«Казка про рибака та рибку» Олександр Пушкін читати повністю українською мовою та скачати текст найпопулярнішої казки О.С. Пушкіна.
«Казка про рибака та рибку» читати
Жив старий із своєю старою
Біля самого синього моря.
Жили вони в ветхій землянці
Рівно тридцять літ і три роки.
Дід ловив неводом рибу,
А баба куделила пряжу.
Якось в море закинув він невід, —
Прийшов невід з самим баговинням.
Він удруге закинув невід, —
Прийшов невід з травою морською.
Як утретє закинув він невід, —
Витяг невід однісіньку рибку,
Золотую рибку, не просту.
Почала тая рибка благати,
Людським голосом промовляти:
“Відпусти мене, діду, до моря,
Дорогий дам за себе я відкуп:
Відкуплюся чим тільки ти схочеш!”
Здивувався старий, налякався:
Він рибалив тридцять літ і три роки
Та не чув він, щоб риба говорила.
Відпустив він рибку золотую
Ще й сказав їй привітливе слово:
“Бог з тобою, рибко золотая!
Мені твого відкупу не треба,
Іди собі, рибко, в синє море,
Гуляй там собі на просторі!”
Повернувся дід до старої,
Розповів їй про диво велике:
“Я піймав був сьогодні рибинку,
Золоту рибинку, не просту,
По-нашому рибка говорила,
В синє море додому просилась.
Дорогою ціною відкуплялась,
Відкуплялась чим тільки я схочу.
Не посмів я взять відкуп з рибки,
Відпустив її так в синє море”.
Почала баба лаяти діда:
“Ой, дурило ж ти, недотепа!
Не зумів взяти відкупу з рибки!
Було взяти від неї хоч ночви,
Адже наші, бач, зовсім побиті!”
От пішов дід до синього моря,
Бачить: море злегенька заграло.
Став він кликати рибку золотую.
Припливла з моря рибка, спитала:
“Чого тобі треба, дідусю?”
Тут старий уклонився та й каже:
“Змилуйся, паніматонько-рибко!
Бач, стара моя все докоряє,
Не дає мені, старому, спокою:
Їй потрібні новісінькі ночви,
Бо наші, бач, зовсім побиті!”
Відказала рибка золотая:
“Не журися, іди собі з Богом,
Будуть вам новісінькі ночви”.
Повернувся старий до старої, —
А у баби новісінькі ночви!
Та ще дужче стара докоряє:
“Ой, дурило ж ти, недотепа!
Випросив, телепню, ночви!
А яка ж із ночов отих користь?!
Повертайся, дурню, до рибки,
Уклонися їй, випроси хату!”
От пішов дід до синього моря, —
Скаламутилось синє море.
Став він кликати рибку золотую.
Припливла до нього рибка, спитала:
“Чого тобі треба, дідусю?”
Тут старий уклонився та й каже:
“Змилуйся, паніматонько-рибко!
Іще дужче стара мене лає,
Не дає мені, старому, спокою,
Хату просить баба сварлива!”
Відказала рибка золотая:
“Не журися, іди собі з Богом.
Нехай так уже: буде вам хата!”
Пішов дід до своєї землянки,
А землянки нема вже й сліду!
Перед ним стоїть хата з світлицею,
З димарем мурованим, білим,
Ще й дубові, тесові ворота.
А стара сидить під віконцем
Та чимдуж чоловіка картає:
“Ой, дурило ж ти, недотепа!
Випросив, телепню, хату!
Повертайся, вклонися рибці:
Вже не хочу я бути селянкою,
Хочу буть стовбовою дворянкою!”
Знов пішов дід до синього моря, —
Неспокійне синєє море!
Золоту став він кликати рибку.
Припливла з моря рибка, спитала:
“Чого тобі треба, дідусю?”
Уклонився він рибці та й каже:
“Змилуйся, паніматонько-рибко!
Бач, стара моя зовсім здуріла,
Не дає мені, старому, спокою:
Вже не хоче буть вона селянкою,
Хоче буть стовбовою дворянкою”.
Відказала рибка золотая:
“Не журися, іди собі з Богом!”
Повернувся старий до старої,
Що ж він бачить? — Високі хороми,
А на ґанку стоїть його баба,
В соболевій вона тілогрійці,
Грезетова на маківці кічка,
Ще й перлове намисто на шиї,
На руках самоцвітні каблучки,
На ногах — чобітки червоні.
