«За двома зайцями» читати. Михайло Старицький

Михайло Старицький «За двома зайцями» читати повністю текст соціально-побутової комедії, яка була написана у 1883 році.

«За двома зайцями» читати

(Комедія із міщанського побиту з співами і танцями в 4-х діях)

«За двома зайцями» ДІЙОВІ ЛЮДЕ:

П р о к і п С в и р и д о в и ч Сірко — міщанин, має крамницю.

Я в д о к і я П и л и п і в н а — його жінка.

П р о н я — дочка їх.

С е к л и т а Пилипівна Лимариха — сестра Сірчисі, перекупка.

Г а л я — її дочка.

Свирид Петрович Г о л о х в о с т и й — промотаний цилюрник.

Н а с т я

подруги Пронині, манірні.

Н а т а л к а /

X и м к а — наймичка у Сірків.

П и д о р а — поденщиця у Лимарихи.

С т е п а н Г л е й т ю к — був наймитом у Лимарихи, тепер слюсар.

М а р т а — бублейниця

У с т я — черевичниця гості у Лимарихи.

М е р о н і я — живе при монастирі /

Д в а б а с и

Й о с ь к а — жид.

К в а р т а л ь н и й , к а т е р и н щ и к, м і щ а н е і л ю д.

«За двома зайцями» Дія перша

(Глибокий яр. Під горою наліво гарненький домик Сірків з садком; за ним баркан і знов якийсь садок і домик, направо — гора, баркан, а далі яр. На дальній горі видко Київ. Вечір.)

ВИХІД І

(П р о к і п С в и р и д о в и ч і Я в д о к і я П и л и п і в н а. Сидять на лавці біля дому.)

Я в д о к і я П и л и п і в н а. Бач, як сьогодні вечірню зарання одправили, ще й сонечко не зайшло! А то тим, що новий дячок гарно вичитує.

П р о к і п С в и р и д о в и ч . Чим же гарно?

Я в д о к і я П и л и п і в н а. Як чим? Голосно: словами, мов горохом, сипле.

П р о к і п С в и р и д о в и ч . Так, так! Як пустить язика, то він у його, як млинове колесо, тільки бр-р-р!.. І меле разом, і шеретує…

Я в д о к і я П и л и п і в н а. А твій старий мне, мне той язик, як баба вовну…

П р о к і п С в и р и д о в и ч . Прирівняй ще цього штокала до старого дячка! Той таки і чита по-стародавньому, по-божественному, а цей…

Я в д о к і я П и л и п і в н а. Заступається за свого шкарбуна тим, мабуть, що табакою поштує.

П р о к і п С в и р и д о в и ч . Так що ж, що поштує!

Я в д о к і я П и л и п і в н а. А то, що і в церкві заживаєш табаку, мов маненький…

П р о к і п С в и р и д о в и ч . Лопочи, лопочи; а ти заступаєшся за нового тим, що молодший.

Я в д о к і я П и л и п і в н а. Вигадай ще що!

П р о к і п С в и р и д о в и ч . Та й вигадаю!

Я в д о к і я П и л и п і в н а. От уже не люблю, як ти почнеш вигадувати та дратувати! (Одвернулась).

П р о к і п С в и р и д о в и ч . Ну, ну! Не сердься, моя старесенька, то я пожартував!

(Стара мовчить надуто.)

Не сердься-бо, моя сивесенька!

Я в д о к і я П и л и п і в н а. Та годі вже!

П р о к і п С в и р и д о в и ч . Чого годі? Хвалити бога, прожили вік у добрій згоді та лагоді, діждалися й свого ясного вечора… Да не зайдет сонце во гніві вашім…

Я в д о к і я П и л и п і в н а. Та я вже на тебе не сердюся! Тільки не вередуй.

П р о к і п С в и р и д о в и ч . Ні, ні, не буду. А нам таки справді нарікати ні на що: вік пройшов, лиха не зазнали, хоча й були хмарки, та господь хранив од тучі. Єсть на старість і шматок хліба, і закуток.

Я в д о к і я П и л и п і в н а. А працювали ж зате як, рук не складаючи!

П р о к і п С в и р и д о в и ч . То що ж! Хто дбає, той і має! Неперестанно трудітеся, да не увійдете в напасть! Аби чужого хліба не заїдали та з чужої кривавиці не користувалися!

Я в д о к і я П и л и п і в н а. Здається, уже на нас голубе, нікому й скаржитись!

П р о к і п С в и р и д о в и ч . А хто зна? Може, й нам перепала марно чужа копійка!

Я в д о к і я П и л и п і в н а. Як же гандлювати без того? То вже нехай бог проща! Нам же треба було дбати: дочка росла — єдиначка; треба було на посаг складати.

П р о к і п С в и р и д о в и ч . Та так, так… А наградив-таки нас господь дочкою — розумні!

Я в д о к і я П и л и п і в н а. І вже! Що розумні, так на весь Подол! Так не жалували ж на їх і грошей: у який кошт та наука увійшла — страх! Скільки отій мадамі до пенціона переплачено!

П р о к і п С в и р и д о в и ч . А за який час? Довго там побула?

Я в д о к і я П и л и п і в н а. Мало хіба? Аж три місяці! Ти б уже хотів свою рідну дитину запакувати у науку — на муку, аж до загину!

П р о к і п С в и р и д о в и ч . Я не про теє: мені ті пенціони і не до смаку, а коли гроші за рік заплачено, то треба було б принаймні за їх одсидіти!

