“На камені” скорочено – Коцюбинський

“На камені” читати скорочено новелу Коцюбинського можна, щоб згадати основні події твору. Також можна прочитати детальний переказ та ознайомитися з аналізом твору.

Коцюбинський “На камені” скорочено (аудіокнига)

Коцюбинський “На камені” переказ

Коцюбинський описує, оточене морем та скелями, татарське село, яке має свою географію, природу і ніби окремий острівець пливе безмежним космосом людського буття. Серцем села була кав’ярня різника Мамета, який прогнозує бурю на морі. Разом з гостями свого закладу він іде на море, куди саме припливає баркас з сіллю. Це було важливо для нього, бо крім кав’ярні він ще мав крамницю і працював різником.  

Через шторм баркас не міг причалити, тому господар-грек разом з помічником  Алі, вибиваючись з сил, налягали на весла, та човен не виходив на берег. Алі вирішив переносити сіль  вручну, а коли морські хвилі почали діставати сіль у чорні, всі татари почали йому допомагати. Разом вони витягнули баркас, прив’язали до палі та великою хвилею його кинуло на палю і у човні утворилася дірка. Це дуже засмутило грека. Зазвичай грек розвозив сіль прибережними селами один раз у рік і боргував. Не гаячи часу, наступного дня він пішов збирати борги, Алі тим часом лагодив човна. Затоплений берег відрізав село від світу. 

Жителі села ворогували через джерельце, яке було посередині нього і лише  його водою жителі могли поливати свої городи. Коли одна частина села зрошувала свої городи, насадження інших в’яли. 

Мамет був ненависним і жорстоким комерсантом і йому не було діла до ворожнечі селян.  Алі був закоханий в дружину Мамета Фатму. Він не міг забути її погляд. Родом Фатма була з гірського села, та різник заплатив за неї великий викуп і привіз до себе, де не було рідних, подруг та навіть доріг звідти не було.

Не змогла Фатьма прижитися у цій пустелі, ненависним був їй чоловік, гори, море. Часто вона  дивилася на рідну гірську долину. Жінці здавалося, що море панує над людьми, то дратує спокоєм, то б’є хвилями берег, по-звірячому реве, заважаючи спати. Жінка перебуває у безвихідному становищі, сумує за отчим домом і почувається проданою рабинею.

В селі чоловіки любили Алі за веселу вдачу, а дівчата намагалися сподобатися йому. Якось вони з Фатьмою наважилися втекти з села. Довідавшись про це від односельця, Мамет зібрав своїх родичів та сусідів. Образа на Алі об’єднала раніше ворогуюче поселення. Чоловік Фатьми взяв з собою ніж, яким різав овець.

Сонце нещадно пекло та жага помсти вела татар вперед тонкими гірськими стежками. Нещасні закохані заблукали у лабіринті лісових стежок і стали легкою здобиччю розлючених селян. Фатьма не хотіла повернутися та жити з чоловіком і стрибнула зі скелі в море, а Алі загинув від ножа Мамета.

Події описані у творі розгортаються «на камені», на скелях навколо моря та назва має ще й символічне значення – «кам’яні» душі людей, які знищили кохання. Тіло Алі татари поклали у його ж човен та відпустили у море.

“На камені” скорочено

Оповідання Михайла Коцюбинського «На камені» змальовує життя маленького татарського села на узбережжі Криму та одну тривожну подію, пов’язану з морем.

У селі була лише одна кав’ярня, з якої відкривався чудовий краєвид на море, берег і далекі гори. Господар кав’ярні Мемет уважно стежив за морем і помітив, що вітер посилюється. Він передбачив бурю. Незабаром до берега почав наближатися чорний баркас із грецьким моряком та його молодим помічником Алі. Греки привезли сіль, яку Мемет хотів придбати для своєї крамниці.

Через сильний вітер човен не міг пристати до берега. Тоді Алі стрибнув у воду й почав переносити важкі мішки із сіллю. Він біг від човна до берега й назад, ловлячи кожну мить, коли баркас наближався до нього. На березі поступово зібралися татари, а на дахах будинків з’явилися жінки, які спостерігали за небезпечною роботою.

Море тим часом ставало дедалі неспокійнішим. Небо вкривалося хмарами, хвилі темнішали й ставали вищими. Вода заливала берег і вже підбиралася до мішків із сіллю. Татари допомогли перенести вантаж у безпечне місце. Зрештою Мемет закликав грека витягнути човен на берег, бо починалася справжня буря.

Грек підняв якір, а татари разом з Алі кинулися допомагати витягати баркас. Серед ревіння хвиль і бризків їм удалося дістати човен на пісок та прив’язати його до палі. Після цього вони взялися зважувати сіль.

