«Синій птах» скорочено

«Синій птах» — п’єса Моріса Метерлінка, написана у 1908 році у жанрі символізму. Скорочено «Синій птах» нагадає головні події цього твору.

«Синій птах» скорочено читати

П’єса «Синій птах» пронизана ідеєю автора: «Треба бути сміливим, щоб бачити приховане». Подорож дітей символізує мандри у нескінченних глибинах власного «я», у якому взаємодіють два сутнісні начала — Світло й Темрява.

Різдвяний вечір. Тільтіль і Мітіль мирно сплять. Раптом за вікнами лунає музика й будить дітей. Вони визирають на вулицю і бачать гучне святкування Різдва у сусідів. У двері хтось стукає. На порозі стоїть Фея Берілюна — «старенька в зеленій сукні й червоному чепчику. Вона горбата, кульгава, одноока, з носом гачком, ходить із костуром…». Вона каже, що діти повинні знайти Синього Птаха, і дуже сердиться, коли вони не розуміють навіщо.

Берілюна дарує зелену шапочку з алмазом замість помпона і каже, що ця чарівна шапка розкриває справжню сутність речей.   Коли Тільтіль одягає цю шапку на голову, все навколо стає до невпізнання красивим: замість старої страшної феї перед нею стояла принцеса, а їх бідно обставлена ​​кімнатка – перетворилася на розкішні апартаменти.

До кімнати заходять Душа Годинника та Душа Хліба. Душа Вогню постає перед дітьми у вигляді найрухливішого чоловіка в червоному одязі. З’являються Пес і Кішка — люди в костюмах тварин. Пес захоплено кружляє навколо Тільтіля, називаючи його маленьким божеством. Кішка недовірливо обнюхує Мітіль і тисне їй руку.

З раковини б’є фонтан, і з його бризок виходить дівчина (Душа Води), одягнена в воду, як в одяг. Між нею і Вогнем відбувається сутичка. Раптом глечик перекидається, і з розлитого молока боязко показується білий чоловічок. Це Душа Молока. Душа Цукру виявляється солодкавим неприродним чоловічком, який вилазить з цукерки з тріском розриваючи фантик. Лампа, яка впала випускає з себе Душу Світла – сяючу красуню в світлому покривалі.

Хтось починає стукати у двері. Тільтіль перелякано знімає шапку, і Душі Вогню, Хліба, Води, Цукру, Світла, а також Пес і Кішка не встигають повернутися у свій звичний стан.

Фея, знову ставши старою, каже, що всі вони супроводжуватимуть дітей у пошуках Синього Птаха. Після завершення подорожі вони помруть. Лише Душа Світла і Пес охоче погоджуються вирушити в дорогу. Фея не звертає уваги на загальне невдоволення й виводить усіх через вікно, щоб підібрати їм відповідне вбрання. Коли батьки заглядають до дитячої, то бачать, що діти спокійно сплять.

Тим часом Душі перебувають у палаці Берілюни. Усі красуються в нових костюмах. Кішка організовує змову проти Тільтіля і Мітіль. Вона нагадує, що людина колись підкорила всі стихії та предмети. На її думку, Синій Птах допоможе людям повністю оволодіти світом. Пес категорично не згоден з нею. Тут заходить Фея, і всі замовкають.

Кішка підставляє Пса, через що Тільтіль сварить його. Перед дорогою Фея годує дітей: Хліб відрізає від себе два шматки, а Цукор відламує два пальці.

Діти вирушають до Країни Спогадів, де зустрічають своїх померлих дідуся й бабусю. Ті пояснюють, що померлі ніби сплять і прокидаються лише тоді, коли живі згадують про них. Після теплої зустрічі Тільтіль і Мітіль просять у дідуся з бабусею в подарунок синього дрозда, але, щойно вони залишають Країну Спогадів, птах чорніє.

Кішка прибуває до царства Ночі й попереджає господиню про прихід дітей. Ніч не може їм завадити, бо людина має право пізнати її таємниці. Вона лише сподівається, що діти не помітять справжнього Синього Птаха.

 Приходять діти, разом з ними – Пес, Хліб і Цукор.   Спочатку Ніч намагається огорнути подорожніх Ілюзіями, потім так налякати Тільтіля, щоб той не наважився взяти ключ до всіх дверей в її замку. Коли діти відчинили одні двері, з неї вискочили Привиди. За іншими сховалися різні хвороби: на свободу встиг вилізти тільки Нежить, ледь не випустивши Війну. Після Тільтіль виявляє двері, за якими Ніч влаштувала комору: там в безладді перемішані Зайві зірки, Аромати, ходячі вогники і світлячки.

