«За двома зайцями» Дія третя
(Кімната Лимарихи зсередини, дуже прості обставини. Прямо — двері вхідні; направо — до пекарні)
ВИХІД І
(Г о л о х в о с т и й сам)
Г о л о х в о с т и й (входить трохи збентежений). Дак оце і хата Секлити? Просто, дуже просто; і хто б думав, що в такім гноїщі лежить брильянт? (Загляда в кімнату). Одначе немаєть нікого… Чи не повернути б мені оглоблі назад? Єй-богу, страшно, щоб я ще з великого розуму не встроїв собі штуки! Ні, лучче, во всякім разі, хоч на минуту побачитись, ману пустить: єжелі вона чула щось, то можна одбрехатись; а єжелі не чула, то заспокоїти хоч на два дні, щоб і не допитувалась… Резонт, Свириде Петровичу, резонт. Да і на Галю хоч раз гляну… Ох, только ох, да й тольки! (Закурює папіросу). Одначе могу сказать, що міне хвортунить: де ж — П р о н я аж пищить за мене; Сірки старі не знають, де й посадити зятя; боявся жида — не тольки укоськав, но і обдер: заказав храчну пару, цепочку Купив, завтра й вінчання. От тольки Секлиту обчеркнути курячим зубом, штоб заспокоїлась, да й кури! (Ходить по хаті, потира руки, пританцьовує і посвистує).
ВИХІД II
(Г о л о х в о с т и й і С е к л и т а.)
С е к л и т а (входить з кошиком). Хто тут уліз у хату? А, це ви! Як вас величати?
Г о л о х в о с т и й. Я, Свирид Петрович! Доброго здоров’я вам у вашій господі. Поздоровляю вас з сєгодняшнім дньом.
С е к л и т а. А я вже оце хотіла вас шукать по Подолу, думала, що випустила з рук, так і втекли!
Г о л о х в о с т и й. Погано ділали, що так думали! Я вже вам казав, що я свой брат, простий, а свой не збрешеть.
С е к л и т а. Сідайте ж, будьте ласкаві, та побалакаємо, коли зайшли з доброю думкою.
(Сідають.)
Г о л о х в о с т и й. З доброю, з доброю, пущай на мою голову стольки тисяч… скольки у мене лиха на думці!
С е к л и т а. Та дай боже! Тільки отакі паничі часто дурять!
Г о л о х в о с т и й. Ой Секлито Пилиповно, Секлито Пилиповно! Чи развє вам од бога не гріх, що ви й досі не вірите! Чи я ж мало божився? Мало присягався?
С е к л и т а. Та так, так!
Г о л о х в о с т и й. От ви тогда бог зна що взяли в голову, а я й з дівицею ще не познакомився як слід, не то што; розпитував тільки за вас, чи можна приходити?
С е к л и т а. Ну, вже мовчіть: бачила, як ви розпитували!
Г о л о х в о с т и й. От пускай я лусну, хай з етого мєста не зійду (одсовується), коли я не хотєв випитати до вас дороги, штоб позволили ходити, познакомиться… Отож я вас прошу, дозвольте мені до вас приходити, да не цурайтесь меня…
С е к л и т а. Що ж? Ходіть, раді будемо… Тільки я вас ще добре й не знаю: кажете… родич Свинаренків… чи не син ви покойного цилюрника Голохвостого?
Г о л о х в о с т и й. Та син же… тольки, конешно, образованний, розумом вийшов на весь Подол!
С е к л и т а. Скажіть! Я знала небіжчика. О, в нього водилась копійчина, якщо не процвиндрили!
Г о л о х в о с т и й. Я не з тих, Секлито Пилиповно, що процвиндрюють. Розумний чоловєк, да при достатках, як махне, дак у нього й з мертвого живе робиться. Тепер у мене і палікмахтереька, і комерція всяка, і позичаю всім: увесь Хрещатик у мене отут! (Показує кулак).
С е к л и т а. Так ви от які! Куди ж нам до вас?
Г о л о х в о с т и й. Ну што ж, што я розумом і багатством піднявся за хмари; але душа у мене проста, до простої й липне! А ваша Г а л я… то ж краса на весь Київ!
С е к л и т а. Мою Галю не гріх і матері похвалити; моєї Галі ні до кого й рівняти, хіба до зорі на небі! За нею женихів — аби хіть!
Г о л о х в о с т и й. Так, так… а де пак вона?
