«За двома зайцями» Дія друга
(Велика світлиця Сірків, по-міщанськи, але з претензією вбрана. Одні двері в кімнату, наліво — в пекарню, просто — вхідні).
ВИХІД І
(Я в д о к і я П и л и п і в н а сама.)
Я в д о к і я П и л и п і в н а (сидить коло столу і обмахується хусткою). Ну й день! Діждалися святого літечка! Спала вже, спала, та ніяк до вечора не доспала; упріла тільки, страх! (Утирається хусткою). А старий іще спить! Ого! Прокопе Свиридовичу! Прокопе Свиридовичу! Доки ти будеш качатись! Вставай, бо вже швидко до вечерні вонять! Прокопе Свиридовичу, чи ти чуєш!
П р о к і п С в и р и д о в и ч (обзивається з кімнати). А-а! То ти до мене, Явдоню? Постой, трохи прочумаюся та потягнуся!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Ач, потягається, а якби я потягалася, то й гримав би! Та воно в свято і годиться поспати, менче гріха: як не спиш, то почнеш судити кого абощо, а воно і є спокуса… Та чого він не йде? Скучно самій. П р о н я пішли кудись, та вони не люблять з нами і говорити… Прокопе Свиридовичу, та вставай-бо!
ВИХІД II
(Я в д о к і я П и л и п і в н а і П р о к і п С в и р и д о в и ч .)
П р о к і п С в и р и д о в и ч (виходить потягаючись). Якось мені невірно… чи недоспав, чи переспав… Мовби хочеться чогось — чи хвигів, чи солоних огірків? (Сідає коло Явдокії Пилипівни). Як тобі здається?
Я в д о к і я П и л и п і в н а. А як же мені про те знати! Хіба в мене твій рот?
П р о к і п С в и р и д о в и ч . От бач, ти й не знаєш, чим мені догодити, а мене, як тебе не бачу, то й сум бере!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Добрий сум! Пішов у свою кімнату та й хропе, аж кімната дрижить, а я тут сама горюю: нема до кого й слова промовити.
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Скучила? Як ми бралися, то гули, як голубочки, і до смерті будемо густи: гулю-гулю, моя старесенька!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Забуркукав, мій сивесенький! (Присовується ближче і поправля йому чуба).
П р о к і п С в и р и д о в и ч . А чи пам’ятаєш, Явдоню, як я присватувавсь до тебе? Як я тоді вертівся коло тебе!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Згадай іще колишнє! Минулося! От уже в нас і дочка на порі…
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Та так, так! Уже давно б час!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Чого давно? Ще вони молоді!
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Ти уже в таких літах третьою ходила; тільки бог прибрав.
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Мало чого ні: мені нічого було перебирати, а Проні треба неабиякого; вони на панію повернуті і всяким делікатностям вивчені.
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Вивчені ж; та он з тими делікатностями й сидять, і ніхто не бере!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Хіба в неї було мало женихів?
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Так чому ж не йшла?
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Бо простота, а нашій дочці треба або дворанина, або хоч купця.
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Заманулось чорти батька зна чого, а по-мойому — наш би брат краще.
Я в д о к і я П и л и п і в н а. По-твойому б, дитину хоч за шмаровоза.
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Не за шмаровоза, а за міщанина, трудящого чоловіка; такий би і гроші не розтринькав, і дитину б жалував, і нас би не зневажав, держався б свого звичаю; а як вишукаєте якого-небудь гонивітра чи завалящого лодаря, то той зараз переверне все по-модньому: нас, як простих, заплює, добро все розмантачить і дочку кине.
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Ти знов дратуватись хочеш? Чого б же він кинув Проню? Чим же вони дворанину не жінка, коли усяких мод, усяких наук знають. Це вже здурів би чисто, якби і такою розумною жінкою погребав!
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Толкуй! По-моєму, оті панські науки та примхи тільки перекрутили дочку: кому вона потрібна з своїми переборами? Який її дворанин візьме? Дворанин чи офіцер шукатиме жінки гарної, а наша П р о н я, нівроку, на тебе схожа! (Махнув рукою).
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Що ж це, ти знов мене уїдати? Ото напасть! Заслужила!
(Чути дзвін.)
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Та годі, не сердься; вже до вечерні дзвонять… (Хреститься), Піти, так щось ноги болять… може, бог простить уже.
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Та і П р о н я ж просили, щоб конешне дома були, не виходили…
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Що ж там?
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Про те вже вони знають… Либонь, гостя якогось важного приведуть.
П р о к і п С в и р и д о в и ч . А! То давайте чаю або горілки.
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Горілки і не думай, бо П р о н я сердитимуться, як побачать.
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Що ж це? Уже ні з’їсти, ні спити не можна? Та це через великорозумну дочку життя нема: і то не так, і того не роби, і туди не ступай, і в тім не ходи, і так не говори! Ох, ох, ох!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. А тобі для дочки важко і приятність зробити? Одна ж тільки.
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Та одна ж, та й та нас “урається; все гримає, що ми прості, по-мужичи говоримо, соромиться батька й матері… ох, ох, ох…
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Правда, та що ж робить, Коли ми уже до них не підійдемо? Вони вже під панську стать пішли…
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Та панія ж, а не дитина!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Зате ж розумні!