Я в д о к і я П и л и п і в н а. Грошей шкода було, а дитини то ні” що за три місяці змарніла та знівечилась, хоч живою в труну клади! Там уже мало того, що науками вимучили, вимордували, та ще й голодом морили! Дитина не видержала й утекла!

П р о к і п С в и р и д о в и ч . То нічого: одпаслися ж дома; одно тільки негаразд…

Я в д о к і я П и л и п і в н а. Що там? Уже знов почав вередувати?

П р о к і п С в и р и д о в и ч . Та я й мовчатиму, а тільки той пенціон…

Я в д о к і я П и л и п і в н а. Що пенціон?

П р о к і п С в и р и д о в и ч . От тут у мене сидить! (Показує на потилицю).

Я в д о к і я П и л и п і в н а. Ти знову?

П р о к і п С в и р и д о в и ч (зітхнув). Та й мовчу ж!

Чути знавдалі гуртову пісню:

Не щебечи, соловейко,
На зорі раненько,
Не щебечи, манюсенький, Bis
Під вікном близенько! /

Я в д о к і я П и л и п і в н а. А славно співають! Я страх люблю хлоп’ячі співи!

П р о к і п С в и р и д о в и ч . Славно, славно! Затра неділя, а вони гукають.

Я в д о к і я П и л и п і в н а. А коли ж їм і погуляти, як не під свято! За будні натрудяться!

П р о к і п С в и р и д о в и ч . То й розходились би спати, а то й самі не сплять, і другим не дають… (Позіха).

Я в д о к і я П и л и п і в н а. То й іди ж собі спати, хто ж боронить?

П р о к і п С в и р и д о в и ч . Та я б уже такий, щоб і лягати, та Проні ж ждемо.

Я в д о к і я П и л и п і в н а. А правда, чого вони так забарились? Уже й ніч надворі; ти б пішов та знайшов їх!

П р о к і п С в и р и д о в и ч . Де ж я їх буду шукати? Та їх і кавалер проведе.

Я в д о к і я П и л и п і в н а. Та проведуть… кавалерів за ними, як полови за зерном, а все-таки страшно.

П р о к і п С в и р и д о в и ч . Не бійся — не маненькі. (Позіха здорово). Ой господи помилуй мене, грішного раба свого! (Знов позіха і хрестить рота). Чого це я так позіхаю?

Я в д о к і я П и л и п і в н а (позіха й собі). Оце! Ти позіхаєш, а я за тобою.

П р о к і п С в и р и д о в и ч (позіха знов). Пху на тебе, сатано! Позіхнув так, що трохи рот не роздерся!

Я в д о к і я П и л и п і в н а. Та затуляв би рота, а то так негарно дивитись, що й…

П р о к і п С в и р и д о в и ч . А ти думаєш, мені гарно дивитись, як ти роззявиш свою вершу?

Я в д о к і я П и л и п і в н а. З якого це часу з мого рота стала верша?

Прокіп Свиридович. Та хіба ж уже не пора?

Я в д о к і я П и л и п і в н а. Пху Пху! (Розсердившись,пішла).

П р о к і п С в и р и д о в и ч (почухав голову). Розсердилась моя старенька, розгнівалась; треба піти помиритись.(Виходить теж у ворота додому).

ВИХІД II

(Міщане, міщанки і хор.)

Хор (за коном, але ближче).
Твоя пісня дуже гарна,
Гарно ти співаєш:
Ти щасливий, спарувався Bis
І гніздечко маєш. /

(Через кін переходить кілька пар:— дівчата з хлопцями і самі дівчата; за остатніми уганя Голохвостий у циліндрі, піджаці, рукавичках. Полебезивши, одскакує до других.)

Г о л о х в о с т и й (до себе). А славні тут дівчатка-міщаночки, доложу вам: чистоє амбре! Думав, що знайду між ними ту, що коло Владимира бачив,— дак нема, а вона, здається, з цього кутка. От пипочка, що просто тільки — а-ах та пере-ах! Одно слово — канахветка, только смокчи! Трохи чи я даже не улюбився у єйо, чесне слово: просто з голови не йдьоть… Господи! Що ж це я? Чи не проґавив за нею главного предмета, Проні? От тобі й на! Побігти шукать. (Пішов хутко яром направо).

Хлопці, хор (входять на передній кін).

А я бідний, безталанний,
Без пари, без хати;
Не довелось мені в світі Bis
Весело співати! /
(Оддалеки чути, що гурт другий співає цю ж пісню.)

1-й б а с. А в нас баси кращі… у них як побиті горшки!

2-й б а с. Або як старі циганські решета!

У с і (сміються). А справді!

Хлопець. А який тепера хор найкращий? Чи семінарський, чи братський?

1-й б а с. Звичайно, братський.

2-й б а с. А я кажу — семінарський,

1-й б а с. Ба брешеш!

2-й б а с. Ба не брешу! В семінарському хорі сам Тарас як попре горою — го-го-го! Або Орест як посуне октавою — гур-р-р, аж гори дрижать!

1-й б а с. А в братському Кирило чого варт?

2-й б а с. Ну, що ж? Кирило, та й годі.

1-й б а с. Ет!

С т е п а н. А хто, по-вашому, панове, розумніший у, Києві: чи семінарист, чи академіст, чи університант?

Хлопець. Г о л о х в о с т и й!

С т е п а н (регоче). Ото ушкварив!