С е к л и т а. На базарі ще; незабаром буде.
Г о л о х в о с т и й (натягує рукавичку). Жалко, што не побачу!
С е к л и т а. Куди ж це ви? Вітра в хаті вхопили?
Г о л о х в о с т и й. Звиняйте, Секлито Пилиповно, на цей раз. Я на хвилину тільки ускочив, а то у мене діла, аж пищать: цилюрню на Хрещатику строю… робочі ждуть!
С е к л и т а. Я вас од своїх іменин не пущу…
Г о л о х в о с т и й Невже ваші сьогодні іменини? От бог напутив! (Набік). Це, однако, погано: сюди натешеться гостей… (До Секлити). Поздоровляю ж вас з святими вашими іменинами! (Цілує). Дай боже вам щастя і здоров’я і чого тільки забажаєте! (Знов цілує).
С е к л и т а. Та годі вже, годі! От цілується! (Набік). Але ж і гарний оцей вражий панич! Як мед з маком, аж губи злипаються!
Г о л о х в о с т и й. Так тепер уже звиняйте… А от з неділі мені будєть когда, так позвольте заходить до вас хоть щодня: ви меня добре взнаєте, я вас; з дєвушкой обзнакомимся, а тогда уже, как бог благословить…
С е к л и т а. Заходьте, заходьте, просимо…
Г о л о х в о с т и й (встає). Так уже на цей раз прощайте.
С е к л и т а. Та як же? Щоб я вас пустила оце, не попоштувавши запіканкою, пирогами?
Г о л о х в о с т и й. Нікогда… (Про себе). Впрочем, запіканка і пироги… (Вголос). Ну, развє одну чарку можна.
С е к л и т а. Якже, якже! Та ще й запіканка! Ви такої, дарма що багаті, зроду не пили! Ось я зараз! (Пішла).
ВИХІД III
(Г о л о х в о с т и й сам.)
Г о л о х в о с т и й. Одначе треба черкнуть чарочку-другу да і тікать, потому сюди налізе всякої свиноти, ще почнуть язика чесать… Ні, ні, недобре! Хоча й досадно, што Галі не бачив; ну, да ми надолужимо опісля… когда б тільки весілля одбути, а там — хоч голову свою заставлю, а… ух, пипонька, пуколька моя!
ВИХІД IV
(Г о л о х в о с т и й і Г а л я.)
Г а л я (входить, нап’ята платком). Пидоре! Забери там яблука! Ой, хто це?
Г о л о х в о с т и й. Це я, кралечко! Здрастуйте, моя зозулечко!
Г а л я. Це ви?
Г о л о х в о с т и й. Своєю персоною. Не видержав, бо розгорівсь, як камфорка, моя щіточко! (Бере за руку).
Г а л я. Ох, лишенько! Ідіть, будь ласка, бо матері поки нема; як застукають, то знов таке буде…
Г о л о х в о с т и й. Яким сортом? Адже ваша мати мені слово дала…
Г а л я (вириваючи руку). Так і повірили!
Г о л о х в о с т и й. Та не пручайтесь-бо, потому ішо у мене аж печінки пручаються!
Г а л я (виривається). Пустіть-бо! (І вибіга).
ВИХІД V
(Г о л о х в о с т и й сам.)
Г о л о х в о с т и й. Виприснула… Хистка, як лозиночка, в’юнка, мов вуж! Але ж і ягодка! Як повидів її, ну просто все в головє замакотрилось! Просто, як только в руках її подержиш, дак так робиться у тебе унутрі, як у самоварі, аж гуде! Ну й дівчина ж! Да за таку ж дівчину, доложу вам, .можна всього себя обголити чисто і піти по Хрещатику таким хвисоном… Єй-богу, можна, даже по морозу! Не видержу, треба її діждатись, хоть раз ще глянуть!
ВИХІД VI
(Г о л о х в о с т и й і С е к л и т а.)
С е к л и т а (з горщечком і пляшечкою). Ну, спочатку покушайте моєї настояночки на горіхових листях та оцими пиріжками закусіть, з потрібкою…
Г о л о х в о с т и й. Викушайте ж самі!
С е к л и т а. Пошли ж вам боже, чого ви бажаєте, а моїй Галі долю щасливу! (П’є і знов палива).
Г о л о х в о с т и й. Дай боже! З іменинами вас поздоровляю! (П’є). А-а! Оце горілка так так! Мов вогнем по жилах пішла! Та й пиріжки ж до того, дай вам боже здоров’я! (їсть).