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Ет! Отой пенціон у мене ось де! (Показує на потилицю).
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Ти знов уже почав?
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Та й мовчу ж… Та давайте ж хоч чаю абощо!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Химко, Химко!
ВИХІД III
(ТІ ж і X и м к а.)
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Чи самовар готовий?
X и м к а. Ні, ще не ставила.
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Так наставляй же зараз.
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Слухай, як укинеш жару, то збігай, будь ласка, у церкву до дячка та попроси трошки табаки.
X и м к а. Збігай! Близький світ!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Та що це ти вередуєш! Куди ж вона, у вівтар ускочить, чи що?
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Та я й мовчу… Так подавай же хоч самоваря скоріще!
X и м к а (зачиняючи двері). Своєю душею не нагрію” як закипить, то й подам.
ВИХІД IV
(Ті ж і П р о н я.)
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Де це ви, доню, ходили?
П р о н я. На Хрещатику була: ось для вас покупку принесла.
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Що ж там?
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Чи не черевики купила?
П р о н я (розвиває папір і виймає чепчик з червоними стрічками). Ось що я вам, мамо, купила. (Хоче надіти матері на голову).
(Мати одхнляється.)
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Що це ви, дочко? Схаменіться! Чи годиться ж мені на старість убратись у чепчик, та ще з червоними стрічками?..
П р о н я. Така саме мода.
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Пізно вже мені, дочко, до тих мод призвичаюватись!
П р о н я. Ну, вже як хочете, а оту міщанську хустку з ріжками скиньте!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. І мати, і бабка моя таку носили, у такій уже й мене в труну положите..,
П р о н я. Та що ж ви зі мною робите? Говорить не вмієте, ходить як люде не вмієте; у хаті й кругом простота, то хто ж до нас з благородних і зайде?
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Простота, Проню, не гріх.
П р о н я. Так нащо ж було мене по-благородкьому вчити?
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Правда і то — пенціон! (Чуха потшшцю).
П р о н я. Та не ходіть і ви, тату, розхристаними!
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Жарота ж тепер.
П р о н я. То що, а все негаразд. Он сьогодні буде у мене благородний кавалер; мене свата і прийде просить руки.
П р о к і п С в и р и д о в и ч і Явдоха Пилипівна. О! Хто? Хто?
П р о н я. Голохвастов.
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Чи не цилюрник з-за Канави?
П р о н я. Не цилюрник, а палінмахтер: образованний, гарний, багатий.
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Та чи багатий же? Розпитайтесь добре!
П р о н я. Що ви знаєте?
П р о к і п С в и р и д о в и ч . А правда, що дочка краще знають.
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Та про мене.
П р о н я. Глядіть же, щоб усе було гаразд.
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Добре, добре! Я зараз пошлю за горілкою.
П р о н я. Горілки?! Ви б ще цибулі або путрі поставили!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. А то чого ж, доню?
П р о н я. Чімпанцького треба: так водиться.
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Та то ж дороге; та ми коло нього не вміємо й ходити.
П р о н я. І того жалієте для дочки!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Господь з вами! Старий…
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Та я й нічого… Ось і гроші. (Виймає пуляреса, у платок завірченого).
П р о н я. Дайте Химці, а я напишу… та дивіться, як буде у вас гість, то щоб тітка не притетюрилась!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. А що ж їй робить? Не ва-гнати ж сестру?
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Та вона не помішз: лишній родич у хаті.
П р о н я. Добрі родичі, що не знаю, як і одкадитнся! Нагноїть у хаті, розговори заведе такі! Гнилицями насмердить, уп’ється.
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Та, може, ще й ие уп’ється.
П р о н я. Може? Ви мене заріжете з вашою ріднею!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Не годилося б так, бог з вами!
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Та вона й не прийде.
П р о н я. А як прийде?
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Ну, вже не знаємо.
П р о н я. Тож-то, що не знаєте: чистая мука з вами! Та й ви самі, тато з мамою, більше б у пекарні сиділи, а то й ви часом ляпнете таке мужицьке, просте…
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Вибачайте вже нам, дочко: на панію не виховувались…
П р о к і п С в и р и д о в и ч . В пенціоні не були…
П р о н я. То все ж таки можете хоч трошки модніще себе держати: он буде зараз такий образованний, вчений…
П р о к і п С в и р и д о в и ч . То мені хочеться послухати розумних речей; страх як люблю розумних людей!
П р о н я. То з пекарні слухайте, а то ще помішаєте об’явленію… Я вас покличу, коли треба буде. (Виходить до кімнати).
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Ну, ну! А що, стара? Уже нас за хвіст та і в череду!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Не гризи вже хоч ти, бо й самій гірко! (Пішла).
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Зате ж благородні! (Врешті дошукався до грошей). Химко! Химко!
Г о л о с Х и м к и (з-за дверей). Та чекайте, ще не кипить!
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Та йди, треба.
ВИХІД V
(П р о к і п С в и р и д о в и ч і X и м к а.)
X и м к а (од дверей). Нема часу! Дму, дму у того каторжного самоваря, а він і не кипить…
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Та тут ось треба до Кундеревича збігати, на гроші!
X и м к а. Та як же я покину самовар? Він так погасне!
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Та ти його розідми швидче!