1-й б а с. Попав пальцем у небо!

Д е х т о. Найшов розумного на смітнику! Ха-ха!

Хлопець. А хто ж розумніший за його? Говорить помученому, що й не второпаєш!

С т е п а н. Чи у тебе часом не загублено якої клепки?

Хлопець. Чого ти присікався?

С т е п а н. Дивіться, люде добрі, що по-свинячому хрюка, то й розумніший, значить!

Д р у г і. Чого ж, справді, сміятись? Голохвостий, таки не взяв його кат, розумний, освічений таки паном діло і ходить, і говорить по-панському!

С т е п а н. Овва! Не бачила розкошів свиня, то й саж за палаці здався!

Д е х т о. Та годі вам за чортзна-що змагатись!

С т е п а н. І то правда, пху!

Д е х т о. Од міщан одстав, а до панів не пристав.

С т е п а н. Та як же! Натягне штани-галанці, узує чоботи на рипах, та ще напне на голову капелюха, та й дметься, як шкурат на огні! Які були у батька гроші — процвиндрив, а тепер що на йому, то й при йому!

1-й б а с. А так: батько його було на базарі голив та кров пускав, баньки ставив, то й копійка водилась, а він уже, бач, і цилюрню по-модньому…

С т е п а н. Не знаю, чи голить других, а що себе обголив— то так!

1-й б а с. А який ласун до дівчат, як зводить усіх—-біда!

2-й б а с. Та то ж через теє С т е п а н на нього і гори верне.

Д е х т о. Боїться, значить, щоб не одбив дівчини.

С т е п а н. Одбив би я йому печінки!

Д р у г і. О! Він хваткий!

1-й б а с. А в тебе уже є коханка?

С т е п а н. Що ти їх слухаєш? Верзуть теревені!

Д е х т о. Єсть, єсть… 1-й б ас. А хто?

Х л о п е ц ь. Г а л я Лимаришина.

1-й б а с. Гарна? Хлопець. Чудо яка!

С т е п а н. Ти-бо мені, гляди, і честь знай, бо язика й полатати можна!

Х л о п е ц ь. Що ж я сказав? От напасть! Д р у г і. Цитьте! Он Г о л о х в о с т и й їде!

ВИХІД III

(Ті ж і Г о л о х в о с т и й.)

Д е х т о. Здрастуйте, Свириде Петровичу, а ми вас оце згадували…

Г о л о х в о с т и й. А, хорошо, добре…

С т е п а н (набік). Шкода, що не чув!

Г о л о х в о с т и й (подає декому руку, а решті кланяється згорда). Меня таки вездє споминають: значить, моя парсона у шику!

С т е п а н (набік). Як свиня в дощ!

Г о л о х в о с т и й (вийма цигарницю). Нєт лі у кого иногда сірника?

Х л о п е ц ь. Ось у мене єсть. (Запалює йому). А мені, Свириде Петровичу, можна одну взяти?

Г о л о х в о с т и й. На! Може, чи не угодно ще кому? Цигарка первий сорт!

Д е х т о. Давайте, давайте! (Закурюють): Нічого собі!

Г о л о х в о с т и й. Нічого! Понімаєте ви, як свині у апальцинах! Це шик — не цигарки! Каждая стоїть п’ять копеєк; значить, примєром: затягся ти, а уже п’яти копеєк нема.

X л о п е ц ь. От дорогі!

С т е п а н (набік). Бреше гладко!

Д е х т о. Ви таки кидаєте силу грошей!

Г о л о х в о с т и й. Чаво мінє дєньог жалєть? Главиоє дєло сабє удовольствіє! Можеть, у меня їх іногда перегорєло сколько тисячов, дак зато ж вийшов образованним, как первий дворанин!

С т е п а н (тихо до других). Такого дворанина під типа!

Д р у г і. І правда: надів жупан та й дума, що пан.

Г о л о х в о с т и й. Тепьор, слєдственно, меня по всєх усюдах первим хвисоном принімають; а почому? Потому, што я умєю, как соблюсти свой тип, по-благородньому говорить понімаю!

С т е п а н (вголос). А по-собачому, добродію, часом не вмієте?

(Д е х т о сміється.)

Г о л о х в о с т и й. Ще нєт! Прийдьоться хіба-развє од вас науку получить!

С т е п а н. Ви таки, як бог дасть, на мою науку дочекаєтесь!

Г о л о х в о с т и й (згорда). Наведіть сначала себя палітурою!

С т е п а н. Цур дурня та масла грудку!

Д р у г і. Та годі вам!

Г о л о х в о с т и й. Невєжество шмаровозне! Што з вами тут фиксатуарнічать? Єщо уберешся в мужичество!

Хлопець. Скажіть-бо, будь ласка, хоч що-небудь по-хранцюзькому!

Г о л о х в о с т и й. Да што ви понімаєтьо?

Х л о п е ц ь. А яке убрання на вас, Свириде Петровичу,— чудо! Певно, дороге!

Г о л о х в о с т и й. Конєшно, не копеєшне! Хвисонистої моди і загрянишного матеріалу, да і шив, можно сказать, первий магазин. От ви думаєтьо, што плаття — лиш би што, а плаття первоє дєло, потому што по платтю всякого стрічають.

С т е п а н (до других). А по уму виряджають!

