Характеристика Хлестакова “Ревізор” на українській мові
Образ Хлестакова в комедії “Ревізор”
Хлестаков Іван Олександрович – центральний персонаж комедії Гоголя «Ревізор», дрібний чиновник з Петербурга, уявний ревізор, один з найвідоміших образів. Це молода людина років 23, худорлявий, не надто розумний і не здатний надовго зупинити увагу на будь-якій думці. У Петербурзі, він чиновник найнижчого рангу, про якого ніхто нічого не знає. Його ніхто не поважає, навіть його слуга Осип. Хлестаков володіє безликою особистістю, він нікчемний і бідний.
По дорозі в Саратовську губернію до батька, він програв всі гроші, і тепер живе в трактирі в борг. Коли до нього заявляється городничий, який і прийняв Хлестакова за ревізора, той не на жарт лякається і думає, що це пов’язано з арештом за несплату боргу. Взявши хабар у городничого, він вважає, що той дає гроші в борг з людяності. Слідом за городничим йому приносять гроші всі інші чиновники і купці міста.
Хлестаков все більше нахабніє і бере це все «в борг». Коли Хлестаков здогадується, що його прийняли за когось іншого, то пише листа своєму другові Тряпкіну, в якому невтішно описує кожного з візитерів. При цьому він прикрашає лист найфантастичнішими історіями, аж до роману з дружиною і дочкою городничого. У цьому листі розкривається хвалькувата і легковажна натура героя.
Хлестаков живе безтурботним життям, не замислюється про майбутнє і не згадує про минуле. Куди захоче – туди і їде, що захоче – то і робить. Найбільше йому подобається красуватися перед дамами, хвалитися перед чиновниками і звичайними людьми. При цьому він обов’язково згадує, що він з Петербурга і розповідає про світські манери і столичне життя. За вдачею Хлестаков – людина творча. По-перше, він артистичний, раз йому вдалося так швидко вжитися в образ ревізора. По-друге, зібравши хабарі, він хоче зайнятися літературою. Незважаючи на те, що він навіть не здогадувався, що його лист буде розкрито і прочитано, Хлестаков все ж відчув швидке викриття і поспіхом виїхав, уникнувши покарання.
Цитатна характеристика Хлестакова “Ревізор”
Вік Хлестакова 23-24 років: “…Молодой, лет двадцати трех или четырех с небольшим…”
Портрет Хлестакова: “…Нет, больше шантрет*, и глаза такие быстрые, как зверки, так в смущенье даже приводят…” (*шантрет – шатен, человек с волосами каштанового цвета) “…А ведь какой невзрачный, низенький, кажется, ногтем бы придавил его.,.” (слова городничего) “…худенький, тоненький – как его узнаешь, кто он?..” “…Недурной наружности…” “…Душенька Осип, какой твой барин хорошенький!..” “…Осип, душенька! какой миленький носик у твоего барина!..” “…как вдруг, по моей петербургской физиономии и по костюму, весь город принял меня за генерал‑губернатора…”
Хлестаков – дворянин, поміщик: “…Я еду в Саратовскую губернию, в собственную деревню…” Хлестаков служит чиновником в канцелярии в Петербурге: “…Я служу в Петербурге…” “…Вы, может быть, думаете, что я только переписываю…” (робота Хлестакова – переписувати папери) “…Нет, я бы послал его самого потолкаться в канцелярию…” (Хлестаков про свою службу в канцелярії)
Хлестаков мало буває на роботі, а замість цього гуляє або грає в карти. Тому він і не просунувся по кар’єрних сходах: “…делом не занимается: вместо того чтобы в должность, а он идет гулять по прешпекту, в картишки играет…” “…Нет, батюшка меня требует. Рассердился старик, что до сих пор ничего не выслужил в Петербурге. Он думает, что так вот приехал да сейчас тебе Владимира в петлицу и дадут…”
Хлестаков живе в скромній квартирі в Петербурзі на 4 поверсі: “…Как взбежишь по лестнице к себе на четвертый этаж…” (на верхніх поверхах тоді жили не багаті жильці)
Батьки Хлестакова живуть в селі Подкатилівка в Саратовській губернії, куди він і їде проїздом через місто N: “…Пиши ко мне в Саратовскую губернию, а оттуда в деревню Подкатиловку…”
Батьки Хлестакова надсилають йому гроші із села: “…Я, право, заплачу… Мне пришлют из деревни…”
Хлестаков не вміє економити і витрачає гроші на разні задоволення. Іноді він залишається зовсім без грошей і тоді чекає допомоги від батьків: “…Профинтил дорогою денежки, голубчик, теперь сидит и хвост подвернул, и не горячится. А стало бы, и очень бы стало на прогоны; нет, вишь ты, нужно в каждом городе показать себя!..” “…Батюшка пришлет денежки, чем бы их попридержать – и куды!.. пошел кутить: ездит на извозчике, каждый день ты доставай в кеятр билет, а там через неделю, глядь – и посылает на толкучий продавать новый фрак…”