Останні і найбільші двері Ніч просить дітей залишити в спокої, розповідаючи їм такі жахи, що всі лякаються й тікають. Залишаються тільки Тільтіль і Пес. Вони теж налякані не менше за інших, але долають страх і просовують ключ в замкову щілину. За дверима знаходився дивовижний сад, в якому мешкала мрія і нічне світло. Освітлювали пейзаж чудові планети і зірки, над якими безтурботно літали сині птахи.  Діти ловлять кількох птахів, але при денному світлі вони гинуть, а єдиний живий відлітає.

Потім мандрівники потрапляють до Лісу. Кішка підбурює дерева проти дітей, нагадуючи, що їхній батько — дроворуб. Дерева нападають на Тільтіля і Мітіль. Пса обплітає Плющ, але він рятує господаря. У найнебезпечніший момент Душа Світла нагадує Тільтілю про чарівний алмаз. Хлопчик повертає його, і дерева заспокоюються.

Далі подорожні приходять на кладовище. Коли Тільтіль повертає алмаз, могили перетворюються на квіти, а навколо лунає хор, що прославляє Життя і Сонце. На запитання хлопчика, де ж мертві, йому відповідають, що мертвих немає.

Наступна зупинка — Сад Блаженств. Спочатку дітей намагаються спокусити дрібні й порожні радощі. Але, повернувши алмаз, Тільтіль бачить їхню справжню сутність. Потім з’являються Домашні Блаженства: Блаженство Бути Здоровим, Блаженство Любити Батьків, Блаженство Дихати Повітрям,  Блаженство Бути Багатим, Блаженство Нічого Не Знати, Блаженство Спати Більше ніж Потрібно, тощо.

Згодом приходять Великі Радощі — прекрасні світлі постаті. Серед них — Радість Бути Добрим, Радість Бути Справедливим, Радість Думати, Радість Материнської Любові. Діти помічають, що Радість Материнської Любові дуже схожа на їхню маму.

 Радість Материнської Любові каже, що вона завжди була присутня у них вдома. Коли Радості дізнаються, що ватажком Тільтіля і Мітілі була Душа Світу, вони схиляють перед нею коліно, як перед своєю королевою. Великі Радості просять, щоб Душа Світу зняла покривало, оголивши ті Істини і Блаженства, які ще ніхто ніколи не бачив. Але у Душі Світу є на цей рахунок свій наказ, і вона тільки щільніше притискає до себе ковдру, сказавши, що час ще не прийшов, і в потрібний час вона відкриється. Вона обіймає всі Великі Радості по черзі і прощається з ними.

Після цього Душа Світла веде дітей до Лазурового палацу Царства Майбутнього. Там перебувають ще ненароджені Діти, які готуються прийти на Землю й мріють зробити світ кращим. Один хоче винайти Машину Щастя, інший — продовжити людське життя, ще хтось прагне знищити несправедливість, хтось обіцяє стати дивним майстром по догляду за садами.

Двоє Дітей стоять, не розмикаючи обіймів. Вони закохані в один одного і ні на хвилину не втрачають один одного з виду: недавно вони дізналися, що на Землі їх чекає розлука. Тепер вони не можуть розлучитися ні на мить. До Тільтіль і Мітіль підходить малюк, який представляється їх майбутнім братом.

Постає Зоря – в її чергування на Землі завжди народжуються дітки. Приходить і Час – старезний дід з бородою до колін, що спирається на косу і тримає в іншій руці пісочний годинник. Він керує кораблем, який перевозить дітей із Царства Майбутнього на Землю. Побачивши чужинців, Час сердиться й виганяє їх.

Тільтіль, Митиль і Душа Світу рятуються завдяки шапці. Синій Птах захований у Душі Світу під шатами. Нарешті брат з сестрою знову опиняються біля свого будинку. Там вони прощаються зі своїми супутниками. Хліб віддає їм назад клітку, де повинен був сидіти Синій Птах. Душа Світу робить припущення, що цього Птаха або ніколи не існувало, або він змінює забарвлення за бажанням.

Душі прощаються з дітьми. Вогонь у пориві пристрасті ледь не обпалює їх, Вода ласкаво дзюрчить на прощання, а Цукор розсипається у своїй звичній солодкій манері. Пес щодуху кидається до них; він тужить за дітьми, ще навіть не розлучившись із ними. Діти прагнуть, щоб Душа Світла залишилася з ними назавжди, але вона не може. Проте вона обіцяє, що вони завжди бачитимуть її відображення у кожному чистому та світлому пориві власної душі.