Г о л о х в о с т и й (не звертаючи уваги). От, возьмем, примєром, бруки: трубою стоять, как вилиті, чисто аглицький хвисон! А чаво-нибудь не додай, і вже хвизиномії не імєють! Або вот жильотка,— здайоться-кажеться, пустяк, а хитра штука: только немножко не потрап, і мода не та, уже й симпатії нєту. Я вже не говору про піньжак, потому што піньжак — ето первая хворма: как только хворми нєту, так і нікоторого шику! А от даже шляпа, на што уже шляпа, а как она, значить, при галавє, так і на типе парад!

Д е х т о. Добре на цьому знається! Нема що!

Х л о п е ц ь. А матерія яка! Ряба, ряба та зозуляста, от би мені такого на штани!

Г о л о х в о с т и й. Зозуляста?! Шаталанська!

Х л о п е ц ь. Що ж то значить — шарлатанська?

Г о л о х в о с т и й. Ет, мужва! Што з тобою разговаривать.

Х л о п е ц ь. Та я так!

Д е х т о. Розкажіть краще що нам! Ви ж там по світах буваєте, розумних людей чуваєте…

Г о л о х в о с т и й. Не всьо то для простоти антересно, што для меня матеріально.

Д е х т о. Та все ж, може, і нам буде інтересно. Ось ходімо на гору: поспіваємо, побалакаємо, вип’ємо мокрухи-преподобниці!

Г о л о х в о с т и й. Хороший бил би для меня кадрель — водити з вами кумпанію!

Д е х т о. Е, ви вже дерете носа до неба!

Д р у г і. Та киньте його, цур йому!

С т е п а н. Не знаєте хіба прислів’я: не руш добра…

Х л о п е ц ь (до Голохвостого). Та ходім-бо, Свириде Петровичу, не царамоньтесь!

Г о л о х в о с т и й. Єй-богу, нельдзя: тут, понімаєте, делікатна матерія… Кахвюру, значить, нужно підстерегти і спроворить… Одне слово, не вашого розуму дєло!

Х л о п е ц ь. Що ж воно таке?

Г о л о х в о с т и й. Інтрижка.

Х л о п е ц ь. Як?

С т е п а н. Та кинь його, ходім!

Д р у г і. А й справді! Чого з ним возжатись? Ну його к бісу! Рушай далі!

(Всі пішли.)

ВИХІД IV

(Г о л о х в о с т и й сам.)

Г о л о х в о с т и й. Дурні хахли! Ідіть здорові! Што значить проста мужва? Ніякого понятія нєту, ніякой делікатной хвантазії… так і пре! А вот у меня в галавє завсегди такий водеволь, што только мерсі, потому — образованний чоловєк! Да што, впрочем, про них?.. Годі, довольно! От як би Проні не пропустить! Шукаю: нігдє нєту; чи не пройшла развє? Дак кудою ж пройтить їй, когда ми калавурим? Удивительне діло! Нужно подождати. Треба сьогодня на нейо рішительно налягти. Здається, єй пондравился… Ну, да кому я не пондравлюсь? А вот, штоби Проні не випустить з рук, то необходимо. Багата: який дом, сад! А лавка, а дєнєг по скринях! Старого Сірка струсну, то так і посипляться карбованці! Одна надія на її придане, бо іначе не можу поправити своїх ділов: такий скрут, хоч вішайся. Довгів стільки, як блох у курнику! З дому вийти удень страшно, щоб який жидюга не піймав, єй-богу, правда. Тут особенно Йоська єсть; дак уїдливе, кляте, што ніяким хвисоном його не обійдеш. Де здибав, то й давай гроші, то й давай! Ну, де ж я то і візьму, коли немає! А він, дурний, одно: давай, та й годі, вертай, що брав! Ну, што он? Какоє понятіє імієт? Сказано, жид! А ти тікай, бо посадить — чиста напасть! Так і ховаюсь, і кручусь як муха в окропі: там у цилюрні уже посадив замість себе гарсона, та що з того? Цилюрня таки лопне! От як, дасть бог, на Проні женюсь, себто на її добрі та на її грошах, тоді я бритви через голову у Дніпро позакидаю, а заживу купцем первой гільдії, зав’ю такі моди алад’ябель! Тільки ж Проня й погана, як жаба… Та якби запустить пазури у її скриню, то ми при боці заведемо таке монпасьє, що тільки пальці облизуй! От би, приміром, ту дівчину, що коло Владимира ганяв! А-ах!

ВИХІД V

(Г о л о х в о с т и й, П р о н я, Н а с т я і Н а т а л к а.)

Г о л о х в о с т и й (зуздрівши). А ось і вони з кумпанією. Ну, Г о л о х в о с т и й, держись!

(П р о н я, Н а с т я і Н а т а л к а мляво ідуть і прощаються з якимсь кавалером.)

Г о л о х в о с т и й. Як би ето підойти похвисоніще, щоб зразу шиком і пройняти? (Пробує кланятись). Ні, не… (Обсмикує одежу на собі).

П р о н я (наближається; за нею подруги).Голохвастов, здається?

Г о л о х в о с т и й (підліта). Бонджур! Моє серце розпалося, мов щипсі, поки я дожидав мамзелю!

П р о н я (манірно). Мерси, мусью! (До подруг). Таки вдався: я нарочито проманіжила.

Г о л о х в о с т и й. Рекомендуйте мене, пожалуста, баришням! Хоч я і не знаю їх, но надєюсь, што ви не будете водить компанію лиш би з ким!

