Микола Трублаїні “Про дівчинку Наталочку і сріблясту рибку” читати чи слухати варто, щоб згадати історію про те, як дівчинка допомогла тваринам.
“Про дівчинку Наталочку і сріблясту рибку” читати
У горному глибокому озері жила маленька срібляста рибка. По тому самому озеру плавав великий білий лебідь з довгою шиєю і могутнім дзьобом. Одного разу зустрів лебідь рибку і хотів її з’їсти. Стала срібляста рибка проситися:
— Не їж мене, лебедю, красеню білокрилий, велетню чорнодзьобий!
Сказав тоді лебідь:
— Дістань мені черевички, бо лапи мої у воді мерзнуть. Дістанеш, тоді я тебе не їстиму. Не дістанеш — з’їм.
Швидко попливла рибка по озеру шукати черевички. Кругом побувала, на дно спустилася, ніде черевичків для лебедя не знайшла.
Підпливла тоді до берега під очерет і заплакала. Почула той плач зелена жабка-скрекотушка і питає:
— Рибко срібляста, чого ти плачеш?
Розповіла рибка жабці про своє горе.
— Я тобі допоможу, — сказала зелена жабка, — підожди мене тут.
Залишила рибку між очеретами, а сама на берег виплигнула і заквакала: «Ква-ква, ква-ква, ква-ква!»
Почув це горобчик-молодчик, що сидів на високій вербі, і у відповідь зацвірінчав: «Цвірінь-цвірінь, цвірінь-цвірінь!»
Розповіла жабка горобчикові про біду рибки сріблястої і попросила дістати черевички. Полетів тоді горобчик-молодчик в садок, де гуляла маленька дівчинка Наталочка. Як довідалась Наталочка, що лебідь рибку хоче з’їсти, швиденько принесла горобчикові свої старенькі черевички і наказала: «Лети швидше, швидше, щоб рибку врятувати!»
Горобчик-молодчик полетів і оддав черевички зеленій жабці-скрекотушці. Жабка плигнула у воду і подала їх рибці сріблястій. Зраділа рибка, зараз же попливла до лебедя. Черевички ті лебедеві дуже сподобалися, і він пообіцяв тую рибку сріблясту не чіпати.
Переказала свою подяку срібляста рибка жабці-скрекотушці, жабка — горобчикові-молодчикові, а горобчик — Наталочці.
