“Пригоди чорного кота Лапченка” скорочено читати
«Пригоди чорного кота Лапченка, описані ним самим» короткий зміст твору Івана Багмута Ви можете прочитати за 10 хвилин. Детальний переказ «Пригоди чорного кота Лапченка» містить більше подробиць.
«Я народився у другій половині XX ст. У сім`ї хормейстера» – такими словами кота Лапченка починається твір. Від його імені і ведеться розповідь. Згодом кота віддали знайомому письменникові. Але у новій родині спочатку кота незлюбили, бо він був чорного кольору.
Кіт з письменником не подружилися, оскільки кіт злодійкував – їв тільки м’ясо та котлети, а гризунів ловити не хотів. Літератор повсякчас дразнив кота, так як той не міг вимовити літеру “р” і часто казав котові “дрлл-ляствуйте”. Таке кривляння злило його.
«Неприємна дрібниця, якщо її постійно підкреслювати може перетворитися у досить велике зло. Я не вимовляв букву «р». Письменник замість того, щоб віднестися до моєї біди по-людськи, як належить робітнику культурного фронту і не помічати дефекту моєї вимови, не втрачав можливості познущатися».
Останньою краплею стало те, що кіт любив скрізь лазити і потрощив усі вази. За це його віддали до середньої школи.
Стосовно ловлі мишей Лапченко мав свої погляди: «Головна причина через котру я відмовився ловити мишей – це тулеремія. Тому, що саме миші є носіями цієї страшної хвороби, від якої коти вимирають, як мухи від гексахлорана, а люди довго і тяжко хворіють. Таким чином я не ловив мишей не через лінь, а через дотримання гігієни».
У школі діти Лапченка любили. Підгодовували його, брали з дому для нього рибку, ковбасу. А один учень навіть сказав, що кіт схожий на лева, а лев – цар звірів. Це висловлювання так сподобалося коту, що за ніч він виловив усіх мишей, птахів, щурів і рибок у природничому куточку. Зранку всі учні та працівниуки школи були обурені і кота Лапченко віддали семикласнику Сергію. Мама Сергія працювала прибиральницею.
З новою родиною кіт мешкав рік. Кіт з Сергієм вчився і мріяв стати ученим котом. Жити у школяра Лапченкові було до вподоби: «Головне, я підвищував свій загальноосвітній рівень… В той час як Письменник писав і обмірковував свої художні витвори мовчки, Сергій учив уроки завжди вголос. Я уважно слухав його і культурно ріс. У мене навіть з`явилася надія отримати повну середню освіту». Якось Сергій пішов до зоопарку, а кота з собою не взяв, хоча той мріяв побачити лева. Обурений кіт так кричав під дверима дому. Мати Сергія відчинила двері і випустила кота на вулицю одного, де він зустрів бродячого пса і довго дивувався, як після такого собаки все рівно вважають людей найкращими друзями. Біля кінотеатру кота впіймали хлопчаки і віддали до медінституту, щоб заробити кишенькові гроші.
У ветеринарному інституті було безліч бездомних котів, над якими проводили різні досліди. З однією з кішок Лапченко посварився.
Одного разу за котом прийшов медичний працівник Петренко і хотів забрати на досліди. Але одному професорові сподобався Лапченко і він вирішив взяти кота до себе. Жити у професора котові подобалося.
«Професор був за спеціальністю іхтіолог, тобто вивчав рибу. Мені це приносило у два рази більше користі. По-перше, я частенько ласував не тільки карасями і коропами, але і червоною рибою, осетрам, севрюгою, білугою. По-друге, слухаючи бесіди професора і студентів на заліках, котрі професор іноді приймав вдома, я швидко так порозумнішав у галузі іхтіології, що міг читати лекцій неосвідченим котам, котрі їли рибу, не знаючи про її походження, життя і хвороби».
Дружина професора не змогла полюбити Лапченка, хоча той старався поводитись ввічливо. Одного разу жінка випадково не зачинила холодильник і кіт вирішив спробувати запашну мазь, яка виявилася дуже дорогою речовиною по догляду за шкірою. За це дружина наполягла на тому, щоб кота утопили або вигнали з їх будинку. Професор дав слово зробити це у найближчі дні.
Виконуючи наказ дружини, професор повіз Лапченка на Дніпровське водосховище, куди відправився по роботі. З ними поїхав і Петренко. Жив професор у директора рибозаводного господарства. Дочці директора, яку звали Лєна, Лапченко сподобався.
Місцеві коти зустріли Лапченка вороже, насміхалися з нього. Лапченко з професором відправилися на ставок, де захворіла риба. Лапчеко отримав одного коропа, від Петренка. Хвора риба не становила загрози для тварин.
Професор та директор господарства Костянтин Іванович розпочали лікувати рибу вливаючи їй левоміцетин. Вони відокремили хворих коропів від здорових. Здорова риба була в одному ставку, а хвору перемістили в інший. Всю рибу поміщали в солону ванну (шаплик), для позбавлення її від п’явок.
