“Місце для дракона” скорочено

“Місце для дракона” короткий зміст (переказ) повісті-казки Юрія  Винничука розповідає історію про жорстокість людей.

“Місце для дракона” дуже скорочено

Події відбуваться за часів середньовіччя у Галичині. Тоді правив у Люботині князь,  якого так і називали князем люботинським.

«Князь люботинський куняв у кріслі, заколисаний мушиним дзижчанням, у сни занурений, наче у мутну, теплу воду, і снилися йому війни, переможні походи, руїни здобутих фортець, довгі вервечки полонених. Були це особливі сни, бо з’являлися вони лише в полудень, а вночі ніколи…». Князь «оголосив по всьому князівству наказ, щоб ані одна душа не важилася в полудень потривожити його супокій»

В молодості князь робив багато подвигів, а в старості став лінивим та нездатним до боїв, як і його підопічні. Ніхто не хотів воювати, тому війна могла князю лише снитися.

А повна полуднева тиша в королівстві виклакала лише лінь та нудьгу, це не спонукало жителів Люботина до пробудження відваги, мужності та лицарських подвигів. Здавалося, всі жителі живуть для того, щоб виспатись, і якщо не закинули вони ще своїх занять на господарювання, то це тільки тому, що потрібно було вирощувати їжу. А який же здоровий сон без їжі?

У Князя була донька Настасія, якій вже було час виходити заміж, але за древнім звичаєм на її руку міг претендувати лише лицар, який зробить якийсь великий подвиг.

Князь наказав зібрати армію, щоб піти на війну, але в Люботині більше не було війська.

«Раніше князь утримував невелике військо, та, оскільки не було війн і воно влітало йому в дзвінкий гріш, розпустив його». Князь думав, що зробити,  щоб знайти нареченого для Настаії, тоді воєвода, пан Антось, підсказав новину, що на березі річки Бистриці бачили дракона. Князевій радості не було меж: «Ти диви! Господи, чим я віддячу тобі за ласку твою? – вклякнув під образами й помолився, а як устав з колін, то радість світилася в його очах, а плечі розправилися, наче й не згорблювалися ніколи. Так і оголосіть: хто переможе дракона – пошлюбить князівну і сяде на престолі. Бій з драконом – святе діло. Тут народ валом повалить. Проти цього лицарі не встоять. Я впевнений, що вони тільки-но цюю вість зачують, враз усі бенкети закинуть, за мечі візьмуться та жирок позганяють.»

На березі річки Бистриці жив молодий дракон. Вісім років тому він вилупився з яйця, що пролежало, може, із сотню років у печері. Ніхто ним бне опікувався, ніхто не навчав драконячого способу життя. Він навіть не знав, що має їсти, тому харчувався травичкою, листячкос, ягідками, яблуками та грушами.

Якось дракон познайомився із Пустельником. Чоловік колись був воєводою, але «але зажерся із батьком теперішього князя. Мені його безперервні військові походи впоперек горла стали. Воює, воює, а який із того мав хосен? Ані клаптика землі не зумів приточити до Люботина. Плюнув я та й подався сюди».

Пустельник дивувався поведінці незвичайного дракона: його не цікавило вбивство людей, він їв лише рослини, мав добре серце. Дракон попросив Пустельника навчити його грамоти, але той відмовив.

“Не драконове це діло, книги читати. Я тебе не відраджую, але, хто хоч краплю мудрості зачерпне, довіку ситий не буде. Від многої мудрості много скорбі, і хто примножує знання, примножує печаль.”

У дракона проявився талант до написання віршів. Дракон мирно жив у печері, нікому зла не творив, читав книги, писав вірші, але мирне життя тривало не довго, бо князь оголосив «герць» (бій) із драконом, за переможцю якого князь віддасть в жони свою дочку та свій князівський престол.

Всі лицарі приїхали до печери дракона, щоб поборотися за руку доньки князя. Але хоч і з’їхалося багато охочих лицарів, проте бій був невдалий, оскільки миролюбивий дракон, не маючи ніякого бажання битися, не виходив із печери.

Тоді лицарі вирішили виманити дракона. Вони запалили вогонь перед печерою, щоб викурити його звідти. Але натомість мало не задушили його чадним газом. Князь побачивши нерівний бій, наказав загасити вогонь, адже це був нечесний спосіб перемоги.

Князь переслідував власні інтереси: йому потрібна була не сама смерть дракона, а лицар, який би власноручно зробив би такий подвиг. Але князь все ж домігся свого, через Пустельника Князь познайомився із драконом, втерся до нього в довіру і попросив допомоги в такій делікатній справі. Князь показав себе, як підступний й безсоромний чоловік. Він заради своїх інтересів здатний легко пожертвувати безневинним життям.

Князь, не дивлячись на безсоромність прохання віддати життя заради «спасіння» Люботина, насмілився висунути для дракона ще декілька умов: в князівстві буде оголошено, що дракон викрав князеву дочку Настасію, і вона для правдивості посидить до бою декілька днів у печері, а найголовніше – дракон мав піддатися у бою конкретному лицарю – пану Лавріну.

Пан Лаврін був великим лицарем, побував у багатьох походах, здійснив чимало подвигів, але, крім цього, його більше нічого не цікавило: «Державні справи не для мене. Я виріс у сідлі і в сідлі з мечем у руках волію постати перед богом. Як той Святослав Завойовник, що головою наклав у бою з печенігами. Затишне життя на перинах мене мало приваблює.»

Та під час поєдинку Лаврін не зміг убити дракона, бо відчував, що дракон не по-справжньому б’ється, він побачив у його очах відчай, біль і бажання жити. Лавріну було шкода дракона. Тому Дракона вбив Лаврінів джура, що стояв збоку й побачив вагання лицаря.

Дракон мертвий, у Люботині тепер з’явився новий князь, до того ж той, хто подобався молодій князівні. Та старий князь не міг знайти собі спокою, його мучала совість. Він приходить час від часу на могилу дракона, якого похоронили біля Пустельника, розмовляє з ними, наче із живими, і одного разу й сам помирає біля їхніх могил.

“Місце для дракона” скорочено слухати