«Прометей закутий» Стасим перший
ХОР
Строфа 1
Плачемо ми, о Прометей,
Смуток і жаль — доля твоя!..
Лицями вам струмені сліз,
400] Мов з джерела, в ніжних очей
Буйно біжать… Нині-бо Зевс,
Повен злоби, власну пиху
За керівний взявши закон, богам прадавнім
405] Згорда списом грозить могутнім.
Антистрофа 1
Стогін і зойк чути кругом —
Повна ридань ціла земля:
Давніх часів велич твою,
Долю і честь кревних твоїх
410] Славлять гірким смертні плачем,-
Всі, що живуть на цілині
Азійській, всі зойком в один злилися стогін —
Жаль за твої страждання люті.
Строфа 2
415] Діви-верхівні з Колхіди,
У боях неполохливі,
Скіфів юрми, що далеко
За болотом Меотіди
Край посідають дикий;
Антистрофа 2
420] Арабійці — квіт Ареїв,
Стрімковерхого краяни
Города біля Кавказу,-
Враже військо в брязкотінні
Гострокінчастих ратищ.
Епод
425] Тільки одного раніше ми знали
Титана в сталевокайданових муках,-
Бога Атланта, й понині —
Сила і міць — він хребтом підпирає потужним
Неба важке склепіння…
430] Ревуть прибоєм, стогнуть буруни,
Ридає моря глибочінь,
Аїду чорна загула безодня,
Журно журкочуть прозорі струмки,-
435] Джерела рік жалем спливають.
ПРОМЕТЕЙ
Не думайте, що то з сваволі й гордощів
Мовчу я,— в грудях серце розривається,
Коли погляну на оцю ганьбу свою!
Хто, як не я, новітнім божествам оцим
440] Розподілив почесної судьби дари?
Мовчу вже, ви-бо знаєте й самі про це,-
Ось про недолю смертних ви послухайте:
То я ж їм, дітям нетямущим, розум дав,
Я наділив їх мудрою розважністю.
445] Не для докору людям це розказую,-
Лише щоб силу показать дарів моїх.
Вони раніше й дивлячись не бачили
І слухавши не чули, в соннім маренні
Ціле життя без просвітку блукаючи.
450] Не знали ні теслярства, ні підсонячних
Домів із цегли, а в землі селилися,
Мов комашня моторна, десь у темряві
Печер глибоких, сонцем не осяяних.
І певної ще не було прикмети в них
455] Для зим холодних, і весни квітучої,
І золотого літа плодоносного.
Весь труд їх був без тями. Таємничий схід
І захід зір небесних пояснив я їм.
З усіх наук найвидатпішу винайшов
460] Науку чисел, ще й письмен сполучення
І творчу дав їм пам’ять — цю праматір муз.
І в ярма перший уярмив тварини я,
Щоб у важкій роботі, приневолені,
Людей своїми заступили спинами.
465] Я віжколюбних коней в колісниці впріг —
Забагатілих розкошів оздоблення.
Хто, як не я, для мореплавців вигадав
Між хвиль летючі льнянокрилі повози?
Для смертних всі знаряддя ці я винайшов,
470] Собі ж, бездольний, не знайду я способу,
Як із біди своєї увільнитися.
ХОР
Вже й розум губиш у гапебних муках ти!
Немов поганий лікар недосвідчений,
Що сам захворів, блудиш і сумуєш ти,
475] Собі самому ліків не знаходячи.
ПРОМЕТЕЙ
Та вислухайте далі, і здивуєтесь,
Які я мудрі винайшов умілості
Й мистецтва,— з них найважливіші ось які:
Хто занедужав, ні пиття цілющого
480] З трави-гойниці, ні мастей не знаючи,
Без допомоги загибав лікарської,-
Я їх навчив вигойні ліки змішувать,
Щоб цим перемагати всякі хворості.
Для них я різні віщування способи
485] Установив, і перший сни я визначив,
Що справджуються; роз’яснив я значення
Прикмет дорожніх, і таємних висловів,
І льоту хижих, кривопазуристих птиць —
Яка на добре чи на зле провісниця;
490] Усі пташині з’ясував я звичаї —
І як живе з них кожна й чим годується,
Яка в них ворожнеча і любов яка.
Я показав, якими мають нутрощі
У жертви бути, щоб богам подобатись,
495] Якими — жовчі і печінок кольори.
