«Шурка і Шурко» читати – Нестайко (скорочено)

Всеволод Нестайко «Шурка і Шурко» читати книгу варто хоча б скорочено, адже ця історія неймовірно цікава. Це оповідання було написане 1956 р.

Всеволод Нестайко «Шурка і Шурко» читати

Шурко відразу не злюбив її. І через те не злюбив, що його посадили за одну парту з нею. А Шурко хотів сидіти поруч із Севкою, або з Толею, або ж із кимось зі своїх друзів-футболістів. А втім, він сам винен, що так сталося. Не треба було йому в перший день так галасувати, хвилюватися і розмахувати руками.

— Бойчук, заспокойся, — кілька разів суворо зверталася до Шурка нова вчителька Ольга Борисівна. Та Шурко не вгамовувався. І Ольга Борисівна вирішила, що Шурко найбільш недисциплінований у класі й тому мусить весь час бути в неї перед очима.

І ось Толя з Севкою спокійно сидять собі разом на передостанній парті, а Шурко стовбичить на першій, перед самісіньким столом учительки. А поруч із ним — мовчазне дівчисько в окулярах. Своєю зразковою поведінкою вона страшенно дратує Шурка. Просто зошит із чистописання, а не людина! Й остаточно розізлився Шурко, коли взнав, що його сусідку по парті звуть так само, як і його, — Шура. Це було просто нестерпно. Покличе його хто-небудь — неодмінно вона відгукнеться, її кличуть — він біжить. Шуркові навіть почало здаватися, що діти навмисне, щоб подражнитись, так часто звертаються до нього.

І потихеньку Шурко став мучити Шуру. Засуне її підручник куди-небудь під парту, і вона потім усю перерву шукає його. Але — дивна річ — Шура ніколи не скаржилась на нього вчительці. Тільки зниже плечима, відвернеться і промовчить. Якось Ольга Борисівна спитала, хто ким хоче бути.

— Воротарем, — випалили одночасно Севка й Толя.

— А я вчителькою, як ви, — пропищала Валя.

— Я шофером.

— Я агрономом.

— А я… лікарем, — тихо і засоромлено проказала Шура. Шурко глянув на неї, презирливо скривився і подумав:

Кінець ознайомчого фрагменту…

Всеволод Нестайко «Шурка і Шурко» скорочено

Шурко відразу не злюбив свою нову сусідку по парті Шуру. Він хотів сидіти разом із друзями-футболістами Севкою або Толею, але через свою неслухняність опинився за першою партою перед учителькою. Шура була тихою, слухняною і дуже старанною ученицею, тому ще більше дратувала хлопця. До того ж її звали майже так само, як і його. Через це часто виникала плутанина, і Шурко сердився.

Хлопець почав дошкуляти дівчинці: ховав її підручники, насміхався з неї та всіляко намагався образити. Проте Шура ніколи не скаржилася вчительці. Одного разу на уроці діти розповідали про свої майбутні професії. Шура сказала, що хоче стати лікарем. Відтоді Шурко почав називати її «Айболитькою», адже сам не любив лікарів через гіркі ліки та болючі процедури, які доводилося терпіти раніше.

Одного осіннього дня Шурко відчув себе зле. У школі вчителька помітила його нездужання, але хлопець не надав цьому значення. Уночі йому стало зовсім погано, тому мама викликала швидку допомогу. У лікарні лікарі встановили, що в нього гострий апендицит, і вирішили терміново робити операцію.

Перед операцією з Шурком розмовляла добра лікарка Клавдія Василівна. Вона жартувала, розпитувала його про школу і заспокоювала. Її лагідний голос і турботливе ставлення допомогли хлопцеві перестати боятися. Після операції вона дбайливо поправила йому подушку та вкрила ковдрою. Тоді Шурко вперше зрозумів, що лікарі не страшні, а добрі й уважні люди.

Наступного дня до лікарні таємно прийшла Шура. Вона дуже хвилювалася за однокласника і розповіла, що весь клас переживає за нього. Тоді Шурко дізнався, що Клавдія Василівна, яка його оперувала, є мамою Шури. Дівчинка ризикнула порушити правила відвідування, щоб підтримати товариша.

Пізніше Шура передала йому записку від друзів Севи і Толі. Вони бажали йому швидкого одужання та запевняли, що незабаром він знову зможе грати у футбол. Шурко дуже зрадів, відчувши підтримку друзів і турботу Шури.

Через два тижні хлопець повернувся до школи. Дорогою він зустрів Шуру, і вони йшли поруч. Коли хтось покликав: «Шуро!», обоє одночасно озирнулися. Вони подивилися одне на одного і дружно засміялися. А з вікна тролейбуса їм усміхалася Клавдія Василівна. Так колишня неприязнь між Шурком і Шурою змінилася щирою дружбою та взаємною повагою.

Автор переказу – Гнатюк Юлія.

Матеріал підготовлено у навчально-ознайомчих цілях. Текст твору цитується з метою критичного та літературознавчого аналізу, відповідно до ст. 22 Закону України «Про авторське право і суміжні права».”