С е к л и т а. Та по первій же ніхто не закусює; викушай-те другу! (Налива). ?
Г о л о х в о с т и й. Е! Да так же я і не встану! (П’є). І, і , С е к л и т а. То й добре; гостем дорогим будете!
Г о л о х в о с т и й. Да я дуже б радий, у вас так, знаєте, по душе… там только мине… Та трошки можна… (Дивиться в вікно). Онде й Г а л я пішла.
С е к л и т а (стука в вікно). А йди лиш сюди! Де ти там у гаспида тиняєшся?
Г о л о х в о с т и й. По хазяйству, певно, бігаєть?
С е к л и т а. О, вона упадлива!
ВИХІД VII
(Ті ж і Г а л я.)
С е к л и т а. Де ти там баришся?
Г а л я. Забігала до сусідки Лукери: посуди треба.
Г о л о х в о с т и й. Здрастуйте, доброго здоров’ячка! Вся душа моя стрепенулась, как зачув я ваш ангельський голосок, мов дискантів найкращих у концерті…
Г а л я (подає руку). Ви смієтесь…
Г о л о х в о с т и й. Єй-богу, і в думці немаеть: я, Ганно Івановно, з чесним заміренієм прийшов.
Г а л я. Я не знаю, про що.
С е к л и т а. Бач, мов і не зна, мов і не рада! А до сього торгу давно й пішки! Щастя твоє, що так склалося, а то б було!
Г а л я. Мамо, хіба я в чім винна?
С е к л и т а. Та годі, годі! Нічого мені ману пускать, очі одводити. На ось горня, та почастуй варенухою дорогого гостя, та поговоріть любенько, а я сама за посудою збігаю! (Виходить).
ВИХІД VIII
(Г а л я і Г о л о х в о с т и й. Г а л я наливає варенухи.)
Г о л о х в о с т и й. Чого ти цураєшся мене, моя рибонько, хіба-развє я не любий тобі?
Г а л я (подає чарку). Я вас боюсь… Що це ви задумали, чого ви мене чіпаєте?
Г о л о х в о с т и й. Задумав, моя куріпочко, хоч кишки собі вимотать, а тєбя добути, потому улюбльон, як окроп кипить…
Г а л я. Я вам не пара… Ви б краще не в’язали мені світа… зараз проміняєте на яку-небудь панну!
Г о л о х в о с т и й (випивши). А-а! З ручок твоїх солодша од меду й од канахвет! (Бере за руку й хоче обняти).
Г а л я. Пустіть!
Г о л о х в о с т и й. Щоб я тебе проміняв? Ні за яку кахвюру! Так би й задавив! (Обніма).
Г а л я (вириваючись). Ой, що ви?
ВИХІД IX
(Ті ж і С е к л и т а.)
С е к л и т а. А! Договорилися, значить… Ну, й помагай вам боже!
Г о л о х в о с т и й (набік). Знов піймала! Вона, здається, за дверима підслухувала!
Г а л я (з сльозами). Що ж я, мамо,— начепився!
С е к л и т а. Та годі вже, годі, тепер нічого… От готуй лишень страву, бо вже куми йдуть… (До Голохвостого). А вас уже тепер не пущу з хати од страви, як хочете!
Г о л о х в о с т и й. Та я б радніший, Секлито Пилиповно, і ночувати, когда б не… (Набік). Попався жучку в ручку.
ВИХІД X
(Ті ж, куми й П и д о р а.)
(В хату входять М а р т а і Д р у г і міщанки, деякі з кошолками, деякі убрані в празникову одежу.)
М а р т а. Добридень вам, Секлито Пилиповно! З днем вашого ангела поздоровляємо вас. Дай вам боже, чого ви тільки забажаєте собі з неба, а вашій дочці пошли боже гарного жениха!
(Цілуються.)
С е к л и т а. Сідайте ж, щоб старости сідали в мене: може, вашими молитвами…
Г о л о х в о с т и й (набік). Впрочем, начхать: якось-то і буде! (До міщанок). Та й набралась же вас повнісінька хата: знаєте, де раки зимують!
М а р т а. А ви, паничу, хіба не знаєте?
Г о л о х в о с т и й. Зуби проїв!
Д р у г і міщанки. Та й жартливий же оцей язикатий панич!