Вдома все дивним чином змінилося: будинок став чистішим, ошатнішим і наповнився щастям. Коли до дитячої зазирає Мати, Тільтіль і Мітіль солодко сплять. Вона починає будити їх ласкавими словами. Прокинувшись, діти навперебій розповідають про все, що побачили. Мати не розуміє жодного слова і вирішує, що син і донька захворіли.

Поки мати телефонувала лікарю, до них завітала сусідка — пані Берленго. Зовні вона так нагадує дітям фею Берілюну, що Тільтіль одразу починає перепрошувати за те, що так і не знайшов Синього Птаха. Стара Берленго подумала, що дітям наснилася якась казка. У відповідь вона розповідає про свою онуку: дівчинка тяжко хвора, лікар каже, що це «від нервів», і він тут безсилий. Тоді Тільтіль вирішує подарувати їй свою горлицю, про яку дівчинка так давно мріяла.

Коли Тільтіль дивиться на птаха, йому здається, що той став синього кольору. Він дарує горлицю хворій дівчинці. Тепер Тільтіль і Мітіль по-новому ставляться до всього навколо: і до хліба з цукром та молоком на столі, і до вогню, і до води, і до пса з кішкою, що крутяться поруч.

Згодом до них приходить  стара Берленго, ведучи за руку надзвичайно чарівну Дівчинку. Та ніжно гладить горлицю, яку тримає. Брат із сестрою бачать, що дитина дуже схожа на Душу Світла. Та щойно Тільтіль починає пояснювати, як і чим годувати птаха, горлиця виривається з рук дівчинки й відлітає. Малеча гірко плаче, а Тільтіль обіцяє повернути їй пташку.

Наприкінці він просить читача: «Якщо ви побачите Синього Птаха, будь ласка, дайте нам знати — він потрібен нам, щоб стати щасливими».

«Синій птах» короткий зміст (детально)

1. Будинок Дроворуба

Дія відбувається пізно ввечері в хатині бідного дроворуба. Його діти, Тільтіль і Мітіль, прокидаються у Різдвяну ніч від чарівної музики. Через вікно вони спостерігають за сусіднім будинком, де панує святкова атмосфера. Малечу вражає безтурботність багатих дітлахів, їхня ошатна ялинка, танці та солодощі. Брат із сестрою щиро радіють за інших, хоча в їхній родині грошей на подарунки немає — мати пообіцяла, що святковий дід завітає до них лише наступного року.

Раптом до кімнати входить дивна стара жінка з палицею. Вона горбата, кульгава й одноока. Це фея Берилюна. Вона просить дітей відшукати Синього Птаха для своєї хворої онуки, яка хоче бути щасливою. Старенька пояснює: вона лише здається некрасивою, адже на фей треба дивитися крізь магічний алмаз, що повертає справжній зір. Хоча гостя схожа на сусідку пані Берленго, вона наполягає на своєму магічному походженні й наказує негайно вирушати в дорогу.

Берилюна дарує Тільтілю зелену шапочку з алмазом. Щойно хлопчик повертає камінь, відбувається диво: стара постає чарівною принцесою, хатина сповнюється розкішшю, а предмети й тварини оживають, виявляючи свої людські душі.

Тишу порушує гучний стукіт у двері. Тільтіль різко повертає алмаз назад, і феєрія зникає. Лише Душі Вогню, Світла, Хліба, Води й Цукру, а також Кішка з Собакою не встигають повернутися на свої місця. Фея пропонує їм приєднатися до дітей. Вікно перетворюється на двері, і вся компанія зникає в нічній темряві. Коли до кімнати заглядають батьки, їм здається, що діти мирно сплять у своїх ліжках.

2. У феї

Уся компанія опиняється в палаці Феї Берилюни. Душі втілюються в людей і обирають собі розкішні шати: Тільтіль одягає костюм Хлопчика-мізинчика, а Мітіль стає схожою на Гретель.

Поки Феї немає, підступна Кішка підбурює інших саботувати пошуки. Вона лякає Душ тим, що після завершення подорожі вони мають загинути, тому краще позбутися дітей. Лише Пес щиро обурений цією зрадою. Коли з’являється Фея з Душею Світла, Кішка миттєво змінює маску, демонструючи фальшиву радість. Фея вручає Душі Світла чарівну паличку й наказує всім підкорятися їй. Голодні діти отримують частування: Хліб відрізає їм скибку від себе, а Цукор пропонує поласувати своїми пальцями.