П р о н я. Разумєється. Єто маї близькі приятельки і сасіди.

Г о л о х в о с т и й. Рикомендуюсь вам: Свирид Петрович Галахвастов.

Н а с т я. Мені здається, що ми десь стрічались.

Г о л о х в о с т и й. Нічаво нєту вдивительного — міня знаєт увесь Київ чисто.

Н а т а л к а. Невже?

Г о л о х в о с т и й. Рішительно. Міня вездє принімают как сваво, значить, без хвисона!

П р о н я. Там, вєрно, красавиць найшли порядошно.

Г о л о х в о с т и й. Што мнє краса? Натирально, перве дєло ум і обхождєніє: делікатні хранцюзькі маньори, штоб вийшов шик!

П р о н я. Разумєється, не мужицькі: фе! Мове жар!

Н а т а л к а (до Насті). Який він гарний!

Н а с т я. Нічого собі; тільки штукований!

Н а т а л к а. Ая вас сьогодні десь бачила.

Г о л о х в о с т и й. Я чоловік не очень дуже посидящий: люблю у праходку з образованними людьми ходить. Ноги чоловіку, видите, для того й дадені, штоб бити ними землю; потому вони і ростуть не з голови…

Н а т а л к а (до Насті). Який він розумний та гострий як бритва!

П р о н я (до подруг). А я ж вам не казала, що первий кавалер!

Г о л о х в о с т и й. Не вгодно лі, баришні, покурить папироски?

Н а т а л к а. Што ви, я не куру!

Н а с т я. І я ні; та чи пристало ж баришням?

Г о л о х в о с т и й. Перва мода!

П р о н я. А ви не знаєтьо? Дайте мінє! (Закурює і закашлюється) .

Г о л о х в о с т и й. Может, крепкі? Я, якшто дозволите, Проню Прокоповно, принесу вам натиральних дамських.

П р о н я. Мерси! То я ковтнула какось диму…

Н а т а л к а і Н а с т я. Та киньте папироску, а то ще закашляєтесь.

П р о н я. Пусте! Я ще в пенціонє курила…

Г о л о х в о с т и й. Чим же мінє баришень прекрасних поштувати? Позвольте канахветок! (Вийма з кишені у піджаці).

Н а с т я (до Наталки). Ач, який ввічливий!

Н а т а л к а. Настоящий хрант.

(Беруть конфекти.)

П р о н я (бере манірно одну). Мінє так солодке обридло! Кожинного дня у нас вдома ласощов етих разних, хоч свиней годуй! Я ще больше люблю пальцини, нанаси…

Г о л о х в о с т и й. Сю минуту видно у вас, Проню Прокоповно, не простий, а образованний скус!

Н а с т я (до Наталки). Куди пак! Дома пироги з маком та вареники з урдою трощить, а тут — пальцини.

Н а т а л к а. Це на нас критика.

Г о л о х в о с т и й. Только дозвольте, Проню Прокоповоно, то я вам етой всякой всячини цєлий воз притарабаню! Меня, знаєте, на Хрещатику, дак еті все купці делікатними матеріями — просто на руках носють. Бо я їм усєм дєнєг позичаю, і там перед началством звєсно — што, потому у меня будошник у струнє! Дак уже все вони нападом: бери скольки хочеш, значить, етой погані — пальцин, кавунов, разних монпасьє, мигдалу… Я вже просто одпрошуюсь,— што куда мінє ето переєсти все, потому луснуть, пардон, трєснухь — як раз плюнуть, так нєт-таки — бери та бери! Как учеплються, то й береш, да й роздаєш уже усяким там разним, потому што пущай хоть на смєтник не викідають… Дак я вам целий воз…

П р о н я (ображено). Того, што на смєтник викидають?

Г о л о х в о с т и й. Што ви, Проню Прокоповно? І у думцє не било! Як же, штоб я такой мамзелі — і непоштительство… Ну й гострі ж ви! Язика з вами, представте собі, нужно держать, як у часте, на замку!

П р о н я. Ви так і понімайте!

Г о л о х в о с т и й. Ах, ах! Да я з своєй сторони при полном акордє, лиш би з вашей сторони не було нікакого мнєнія.

П р о н я. Другим, можеть, необразованним што вгодно з губи плюнь, бо понятія нікоторого не імєють; а я в пенціонє все науки проізошла.

Г о л о х в о с т и й. Пардон, єй-богу, пардон! Потому у міня з язика, как з колеса в млинє, так што-небудь і ляпне!

Н а с т я (до Наталки). Ходім додому, бо ця витрішкувата чапля почала з своїм пенціоном, як дурень з торбою…

Н а т а л к а (до Насті). Це вона нам вибива очі!

Н а с т я. Приндя чортова! (До Проні). Добраніч вам!

Н а т а л к а. Ходім уже!

Г о л о х в о с т и й. Што ж, баришні, так сейчас домой? Хадьомте у праходку: при мєсяце такой шик! ?

Н а с т я. Ні, спасибі вам, ходіть здорові самі вже!

Н а т а л к а (до Проні). Прощайте, нам не затиняйте, а ми вам не мішаємо!

П р о н я. Не задавайтесь на крупу, бо в решеті дірка!

Н а т а л к а. Нічого, ваш кавалер позбирає… докласти вам воза!

(Пішли.)

ВИХІД VI

(П р о н я й Г о л о х в о с т и й)

П р о н я (вслід). А дулі не скушаєте? Ач, копилять як губи! З меня только хворму беруть, а од них усєх гнилицями так і тхньоть!