Товстенні стегна попаливши й тельбухи
Тварин жертовних, викрив перед смертними
Я потаємну вмілість передбачення
В огнистих знаках, ще ніким не бачених.
500] Це все — від мене. Хто посміє мовити,
Що глибоко попід землею сховані
Скарби — залізо, мідь, срібло і золото —
Він па вигоду людям, а не я, знайшов?
Ніхто, крім тих, хто безсоромно хвастає.
505] А коротко сказати, то довідайтесь:
Від Прометея — всі в людей умілості.
ХОР
Про смертних не турбуйся понад міру ти.
І не занедбуй у нещасті сам себе,-
Ми певні, що, звільнившись із кайданів цих,
510] Ти перед Зевсом міццю не поступишся.
ПРОМЕТЕЙ
Всевладна Доля вирок не такий дала,-
Ще безліч муки й катувань ще тисячі
Я перетерплю, поки з пут цих визволюсь:
Безсила вмілість перед Неминучістю.
ХОР
515] А хто стерничий тої Неминучості?
ПРОМЕТЕЙ
Три Мойри і всепам’ятні Еріннії,
ХОР
Невже сам Зевс їм силою поступиться? —
ПРОМЕТЕЙ
Йому своєї долі не уникнути.
ХОР
Хіба Кронід не завжди царюватиме?
ПРОМЕТЕЙ
520] Про це вам не дізнатись — не випитуйте.
ХОР
Велику, видно, криєш таємницю ти.
ПРОМЕТЕЙ
Зверніть на інше мову, — розголошувать —
Про це не час, це мушу якнайглибше я
Ховати,— таємниці як дотримаю,
525] То з мук ганебних і кайданів визволюсь.
«Прометей закутий» Стасим другий
ХОР
Строфа 1
Зевс можновладний на нас
Хай свою міць не насилає ніколи!
Хай богам ми в жертву благальну принести
530] Не баримося биків
Там, де хвиль Океана-отця невгавний шум!
Й словом не схибити нам —
535] Це бажання завжди плекаймо в серці своїм.
Антистрофа 1
Солодко бавити нам
Довгий свій вік в радісно-буйних надіях,
Світлих мрій мед серцю в поживу давати —
Та. від жалю тремтимо,
540] Зрячи в лютих без ліку муках тебе…
Зевса-бо не боячись,
Ти свавільно смертних шануєш, о Прометей!
Строфа 2
Сподівайся подяки невдячної,
545] Друже! Поміч яка,
Порятунок який — від тих недовгоденних!
Чи не знав ти — безсиллям кволим, наче мрія,
Рід сліпий людства бездольного спутано.
550] Смертних водіння ніколи
Вічного ладу не зрушить —
Волі Зевса не здолає.
Антистрофа 2
Від недолі твоєї ми навчені
Цього, о Прометей.
555] Чи такими тебе піснями всі вітали
Ми навколо купелі шлюбної і ложа
В світлий час радості — втіхи весільної,
В час, як, дарами схиливши,
Нашу сестру Гесіону
За свою ти взяв дружину?
Вбігає божевільна Іо, — в неї на лобі коров’ячі роги.
ІО
Що за край? Що за люди? І хто це стоїть,
Обмаяний бурями; в Путах міцних
На скелі стрімчастій? За злочин який
Він терпить цю кару? Повідай, куди
565] Я, нещасна, тепер заблукала?
А-а-а!
Знов овід цей жалить мене, бездольну,
Жахає знов пастух тисячоокий —
Аргоса привид, сина Землі!
570] Зором лукавий — мчить по світах,
Його земля й по смерті не приймає.
І, знедолену, мене гонить він,
Схудлу з голоду, понад рінь морську!
Строфа
575] Десь дуда гуде восколіплена,
Смутен сон навіваючи…
Ой куди, куди та й завів мене
Блукань довгий шлях?
І за що, Кроніде, за який гріх
На мене наслав ти оцих мук гіркий біль?
О-ой!..
580] І, оводом жахаючи,
Нещасну діву мучиш божевільну?..
Попали вогнем, під землею скрий,
Морським звірам дай
Мене в поживу, о царю, благань
Не зневаж моїх!
Доволі я блуканнями
Намучилась, а як із муки вимкнути —
І досі я не знаю.
Почуй діви-телиці жальний зойк!