Хлестаков любить все найкраще. Він не любить відмовляти собі ні в чому: “…А я, признаюсь, смерть не люблю отказывать себе в дороге, да и к чему? Не так ли?..” “…Эй, Осип, ступай посмотри комнату, лучшую, да обед спроси самый лучший: я не могу есть дурного обеда, мне нужен лучший обед…”
Хлестаков любить смачно поїсти: “…Я люблю поесть. Ведь на то живешь, чтобы срывать цветы удовольствия…” “…Я – признаюсь, это моя слабость, – люблю хорошую кухню…”
Хлестаков любить грати в карти та іноді програє гроші: “…Скажите, пожалуйста, нет ли у вас каких‑нибудь развлечений, обществ, где бы можно было, например, поиграть в карты?..” “…иногда очень заманчиво поиграть…” “…С проезжающим знакомится, а потом в картишки – вот тебе и доигрался!..” “…Да, если б в Пензе я не покутил, стало бы денег доехать домой. Пехотный капитан сильно поддел меня: штосы удивительно, бестия, срезывает. Всего каких‑нибудь четверть часа посидел – и всё обобрал. А при всем том страх хотелось бы с ним еще раз сразиться. Случай только не привел…”
Хлестакову подобається життя в Петербурзі: “…Я ему прямо скажу: как хотите, я не могу жить без Петербурга. За что ж, в самом деле, я должен погубить жизнь с мужиками?..” “…Ну, конечно, кто же сравнит с Петербургом! Эх, Петербург! что за жизнь, право!..”
Хлестаков – вихований молодий чоловік: “…Вы говорите по‑столичному…” “…Хлестаков (раскланиваясь). Как я счастлив, сударыня, что имею в своем роде удовольствие вас видеть…”
Хлестаков говорить французською, як і всі освідчені дворяни того часу: “…Привыкши жить, comprenez vous* в свете и вдруг очутиться в дороге: грязные трактиры, мрак невежества…” (* в переводе с фр. – “понимаете ли”)
Хлестаков – боягуз. Він винен гроші господарю готелю і боїться, що за цей борг його зарештують: “…Хлестаков (испугавшись). Вот тебе на! Эка бестия трактирщик, успел уже пожаловаться! Что, если в самом деле он потащит меня в тюрьму?..” “…У дверей вертится ручка; Хлестаков бледнеет и съеживается…” “…Хлестаков (храбрясь). Да вот вы хоть тут со всей своей командой – не пойду!..”
Хлестаков – брехун. Він любить прибрехати про себе.Так наприклад, він бреше чиновникам міста N, що він знайомий з Пушкіним, що дає бали і т.д .: “…С Пушкиным на дружеской ноге. Бывало, часто говорю ему: «Ну что, брат Пушкин?» – «Да так, брат, – отвечает, бывало, – так как‑то всё…» Большой оригинал…” “…Да, и в журналы помещаю. Моих, впрочем, много есть сочинений: «Женитьба Фигаро», «Роберт‑Дьявол», «Норма». Уж и названий даже не помню…” “…Я ведь тоже балы даю…” (Хлестаков не влаштовує бали, насправді)
По словам Хлестакова, він іноді читає книги і навіть сам щось пише (вірогідно, це не правда): “…Я, знаете, этак люблю в скучное время прочесть что‑нибудь забавное…” “…Я, говорит, и написать и почитать люблю, но мешает, что в комнате, говорит, немножко темно…” “…Это правда. Я, признаюсь, сам люблю иногда заумствоваться: иной раз прозой, а в другой и стишки выкинутся…” “…Я сам, по примеру твоему, хочу заняться литературой. Скучно, брат, так жить; хочешь наконец пищи для души. Вижу: точно нужно чем‑нибудь высоким заняться…”
Хлестаков любить жінок. Так, йому подобається не лише дочка городничого, але і його дружина: “…Вот еще насчет женского полу, никак не могу быть равнодушен. Как вы? Какие вам больше нравятся – брюнетки или блондинки?..” “…а я, как нарочно, задал тону и перемигнулся с одной купеческой дочкой…” “…А дочка городничего очень недурна, да и матушка такая, что еще можно бы…”
Хлестаков знає, як зачарувати звичайних провінціалок: “…Осмелюсь ли быть так счастлив, чтобы предложить вам стул? Но нет, вам должно не стул, а трон…” “…Как бы я желал, сударыня, быть вашим платочком, чтобы обнимать вашу лилейную шейку…”
Хлестаков любить, коли йому прислуговують: “…Почтмейстер <…> По крайней мере, услужлив. Я люблю таких людей…” “…Я люблю радушие, и мне, признаюсь, больше нравится, если мне угождают от чистого сердца, а не то чтобы из интереса…” “…По моему мнению, что нужно? Нужно только, чтобы тебя уважали, любили искренне, – не правда ли?..”
сп