М а р т а. Не зачіпайте нас, бо як причепимось всі, то мусите нам ставити могорича!
Г о л о х в о с т и й. А зачіпайте меня, я очінно люблю, як меня молодиці зачіпають… але только молоді, чорноброві, такі, що тільки моргни…
Д е я к і м і щ а н к и. Хі-хі-хі! Зачепи його!
С е к л и т а (до гостей). Але чого ж ви стоїте? Сідайте, кумо, сідайте, свахо, сідайте, кумасю, прошу покорно, кумко! (У двері). Пидоре, Пидоре! А винось сюди столи, розставляй серед хати, щоб нам було просторніше їсти, балакати й пити.
Г о л о х в о с т и й. От і я поможу. (Біжить і вносить з Пидорою столи). Та повертайся, Пидоре, так прудко, як я, а то ледве трусить…
П и д о р а. За вами й похопишся?..
Г о л о х в о с т и й (тихо до Галі). Пипонько моя! Щіточко, манюсенька!
(Г а л я одходить.)
С е к л и т а (до Галі). Що це ти, Галю, стоїш, мов неприкаяна? Застилай столи та подавай пляшки та чарки, а то мої кумочки заскучають.
Г о л о х в о с т и й, Ой, ой! (Зітхає). Де б уже не заскучали без чарочки?
М а р т а. З вами заскучаєш?
Г о л о х в о с т и й. Значить, можу знайти забавку?
М а р т а. Та одчепіться! (Штовха ліктем).
Д е я к і м і щ а н к и. Ха-ха-хаІ Ну й панич!
(П и д о р а й Г а л я ставлять на столі всяку страву, пляшки й чарки.)
С е к л и т а (бере пляшку). Вип’ємо ж па чарці за живих і за мертвих! (Палива і п’є). Щоб живим жити і не вмирати, а помершим, коли померли… (Маха руткою).
Г о л о х в о с т и й. Бодай не вставати!
В с і. Ой хто видав так говорити! Оце так!
С е к л и т а. Глядіть лишень, ви великорозумні! Мертві лежать на Щекавиці та нікому не шкодять, а живі часом дуже, дуже шкодять! (П’є).
Г о л о х в о с т и й (налива чарку). Про мене, вип’ємо і за здоров’я мертвих. Пошли боже з неба, чого нам треба! Помершим чарку, а нам горілки! (П’є).
(Секлита ходить круг столу, налива всім і сама п’є, частує. Подають пироги, страви на стіл Всі п’ють і їдять.)
О д н а м і щ а н к а. Даруй же боже цей празник проводити, тамтого року діждати!
М а р т а. Щоб ми діждали в добрім здорові пити і на той рік; а я вже забігала до сусіди та хильнула чарку, другу… та трошки й веселенька!
С е к л и т а. То й добре! На здоров’ячко?
Г о л о х в о с т и й (налива собі знов). А звідки ти? — З Ромна? — А білет єсть? — Нема.— В тюрму шельму! (Марті). Позвольте з моїх рук!
М а р т а. Ще з вами не покумалися!
Г о л о х в о с т и й. Што ж, покуматися не штука!
С е к л и т а. Сідайте ж, кумцю, до гурту!
М а р т а. Е, де вже там сидіти! Мені аж танцювати хочеться, так весело!
В с і. То й танцюй!
Г о л о х в о с т и й. Валяйте, без хвисону!
М а р т а (приспівує).
Уберуся, молодая, в новенькі сап’янці
Та винесу я бублики на базар уранці.
Ой бублики гаряченькі, ой бублики свіжі,
З таком, з маком і з яйцями, ще й смачні до їжі!
Г о л о х в о с т и й. Славно! (Знов чарку). Ех-х! (Притупує).
М а р т а.
А до моїх до бубликів кавалери-паничі
І моргають брівоньками, й зазирають, мов сичі!
Сюди, сюди, до бубличків великого смаку,
Ой паничі, з маком, таком, попичі й без таку.
Г о л о х в о с т и й (пританцьовує). Ой не бійся, пригорнися — з таком, серце, з таком!
С е к л и т а. От люблю за веселий звичай! От люблю! (З чаркою). Сідайте ж!
М а р т а. Та й сяду ж.
ВИХІД XI
(Ті ж і У с т я .)
У с т я (еліта з кошиком і прямо у скоки).
Дивітеся, чоловіки,
Які в мене черевики!
Це ж мені панотець покупив,
Щоб хороший молодець полюбив!