Г о л о х в о с т и й. Ну й ловко ж ви їх одбрили! Ех, Проню Прокоповно, розумні ви,— без мила голите.

П р о н я. Якби мінє модніща публика, то я б себя показала! А то з кєм тут зайтись — необразованність одна! От только з вами і маєш приятность!

Г о л о х в о с т и й. Натирально, куди їм усєм до вас? Всьо равно, што, примєром взять,— Мусатов і хранцюзька помада.

П р о н я. Мерси.

Г о л о х в о с т и й. А в тіятрі любите?

П р о н я. Знаєте, акробати занятніщі мінє: такії красиві мущини. Я, було, как пойду, то так стрівожусь за них, што цєлу ноч не сплю!

Г о л о х в о с т и й. Так ви б у таком разе гулять виходили, то я б мог хоч цєлую ноч трудиться проходкою!

П р о н я. Ноччю? Што ви? Страшно, штоб, бува, какой оказії не вийшло… ви мушина, а я баришня. Вот удньом так я люблю гулять у царському саду з книжкою безпременно, бо так приятно під дубом романа читати.

Г о л о х в о с т и й. А ви які читали?

П р о н я. “Єруслана Лазаровича”, “Кровавую звєзду”, “Чорний гроб”…

Г о л о х в о с т и й. Да, ето занятні, но я вам рикомендую адин раман… вот раман, так раман… “Битва руських з кабардинцями” — а-ах! Або — “Матильда — чилі хранцюзька гризетка”, або теж “Безневинна дівиця, чилі любов ухитриться”. Антіресні, доложу вам! Не видержиш дочитати!

П р о н я. Ах, я такії люблю ужасть как: штоб про таку любов писалось, штоб як смола кипєла!

Г о л о х в о с т и й. Да, штоб аж волос смалила!

П р о н я. Ах, ето ужасно жорстоко…

Г о л о х в о с т и й. Так только здайоться-кажеться, а потом дуже прекрасно. От тольки, Проню Прокоповно, про любов би лучче самим рамана завить.

П р о н я. Конечно, занятніще, єжелі особливо кавалер душка…

Г о л о х в о с т и й (кашлянув). Проню Прокоповно! Дозвольте спросить, какоє такоє ви обо мне понятіє держите? П р о н я (манірно). Што ж ето ви допитуєтесь? Мінє соромно… Я баришня. (Набік). Ага! Дочекалась-таки!

Г о л о х в о с т и й. Што ж, што баришня, ето нічаво, ето чистиє пУ с т я ки!

П р о н я. Я і понятія у цім нікоторого не імію…

Г о л о х в о с т и й. Єй-богу, не безпокойтесь!

П р о н я. Ви мінє такого жару укидаєте, што я просто шарєю… Хіба не знаєте, як безневинній дівиці стидно…

Г о л о х в о с т и й. Коли без етого никак нельзя обойтиться все равно прийдьоться…

П р о н я. Ах, не говоріть мінє про любов… І я до вас ужасть как… Только, будь ласка, не говоріть, пожалуста, про любов, потому ето шкандаль…

Г о л о х в о с т и й. Што ви? Я, значить, прошу вашу руку і серце.

П р о н я. Мерси! Только тут ноччю… при мєсяцє… так моторошно цеє слухать, аж сердце тьопається… Ви завтра приходьте до нас предложеніє дєлать…

Г о л о х в о с т и й (цілує руку). Я только боюсь родителів ваших, а то б давно зайшол…

П р о н я. Єжелі што я согласна, то вже небезпременно… Г о л о х в о с т и й. Ви мінє как води цілющої на рани злили, моя зозулечко. (Цілує).

П р о н я. Ах, не можу! Тікать нужно! Приходьте ж завтра безпременно; я вас адрикамендую, а ви і предложеніє зробите…

Г о л о х в о с т и й. Прийду, прийду, моя канахветочко!

П р о н я. Душка! (Цілує хутко Голохвостого і біжить хвіртки). Ламур! (Вибіга).

ВИХІД VII

(Г о л о х в о с т и й сам.)

Г о л о х в о с т и й. Бон-бон! (Підскакує). Трам-тара-ра, ура! Наша взяла! Поздравляєм вас, Свириде Петровичу! Виграли справу! П р о н я, значить, тут. (Показує кулак). Старі, правда, не спротивляться, потому потурають дочкє у всьом. Тільки ж і гидка! Ой гидка! Да ще лізе цілуватись! Надо будєть купить доброго мила, штоб замивать після неї губи… Але зате ж все моє! От уджигну! Годі вам, Свириде Петровичу, тепер зайцем бути,— буде, доволно! Можно будєть і самому зайців ловити, а особливо куріп’яточок… хр-р-р… Хап — і єсть! Хап — і єсть!

ВИХІД VIII

(Г о л о х в о с т и й і Г а л я.)

Г а л я (іде з кошиком, придивляється). От як ми опізнилися на старім городі з мамою, уже й розійшлися всі на нашім кутку… Ні, он хтось стоїть, чи не С т е п а н? (Зближається, щоб трохи роздивитись).

Г о л о х в о с т и й (зуздрівши). А, на ловця й звір біжить, (Підліта). Ціп-ціп, куріпочко!

Г а л я. Ой, це чужий хтось! (Хоче тікати, але Г о л о х в о с т и й заступа дорогу).