X и м к а. У мене духу немає на вітряка! Я вже хвартухом махала, махала… махала… так тільки жевріє…
П р о к і п С в и р и д о в и ч . А ти ще пеленою його помахай!
X и м к а. Дайте краще вашого чобота!
П р о к і п С в и р и д о в и ч (скида). Правда, у халяві більш вітру. Так розідми ж хутенько та й туди збігай!
Г о л о с П р о н і (з кімнати). Химко! На записку!
X и м к а. У мене не десять ніг, а дві!
Г о л о с П р о н і. Що ти там гавкаєш? Іди, кажу!
X и м к а. От наказаніє! (Іде до кімнати).
ВИХІД VI
(П р о к і п С в и р и д о в и ч і Я в д о к і я П и л и п і в н а.)
Я в д о к і я П и л и п і в н а (збентежено). Сестра С е к л и т а йде! Ну, що його робити?
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Невже? От халепа! Скажемо, що до вечерні збираємось абощо.
(X и м к а з кімнати біжить через світлицю в вихідні двері.)
Г о л о с С е к л и т и (за дверима). Куди це ти, Химко?
Г о л о с Х и м к и. За вином якимсь.
Г о л о с С е к л и т и. От і добре; прицуп же й горілки, а то у вас часом нема.
Г о л о с Х и м к и. Не казано.
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Може, дати уже їй чарку, щоб швидче пішла?..
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Та чому б і не дать, так боюсь Проні; от лихо!
ВИХІД VII
(Ті ж і С е к л и т а.)
С е к л и т а (вліта з кошиком). Добривечір вам у хату!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Здрастуй, сестро!
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Здрастуйте!
С е к л и т а (кида до порога кошик і розлягається на стільці). Оце втомилась! Бігала, бігала, як той хорт за зайцем, доки не випродала усіх яблук; а це думаю, давай забіжу до Сірка та ковтну чарку-другу горілки!
П р о к і п С в и р и д о в и ч . До якого Сірка? В мене був собака Сірко, та я його давно прогнав з двору, що так погано дражнили.
С е к л и т а. Хіба ж вас не Сірком дражнили та й тепера дражнять усі на Подолі?
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Не Сірко, а Сєрков!
С е к л и т а. Куди ж пак? Запаніли наші! А в однім чоботї ходите!
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Яв своїй хаті властен і голий ходити!
Я в д о к і я П и л и п і в н а (приносить пляшку горілки і чарку). А хоч би й запаніли, так дочку яку маємо!
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Треба вам якось краще нас величати!
С е к л и т а. Та про мене, хоч і Сєрков чи й Рябков! (До Явдокп Пилипівни). Чого ти з посудиною держишся? Станови її на стіл!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Випий, сестро, чарку, бо ми з старим зараз до вечерні виряджаємось…
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Та ні на кого й хати зоставити, бо й Химку заслали; то треба заперти.
С е к л и т а. Не турбуйтесь; ідіть байдуже: я сама тут погосподарюю! Самограя притарабаню…
П р о к і п С в и р и д о в и ч (до Явдокії Пилипівни). Ну, що ж тепер…
Я в д о к і я П и л и п і в н а (тихо). І душі нема, як ввійдуть П р о н я; таке буде!
С е к л и т а. Та чого ви там воркочете, старі? Ще не на-воркотались? Вам би уже пора скубтися! Та ну-бо, Явдохо, чого це ти надулася, як індик перед смертю?
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Явдохо! Знайшла Явдоху! Скажіть ще Вівдя! Коли б хоч дочка не почула!
С е к л и т а. Та ну вас з вашими витребеньками! Явдохо, чуєш! Чого ти набундючилась? Давай мерщі горілку!
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Та не кричіть-бо хоч так дуже!
С е к л и т а. Чому ні? Хіба в мене горло куповане?
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Та й вуха ж у нас не позичені.
С е к л и т а. Запаніли! Та що балакати: давай пляшку і чарку.
Явдокїя Пилипівна. Та чи воно ж годиться? У нас така дочка!
С е к л и т а (бере пляшку і палива зараз чарку та в рот). Велика цяцяї Носитесь ви з нею, як з бандурою!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Єсть-бо й з чим: вчилась у пенціоні аж три місяці!
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Не абиде, а у пеціоні!
С е к л и т а. Чули ми вже це, чули! Аж очортіло!
ВИХІД VIII
(Ті ж і П р о н я.)
П р о н я (аж руками сплеснула). Так і знала! Що це ви, до нас у гості?
С е к л и т а (знов випива чарку). Як бачиш, небого!
П р о н я. У нас сьогодні не прийомний день.
Сєклита. О? Що ж там скоїлось? У мене дуже приємний: усі яблука спродала!
П р о н я. Необразованість! Не розумієте: у нас сьогодні прийому нема!
С е к л и т а. Якого прийому? Хіба нам в некрути кого оддавати?
П р о н я. З вами говорити — гороху наїстись!
С е к л и т а. їж, серце, та дивись, аби не збубнявів.
П р о н я. Що ж це таке? Прийшла з доброго дива, з великого чуда та й тикається?
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Чого-бо ти, сестро, нападаєшся на Проню?
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Та і “ти” казать не годиться: тепер уже старі звичаї покинули; треба по-модньому поводитись!