ПРОМЕТЕЙ
Як не почути гнаної злим оводом
590] Іпаха доньки, що, опікши Зевсові
Коханням серце, Гери гнів накликала
І от — блукає гонами безкраїми.
ІО
Антистрофа
Звідки батькове ім’я знаєш ти?
Хто ж ти сам, безталаннику,
595] Що біду мою оповів мені,
Безталанниці?
Назвав ти недугу, що велінням
Богівським жалить-сушить мій мозок весь час.
О-ой!..
600] І скоками шаленими
Сюди я в муках голоду примчала,
Гнана ревністю Гери гнівної.
Чи страждає хто,
О нещасливий, так, як мучусь я?
Та скажи мені,
605] Що далі перетерпіти
Я ще повинна,— ліками цілющими
Порадь мене, як знаєш.
Озвись! Діві блуденній скажи все,
ПРОМЕТЕЙ
Все розповім я, що почути хочеш ти,
610] В прості слова загадок не вплітаючи,
Як личить перед другом відкривать уста,-
Вогнеподавця Прометея бачиш ти.
О ти, що смертним спільну користь виявив,
Бездольний Прометею, за що терпиш так?
ПРОМЕТЕЙ
615] Над муками своїми щойно плакав я.
ІО
Тож і для мене ласки не відмовиш ти?
ПРОМЕТЕЙ
Спитай — якої, і про все дізнаєшся.
ІО
Скажи, хто до бескету прикував тебе?
ПРОМЕТЕЙ
Веління Зевса, а рука Гефестова.
ІО
620] А за який ти злочин терпиш кару цю?
ПРОМЕТЕЙ
І того досить, що тобі вже мовив я.
ІО
Скажи одно лиш: чи коли настане край
. Блукань оцих для мене, нещасливої?
ПРОМЕТЕЙ
Не знати цього краще, ніж довідатись.
ІО
625] О, не ховай, що маю-перетерпіти!
ПРОМЕТЕЙ
Тобі цієї не відмовлю послуги.
ІО
Чому ж із відповіддю ти загаявся?
ПРОМЕТЕЙ
Я б рад, та дух боюся твій стривожити.
ІО
Не дбай про мене більше, аніж я сама.
ПРОМЕТЕЙ
630] Сама ти побажала — ну, то вислухай.
ХОР
Стривай! Частина втіхи хай дістанеться
. І нам. Раніш довідаймось од неї ми,
Як саме ця недуга з нею сталася,
Від тебе ж хай почує про кінець біди.
ПРОМЕТЕЙ
635] Іо, вчинити ласку їм повинна ти,
Вони ж до того й сестри твому батькові.
Тож радісно і плакать, і жалітися
На долю перед тими, хто, вчуваючи
Жалі твої, сльозами й сам умиється.
ІО
640] Не знаю, як вас можна не послухати, —
Про все ви в простій повісті почуєте,
Дарма що я крізь сльози повідатиму
Про бурю богонаслану й спотворення
Мені, нещасній, і людського образу.
645] Не раз у пітьмі ночі сонні видива,
Світлицею витаючи дівочою,
Мені шептали: “О щаслива дівчино,
Пощо дівуєш довго? Шлюб величний ти
Могла б узяти, сам-бо Зевс — опалений
680] Жаги стрілою і Кіпріди радощі
З тобою хтів би розділить. Божистого
Не відкидайся ложа,— до Лернейських лук,
Де батькові кошари і стада, приходь
Очей жадобу вдовольнити Зевсові”.
655] Щоночі цими снами опанована,
Я мучилась, нещасна, доки батькові-
Розповіла я про вночішні видива.
Провісників в Додону і до Піфії
Він посилав численних, щоб довідались,
660] Як словом чи ділами догодить богам.
Вони вертались і в неясних висловах
Двозначну, темну відповідь приносили.
Діждав Інах ясної врешті провісті:
Було йому виразно оповіщено —
665] Мене із дому і з вітчизни вигнати,
Щоб безнастанно по світах блукала я,
А не схотів би, то вогниста блискавка
Спаде від Зевса і попалить рід увесь.
Провіщенню Локсієвому вірячи,
670] Отець мій з хати рідної прогнав мене.
Обом було нам важко, але Зевсова
Узда його до того приневолила.
