12-річна дівчинка, дочка Мортімера Фолхарата і Терези, розумна і хоробра. Вона виросла серед книг, які їй з самого раннього дитинства купували і читали батьки, і тому дуже начитана, навіть дивує своїми пізнаннями Елінор, велику любительку книг, тітку Рези. Меггі володіє неабияким даром читця, який передався їй від батька. Меггі з батьками живе тепер у Елінор. Після того, що сталося з Меггі в селі Капрікорн, у неї з’явилося одне бажання: навчитися писати, як Феноліо, автор «Чорнильне серце», щоб не тільки вичитувати персонажів з книг, а й вміти відправляти їх назад.
Мо (Мортімер) – майстерний палітурник книг, книжковий лікар. Володіє неабияким даром читця, в процесі читання відбуваються чудеса – його голос здатний оживляти героїв книг. У нього є дружина Тереза і дочка Меггі, якій передався дар. За словами Меггі, він вміє «голосом малювати в повітрі картини». Мо вичитав Капрікорн, Басту і Сажерука з книги, яка розповідала про них. Йому довелося пережити, що його дружина Реза зникла в цій же книзі. З тих пір він уникає читати вголос. Після того як Мо потрапив в Чорнильний світ він став розбійником і героєм перепелів.
Тереза: Дружина Мортімера, мати Меггі і племінниця Елінор. Вона зникла в книзі, коли Мортімер вперше вичитав Капрікорна, Басту і Сажерука.
Капрікорн (Козеріг): Ще один персонаж, який також був зачитаний з книги Мортімера. Козеріг – дуже високий, виснажений чоловік, блідий, як пергамент, з короткими щетинистими волоссям і дуже блідими яскравими очима. Він є головним антагоністом в першій книзі. Він піклується лише про себе. Капрікорну припав до душі наш світ, і він вирішив знищити всі екземпляри книги зі своєю історією, крім одного, який ретельно охороняється, щоб ніхто не зміг послати його назад, але щоб сам він міг змусити Мо, або кого-небудь іншого з таким же даром, вичитати йому його давнього друга – страшну Тінь, здатного лише вбивати
Елінор: бібліофілка, самітнця, яка пишається своєю колекцією книг. Спочатку вона дещо грубо відноситься до Меггі, побоюючись, що Меггі погубить її книги, але незабаром розуміє, що Меггі любить книги так само, як і вона. Елінор дає також притулок в своєму саду і всяким магічним істотам, які вийшли з книги – феям, кобольд, скляним человічкам …
Баста – права рука Козерога і відданий йому, як вірна собака. Він любить свій ніж і дуже забобонний. Його теж вичитав Мо. “На зріст Баста був невисокий, плечі мав вузенькі, майже як у хлопчика”
Феноліо: автор книги «Чорнильне серце». Він старий і повністю зачарований створеними персонажами.
Мортола (Сорока): є кращою слугою і таємноюю матір’ю Козерога. Вона вичитана з Чорнильного серця. “Вона нагадувала стару сороку – гладенько зачесані й зібрані у вузол сиві коси й гострий ніс, що геть не пасував до її невеличкого, зморшкуватого обличчя. “
Тінь: У книзі з’являється тільки тоді, коли Козеріг викликає її. Тінь зроблена з попелу всіх істот, спалених Козерогом.
Вогнерукий – його називають також Вогняним Танцюристом. Не по своїй волі він прожив десять років у нашому світі, куди вичитав його Мо. На обличчі у нього три довгих шрами, залишених ножем Басти. Сажерук ходить всюди зі своєю ручною куницею по імені Гвін. В кінці «Чорнильне серце» Вогнерукий краде у Мо книгу, з якої він родом і в яку відчайдушно намагається повернутися. Заради цього він навіть зв’язується зі своїм старим ворогом – Капрікорном і зраджує Мо і Меггі. Крім того, він довгі роки приховувала від Мо, де знаходиться його зникла дружина, і ні слова не сказав Терезі про Меггі і Мо – в помсту за те, чого позбавив його голос Мо. У чорнильному світі у нього є дружина, красуня колишня комедіантка, яка залишила кочове життя – Роксана і дочка Бріанна.
Фарід
Кокерелл
“Чорнильне серце” цитатна характеристика героїв
- Цитатна характеристика Меггі (за посиланням)
“Їй було соромно підглядати за батьком, але винен був він сам. Навіщо було ховати від неї ту книжку?”
- Цитати до образу Мо
“Батько мав особливий голос. Ним він міг просто таки малювати в повітрі картини.”
“на думку Меґі, слово “палітурник” не дуже пасувало до батькової професії, і кілька років тому вона змайструвала на двері його майстерні табличку з написом: “Мортимер Фольхарт, книжковий лікар”.