П р о н я. Поніма вона у моді толк! (Набік). Господи, як Голохвастов здибається тут з тіткою — пропала я!
С е к л и т а. Начхала я на ваші моди! Ви, здається, зовсім подуріли на старість!
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Подуріли чи не подуріли, Секлито Пилипівно, а вже до вас позичать розуму не підемо!
П р о н я. Уже б швидче до вашої Пидори обернулися.
С е к л и т а. А таки, небого, до неї б вам обернутись не вадило; єй-богу, спасибі скажете!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Що-бо ти, справді, сестро, верзеш? Рівняєш Проню, що розумні на весь Подол, до якоїсь наймички!
П р о н я. Хіба їй розум завадить!
С е к л и т а. Дуже ви заноситесь перед тіткою, та цур вам! Коли пляшка й чарка на столі, то й годі! По сій мові будьмо здорові! (П’є). Випийте хоч до мене, Прокопе Свиридовичу, викушайте! Вибачайте, що похопилася перед хазяїна, бо пелька зовсім засохла.
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Та це вже третя.
П р о н я (до матері). Що ж це ви зі мною робите?
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Та я попросю…
С е к л и т а. О? Третя? А я й забула лічити! Ну, вику-шайте ж! {Налива і подає).
П р о к і п С в и р и д о в и ч (дивиться з страхом на Проню). Та воно конечне… (Простяга боязко руку).
П р о н я (до матері). Господи, що ж це? І він почне частуватися?
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Годі, годі, Свиридовичу! Не думай!
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Та одну… уже б час…
С е к л и т а. То це вже вам і чарки не вільно випити? Ха-ха-ха!
П р о к і п С в и р и д о в и ч (озирається і чуха потилицю). Одну б!
П р о н я. Бо це не шинок.
С е к л и т а. Хіба в шинку тільки й п’ють?
П р о н я. Раз у раз у шинку, а в образованних домах тільки до обіду! (Бере пляшку й чарку).
С е к л и т а. Та не беріть-бо, а краще підіть, Пронько, до пекарні, та розідміть самоваря для тітки, та й принесіть!
П р о н я. Не діждете!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Що це ви, сестро, вигадуєте? Щоб моя дочка після пенціона та по самовар ходили?
С е к л и т а. Руки не одпали б!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Після пенціона?!
(П р о н я аж тремтить од злості.)
П р о к і п С в и р и д о в и ч (до Проні). Дай мені пляшку й чарку; я замкну. (Бере, на ходу п’є дві чарки і замика в шафі).
С е к л и т а. Пенціони, пенціони. Три дні була десь за попихача та й приндиться! Потурайте ще більш вашій Прісьці! Вона вам з великого розуму у голову ввійде!
П р о н я. Не смійте мене звати Пріською! Не вам мене вчити! Муштруйте свою Галю!
С е к л и т а. Чи ба! Та якби моя дочка так коверзувала, то я б їй, псяюсі, так наклепала потилицю отим кошиком, що вона б до нових віників пам’ятала!
П р о н я. Оту й товчіть, а мене вже вчено!
С е к л и т а. Вчили вас, та мало: прийдеться ще доучувати!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Не вашого, сестро, розуму діло!
П р о н я (до матері). Та попросіть її на виступці!
П р о к і п С в и р и д о в и ч (вертаючись). Ви, Секлито Пилипівно, що інше, а ми що інше!
С е к л и т а. Я що інше? А що ж я таке? Га? Хіба не знаємо, які великі пани були Сірки? Адже ж старий Сірко, ваш батько, м’яв шкури і з того хліб їв! Я торгую яблуками і з того хліб їм, і нікого не боюсь, і докажу на всі Кожум’яки, що нікого не боюсь, навіть вашої великорозумної Пріськи! (Б’є кулаком об кулак).
П р о н я. Не злякались і ми вас, бо руки короткі!
С е к л и т а. До такого носа, як у тебе, то й короткими дістану!
П р о н я (крізь сльози). Що ж це таке? Улізла у хату, засмерділа гнилицями, горілкою та ще й лається?!
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Гур, гур, гур! Тепер, Прокопе Свиридовичу, бери шапку та й тікай мерщі з хати! (Затика вуха).
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Чого це ти здумала дорікать “мою дочку носом! Який же в неї ніс? Який? Докажи!
С е к л и т а. Як у чаплі!
П р о н я. Виженіть її, мамо! Вона з п’яних очей не знать що…
Я в д о к і я П и л и п і в н а. То в твоєї дочки ніс, як ,картопля, як печериця! І в твого чоловіка був ніс, як копиця розвернута!
С е к л и т а. Ти мого чоловіка не чіпай! На моїм чоловіку ніхто верхи не їздив; він не був таким хамлом, як твій чоловік!
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Яке я хамло?
П р о н я. Вона всіх лає, ота перекупка! Женіть її звідси!
С е к л и т а (схоплюється). Мене гнати? Секлиту Лимаху гнати? Ах ви ж, чортові недопанки, панське сміття! Перевертні дурноголові! Дочка їх дурна водить за носа, ганя на орчику, як цуциків, а вони й губи розвішали!
П р о н я. Гетьте зараз звідси! Залили очі! Гетьте зхати!