І враз я розум і подобу втратила
Й, жалистим гнана оводом, як бачите —
675] Рогата — мчала скоками шаленими
До джерела Керхнеї добропитної,
До пагір Лернських, і землепароджений
Пастух, гнівоневтомний Аргос гнав мене
І скрізь очима стежив незліченними.
680] Життя від нього нагла відібрала смерть,
Мене, ж і далі, жалену злим оводом,
Цей з краю в край ганяє божественний бич.
Ти чув усе. Скажи, як можеш, чим моє
Скінчиться лихо. Та, в біді жаліючи,
685] Мене словами не втішай облудними,-
Нещиру мову слухать — то найгірший біль.
Тренос
ХОР
Ой годі, годі, зупинись!
Та ніколи-бо й не гадали ми,
Що нам слух торкне дивна мова ця
690] І нестерпучих, непосильних мук оцих
Жахний глум-ганьба
Дволезим вістрям пройме душу нам!
Ой доле, доленько…
695] Іо нещастя трепетом поймає нас!
ПРОМЕТЕЙ
Зарано, повні страху, ви ридаєте,-
Заждіть, і до останку все почуєте.
ХОР
То говори,— стражденникам так радісно
Кінця скорботи наперед дізнатися.
ПРОМЕТЕЙ
700] Вас вдовольнив я радо в попередньому
Бажанні — пожадали-бо довідатись
Від неї ви самої про біду її.
Послухайте ж, які Страждання дівчина
Бід гніву Гери має перетерпіти.
705] А ти, дитя Інахове, слова мої
Складай у серці, щоб блуканням знати край.
Йди на схід сонця крізь поля неорані
І дійдеш до кочів’я Скіфів. В плетених
Наметах, на колесах вік живуть вони
710] На вольній волі, всі далекосяглими
Озброєні стрілами. Не підходь до них,
Але направ над берегом ступні свої,
Де стогне море під стрімкими скелями.
Ліворуч там Халіби-ковалі живуть,
715] їх стережися,— дикі, негостинливі
Вони. Йди далі до ріки Напасниці,
Непомилково названої так,— її
Не переходь, неперехідну, поки аж
Хребта Кавказу дійдеш височенного,-
720] 3 його вершин бурхливий рине струмінь цей.
Сусідні зорям перейшовши бескети,
Іди на південь і ватаги здибаєш
Дів-амазонок, що мужів ненавидять,-
При Термодонті й Теміскірі їх житло, —
725] Де кораблі жахає Салмідеської
Затоки паща — мореплавців мачуха.
Ті амазонки радо проведуть тебе,
І дійдеш ти до Істму Кімерійського —
Тісних воріт приморських. Далі сміливо
730] Протоку Меотійську перепливеш ти,
І славна в людях пам’ять переправі цій
Зостанеться,— в честь тебе називатимуть
її — Боспор. Європи ґрунт покинувши,
На суходіл Азійський ти дістанешся.
735] Що ж, цар богів — чи не до всіх однаково
Жорстокий? Зажадавши бог із смертною
, З’єднати ложе, на блукання сам її
Прирік він. І гіркого ж ти, о дівчино,
На шлюб собі спіткала нареченого!
740] Все, що від мене чула ти сьогодні тут,
Я не назвав би навіть передмовою.
ІО
Ой леле, леле…
ПРОМЕТЕЙ
З болючим зойком знову застогнала ти!
Що ж буде, як і дальші лиха знатимеш?
ХОР
745] Які ж їй далі муки, чи розкажеш ти?
ПРОМЕТЕЙ
Бурхливе море згуби нещасливої.
ІО
То нащо й жити! Чи не краще з дикої
Верховини сторч головою кинутись,
Об землю вщент розбитись і звільнитися
750] 3 цієї муки! Раз умерти легше-бо,
Ніж день у день так тяжко-гірко мучитись.
ПРОМЕТЕЙ
А як би ти мої страждання стерпіла!
Адже ж мені і вмерти не присуджено,-
Була б та смерть увільненням од мук моїх,
755] А так — моїм стражданням і кінця нема,
Аж поки Зевс не упаде з державності.
ІО
Невже владання Зевсове повалиться?
ПРОМЕТЕЙ
Раділа б ти, гадаю, це побачивши?
ІО
Чому ж би й ні, як мучусь через нього я!
ПРОМЕТЕЙ
760] Отож дізнайся — це направду станеться.
ІО
Хто ж самовладці берло відбере йому?
ПРОМЕТЕЙ
Він сам — через бажання нерозсудливі.