Перед нею дбайливі слуги,
Вона б’є їх, за чуба тягає…
Каже дід до своєї старої:
“Здрастуй, пані-добродійко дворянко!
Чи теперечки ти вдовольнилась?”
А стара на старого як гримне
Та на стайню до коней послала.
От і тиждень, і другий минає,
Іще дужче тут баба здуріла,
Знов до рибки старого посилає.
“Повертайся, вклонися рибці:
Вже не хочу я бути дворянкою,
Хочу вільною бути царицею!”
Дід злякався, почав благати:
“Що ти, бабо, чи ти сказилась?
Ні ступити, ні мовить не вмієш,
То й смішитимеш ціле царство!”
Розгнівалась баба ще дужче,
Як ударить діда в обличчя.
“Як ти смів сперечатись зі мною,
Зі мною, дворянкою стовбовою?!
Йди до моря, кажу тобі честю,
А не схочеш — неволею підеш!”
Почвалав старенький до моря, —
Почорніло синєє море.
Золоту став він кликати рибку.
Припливла до нього рибка, спитала:
“Чого тобі треба, дідусю?”
Уклонився старий та й каже:
“Змилуйся, матінко-рибко!
Знову моя баба вередує:
Вже не хоче бути дворянкою,
Хоче бути вільною царицею!”
Відказала рибка золотая:
“Не журися, іди собі з Богом.
Добре, буде царицею баба!”
До старої дідусь повернувся,
Бачить: царський палац препишний,
У палаці стару свою бачить, —
За столом сидить вона — цариця,
Служать їй бояри та дворяни,
Наливають їй вина заморські,
А на закуску — медяники солодкі.
Навкруги стоїть грізна сторожа,
За плечима — списи та сокири.
Як побачив дідусь, налякався,
В ноги він старій уклонився,
Мовив: “Здрастуй, грізна царице!
Чи ж теперечки ти вдовольнилась?”
І не глянула баба на нього,
Тільки гнати з очей його звеліла.
Тут підбігли пани та бояри,
Старого у шию заштовхали.
А на дверях сторожа надбігла
Та сокирами ледь не зарубала.
Ще й народ глузував із нього:
“Так і треба тобі, старий нечемо!
Це тобі, нечемо, наука,
Щоб не ліз не в свої сани!”
Ось і тиждень, і другий минає, —
Іще дужче баба здуріла,
Царедворців по діда посилає.
Розшукали старого, приводять.
Чоловікові й каже баба:
“Повертайся, вклонися рибці, —
Вже не хочу я бути царицею,
Хочу бути морською володаркою,
Хочу жити в окіяні-морі,
Щоб служила мені рибка золотая
І в мене була на побігеньках”.
Не насмілився дід сперечатись,
Не наважився всупереч казати.
От іде він до синього моря,
Бачить — море сердито бушує,
Надимає розгнівані хвилі,
Ходять хвилі, і стогнуть, і виють.
Став він кликати рибку золотую.
Припливла з моря рибка, спитала:
“Чого тобі треба, дідусю?”
Уклонився старий та й каже:
“Змилуйся, матінко-рибко!
Що робити з клятою бабою?
Вже не хоче вона буть царицею,
Хоче буть володаркою морською,
Щоб їй жити в окіяні-морі,
І щоб ти сама їй служила
І в неї була на побігеньках!”
Не сказала нічого рибка,
Лиш хвостом по воді майнула
І сховалась в глибокому морі.
Довго ждав старий біля моря,
Не діждався, пішов він додому.
Глянув — аж перед ним землянка,
На порозі сидить його баба,
Перед нею — розколоті ночви.
Переклад– Наталя Забіла
Олександр Пушкін «Казка про рибака та рибку» скачати
«Казка про рибака та рибку» скачать fb2, pdf, epub. «Казка про рибака та рибку» Олександра Пушкіна завантажуйте повністю і безкоштовно (щоб скачати, обирай і натискай на іконку потрібного формату):
*розшифрування, щоб зрозуміти який формат Вам підходить:
FB2 – легка структурована книга, ідеально для читання з мобільного;
EPUB – підходить для більшості рідерів, структурована книга;
PDF – відкривається будь-де, зручно для друку.