3, Країна спогадів

Перед великою мандрівкою Фея дозволяє дітям відвідати померлих родичів. Тільтіль і Мітіль потрапляють у затишний куточок минулого — селянський будиночок, оповитий плющем. Там на них чекають покійні Дідусь і Бабуся, а також семеро братів і сестер, які назавжди залишилися маленькими.

Старенькі пояснюють онукам важливу істину: померлі живуть доти, доки про них пам’ятають живі. Кожна згадка чи молитва приносить мешканцям цієї країни радість. Дідусь показує їм дрозда, який був синім, і Тільтіль просить дідуся й бабусю подарувати їм цього Птаха. Ті радо погоджуються, і Тільтіль садить дрозда в клітку.

Після теплої вечері діти поспішають на зустріч із Душею Світла. Проте на межі Країни Спогадів стається прикрість: Тільтіль помічає, що в його руках птах раптом став абсолютно чорним.

4. Палац ночі

Мандрівники потрапляють до похмурих володінь Ночі. Підступна Кішка поспішає попередити господиню про прибуття гостей, залякуючи її: якщо діти знайдуть Синього Птаха, усі стихії та духи втратять свою силу. Душа Світла не може переступити поріг палацу, тому Тільтіль і Мітіль діють самотужки, сподіваючись знайти птаха серед синіх сновидінь.

Ніч не має права заборонити людині відчиняти ворота, тому вдається до хитрощів і обману. Проте Тільтіль не слухає її: він почергово відкриває двері, за якими ховаються Привиди, Хвороби (найменш страшною з яких виявляється Нежить), Війни та Таємниці. Коли хлопчик наближається до останніх великих дверей, Ніч намагається зупинити його, лякаючи грізними видіннями. Усі подорожні в жаху тікають, окрім сміливого хлопчика та вірного Пса. За дверима відкривається казковий сад, сповнений птахів із синім пір’ям. Щасливі діти ловлять їх, але радість передчасна: щойно вони повертаються до Душі Світла, несправжні птахи гинуть, не витримавши денного світла.

 Душа Світла втішає Тільтіля: “Не плач, моя дитино… Того єдиного Синього Птаха, який витримує денне світло, ти ще не зловив… Та ми його відшукаємо”.

5. Ліс.

Кішка знову випереджає дітей, щоб нацькувати на них мешканців Лісу. Вона закликає дерева та тварин помститися дітям Дроворуба — їхнього запеклого ворога. Підступна тварина намагається нейтралізувати Пса, приспавши пильність Тільтіля. Коли хлопчик повертає алмаз, духи природи оживають і виявляють свою ненависть до Людини.

Дух Старого Дуба вимагає смерті для дітей, згадуючи сокиру їхнього батька. Дерева та звірі влаштовують судилище: Бик хоче буцнути Тільтіля, Свиня — з’їсти, а Липа — ув’язнити. У критичний момент, коли навіть ніж хлопчика не рятує ситуацію, на допомогу приходить Пес, а згодом і Душа Світла. Світло повертає все на свої місця, і духи зникають. Душа Світла констатує гірку істину: «У цьому світі Людина — одна супроти всіх». Кішка ж традиційно вдає із себе жертву, обманюючи всіх, крім проникливого Пса.

 6. Перед завісою.
Душа Світла приводить дітей на кладовище і каже, що Фея повідомила, що Синій птах напевно ховається там. Але всі душі бояться заходити на цвинтар, крім Пса. Однак душа Світла говорить, що дітям потрібно впоратися самим без помічників.

7. Кладовище.

Діти йдуть на кладовище. Їм дуже страшно, але вони підбадьорюють один одного. Опівночі Тільтіль повернув алмаз, але замість мерців з могил несподівано з’явилися сяючі квіти, перетворивши кладовище в «чарівний сад». “Де ж мертві?» – питає брата Мітіль. «Мертвих немає», – відповідає хлопчик. Так Метерлінк стверджує перемогу життя над смертю.

8. Перед завісою, що зображує красиві хмари.
Душа Світла і діти стоять перед входом в чарівні сади Блаженств, де мешкають Радості і Блаженства. Душа Світла каже, що всі Блаженства зазвичай добросерді, але серед них є і небезпечні. А поруч, за тонкою пеленою живуть Нещастя.

Душа Світла закутується щільно в накидку, щоб піти з ними, бо “на світі є багато Блаженств боягузливих і нещасних”, вони можуть її злякатися.