ІО
А як? Скажи, як не пошкодить мова ця.
ПРОМЕТЕЙ
До шлюбу ставши, потім жалкуватиме.
ІО
765] 3 богинею чи смертною — скажи мені?
ПРОМЕТЕЙ
Нащо тобі? Невільно говорити це.
ІО
Невже дружина відбере від нього трон?
ПРОМЕТЕЙ
Дитя родивши, від отця могутніше.
ІО
І неспроможний долі він уникнути?
ПРОМЕТЕЙ
770] Ні, як не буду вільний від кайданів я.
ІО
Хто б проти волі Зевса міг звільнить тебе?
ПРОМЕТЕЙ
Йому з твоїх потомків бути суджено.
ІО
Як кажеш? Син мій із біди звільнить тебе?
ПРОМЕТЕЙ
Так, третій по десятому народженні.
ІО
775] Нелегко зрозуміти це провіщення.
ПРОМЕТЕЙ
Ти й про свої нещастя не допитуйся.
ІО
Обіцяної ласки не відмов мені.
ПРОМЕТЕЙ
Із двох я подарую щось одне тобі.
ІО
Із чого саме — поясни, хай виберу.
ПРОМЕТЕЙ
780] Що ж, вибирай — чи про останок мук твоїх
Розповісти, чи про мов визволення?
ХОР
Яви одну ти ласку їй, а другу — нам,
Прохання не занедбуючи нашого:
їй сповісти подальшого блукання шлях,
785] А нам скажи про твого визволителя.
ПРОМЕТЕЙ
Як хочете, не буду сперечатися,-
Про все, що ви бажали, розкажу я вам.
По-перше, про твою, Іо, блуденну путь —
, Ти ;к запиши це на таблицях пам’яті.
790] Потік той перейшовши, суходолів грань,
Прямуй на пломенистий, сонцесяйний Схід.
Минувши моря гомін, ти добудешся
До передгір Кісфени — піль Горгонових,
Форкіди там домують, з видом лебедів
795] Три діви староденні,— спільне око в них
І зуб один, ні сонце їм не сяє вдень,
Ні місяць — серед ночі. Недалеко там
Є три Горгони — людоненависниці,
Крилаті сестри змієкосі,— глянувши
800] На них, людина без дихання падає;
От їх, кажу, і треба стерегтись тобі;
Послухай далі про нові страховища:
Не йди до грифів гостродзьобих, Зевсових
Псів негавкущих; бійся й раті кінної .
803 Тих арімаспів однооких,— житла їх
Вздовж берегів Плутона злотохвильного.
Від них тікай і прийдеш у далекий край
До чорного народу, що при сонячних
Живе джерелах, там, де Ефіоп-ріка.
810] Йди берегом до водоспадів, де з висот
Біблоських добропитні хвилі котить Ніл
Священний. На трикутну землю виведе
Тебе він в гирло нільське, де тобі, Іо,
Й синам твоїм побудувати висілок
815] Дано далекий. Що ж для тебе в мові цій
Незрозуміле, темне, то про все мене
Перепитай і знатимеш докладно все,-
Дозвілля в мене більше, ніж хотів би я.
ХОР
Як далі ще розповідати маєш їй,
820] Щось проминувши, про гіркий блукання шлях,
То говори, — а все сказав, то вияви
До нас ти ласку — пригадай, що просимо.
ПРОМЕТЕЙ
Про шлях мандрівний чула до кінця вона.
Але щоб знала, що не марно слухала,
825. Скажу їй, що раніше перетерпіла,-
Хай доказом це буде на слова мої.
Тож оповідань промину багато я
І до останніх перейду блукань твоїх.
Коли прийшла ти до землі Молоської,
830] Додони недалеко крутогорої,
Де храм пророчий Зевса Феспротійського,
Там — диво невимовне! — віщим шелестом
Дуби пророчі мовили без загадок,
Що ти дружина славна будеш Зевсові.
835] Чи ще й тепер ця мова не лестить тебе?
Відтіль, безумством жалена, помчала ти
Шляхом приморським до затоки Рейської
І знов верталась гонами шаленими.
В часи прийдешні — знай це — Іонійською
840] Оту морську затоку називатимуть
На спогад людям про твою блуденну путь.
Тобі ознака буде це, що розум мій
Далеко більше бачить, ніж одкрито всім.