Алі тим часом розглядав татарське село. Воно здавалося йому похмурим і безрадісним: будинки були складені з дикого каміння, стояли без парканів і воріт, а криві стежки губилися серед кам’янистих схилів. Проте за селом відкривався надзвичайно красивий краєвид — зелені долини, виноградники, гори, ліси та далекі шпилі, осяяні вечірнім сонцем. На тлі цієї природи село здавалося ще більш суворим і непривітним.

Надвечір буря посилилася. Величезні хвилі з гуркотом накочувалися на берег, заливали все навколо піною та піском. Раптом пролунало гучне тріскотіння: хвиля підхопила баркас і кинула його на палю. У човні утворилася пробоїна.

Грек, побачивши пошкоджений баркас, відчайдушно кричав, лаявся і плакав. Для нього човен був засобом заробітку, тому його пошкодження означало великі збитки. Попри темряву й негоду, він не хотів залишати баркас і залишився на березі разом з Алі.

Місяць освітлював розбурхане море, а берег був укритий білою піною. Алі зрештою переконав грека зайти до кав’ярні, де можна було зігрітися й відпочити.

Наступного дня грек вирушив гірською стежкою по селах збирати борги за сіль, адже берегова дорога була затоплена. Алі залишився лагодити пошкоджений човен. Він працював біля баркаса, співав тиху пісню, а у визначений час молився, розстилаючи на піску хустину. Увечері юнак розпалював вогонь, варив собі пілав із підмоченого рису, що залишився на човні, і збирався ночувати просто на березі. Проте Мемет запросив його до кав’ярні.

Кав’ярня була найважливішим місцем у селі. Тут збиралися татари, пили каву, грали в кості та карти, обговорювали свої справи. Серед найвпливовіших людей були суворий мулла Асан, багатий Нурла та юзбаш — власник єдиного в селі коня. Хоча всі вони були родичами, мешканці села поділялися на два ворогуючі табори. Причиною постійних сварок була вода з маленького джерела, яке протікало через село. Вода була життєво необхідною для городів, тому кожна сторона намагалася використати її для своїх потреб. Нурла та юзбаш очолювали ворогуючі групи, а їхні прихильники навіть билися між собою.

Мемет не мав городу, тому не належав до жодної зі сторін. Він намагався мирити суперників і водночас займався своїми справами в кав’ярні та крамниці. Час від часу він кликав свою дружину Фатьму, яка жила під суворим наглядом чоловіка й майже непомітно з’являлася на даху будинку.

Одного разу Алі побачив Фатьму зблизька. Вона була молода й надзвичайно вродлива. Її обличчя прикривало зелене фередже, але Алі встиг побачити великі чорні очі. Вони настільки вразили юнака, що він не міг забути їх. Працюючи біля моря, Алі постійно згадував Фатьму й часто дивився в бік кав’ярні, сподіваючись побачити її знову.

Невдовзі Алі став своїм у селі. Дівчата цікавилися вродливим чужинцем, а хлопцям подобалася його весела вдача. Увечері Алі грав на зурні, яку привіз із-під Смірни. Його музика збирала біля кав’ярні молодь. Під монотонні східні мелодії хлопці співали й танцювали, а навколишні гори та море створювали особливу атмосферу.

Фатьма теж слухала музику Алі. Вона сумувала за рідними горами, звідки її забрали заміж за Мемета. Чоловік був для неї чужим і неласкавим, а нове село здавалося безлюдним краєм світу. Найбільше Фатьму пригнічувало море, яке оточувало її з усіх боків. Вона не могла звикнути до його постійного шуму, спокою та бурхливої сили.

Поступово Фатьма почала звертати увагу на Алі. Вона виходила на дах кав’ярні й дивилася не на море, а на червону хустку на голові юнака. Їй хотілося знову побачити його чорні очі, які почали їй снитися. Алі також не міг перестати думати про Фатьму.

Одного вечора вони вперше заговорили. Фатьма запитала Алі, звідки він родом. Юнак відповів, що прийшов із-під Смірни. Вона розповіла, що сама походить із гірського села. Молоді люди говорили про свої рідні краї, порівнювали гори, море, пісок і звичаї. Фатьма зізналася, що чула, як Алі грає на зурні.

Алі боявся, що їхню розмову побачить Мемет. Він запитав Фатьму, що зробить її чоловік, якщо дізнається про їхнє спілкування. Проте Фатьма відповіла байдуже, ніби вже не боялася його. Між молодими людьми виникло взаємне почуття, хоча вони розуміли, що їхній зв’язок може мати небезпечні наслідки.