С е к л и т а. Ти ще, шелихвістко, на тітку так смієш ричати?! Та я тебе як мазну оцим кошиком!
П р о н я (обступивши). Химко, Химко! Жени її, оцю п’яну!
С е к л и т а. Як? Секлиту Лимариху? Та я вам усім тут полатаю ваші панські морди! (Береться в боки).
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Ой лихо од неї станеться!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Чи ти при умі?!
П р о н я. Вон, вон! Мужва немита!
С е к л и т а (дає Проні дулю). На з’їж, чорногузе! (Велично виходить з кошиком). Пху на вас всіх!
ВИХІД IX
(Ті ж без Секлити.)
П р о н я (плачучи). Ось який ваш рід!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Та й вам би не годилось так, адже тітка.
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Сестра матері…
П р о н я. То й цілуйтесь з нею!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Стидно, доню!
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Та й гріх-таки!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Таки дуже її зобидили: більше сюди й не прийде!
П р о н я. Баба з воза — кобилі легше!
П р о к і п С в и р и д о в и ч . А як стане вас по Подолу славити?
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Щоб вам не дісталося!
П р о н я. Ой боже мій, ще й допікають! Мовчали б уже, то мені б було легше! Через ваш рід тільки сором, і людей прийняти не можна, така стидота! Іще і Голохвастов одкинеться, бо й самі ви говорите по-мужицьки, незугарні і привітатись по-модньому!
Я в д о к і я П и л и п і в н а і П р о к і п С в и р и д о в и ч . Оце, боже мій!
П р о н я (біга по хаті). Ой не допікайте мені! Дайте мені покій! Ідіть до кімнати!
(Старі повернулись виходити.)
Химко! Химко! Іди сюда та накури в хаті. Кади! Бо так на всю хату гнилицями, кислицями й тхне!
ВИХІД X
(Ті ж і X и м к а.)
Х и м к а (з смолкою в руках). Оце, схотілося вам того курива!
П р о н я. Пхе! Пхе! Так і несе, аж верне тією Секлитою! Горілка й кислиці! Кади, кади!
Х и м к а. Там тітка С е к л и т а іде по вулиці та кричить, та лається так. Мене оце здибала — од крамниці йшла — та просила, щоб я переказала вам (до Проні), що ви, мов, падлюка!
(Старі Сірки, вернувшись, махають на Химку руками, щоб мовчала.)
П р о н я (схоплюється). Ач, вона, каторжна!
Я в д о к і я П и л и п і в н а (до Химки). А тобі, дурна, слід переказувати?!
X и м к а. А я винна?
П р о н я. І наймичок таких дурних держите!
X и м к а (сміється). Та тут ще під брамою якийсь панич стоїть, я й забула… Чи пускати?
П р о н я. Ой лишенько! Він чув?!
X и м к а. Хто його зна! Тітка С е к л и т а кричала на всю вулицю!
П р о н я. Зарізала вона! Ну, що його робити?!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Та хто там, що ти лементуєш?
П р о н я. Та він, жених мій… Голохвастов…
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Ой матінко! Проси ж його до господи!
П р о н я. Постой, постой! Куди його вести? Такий мотлох у хаті… От шкандаль! Прибирайте, мамо!
(Всі кидаються прибирати; П р о н я — до дзеркала, поправляє волосся,щипа щоки.)
Килима, килима дайте сюди… того великого! Мамо, швидче-бо! Тату, одсуньте дивана та поставте кріселко.
П р о к і п С в и р и д о в и ч (силується). О-о! Важке у ката… Ледве й зсунеш!
Я в д о к і я П и л и п і в н а (з килимом). Оцей, доню?
П р о н я. Та цей; стеліть же швидче!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Засапалась і не нагнусь!
П р о н я. Христа ради швидче! Химко! Химко! Що ж це? Горілку, недоїдки перекупчині прибирай!
X и м к а. Та й приберу… мов пожар… почека!
П р о н я. Прикуси мені язика! Не знаю, що й надіти? Мантилю чи шалю? Ой боже мій, треба пукета до грудей! (Глянувши на батька й матір). Мамо, надіньте, Христа ради, чепчика! Христа ради, просю вас! Сьогодні ж такий день: усе може пропасти! І хустку картату, пожалуста!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Та надіну вже, що з тобою робити? (Пішла).
П р о н я (до батька). Ай, ай! Ви без чобота?!
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Ой лихо! Це каторжна X и м к а взяла до самоваря та й не принесла!
П р о н я. Та скиньте мені зараз той драний халат!
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Що ж, халат як халат, вислужив свою службу!
П р о н я. І того не хочете для дочки зробити?!
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Та іду вже, іду…
П р о н я (до Химки). А ти чого стоїш? Кади!
X и м к а. Та вже так покадила, що всі чорти повтікали б з хати, якби були!
П р о н я. Кади! Кади!
X и м к а. Кахи, кахи! Цур йому, аж у горлі душить! (Пішла у кухню).
ВИХІД XI
(П р о н я сама.)