І їй, і вам я разом далі все скажу,
845] На слід вернувшись мови попередньої,
В самому гирлі нільськім, на краю землі,
В розлогих плавнях місто Каноб найдеш ти.
Там Зевс тобі поверне розум дотиком
Руки пестливим, і породиш чорного
850] Епафа, соіменного зародженню
Від Зевса. Урожаї він збиратиме
З землі, що Ніл широководий зрошує.
У поколінні п’ятім п’ятдесят сестер
Вернеться в Аргос, не з бажання власного —
855] 3 братителями шлюбу уникаючи
Покревного.. Ті ж у пориві хтивості,
Мов яструби, голубок полюватимуть,
На ловах шлюбу гонячись невловного.
Але не дасть їм заздрий бог дівочих тіл.
860] Земля Пелазга прийме… вбитих Аресом
Через жіночі руки, що вночі разять;
Дружина кожна віку збавить мужеві,
Мечі дволезі в їх крові купаючи,
Хай втішить так Кіпріда й ворогів моїх!
865] Одна лиш, любощами зачарована,
Ослабне духом і не вб’є заснулого,
Воліючи вже краще слабодухою,
Аніж смертоубивцею уславитись.
Царів Аргоських з неї розпочнеться рід.
870] Багато слів потрібно, щоб сказати все.
Із цього роду вийде славний стрілами
Герой,— мене він визволить із мук тяжких.
Від титаніди-матері, прадавньої
Феміди, це провіщення було мені.
875] Коли і як то буде — надто довго це
Розказувать, та й користі — ніякої.
ІО
Ой леле, ой леле…
Запалало в мені божевілля знов,
Безжального овода гостре жало
880] Пече без вогню!
І жахається серце, і груди рве,
І обертом очі кружляють мені,
Кудись пориває безумний шал,
І язик мій у спраглих німіє устах,-
885] Каламутним годі здолати словам
Божевілля навальну хвилю.
(Охоплена божевіллям, Іо втікає).
«Прометей закутий» Стасим третій
ХОР
Строфа
Мудрий, о мудрий був той,
В думці хто мав перший, а потім уголос
Нам провістив, що належить
890] 3 рівними шлюб нам брати, далеко-бо
Краще це, ніж, бувши голотою,
Прагнути шлюбу з тією, що в розкошах
Мліє, своїм пишаючись родом.
Антистрофа
Мойри, о мойри, хай з нас
895] Жодну вам трьом не випадав ніколи
Зріти на Зевсовім ложі!
Хай із небес нам мужа не-відати!
Горне жах нас, немужелюбною
Зрячи дівочість Іо, в гірких блуканнях
900] Пещену Гери карою злою!
Епод
Ми рівного яе боїмося шлюбу —
Коли б лише любов богів могутніх
Нас не нагляділа ненатлим оком?
Борня то незборенна, невихідна путь.
905] Що буде а нами? Як нам і куди
Від Зевса, від жаги його тікати?
Ексод
ПРОМЕТЕЙ
Хоч Зевс і гордий серцем — злагіднішає,
До шлюбу він такого-бо ладнається,
Який його із трону скине й царської
910] Позбавить влади. Отоді-то батькове
Кляття справдиться, що наклав на кривдника,
З престолу Крон упавши стародавнього.
А як з біди такої Зевсу вимкнути —
З богів нікому не добрати способу.
915] Лиш я це знаю. Хай, на троні сидячи,
Він тішиться громами піднебесними,
Хай сипле з рук вогнями-блискавицями.
Та вже не допоможе це ніяк йому —
Впаде безславно і не підведеться вій, ,
920] Такого-бо на себе нездоланного
Тепер противоборника готує він,
Що той палкіше блискавиці полум’я
Знайде і грім грімкіший від небесного;
Морям грозу і землям потрясателя —
925] Тризубця він розтрощить Посейдонові,-
Тоді довідається Зевс повалений,
Що рабство — це щось інше, аніж влади трон.
ХОР.
Чого бажаєш, те й пророчиш Зевсові.
ПРОМЕТЕЙ
Не тільки я бажаю, але й буде так.
ХОР
930] Хтось, видно, і над Зевсом пануватиме?
ПРОМЕТЕЙ
Він кару тяжчу, аніж я, терпітиме.
ХОР
Як слів цих вимовляти не боїшся тиі
ПРОМЕТЕЙ
Чого ж боятись? Смерті непідлеглий я.