Г о л о х в о с т и й (придивившись). Господи! Це ж та сама красунечка, що я коло Владимира бачив! От ціпонька! (До неї). Не тремтіть-бо: чого лякатись, моя зозулечко,— хіба з’їм?

Г а л я. От, єй-богу, коли не пустите, то калавур закричу і будошника покличу.

Г о л о х в о с т и й. Вигадайте! Тольки крикніть, то я такого наговорю, што зараз і в часть вас посадять.

Г а л я. За що? Що ви ґвалтуєте серед ночі, то я маю сидіти?

Г о л о х в о с т и й. Слухайте, серденько, не лементуйте, бо я тольки поговорить хотів з вами, моя зірочко красна. Як повидів я вас коло Владимира, то з тієї ночі і пропадаю,— просто вхопили моє серце щипцями, гвоздком у голові сидите, хоч і бритви не бери в руки!

Г а л я. А справді, це той самий… Бачите: ганяли, ганяли там, та й тут переступаєте дорогу; сорому нема, а ще панич!

Г о л о х в о с т и й. Да коли улюбльон, да так улюбльон, хоч візьміть в руки піштолета і простреліть тут грудь мою!

Г а л я. Так і повірили! Шукайте собі панночок!

Г о л о х в о с т и й. Да ви луччі за самих найкращих панночок; ви просто така ціпонька, що аж слина котиться, — вірте!

Г а л я. Хороша пороша, та не для вас!

Г о л о х в о с т и й (розпалюючись). Чого ж так — не для мене? Яка ти строга, нелюб’язна! Да у мене, голубочко моя, всякого добра — паровицями, да я озолочу тебе, брильянтами обсиплю на весь Київ…

Г а л я. Обсипайте кого іншого, а мені вашого золота не треба.

Г о л о х в о с т и й. Да хіба я разві поганий? Придивись, пожалуста, первий хвисон…

Г а л я. Та що — що гарні!

Г о л о х в о с т и й (бере її за руки). Серденько, пуколько моя! Улюбись у мене, бо, єй-богу, застрелюсь отут зараз перед тобою, щоб тобі напасть зробить!

Г а л я. Ой, що ви кажете?

Г о л о х в о с т и й. Потому хоч ножницями перетни моє серце, то там тільки одна любов стримить…

Г а л я. Пустіть же, якщо любите, бо, боронь боже, хто здиба, то буде лихо…

Г о л о х в о с т и й. Ніхто не здиба! Куріпочко моя! (Обніма).

Г а л я. Пустіть-бо! Так не годиться! Бач який! Пустіть, кричатиму!

Г о л о х в о с т и й (притиска ще більше). У-ух! Пропав я! Пожар!

ВИХІД IX

(Ті ж і С е к л и т а.)

С е к л и т а (зуздрівши). А то що, Галька? З паничем? Ой лихо моє! Ой нещастя моє! Добігалась, каторжна! От і устерегла! Ах ти, подла! (Підскакує до Галі).

(Г о л о х в о с т и й оторопів.)

Г а л я.(плачучи). Мамо! Начепився, хто його зна хто й звідки, та й ґвалтує, як розбишака…

С е к л и т а. Як! Хто його знає? А ти не знаєш — свята та божа! Ах, обманщиця чортова, матері хочеш очі одвести? Так і повірили! (Тим часом Г о л о х в о с т и й, оправившись, хоче тікати. С е к л и т а його за поли.) А ти, паничу, куди? Навтікача? Ні, з моїх рук так не вийдеш! Я за свою дочку тобі очі видеру з лоба!

Г о л о х в о с т и й (замішавшись). Хіба це ваша дочка?

С е к л и т а. А то ж чия?

Г о л о х в о с т и й. На вас анітрішечки не похожа; у неї голосок, як соловейко в лузі, а ви як з бочки гуркаєте!

С е к л и т а. Ах ти, харцизнику! Ти ще сміятись здумав? Наробив бешкету та й зуби скалить!

Г о л о х в о с т и й. Та не зіпайте так, бо всіх кожум’яцьких собак збентежите!

Г а л я. Мамо, голубочко, киньте його! Не робіть слави! Єй-богу, начепився вперве!

С е к л и т а. Заступаєшся! Геть мені зараз додому! Ще на губах молоко не обсохло, а вона уже з хлопцем обнімається. Я тобі дома обірву оті патлі, сибірна!

Г а л я (плаче). За віщо ви, мамо? Хіба я винна?

Г о л о х в о с т и й (набік). Як би його вирватись від цієї відьми? От влопався!

С е к л и т а (до Галі). Іди звідси! Не слинь мені! Дома побалакаємо!

(Г а л я відходить плачучи.)

ВИХІД X

(С е к л и т а і Г о л о х в о с т и й.)

(Г о л о х в о с т и й кинувся було тікати, але С е к л и т а не випустила піджака, так що він аж злетів з одного рукава. С е к л и т а тоді вхопила обома руками за жилетку.)

С е к л и т а. А куди, каторжний? Щоб ще такого шелихвоста не вдержати, та не була б я С е к л и т а Лимариха!

Г о л о х в о с т и й. Що ви? Чи при своїм умі? Не робіть, пожалуста, шкандалю! (Все позира на дім Сірків). Я вам заплачу, я багатий…

С е к л и т а (ще дужче). А щоб ти не діждав, щоб я за дочку гроші брала? Щоб я рідну дитину продавала? Не діждеш! Не втечеш! Не пущу! У мене одна дитина, як одно сонце у небі! Нащо ти зводиш її з ума?!