П р о н я (з одчаєм). Господи, чи все ж у мене на своїм місці? Чи по-модньому? Ой мамо моя, брансолета забула надіти! (Біжить до шухляди й надіва). Чи шалю, чи мантилю? Не знаю, що мені більш до лиця?.. Або, може, й те й друге? Так! Нехай бачить! А книжки й нема! Коли треба, то як на злість! І, певно, знов занесла ота каторжна X и м к а до кухні, щоб пироги на листках саджати! Ось, слава богу, знайшла якийсь кавалок… Все одно! Ху, господи, як у мене тіпається серце. Аж пукет по грудях скака!.. (Задумується, позираючи в дзеркало). Як би його прийняти: чи ходячи, чи стоячи, чи сидячи? Ні, краще лежачи, як і наша мадама в пенціоні приймала свого любезного. (Бере книжку й лягає на дивані). Ей, Химко, проси!
X и м к а. Чого просити?
П р о н я. Панича клич!
X и м к а. Так би й казали! (Пішла).
ВИХІД XII
(Г о л о х в о с т и й і П р о н я.)
Г о л о х в о с т и й (входить тонно; у шляпі, рукавичках і при паличці: тре часто руку об руку). Честь імєю, за великоє щастя, одрикамендуватись у собственнім вашім дому!
(П р о н я мовчить.)
Нікого нєту! Ні, П р о н я Прокоповна тут! (Одкашлює). Мой найнижчий поклон тому, хто в цьому дому, а перед усього вам, Проню Прокоповно! (До себе). Що вона, чи не спить часом? (Одкашлює дужче). Горю, палаю од щастя і такого разного, милая мамзеля, што виджу вас на собственнім полу…
П р о н я (скинувши очі). Ах, це ви? Бонджур! А я так зачиталась! Мерси, што прийшли… Мамонька, папонька, господин Голохвастов прийшол, пожалуйте!
Г о л о х в о с т и й. Ви ж меня одрикомендуйте, пожалуста!
П р о н я. Авжеж.
ВИХІД XIII
(Ті ж, старі Сірки й X и м к а.)
(Сірчиха у кумеднім чепчику і хустці. Сірко в довгім сюртуці і великій хустці на шиї, виходять і низько кланяються.)
П р о н я. Рикомендую вам мого хорошого знакомого.
Г о л о х в о с т и й (кланяється з пристуком).
Свирид Петрович Голохвастов з собственною персоною. Позвольте до ручки? (Цілує).
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Дуже раді! Вас уже так хвалили дочка наша, П р о н я Прокоповна… Дуже раді, просимо!
Г о л о х в о с т и й. П р о н я Прокоповна по ангельской добротє, так і понімаєм, мерсі! (До Прокопа Свиридовича). Честь імєю рикомендувать себя: Свирид Петрович Голохвастов!
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Дуже, дуже радий, що бачу і розумного чоловіка; розумного чоловіка послухать — велика втіха! (Тричі цілує). Дуже раді! Просимо, сідайте! П р о н я (тонно). От кресло; прошу, мусью!
(Всі сідають; Г о л о х в о с т и й на кріслі коло неї ж направо; наліво ж на дзиґликах старі Сірки. X и м к а визира з пекарні; яка хвилина — тихо.)
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Позвольте спитати: ви синок покійного Петра Голохвостого, що цилюрню держав за Канаваю?
П р о н я. Ви, папонько, не знать как говорите: їхня хвамилія Голохвастов, а ви какогось хвоста вплели!
Г о л о х в о с т и й. Да, моя хвамілія натиральна — Галахвастов, а то необразованна мужва коверкаєть.
П р о н я. Разумєється.
Я в д о к і я П и л и п і в н а (до старого). Бач, я казала, що не той! А який розумний!
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Вибачайте, добродію, ми люди прості, що чули… Так ви, значить, не його, не цилюрника синок?
Г о л о х в о с т и й (змішавшись). То єсть по натуре, значить, по тєлу, как водиться; но по душе, по образованності, дак ми уже не та хворма…
П р о н я. Авжеж, образованний человек: хіба-развє можна його рівняти до простоти?
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Куди вже там?!
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Так, так…
(Яку хвилину тихо.)
X и м к а (од дверей). Чи зараз давати вино і шклянки?
П р о н я (аж схопилась). Іди собі!
(П р о к і п С в и р и д о в и ч докірливо махає головою, а стара рукою.)
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Гм, гм… дак ви уже цилюрні не держите?
П р о н я. Я уже раз вам гаварила: палікмахтерська, а ви все-таки цилюрня, цилюрня!
Я в д о к і я П и л и п і в н а (докірливо йому кива). І як-таки!..
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Їй-богу, забув… стара вже пам’ять…
Г о л о х в о с т и й. Нічаво… ето трапляється, по простотє, значить. Я, відіте лі, занімаюсь кахвюрами і комерцієй разною. У мене етого дорогого делікатного товару—паровицями; пудри, лямбра, дикалони, брильянтини!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. І брильянти?! Господи!
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Я думаю, такий товар і грошви бере — страх!
П р о н я. Разумєється, не вашого: що вірьовки та гвоздки або серка!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Е, ви, дочко, так не кажіть, і на цьому товарові добрий зарібок.
П р о н я. Пхе!
Г о л о х в о с т и й. Нащот дєнєг, доложу вам, так їх на етот делікатний товар їдьоть — страх! То єсть щоденно — сила! Ну, дак, слава богу, у мене етой дєньги непереводно: цєлий Хрещатик мине винен. Мине уже не раз говорили мої приятелі: охвицера, митрополичі баси, маркєли… што, чаво, мол, не закупиш ти магазинов на Хрещатику? Дак я їм: на чорта той мине клопот? У меня єсть благородний матеріал, то пущай і Д р у г і торгують!