ХОР
Наслати муки ще лютіші може він.
ПРОМЕТЕЙ
935] Хай шле — нема для мене несподіванок.
ХОР
Той мудрий, Адрастеї хто вклоняється.
ПРОМЕТЕЙ
Шануйте ви владущих і улещуйте,
Для мене ж менше від нічого важить Зевс,-
Хай робить що захоче цей короткий час,
940] Недовго він богами керуватиме.
Та он від Зевса, бачу, посланець біжить —
Прийшов він, певно, із повою звісткою,
Оцей служник тирана новочасного.
З’являється Гермес.
ГЕРМЕС
До тебе, мудрія гостроязикого,
945] Богів зрадливця, а людей шановника,
До тебе, вогнекрадця, промовляю я!
Звелів отець все розказать про шлюб отой,
Що через нього, похвалявсь ти, влади він
Позбудеться. Докладно і виразно все
950] Ти, Прометею, розкажи без загадок!
Цю путь удруге не примушуй міряти,-
Сам знаєш-бо, цим Зевса не власкавити.
ПРОМЕТЕЙ
Яка зарозуміла й гордовита вся
Розмова ця прислужника богівського!
955] Недавно ви при владі стали й мислите.
У замках безпечальних домувать повік?
Падіння двох тиранів чи не бачив я?
Побачу, як і третій, що при владі є,
Впаде ганебно й скоро. Сподівався ти,
860] Що цих богів новітніх я злякаюся?
Далеко ще до цього. Поспішай назад
Дорогою, якою і прийшов сюди,-
Нічого ти від мене не дізнаєшся.
ГЕРМЕС
Отож-бо цим зухвальством і сваволею
965] Себе й завів ти в безвихідь страждань оцих.
ПРОМЕТЕЙ
Свого нещастя на негідне рабство я
Не проміняю,— це запам’ятай собі.
ГЕРМЕС
Мабуть, у рабстві краще бути в скель оцих,
Ніж Зевса-батька вісником довіреним?
ПРОМЕТЕЙ
970] Отак і треба зневажать зневажників.
ГЕРМЕС
Ти муками своїми мовби тішишся?
ПРОМЕТЕЙ
Я тішуся? Такої ворогам моїм
Жадав би я утіхи, й серед них — тобі.
ГЕРМЕС
За ці нещастя і мене винуєш ти?
ПРОМЕТЕЙ
875] Скажу одверто,— всіх богів ненавиджу,
За добре злим мені вони віддячили.
ГЕРМЕС
Як подивлюсь я — справді тяжко хворий ти.
ПРОМЕТЕЙ
Як хворість то — ненавидіти ворога.
ГЕРМЕС
Але ти в щасті був би ще нестерпніший!
ПРОМЕТЕЙ
Ой-ой!
ГЕРМЕС
980] Ой-ой? Це слово невідоме Зевсові.
ПРОМЕТЕЙ
Старіючи, усього час навчить його.
ГЕРМЕС
А ти ще й досі не навчився розуму.
ПРОМЕТЕЙ
Ба ні,— не розмовляв би я з прислужником.
ГЕРМЕС
Нічого, видно, батькові не скажеш ти?
ПРОМЕТЕЙ
985] Не дякувать чи можу, власкавлений!
ГЕРМЕС
Глузуєш ти із мене, ніби з хлопчика.
ПРОМЕТЕЙ
Чи ти ж не хлопчик? Навіть ще дурніший ти,
Якщо від мене сподівавсь довідатись.
Ні мук таких немає, ані хитрощів,
990] Щоб ними Зевс присилував сказати це,
Аж поки пут ганебних не розв’яже він.
Нехай палючим кидав він полум’ям,
Завіє все снігами білоперими, .
Громами хай загрожує підземними,-
995] Нічим мене сказати не присилує,
Кому його належить з трону скинути.
ГЕРМЕС
Побачиш сам, чи допоможе це тобі..’
ПРОМЕТЕЙ
Все передбачив і давно вже зважив я.
ГЕРМЕС
Наважся, о наважся, нерозсудливий,
1000] Хоч задля мук цих розумніше мислити.
ПРОМЕТЕЙ
Дарма, мов хвиль прибоєм докучаєш ти
. Вмовлянням. Не думай, що, лякаючись
Погрози Зевса, стану я, мов женщина,
Благать, кого ненавиджу, й ламатиму
1005] я руки по-жіночому, щоб змилувавсь
І увільнив з кайданів,— ні, не буде так.