На ставку до Петренка заговорив підозрілий чоловік, але ніхто його не помітив, оскільки саме в цей час виловили шістнадцяти кілограмового коропа. Незнайомець непомітно зник, а слідом за ним і сам Петренко. Лапченко вирішив простежити за цими диваками. Незнайомець виявився злодієм, якого звали Ракша. Ракша разом з Хомою Пуголовищем (так було звати насправді Петренка) обікрали виробництво на 100 000 карбованців. Ракша каже, що можна викрасти рибу зі ставка. І пропонує 20% Пуголовиці (Петренко) за цей злочин. Той дає згоду і вони планують викрадення риби найближчої ночі.
Пуголовиця стояв на вахті ставків, щоб легше було вкрасти рибу. Левченко цілий день ходив за ним та міркував як проінформувати рибалок про злочинні плани. Вирішив взяти у підмогу сторожового пса.
Вночі Пуголовиця споїв охоронців і коли йшов на ставок до Ракші, Лапченко почав дразнити пса, на гавкіт якого прибігли охоронці. Ракша був вимушений тікати з пустими руками.
Наступно ранку Лапченко мав намір підняти культурний рівень п’ятнадцяти місцевих котів і прочитати їм лекцію. Лапченко, читаючи лекцію, згадав твори, у яких люди описують кота як позитивного персонажа і намагався переконати котів знищувати мишей. Під час лекції чорний кіт потоваришував з котом Сіреньким.
З метою збільшення ваги риби восени, професор та директор ферми вирішили почати нерест на місяць раніше. Така маніпуляція могла збільшити вагу кожної рибини на 100 грам. Вся риба стали би важчою на більш ніж 10 000 кіло.
Зі ставка почали виловлювати рибу для нересту. Приїхав Ракша та Пуголовиця прогнав його. Вони домовилися викрасти рибу вже після нересту.
Лапченко хотів написати “Пуголовиця — злодій”, але в нього вийшло лише “пуго”. І лише тепер кіт збагнув, що тільки він знає, що Пуголовиця це Петренко. А професор їде до Херсона на нерест судака.
Лапченко відправився в Херсон з професором. І довідався про гнізда професора Білого, які нарощували кількість збережених ікринок судака і яких було покладено більше п’яти тисяч.
Вранці Левченко більше чотирьох годин милувався морем і тим, як скидається судак. Кіт був голодний і почав їсти рибу, що вистрибнула на берег. Йому було шкода рибу, або був час нересту, та коли Лапченко побачив, що ікри ще немає — він заспокоївся.
Через тиждень професор та Лапченко повернулися разом з 50 млн ікринок з надією отримати хоча б 25 млн малька. Сіренький розповів Лапченку, що минулої ночі Ракша викрав волок риби і підготував новий злочин.
Вранці Лапченко вигадав план “Вибух”, з метою викриття Петренка-Пуголовиці і Ракші. Кіт вирішив продовжити написання записки Кості і професорові, щоб розповісти все. Але оскільки кіт не міг квапливо писати, то надумав писати щодня день до нересту. Лист кіт сховав у валянок.
Лапченко і Сіренький дізнаються, що злодії планують викрасти всіх запліднених коропів через 3-4 дні після нересту. Наступного дня кіт залишився з Петренком, а професор поїхав.
Лапченко повільно пише листа, а нерест вже почався, а це означає що Петренко спробує вкрасти найбільшого коропа. З першої спроби Петренку не вдалося вкрасти коропа, його помітив вартовий. Але наступного разу він прив’язує коропа до шиї і ховає під плащ, викрадаючи таким чином. Свою здобич ховає у холодильнику лабораторії.
Лапченку залишилося дописати два слова, але поки він розмовляв з Сіреньким про нову зустріч Петренка і Ракші, хтось сховав його валянки, де і був схований лист. Тим часом Сіренький дізнається, що наступного дня о 2 годині ночі буде нова спроба вкрасти рибу. Лапченко прокрався до автівки Ракші з новим планом «Блискавка».
У будинку Ракші Лапченко викрав листа, з допомогою якого Ракша шантажував Петренка. А ввечері вкинув листа до поштової скриньки — це і був план “Блискавка”. Лапченко зупинив автомобіль і повернувся додому.
На допиті Ракші і Петренко було багатолюдно. Злодії сказали, що їх спільником була лаборантка, та коли її привели вона знепритомніла, а коли прийшла до тями сказала, що її змушували і їй повірили. В цей момент прийшов лист, який надіслав Лапченко і допит продовжили.
Пуголовицю і Ракшу повезли у місто і засудили, а ще знайшли у першого 2 млн карбованців, які той вкрав. Лаборантка так і працювала і навіть потоваришувала з Лапченком. Половина коропів видужала. А одного дня до ставків разом з професором приїхав Письменник, у якого на початку розповіді і жив Лапченко.
Старі знайомі були раді зустрічі і Письменник запропонував коту повернутися з ним. Кіт був радий такій пропозиції, тому поїхав з письменником. Лапченко жив з ним байдикуючи, тому згодом вирішив написати книгу про свої пригоди.
Переказ підготувала Гнатюк Юлія для сайту dovidka.biz.ua.
Авторські права належать сайту dovidka.biz.ua
Цей витвір був дуже гарний на емоційний тому він класний