“– A а, то ти чула про Чарівновустого! Хочеш знати, хто він такий? Що ж, якби не я, він і досі сидів би в Каприкорновій клітці. Що ще? Спитай у Фарида. Чарівновустий вийняв хлопчину з його історії, мов кісточку з абрикоси. Добре, що хоч не прихопив жодного з отих злих духів, про яких раз у раз торочить малий. Чарівновустий, звісно, читець хоч куди, Даріусові до нього далеко. “
“Батько Меґі ненавидів “Чорнильне серце”, мабуть, не менше, ніж Вогнерукий його любив. “
- Цитати до образу Терези (Рези)
“на порозі постала жінка з вікна – Реза. Її стривожене бліде обличчя обрамляли темно русяві коси.”
“Розсмішити її було не важко, вона сміялась, як маленька дівчинка. Лише тоді можна було почути її голос.”
“Вона – одна з улюблених Каприкорнових служниць. Їй навіть дозволяють приносити йому сніданок і помагати вдягатися.
– І давно вже вона в нього?
– П’ять років, – відповів Вогнерукий. – І за весь цей час Каприкорн жодного разу не випустив її з села. Навіть з дому виходити їй дозволяють дуже рідко. Вона двічі пробувала втекти, але далеко не забігала. Один раз її вкусила змія. Реза ніколи не розповідала мені про те, як її покарав Каприкорн, але я знаю, що відтоді втікати вона вже не намагалася.”
” Вона була така вродлива: золотисті коси, в очах смуток… Але потім ми завважили, що вона не вміє розмовляти.“
“Коли свічка заблимала, Реза крапнула трохи розтопленого воску на саркофаг і поставила туди свічку. Вона любила свічки й камінчики. І те й те завжди носила в кишенях”
“Реза… знала безкінечно багато історій, але ніколи не казала йому, звідки. Та він здогадувався про це, звісно, й сам. Вогнерукий добре знав, хто читав колись їй ті історії, й одразу впізнав її, вперше побачивши в Каприкорновому будинку. Адже Чарівновустий не раз показував йому її знімок.”
“Реза, повагавшись, відчинила двері камери, вийшла з за ґрат і взяла Меґі за руку. Долоня в неї була холодна й трохи шкарубка, – долоня чужої жінки, зате обличчя було знайоме, хоч на знімку воно мало вигляд молодший і не такий стривожений.”
“Про те, що з нею було, чого вона зазнала, Тереза розповідати не хотіла й лише нетерпляче відмахувалася, коли Елінор пошепки її про це розпитувала. “
- Цитати до образу Елінор
“На порозі стояла жінка – старша, багато старша за Мо, хоча визначати вік дорослих Меґі не дуже й уміла. Її обличчя нагадало Меґі бульдожу морду, та, може, цієї хвилини в жінки просто був такий настрій. Вона була в світло сірому светрі й попелясто сірій спідниці, на короткій шиї – перлове намисто, а на ногах – повстяні пантофлі (якось Меґі довелося взути такі в одному замку, куди вони з Мо їздили на екскурсію). Уже сиві коси Елінор зібрала у високий вузол, але з нього на всі боки вибивалися пасма, так наче вона зачісувалася похапки й нетерпляче. Одне слово, Елінор не була схожа на жінку, яка надто часто заглядає на себе в дзеркало.”
“Книжок у мене багато, дуже багато. У кожній кімнаті їх стоїть стільки, що ти й за все життя не перечитаєш. “
“ тітка була в довгій, квітчастій нічній сорочці. У ній вона здавалася молодшою – майже дівчинкою, що якось уранці прокинулася зі зморшками на обличчі.”
- Вогнерукий: цитатна характеристика
“Пласконіс був такий високий і кремезний, що Вогнерукий поруч із ним мав вигляд просто хлопчика, і саме так той здоровило його і схопив – як неслухняного хлопчака.”
“Обличчя Вогнерукого нагадувало згорнену книжку, і в Меґі було таке враження, що кожен, хто пробував прочитати її, діставав від цього чоловіка по пальцях.”
” Вогнерукий, з розкошланим, як завжди, рудуватим чубом. По його опущеній руці вгору дерся Ґвін.”
” Вогнерукий вважав цей світ надто стрімким і гамірним, і чому він нічого не тямив у автомобілях, і чому нерідко мав такий вигляд, немовби був десь зовсім в іншому місці. Але співчуття до нього вона, на відміну від батька, не відчувала. Рубцювате обличчя Вогнерукого лише нагадувало їй про те, що він ошукав її й заманив у біду, як ото Щуролов у казці. “
“Вогнерукий відгорнув із чола геть мокру чуприну. Вона сягала йому майже до плечей. Меґі спитала себе, якого ж та чуприна кольору, коли суха. Неголена щетина навколо тоненьких губів була руда, як ото хутро у бездомної кицьки, що їй Меґі іноді ставила за порогом блюдце з молоком. На щоках щетина в чоловіка була ріденька, мов перший пушок на підборідді у юнака. Отож рубців вона не закривала – трьох довгих блідих рубців, через які обличчя у Вогнерукого мало такий вигляд, немовби колись розбилося й тоді його зліпили наново.”