А панчохи паніматка дала,
Щоб я гарна молодичка була!
Г о л о х в о с т и й (розпалюючись). У-х! Валяй без титулу! Стрижи! (Скида піджака і йде в танець). Г о л о х в о с т и й і У с т я (разом).
Гоп, чукиї Чуки, чуки!
Гарні в мене черевики!
Бо я панського роду,
Не ходила боса зроду!
У с т я .
Полюбив мене дяк
Чорти батька зна як!
Купив мені черевики,
Закаблучки не так!
Г о л о х в о с т и й.
Черевички невеличкі,
За цілого п’ятака,
А щоб же ти, молоденька,
Вибивала тропака!
У с т я й Г о л о х в о с т и й (разом).
Гоп, гоп! Чуки, чуки!
Гарні в мене черевики!
Бо я панського роду,
Не ходила боса зроду.
(Танцюють).
В с і. Ну й танцюють ловко. А панич як бісик! Славно!
У с т я . Ху! Цур йому, утомилася! Оце я з іменин іду… Так уже частували та поштували, що й боже! Біжу вже до вас та й підскакую, а тут, чую, співи: нате ж і мій глек на капусту!
С е к л и т а. Спасибі, що згадала мене, стареньку куму!
Г о л о х в о с т и й. І це кума? Та вашими кумами можна Дніпро загатити і Чорторий закидати! Єй-богу, правда!
С е к л и т а. А бодай вам язик усох, не казавши лихого слова.
Г о л о х в о с т и й. Та хай всохне, чорт його бери!
М а р т а. Ну й моторний же Х л о п е ц ь!
У с т я (до Секлити). Де ви такого вискіпали?
С е к л и т а. Гм, гм! Не скажу! Нехай вам кортить.
Г о л о х в о с т и й частується і хихика з міщанками.
ВИХІД XII
(Ті ж і С т е п а н.)
С т е п а н (до Секлити). Поздоровляю вас із святими вашими іменинами! Дай боже всякого щастя, і благополучія, і многая літа! (Цілує руку).
С е к л и т а. Спасибі, що не забув!
С т е п а н. Де вже нам забувать!
С е к л и т а. І-і, тепер такий світ настав! (Одійшла).
С т е п а н (поклонився всім і тихо до Галі). Здрастуйте, Ганно Івановно!
Г а л я. Здрастуйте! (Подає руку).
С т е п а н (зиркнувши на Голохвостого). Чого цей ланець тут?
Г а л я. То, С т е п а не, горе моє!
С т е п а н. Як? Що таке?
Г а л я. Та, либонь, свата мене, а мені хоч у воду!
С т е п а н. А мати що?
Г а л я. То ж моє нещастя, що мати за його: багатий…
С т е п а н. Який він багатий? Шарлатан! Його оце Йоська-жид мав у тюрму посадити.
Г а л я (радимо). О, невже? А він тут ману пуска.
С т е п а н. Та я зараз так його огрію, що очманілим вискочить!
Г а л я. Бога ради: не чіпайте тут! Не знаєте матері? Вона так і не повірить, ще вас вижене з хати!
ВИХІД XIII
(Ті ж і М е р о н і я.)
М е р о н і я (вся в чорнім, зап’ята в хустку по-чернечому). Поздоровляю вас з іменинами, з янголом. (Глянувши кругом). Ой як у вас весело! Ой спокуса моя! (Щось шепче).
Г о л о х в о с т и й (до Марти). А ето хто? Черниця?
М а р т а. Та то вона зверху тільки!
Г о л о х в о с т и й. Значить, бонджур, калісон, мерсі!
У с т я . А це по-якому?
С е к л и т а (встає). Сідайте ж, сідайте! Дорогим гостем удете!
М е р о н і я. Ой боюсь гріха!
Г о л о х в о с т и й. Гріх у міх, спасеніє в торбу!
М е р о н і я. Ой тут ще скуситель! Пригрішеніє моє!
С е к л и т а (підносить чарку). Випийте, кумцю, гріха збудетесь.
М е р о н і я (бере чарку). Ой лишенько! Ой гріх мій! Що ж то буде, як довідаються печерські про це гріховне зборище?
С е к л и т а. Хто там довідається? Свої! Пийте ж, не шепотіть так довго над чаркою, бо чарку нетерплячка бере: хоче в Д р у г і руки!
У с т я . Та пий у мою голову.