Г о л о х в о с т и й (набік). От репетує бісова баба; розбудить усю вулицю! (До неї). Та я, єй-богу, не чіпав вашої дочки — тільки побалакав.

С е к л и т а. Брешеш, нащадку іродів! Сама бачила, як обнімались! Знаю я вас, паничів! Знаю, як ви обдурюєте та з ума зводите дівчат!

Г о л о х в о с т и й. Та щоб я луснув, коли зводив!

С е к л и т а. Докажи, докажи! Я не повірю твоєму слову і твої слова гнилі, як яблука! Ти харциза, волоцюга!

Г о л о х в о с т и й. Та що ж ви лаєтесь? Я не перекупка: обманювати не буду! Од вас не можна ні одпроситись, ні одмолитись!

С е к л и т а. Ти думаєш, що як я перекупка, то мене можна й зневажати? Я на шаг обдурю, а на карбованця вам, сибірним, правди скажу! От що! Хай збереться хоч уся вулиця, а Секлита за себе й за свою дочку встоїть. Стріляй на мене, а я таки на своєму стану, за правду стану! (Б’є кулаком об кулак). Коли зачіпаєш, то зачіпай чесно: не безчесть мене й моєї дочки, бо ми тобі не іграшка!

Г о л о х в о с т и й (набік). От, не вирвусь! (До Секлити). Та, присяйбі, і не думав безчестити! (Хоче знову вирватись).

С е к л и т а. Не пручайсь! Не пущу! Ґвалт, ґвалт! Поліція! Поліція! Квартальний!

Г о л о х в о с т и й (набік). Ой пропав я! (До Секлити). Цитьте! Не кричіть-бо!

С е к л е т а. Що-бо? Кричу, бо маю право! Поліція, поліція!

Г о л о х в о с т и й (набік). Потопить, бісова баба, чисто потопить! У Сірків уже й віконниця одчиняється! Господи, ну що його робити! (До Секлити). Слухайте сюди…

С е к л и т а. Калавур!

(Здалеку почувся свисток.)

Г о л о х в о с т и й. Ой, поліція! Шкандаль! (До Секлити). Слухайте сюди, не кричіть; я всю правду скажу: ми любимось з вашою дочкою, тільки я чесне маю на думці: я її хочу сватати…

С е к л и т а. Дури кого іншого, а не мене: знаємо ми вас, паничів!

Г о л о х в о с т и й. Та я не панич, а простий міщанин,— то тільки зверху на мені образованность!

С е к л и т а. Брешеш!

Г о л о х в о с т и й. Та щоб я луснув… Недалеко тут мій дом! Я родич Свинаренків.

С е к л и т а. Якого? Петра?

Г о л о х в о с т и й. Еге ж, Петрів племенник.

С е к л и т а. Та хіба ж міщанину пристало бути свинею?

Г о л о х в о с т и й. Єй-богу, я вашу Галю люблю так, як золото, і хочу сватать, от хоч зараз оддайте, то візьму.

С е к л и т а. Присягнись мені, ходім до церкви!

Г о л о х в о с т и й. Та чи я ж чоловіка вбив, щоб серед ночі присягати! Вірте мені, я чоловік благородний, образованний, і божусь, і присягаюсь, що не піддурюю; бодай я завтрішнього дня не діждав, бодай я завтра на своїх ремінних пасах повісився, бодай я зарізався в своїй хаті своєю бритвою, коли не вірите!

С е к л и т а (бере грудку землі). їж святу землю, то повірю! На, їж!

Г о л о х в о с т и й. Хіба ж я вовк, щоб їв землю?

С е к л и т а. Їж, на, їж, то повірю!

Г о л о х в о с т и й. Та мене ж од тієї землі скорчить, то і чоловіка вашій дочці не буде!

С е к л и т а. Та ви брешете! Присягніться мені хоч на Братській!

Г о л о х в о с т и й. Нехай мене покарають всі печерські святі! Нехай мене покриє великий лаврський дзвін, коли я брешу!

С е к л и т а. Ні, таки присягніть навколішках до Братської!

Г о л о х в о с т и й (набік). От, не одсахнусь. (Стає на коліна). Ну, хай мене поб’є Братська божа матір, коли брешу!

С е к л и т а. Ну, тепер вірю, тепер вірю!

Г о л о х в о с т и й (обтрушує штани; тихо). От іще через цю каторжну бабу бруки запачкав! (До неї). Так я незабаром до вас і на заручини.

С е к л и т а. Про мене, просимо; тільки за моєю Галею нічого нема — знайте!

Г о л о х в о с т и й. Нащо мені? І свого досталь! Аби Г а л я!

С е к л и т а. Так заходьте ж; раді будемо!

Г о л о х в о с т и й. А де ж ваша хата?

С е к л и т а. Зараз за яром. Спитайте Секлиту Лимариху: увесь Подол зна. Глядіть же, не обдуріть; а то і живим не випущу! Од Лимарихи не сховаєтесь! Г о л о х в о с т и й. Та буду ж, буду!

(С е к л и т а виходить.)

ВИХІД XI

(Г о л о х в о с т и й сам.)

Г о л о х в о с т и й (озирається). Ух! Ху! От баня, так баня, аж три пота зійшло, єй-богу! (Утирається). От це вскочив, так вскочив — понікуди!

(Завіса)