Я в д о к і я П и л и п і в н а (до Прокопа Свиридовича). От багатий!
П р о к і п С в и р и д о в и ч (до неї). Правда.
П р о н я. Ви очінно добрі.
Г о л о х в о с т и й. Мерсі! Натирально, в кожном обхож-денії главная хворма — вченость. Потому єжели человєк учений, так йому уже свєт переменяється; тогди, тогди, приміром, що Химцє будєт бєлоє, то йому рябоє, што Химце будєт цяця, то йому… пардон!.. Ви меня, Проню Прокоповно, понімаєте?
П р о н я. Разумєється, што розумний чоловєк зовсєм інчаго; вот і мині тепер все інче здається, бо я недарма у пенціонє вчилась!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. О, то правда, що вчилась: не жаліли кошту — всяких мод зна! Які у неї плаття, шалі, сукні… яких квіток позаводить…
П р о н я. Мамонько!
Г о л о х в о с т и й. О, П р о н я Прокоповна маєт скус! Єжелі когда человєк подиметься разумом вгору вище од лаврської колокольні да глянет оттудова на людей, то вони йому здаються-кажуться такі маненькі, как пацюки, пардон, криси! Позволіте папіроску?
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Куріть, здорові! (До старого). Ну й розумний же!
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Аж страшно!
Г о л о х в о с т и й (до Сірка). Не вгодно лі?
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Спасибі, я не вживаю; от нюхати, то друге дєло, аж ніс тремтить… Ну та й табака ж у нашого дячка, скажу вам, і чорт його зна, що він кладе туди? Ну, цілий день ходиш та нюхаєш пучки…
П р о н я (до батька). Та годі вже про вашу табаку! (До Голохвостого). Позвольте і мені папіроску!
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Вони курять?
(Я в д о к і я П и л и п і в н а аж руками сплеснула.)
Г о л о х в о с т и й (подає). Пардон! Нєту лі іногда тут огню, бо я своєго забил!
П р о н я (гукає). Химко! Химко! Падай вагню!
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Вагню!
(X и м к а виходить з повною покришкою жару.)
П р о н я. Ти б іще цілий віхоть принесла! Сірників дайте, мамо!
X и м к а. Так і казали б, а то “вагню”…
(Я в д о к і я П и л и п і в н а почина шукати.)
Г о л о х в о с т и й. Не безпокойтесь, пардон, я с етой самой покришки закурю. (З хвиглясами йде в середні двері за Химкою вслід).
ВИХІД XIV
(Ті ж без Голохвостого.)
П р о н я. Що ви мене соромите? Що ви тут наказали — три мішки гречаної вовни?
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Та я ж мовчала…
П р о н я. Та ще ви так-сяк, а що батько, то й цилюрню, і хвоста, і дяка, і табаку втелющив!
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Не знаю вже, як з ученими…
П р о н я. Ідіть, просю вас, звідси обоє, бо помішаєте ще мені предложеніє робить.
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Цікаво б послухати, як то вчені…
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Може б, хоч двері одчинити?
П р о н я. Та ідіть, ідіть, кажу… от наказаніє!
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Ходімо, це, бач, у них по-модньому!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. По-модньому ж!
(Виходять до кімнати, але всю тамту сцену визирають з-за дверей, підслухаючи, і X и м к а підслухує з пекарні.)
ВИХІД XV
(П р о н я й Г о л о х в о с т и й.)
Г о л о х в о с т и й (з папіросою). Звольте! Закуріть!
(П р о н я закурює, Г о л о х в о с т и й курить і озирається.)
П р о н я. Ваша папіроска шкварчить.
Г о л о х в о с т и й. Ето в груде моєй-с!
П р о н я. Чого?
Г о л о х в о с т и й. Од любви!
П р о н я. Ах, што ви!
Г о л о х в о с т и й. То єсть тут у нутрє у меня такая стремительность до вас, Проню Прокоповно, што хоч крозь огонь готов пройтить!
П р о н я (набік). Починається, починається! (До Голохвостого). Ах, ето ви кавалерські надсмєшки… Может, по кому другому; у вас столько баришень…
Г о л о х в о с т и й. Ето ви пущаєте критику; я своєї душі, Проню Прокоповно, не покину лиш би гдє. Развє-хіба там, гдє ваша душа,— і больше в нікоторому мєстє.
П р о н я. А ви знаєте уже, яка моя душа?
Г о л о х в о с т и й. Ах, Проню Прокоповно, не рвіть меня, как пуклю! Потому відітє, какой я погібший єсть человік.
П р о н я. Чого ж погібший?
Г о л о х в о с т и й. Потому здєсь у меня (показує на серце) такоє смертєльноє воспалєніє завелось, што аж шипить!
П р о н я. Когда б заглянуть можна було вам у серце.
Г о л о х в о с т и й. То ви би там увиділі, што золотими слов’янськими буквами написано: П р о н я Прокоповна Сєркова. Ах, но єжелі б золотой ключ од вашого серца та лежав у моєй душі у кармані, вот би я бив щасливий! Я би кожну минуту одмикав ваше серце і смотрєл би; не мився б, не помадився б, не пив, даже не курив би по три дні, та всьо б смотрєв би!