- Цитати до образу Феноліо
“Феноліо стояв, прикутий до нього поглядом. Він розглядав Каприкорна як художник, що через багато років знов бачить власну картину. І своєю роботою він, якщо судити з виразу його обличчя, був задоволений. У його очах Меґі не помітила й тіні страху – лише скептична цікавість і задоволення.”
” “Чорнильне серце”. – У Феноліо боліла спина, й він розтирав її. – Книжка називається так, тому що в ній ідеться про чоловіка, в якого серце чорне від злості. Ця назва мені подобається й досі.”
“Меґі все ще не полишало враження, що цей старий чоловік від душі потішається. Феноліо поводився так, немовби грався з котеням. Невже він так погано знав своє власне творіння?”
“Брехати старий умів. З нічого він сплітав цілу історію швидше, ніж павук павутину.”
“Феноліо, володар слів, чорнильний чародій, паперовий чаклун! Я Каприкорна створив, я йому й укорочу віку, так ніби його ніколи й не було!”
- Цитати до образу Даріуса
“Вона не годна видати жодного звуку, тому що її вичитував отой партач Даріус!”
” Даріус – читець невдаха, читець заїка.”
- Цитати до образу Фарида
“Хлопчина був десь років на три чотири старший за Меґі. Тюрбан на голові брудний, очі на смаглявому обличчі темні від страху. Він тер і тер їх долонею, мовби намагаючися стерти все, що було перед ним: чужу обстановку, чужих людей… “
“Фарид уже звик прислухатись до темряви. Так він просидів уже багато, безкінечно багато ночей і навчився довіряти вухам більше, ніж очам. “
“цей хлопчина був ще меткіший, прудкий, як козуля, і такий самий тонконогий. З вогнем він уже навчився гратись, як із цуценям, і граючись, забував про все на світі, тож Вогнерукий час від часу мусив запалювати сірника й нагадувати малому, які гарячі в того цуценяти зуби.”
“Фарид мовчав. Він любив голос Чарівновустого. Цей голос вивів його з того, іншого, нужденного життя. Однак Вогнерукого хлопчина любив дужче, сам не знаючи чому…”
- Цитати до образу Каприкорна
“Він сидів у чорному, мов сажа, шкіряному кріслі, яке поставили під наглядом Мортоли.“
“Каприкорн не звик, щоб на нього дивилися без страху, як оцей старий чоловік.”
“– Та вже ж, я й забув, що одна з характерних рис, якими я так щедро тебе наділив, – це марнославство. Марнославство і… – Феноліо зробив ефектну паузу й повів далі: – І ще кілька таких слабинок, про які при твоїх хлопцях краще не згадувати, чи не так?”
“Каприкорном він називає себе від п’ятнадцятьох років – за науковою назвою сузір’я Козерога, під знаком якого він народився. Каприкорн – Неприступний, Незбагненний, Невситимий – любить удавати з себе бога. Або диявола – коли кого. Але ж хіба диявол має матір? “
“– Каприкорнів батько був простим ковалем, який підковував коней, – повів далі Феноліо, анітрохи не збентежений холодною люттю в Каприкорнових очах. – Він давав синові погратися гарячим вугіллям, а часом лупцював його майже так само, як підкову на ковадлі. Бив за співчуття, за сльози; бив щоразу, коли малий казав: “Я не можу” або: “У мене не виходить”. “Усьому голова – сила! – повчав хлопчика батько. – Правила завше встановлює той, хто дужчий, лише він, отож постарайся бути тим, хто їх встановлює”. Каприкорнова мати теж бачила в цьому єдину незаперечну істину на світі. І щодня товкмачила синові, що колись він стане найдужчим з поміж усіх. Була вона не принцеса, а проста служниця з зашкарублими руками й порепаними колінами. Вона тінню снувала за сином навіть тоді, коли він уже почав її соромитись і вигадав собі нову матір і нового батька. Вона була в захваті від його жорстокості, їй подобалося бачити, як він нагонить на людей страх. Вона любила його серце – чорне, як чорнило. Так, у тебе, Каприкорне, не серце, а камінь, чорний камінь, а співчуття в ньому не більше, ніж у шматку вугілля, і ти цим аж аж аж як пишаєшся.”
“Каприкорн був чоловік високий і худорлявий, так ніби шкіра надто туго обтягувала йому кості. А сама шкіра була бліда, мов чистий аркуш паперу, чуб стримів їжаком. Меґі не могла зрозуміти, який він – білявий чи сивий… Очі він мав майже такі самі бліді, як і шкіра, – безбарвні й світлі, мов срібні монети.”
дуже допомогли☺
Дуже дякую