М е р о н і я. Ой не видержу! Куми скушають, як ті чорти! Простибі й спасибі! (П’є).
Г о л о х в о с т и й (схоплюється).
Ой черничко ж моя,
Шепотушко моя,
Дай з тобою покручуся,
Коли ласка твоя!
(Обніма і крутить її).
М е р о н і я. Ой, ой! Отиді, сатано! (Г о л о х в о с т и й цілує її.) Ой пропала я! Аки геєна огненна… Хоч і на Печерськ не вертайсь! (Обтира губи).
М і щ а н к и. Ха-ха-ха! Ну, й не шибеник оцей панич?!
Д р у г і. Як вогонь! А гарний!
М а р т а (до Секлити). Та скажіть-бо, хто це?
С е к л и т а (одводить Марту і таємно). Я сьогодні два празника справляю: іменини й заручини! Отой красень, Г о л о х в о с т и й, жених моєї Галі. Капосна дівка зловила такого жениха, що мій покійний Лимар проти його як свиня проти коня.
М а р т а. Гарний, гарний!
С е к л и т а. І багатий… Тільки, серце кумо, не кажіть нікому, бо, може, ще з того сватання весілля не буде. (Цілується і одходить до гостей).
М а р т а (кличе Устю набік). Чи ти знаєш новину? Оцей гарний панич сьогодні заручився з Галею. Тільки нікому, нікому не кажи, борони боже! Такий приказ! (Одходить між гурт).
У с т я . Побий мене святий хрест, як скажу!
М е р о н і я (наближається). Про що це вона вам шептала?
У с т я (тихо). Оцей панич сьогодні заручився з Галею, тільки нікому не кажи, щоб ніхто не знав, чуєш?
М е р о н і я. Ой гріх! Та мовчатиму, мовчатиму… Заціп мені язик, святий Мовчало!
(Одходять і починають шептать одна одній на вухо, ті дивуються, здвигують плечима.)
С т е п а н (почувши, про що шепочуть). Ніт, так і туї! Видержать більше несила… Того й дивись, що з кулаками кинусь, краще піти! (Вголос до Секлити). Прощайте, Секлито Пилиповно!
С е к л и т а. Чого се ти? Куди?
С т е п а н. Та там робота єсть…
С е к л и т а. Та посидь ще: закуси, випий!
С т е п а н. Спасибі, у вас і без мене багато: ми вже залишні будем!
С е к л и т а. Як знаєш… (Одійшла).
С т е п а н (до себе) Ну, вже або виведу тебе на чисту воду, або голову провалю! (Хутко виходить).
ВИХІД XIV
(Т і ж без С т е п а на.)
С е к л и т а. Що се ми сидимо, пхаємось коло столу, мов вівці! Сядьмо, куми, долі!
Д е я к і. А сідаймо, сідаймо, бо вже деякі на стульці не всидять!
С е к л и т а. Пидоре! Давай килима! Простилай долі і столи ті одсовуй к бісу!
(П и д о р а стеле килима, М а р т а бере стільця і ставить посередині.)
У с т я Ви, свята імениннице, сідайте посередині на стільчику, а ми сядемо й долі кругом вас.
Сідають, С е к л и т а на стільчику.
В с і. Ви, імениннице, наше красне сонце, а ми ваші ясні зорі.
Г о л о х в о с т и й. Де ж мені, ясному місяцю, притулитись?
М а р т а. Е, такому місяцю не на небі місце.
Г о л о х в о с т и й. Чому? Преподобниці не приймуть?
У с т я . Преподобниці, може, й приймуть, а що свяіі, то виженуть!
Г о л о х в о с т и й. Та сідайте-бо хоч ви, Галю, коло мене!
С е к л и т а. Сідай, сідай! Тепер уже можна? Бачите, яка парочка? Поздоровляйте: ще жених і молода; Г о л о х в о с т и й посватав.
Г а л я. Мамо! Не робіть цього… слухайте, що я вам скажу…
С е к л и т а. Після! Мовчи тепер та диш.
Г о л о х в о с т и й (набік). Що це вона, здуріла? Привселюдно меня об’являєть женихом! От тобі й раз, досидівся! Тепер почнуть язики чесати!
М і щ а н к и (до Голохвостого). Бачите, а ви мовчите…
Г о л о х в о с т и й (замішавшись). Та то ще тольки так, між нами… розговор був… Когда ще судить бог сватов прислати…
С е к л и т а. Що там сватів! От повеличайте їх, кумочки мої, та й заручини зап’ємо! Правда, гарна парочка?