П р о н я. Ах, когда б же тому було правда? (Набік). Чого він навколішки не стає?
Г о л о х в о с т и й. Да пущай меня алад’ябль скорчить, когда, значить, брешу (Набік). Ну, сміліще! (Стає навколішки). В грудє моєй — Визувій так і клекотить! Рішайте судьбу мою нещасную: прошу у вас руку й серце!
П р о н я, Ой, мамо моя! Я так стривожена… так сталось несподьовано… я… я… вас, ви знаєте… чи ви мене не обманюєте, чи любите? Я ще молода… не знаюсь у цім ділі…
Г о л о х в о с т и й. Ви не вєритє? Так знайте ж, що я рєшітельно нікого не любив, не люблю і не любитиму, окромя вас! Без вас мінє не жити на свєтє. Да єслі б я любив так Братську ікону, то міня б янголи взяли живим на небо!
П р о н я. Так дуже любите? (Схиляється до його).
Г о л о х в о с т и й. То єсть говорю вам — кип’яток!
П р о н я. Ой страшно!
Г о л о х в о с т и й. Не безпокойтесь… обхождєніє понімаю…
П р о н я. І я вас дуже люблю! Душка мой! (Дає руку і цілує його). Я согласна… буть вашою половиною. От только спросить благословенія… Папонько, мамонько!
(Г о л о х в о с т и й хоче встати, але П р о н я задержує його.)
Ні, стійте!
ВИХІД XVI
(П р о н я, Г о л о х в о с т и й, старі Сірки й X и м к а.
Старі Сірки, раді і здивовані, важно виходять. X и м к а теж висовується з кухні з пляшками і шклянками.)
П р о н я. Свирид Петрович Голохвастов дєлаєт мині предложеніє.
Г о л о х в о с т и й. Прокопе Свиридовичу, і ви, Явдокіе Пилиповно! Я переговорил з вашою розумною дочкою Пронею Прокоповною про одну секретную вєщ. Я скоропостижно хочу женитися на їх, і вони согласні. Тепер я прошу у родителів, чи сдєлають вони честь поблагословить, значить, ето самоє предпріятіє.
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Як моя дочка, П р о н я Прокоповна, так хотять, то нам, старим, нічого перечити.
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Еге ж, кажу, нічого перечити. Я ж кажу, нічого перечити.
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Тільки, тільки…
Г о л о х в о с т и й. Што? Может, я не ндравлюсь?
П р о к і п С в и р и д о в и ч і Я в д о к і я П и л и п і в н а. Борони боже! Чи то можна? Чи то можна? Ми луччого жениха не хочемо для Проні, як ви, Свириде Петровичу.
Г о л о х в о с т и й. Єжелі што так, дак кланяюсь вам низько за ваше слово. Мерсі! (Цілується тричі з старим і старою) Про Д р у г ія вєщі позвольте мині сватов прислать переговорить.
(X и м к а пробує іти з вином, але її не пускають.)
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Хоч і сьогодні! Я своїй дочці не ворог: що в мене в скрині, то все Пронине.
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Все, все: аж чотири шовкові сукні, та ще й дорогі,— по три карбованці за аршин сама платила; п’ять пар черевиків на таких високих закаблуках!
П р о н я. Годі вам, мамо!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Що правда, то не гріх.
Г о л о х в о с т и й (тихо). Одначе поки тільки одні закаблуки… (Голосно). Придбали ви своєй дочцє, вєрно, што і получче закаблуків од черевиків.
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Чого в моєї дочки тільки нема? Одного золота покупили…
Г о л о х в о с т и й. А-а!
П р о н я. Годі-бо, мамонько, є ж охота розказувати.
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Про мене, хоч і до заручин, за мною діло не стало. Тільки, мабуть, у нашої Проні і золотого персня нема. Вони ще молоденькі, об тім не думали…
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Де там нема? Ще позаторік купила!
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Коли є персні, то й поміняйтесь, діти: нехай ми, старі, на старості літ потішимось вами.
Г о л о х в о с т и й. Чи развє нельзя, щоб скоріше весілля? Бо я здається-кажеться вмру, как прийдеться ждать долго.
П р о н я. І я б хотіла, штоб швидче.
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Молоді! Ну, що ж, можна ї на цім тижні,— як думаєш, стара?
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Про мене. (Дає перстень) У мене все готове.
(П р о н я наділа перстень на руку і міняється з Голохвостнм.)
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Тепер і поцілуватись можна, так годиться!
(Молоді цілуються.)
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Сідайте ж, діти, рядком, а ми на вас полюбуємо ладком.
(Всі сідають. Пауза.)
X и м к а (вибіга з пляшкою, затикаючи її пальцем, піна так і ляпа). Ай, ай! Ґвалт! Я одтикала її, каторжну, одтикала, не бере; і зубами тягла, і на самоварі гріла… а це як лусне, так і потекло!
П р о к і п С в и р и д о в и ч. Пропало п’ять рублів!
(Картина)
(Завіса спада).
Якщо ви не знайшли потрібну відповідь, можете запитати у нашого чат-бота у Телеграм.