Наступного ранку Нурла повертався з гір зі своїми буйволами. Він поспішав і дорогою помітив Алі та Фатьму, які разом ішли в гори. Нурла зрозумів, що сталося, і негайно попрямував до кав’ярні, де ночував Мемет.

Він розбудив Мемета й повідомив, що його дружина втекла з Алі. Мемет спочатку не повірив, але, почувши слова Нурли, збожеволів від люті. Він вибіг на дах кав’ярні й почав скликати всіх мешканців села.

Татари швидко прокинулися та зібралися біля кав’ярні. Вони були обурені не лише через втечу Фатьми, а й через те, що її забрав із собою Алі — чужинець і наймит. Вчорашні суперечки через воду одразу забулися: тепер усіх об’єднало відчуття образи та бажання помститися.

Мемет узяв довгий ніж, яким різав овець, і приєднався до натовпу. Нурла рушив попереду, а за ним пішов розлючений Мемет та інші татари. Вони вирушили в гори на пошуки Фатьми й Алі. Сонце вже піднялося й нещадно пекло каміння. Чоловіки важко долали круті гірські стежки, провалля та гострі скелі. Чим далі вони підіймалися, тим сильніше втомлювалися, але прагнення повернути Фатьму й помститися Алі додавало їм сил.

Татари поспішали, бо боялися, що втікачі дістануться сусіднього села Суаку й зможуть утекти морем. Поки вони не знаходили слідів Алі та Фатьми, їхня впевненість поступово слабшала. Проте невдовзі один із переслідувачів помітив на кам’яному виступі червону пов’язку. Стало зрозуміло, що втікачі зовсім близько.

Нурла швидко придумав план. Він розділив чоловіків на три групи, щоб оточити скелю з усіх боків. Єдиним шляхом до порятунку для Алі та Фатьми залишалася круча, яка стрімко спадала в море.

Невдовзі переслідувачі побачили Фатьму та Алі. Вони заблукали в горах і саме намагалися знайти дорогу до Суака. Фатьма йшла попереду, а за нею підіймався Алі — високий, стрункий юнак у синій куртці, жовтих штанях і з червоною пов’язкою на голові. Вони ще не знали, що татари вже оточують їх.

Раптом Фатьма побачила за каменем розлюченого Мемета й з жахом скрикнула. Її фередже впало на землю. Алі озирнувся і побачив, що з усіх боків на скелю підіймаються татари — люди, з якими він ще недавно спілкувався, слухав музику та пив каву. Тепер вони стали його ворогами.

Алі зрозумів, що відступати нікуди. Він приготувався захищатися й поклав руку на ніж. Юнак був готовий боротися, але Фатьма опинилася між ним і кручею. З одного боку її оточувало море, а з другого — розлючений чоловік із ножем.

Побачивши Мемета, Фатьма згадала своє рідне гірське село й те, як колись її силоміць забрали звідти. Вона уявила, що знову опинилася в полоні. Від розпачу Фатьма заплющила очі, втратила рівновагу й упала зі скелі в море. Її смерть стала несподіванкою для всіх татар і на мить зупинила їхню лють.

Алі не бачив, що сталося з Фатьмою. Він стояв перед натовпом і не розумів, чому переслідувачі вагаються. Побачивши їхні сповнені ненависті обличчя, він почав оборонятися. Алі поранив Нурлу та Османа, але татари накинулися на нього й збили з ніг.

Коли Алі впав, Мемет підняв над ним ніж і вдарив юнака між ребра. Він продовжував бити його ножем, хоча Алі вже не подавав ознак життя. Для Мемета це була помста за зганьблену честь, яку він ставив вище за людське життя.

Татари вважали, що помстилися за честь свого роду. На камені залишилися лежати тіло Алі та пошматоване фередже Фатьми. Мемет був настільки охоплений люттю, що схопив мертвого Алі за ногу й почав тягнути його за собою. Інші татари пішли слідом. Дорогою назад тіло Алі билося об гостре каміння, і з його голови текла кров. Татари поверталися до села, не замислюючись про жахливість того, що сталося.

Коли процесія увійшла в село, на пласких дахах зібралися жінки й діти. Усі вони спостерігали за чоловіками, які тягнули тіло Алі до моря.

На березі стояв пошкоджений чорний баркас. Навколо нього було спокійне, лагідне море, зовсім не схоже на те, яким воно було під час бурі. На тлі цієї краси смерть Алі здавалася ще трагічнішою.

Татари без жодних слів підняли тіло юнака, поклали його в човен і разом спустили баркас у море. Жінки на дахах проводжали його тривожними криками.

Човен повільно віддалявся від берега. Хвилі тихо гойдали його, гралися біля бортів і поступово відносили в море. Алі плив назустріч Фатьмі, яка загинула раніше за нього.

Автор переказу – Гнатюк Юлія