«Пригоди Олівера Твіста» – роман Чарлза Діккенса, в якому англійський письменник, змальовуючи непривабливу дійсність робітних будинків і світу підліткової злочинності, розповідає про незавидну долю хлопчика-сироти Олівера Твіста.
«Пригоди Олівера Твіста» аналіз твору
Літературний рід: епос
Жанр: соціально-психологічний роман, авантюрно-пригодницький роман, “роман-виховання”
Стиль: реалізм
Тема: зображення Олівера Твіста, сироти із знедоленим дитинством, який не втратив людської гідності та віри в моральні цінності, незважаючи на всі випробування; реалістичне зображення кримінального світу, його деромантизація.
Ідея: людина добра від природи, і добро остаточно переможе зло.
Головні герої: Олівер Твіст, Бідл Бамбл, Білл Сайкс, Ненсі, містер Браунлоу, Фейгін, Монкс.
Проблематика «Пригоди Олівера Твіста»
- виховання;
- знедолене дитинство;
- соціальна нерівність та несправедливість;
- злочинність, “соціальне дно” суспільства;
- добро і зло.
Риси авантюрно-пригодницького роману в романі “Пригоди Олівера Твіста”:
- стрімкість розвитку подій;
- загострення пристрастей;
- викрадення і переслідування;
- таємниці та загадки, їх розв’язки;
- щасливий фінал.
Характерні риси твору «Пригоди Олівера Твіста»
• Дослідження причин та умов формування характерів, розкриття особистості персонажів через взаємини з іншими людьми, виявлення «потаємних» та «явних» причин їх вчинків.
• Увага до внутрішнього світу героїв і разом із тим тенденція до їх схематизації, гротескного шаржування, до підкорення характеру персонажа певній ідеї.
• Підкреслення протиставлення довірливих, добрих душ злим, негативним (або двом началам у душі).
• Використання іронії, сатири, гротеску.
• Детальні описи зовнішності персонажів, їх житла, мови, подробиць побуту.
• Насиченість оповіді символами; одухотворення світу речей, пов’язаних зі спогадами, переживаннями героїв.
Роман Ч. Діккенса «Пригоди Олівера Твіста» — ще одна спроба автора показати сучасникам тіньові сторони життя й не тільки розчулити, але й примусити замислитися над їх першопричиною. Письменник бачить початок зла не у фактичних таємницях походження Олівера, а в соціальних законах часу. Твір деякою мірою став відповіддю молодого Діккенса-ліберала на новий закон про бідних, прийнятий британським парламентом у 1834 році.
Здавна турбота про бідних, сиріт, немічних, самотніх старих була в Англії справою церкви й релігійної громади. Із запровадженням нового закону й без того куца парафіяльна благодійність перетворилася на глум над самою ідеєю милосердя. Притулок для бідняків, робітний дім у більшості парафій перетворився на справжню в’язницю, на місце невимовних страждань. Найтяжчою в цих умовах була доля дітей. Утім, щоб звільнити парафію від зайвого клопоту і витрат, зацікавлена й жорстока доглядачка «дитячої ферми» місіс Менн і тупий служака, парафіяльний сторож Бамбл, і шановані члени опікунської ради, які готові були передати Олівера садистові-сажотрусу, що замучив уже не одну дитину.
Моторошні сцени перебування малого Олівера в робітному домі Діккенс супроводжує авторським коментарем, головна інтонація якого — вбивчий сарказм та іронія.