9. Сади Блаженств.

У саду до Тільтіля виходять найситіші Блаженства, проте Душа Світла застерігає хлопчика: не можна куштувати їхні страви, інакше мандрівники забудуть про свою мету. Вона пояснює, що ці істоти уособлюють людські вади: розкоші, лінощі та розпусту. Саме вони є найпідступнішими ворогами на шляху до істини.

Найситіше Блаженство запрошує хлопчика на бенкет, але той відмовляється, розпитуючи про Синього Птаха. У відповідь чує лише насмішку: мовляв, цей птах зовсім не їстівний. Тим часом Пес, Цукор і Хліб уже піддалися спокусі й сіли до столу. Щоб врятувати друзів, Тільтіль за наказом Душі Світла повертає алмаз. Усе миттєво змінюється: Блаженства-вади “зморщуються, ніби проколоті міхурі”. Побачивши своє справжнє потворне обличчя, вони з ганьбою тікають до Печери Нещасть.

Здивований Тільтіль не розуміє, де вони опинилися, на що Душа Світла відповідає: «Усі ми на тому ж місці, змінилося лише твоє сприйняття речей». Невдовзі до них наближаються справжні Блаженства, які не бояться світла: Блаженство Бути Здоровим, Блаженство Дихати Повітрям, Блаженство Любити Батьків. Вони живуть у кожному домі, хоча люди часто їх не помічають. На жаль, і вони не знають, де шукати чарівного птаха.

Раптом з’являються Великі Радості, серед яких найпрекраснішою є Радість Материнської Любові. Діти впізнають у ній риси своєї матері, але тут вона виглядає набагато молодшою та гарнішою. Вона пояснює, що кожна дитяча посмішка додає їй сили та краси, хоча в буденному житті це не завжди помітно. Зустріч завершується зворушливим прощанням: Радість Материнської Любові дякує Душі Світла за опіку над її дітьми, і всі вони, не стримуючи сліз, розлучаються.

10. Царство майбутнього.

Герої опиняються у величезному Блакитному палаці, де живуть душі дітей, які лише мають народитися. Мітіль впевнена: саме тут вони знайдуть Синього Птаха, адже навколо все сяє блакиттю. Тільтіль розмовляє з малюками, які готують для Землі свої винаходи: нові ліки, машини чи великі відкриття. Біля виходу стоїть суворий сивий дідуган на ім’я Час, який стежить, щоб ніхто не йшов у світ із порожніми руками.

До героїв підбігає дитина — їхній майбутній брат. Він зізнається, що принесе з собою три хвороби, тому його земне життя буде коротким

В цей час лунає дзвін, з’являється старий Час і відкриває двері, у які мають пройти діти, що народжуються сьогодні.
Коли Час помічає Тільтіля, Мітіль і душу Світла, то сердито питає, хто вони. Але душа Світла веде дітей за собою, кажучи, що Синій птах у неї під покривалом.

11 Прощання.

Діти опиняються біля рідної домівки. Тільтіль у розпачі: він вважає подорож марною. «Птах із минулого почорнів, із майбутнього — став червоним, у палаці Ночі птахи померли, а в лісі я його не впіймав…» — бідкається він. Душа Світла заспокоює його, пояснюючи, що Синій Птах змінює колір або зникає, щойно його намагаються привласнити. Приходить час розставання. Душі речей та тварин прощаються з дітьми. Навіть підступна Кішка востаннє запевняє їх у своїй «любові». Б’є восьма година — і подорожні повертаються у свої ліжечка.

Будинок дроворуба змінюється, настає день. Тільтіль и Мітіль сплять в ліжечках.

Картина 12. Пробудження.

Вранці мати весело будить дітей, відчиняючи віконниці. Рідна хата здається Тільтілю та Мітіль дивовижно гарною. Вони навперебій розповідають матері про свої мандри довжиною в рік, але та лише сміється, вважаючи це сном.

До хати заходить сусідка, пані Берленго, надзвичайно схожа на Фею. Вона розповідає про хвору онуку, яка мріє про горлицю Тільтіля. Хлопчик дарує птаха, і — о диво! — він раптом стає яскраво-синім. Отримавши дарунок, дівчинка миттєво одужує. Вона приходить подякувати Тільтілю, і той помічає в її обличчі риси Душі Світла. Хлопчик намагається пояснити, як доглядати за Птахом, але той виривається і летить у небо. Тільтіль втішає дівчинку, обіцяючи неодмінно знайти його…

“Синій птах” скорочено аудіокнига