ГЕРМЕС
Багато, але марно розмовляв я тут.
Ні, цього серця не зм’якшить благаннями.
Мов огир неїжджалий, він узду гризе,
1010] Пручається і з віжками змагається.
Та кволі, недоречні хитрування ці,-
Сама лиш самопевність нерозумного
Не варта аж нічого. Як словам моїм
Ти не скоришся — глянь, якою бурею ,-
1015] Хвилешна хвиля муки неминучої
Тебе настигне. Скелі стрімковерхі ці
Розтрощить батько громом-блискавицею
Полум’яною, і обійми каменю
Твоє сховають тіло. Довгі сповняться
1020] Віки, аж поки вийдеш знов на світло ти
Й орел кривавий, цей крилатий Зевсів пес,
Шматки великі рватиме пожадливо
Від твого тіла, і щодня приходити
Цей буде гість незваний і печінкою
1025] Живитися твоєю почорнілою.
Стражданням цим не дожидай закінчення,
Покіль з богів котрий у тяжких муках цих
Тебе заступить і в Аїд безпремінний
За тебе зійде, в глиб сумного Тартару.
1030] Над цим подумай. Не хвальба порожня то,
А вирок найсуворіший, бо в Зевсових
Устах нема неправди, свого слова він
Додержує. Тож роздивись, роздумайся
І не вважай зарозумілих гордощів
1035] За кращі від звичайної розважності.
ХОР
Здається, все до речі говорив Гермес:
Пихи позбутись радить він і мудрої
Розважності шукати. Тож послухайся,
Ганьба для мудрих — помилки триматися.
ПРОМЕТЕЙ
1040] Все я знав наперед, що звістив він мені.
Мук зазнати ворогу від ворогів —
Не ганьба. Хай же ринуть на мене вогню
Дволезого кучері, неба ефір
Хай від грому, від натиску буйних вітрів
1045] Розірветься на частки: землю важку
Аж до самих основ, до коріння її,
Переможний хай похитне буревій;
В шумуванні шаленім хвилі морські
Хай сплетуться з шляхами небесних світил.
1050] В вировому коловертні долі нехай
Закинуть в Тартару чорну глибінь
Моє знесилене тіло — на смерть
Ніколи мене не вбити!
ГЕРМЕС
Такі розмови, такий рішенець
1055] Лише від безумця можна почути!
Та й чи довго йому збожеволіти в цій
Недолі й шаленість послабити чим?
(До Океанід).
Але ви, що стражденним горем його
Вболіваєте тужно,— швидше біжіть
1060] Якнайдалі від цих непривітних місць.
Щоб розум ясний не змутило вам
Неослабне грому рикання.
ХОР
Говори щось інше, такої порадь,
Щоб послухали ми, не до мислі-бо нам
1065] Своє ти промовив нестерпне слово.
На негідний учинок підбурюєш нащо?
Ми готові все перетерпіти з ним,
А до зрадників вчились ненависті ми,
І з пороків усіх
1070] Для нас найогидніша зрада.
ГЕРМЕС
Отож пам’ятайте, вам мовив я все
Наперед,— як надійде нещастя, тоді
Вже на долю не ремствуйте і не кажіть,
Що вас кинув в біду несподівану Зевс.
1075] Ні, не він, а самі себе губите ви.
Бо, знаючи все, не нагло, як стій,
Не таємним опинитесь відступом ви
В невихідних тенетах Ати-біди,-
Заплутає вас недоумство.
ПРОМЕТЕЙ
1080] де в розмовах нікчемних, а справді земля
Захиталась, і грому лупи глухі
Вже ревуть недалеко, грізних блискавиць
Вже спалахують завитні полум’яні,
1085] І куряву вихри крутять, женуть.
Супротивні вітри летять звідусіль
В незрименному герці,— заколот, бій,
Вітрове повстання! В страшній боротьбі
Все змішалось — повітря і хвилі морські!
1090] Всю цю бурю наслав розлючений Зевс,
Щоб мене вжахнути.
О пречесна мати моя, о ефіре,
Що світлом усіх обіймаєш, поглянь —
Я страждаю безвинно.
При громі й блискавицях скеля з Прометеєм провалюється в безодню.