Г о л о х в о с т и й (набік). Оце взяла в лещата!
У с і. Гарна, гарна, як вугірочки! Поздоров боже!
В с і (співають).
Де ж був селезень, де ж була вуточка?
Селезень на ставку, а вуточка на млинку!
А тепер вони в однім болоті,
П’ють воду, їдять ряску по своїй охоті.
Де ж був Свиридко, де ж була Галочка?
Що Свиридко у батька, а Галочка у неньки!
А тепер вони у одній світлиці,
Їдять з медом пухкі книші й паляниці,
П’ють вино й варенуху, обоє раденькі!
С е к л и т а. Куми мої, любі мої! Заспівайте мені, прославте мене, свою куму, Секлиту Лимариху!
В с і (співають).
І лід тріщить, і комар пищить,
А то кум до куми порося тащить.
І кумочко, і голубочко!
Звари мені порося, щоб і юшка була.
І юшечка, і петрушечка!
Кума моя, люба моя, моя душечка!
С е к л и т а. Ой не співайте, не завдавайте жалю, бо я вже плачу! (Втира сльози). Так ви розжалобили, так розтривожили! Ой бідна я, сирота; цурається мене рідня моя: ніхто з Сірків і в хату не плюнув через отого чорногуза Проню!
Г о л о х в о с т и й (схоплюється, мов опечений). Хіба вам Сірки рідня?
С е к л и т а. Аякже, сестра рідна… А та носата — небога!
Г о л о х в о с т и й (набік). От влопався!
С е к л и т а. Якже, багатирі, запаніли! На бідний рід їм начхать тепер! А все через оту дурноголову!
Г о л о х в о с т и й (набік). Ну, пропав тепер, навіки пропав!
С е к л и т а (плаче). А мене не має не тільки за тітку, а навіть за наймичку, та ще кричить, що од мене гнилицями тхньоть, горілкою смердить! Така у мене небога! (Хлипа).
Г о л о х в о с т и й. Що його в світі божому робить? Просто вже й ума не приложу.
М а р т а. Та я б їй, отій вашій Проні!..
С е к л и т а. А ти ж думаєш як? С е к л и т а Лимариха їй подарувала? Ого! Не на таку напала! (Береться в боки). Та я отой носатий пенціон так одманіжила, так вишустрила на всі боки, що аж баньки повитріщали! Плюнула межи очі та й зацурала: ні я, ні Г а л я й ногою до смерті не будемо!
Г о л о х в о с т и й (набік). Слава богу, вони, значить, в сварці! Мов світ мені піднявся, аж од серця одлягло!
М а р т а. Авжеж, чиста сова!
У с т я . Чапля!
Г о л о х в о с т и й (підходить). Жаба кислоока!
Сєклита. А ти її знаєш?
Г о л о х в о с т и й. Та видів раз отого штурпака!
С е к л и т а. Вже іменно! Нехай її курка брикне!
У с т я . Хай її лунь вхопить.
М а р т а. Хай її п’ятниця свята покара!
Г о л о х в о с т и й. Холера на її голову!
С е к л и т а. Анахтема, анахтема, анахтема!
В с і (хором). Анахтема, анахтема, анахтема!
С е к л и т а. Пху на неї, та й годі!
В с і. Пху, пху, пху! На неї, сатану!
М а р т а. Годі, цур їй, пек! У с т я . Будемо веселі як перше!
С е к л и т а. Ну, лихом об землю! Гуляймо цілу ніч!
М е р о н і я. А мені на Печерськ!
С е к л и т а. К бісу! Гуляймо, поки ноги держуть, а то поснемо отут! Завтра неділя. Нікого не пущу!
(Чути оддалеку катеринку.)
Г о л о х в о с т и й. От якраз до ладу: явилась на виручку! Треба тут їх так замакітрити, щоб на завтра й ноги їдкидали! Закликати катеринщика ще! (Вибіга).
М а р т а. Е, тітко, в роду не без потвори! Є і в мене родичка… та… не хочеться тільки розказувати.
В с і. Та кажи, кажи! Чого жалувати таких псяюх!
М а р т а. Так стіни слухають!
Д е х т о. Та ми кочергами повигоним стіни ті з хати!
У с т я . Знаю я, про кого мова мовиться…
М а р т а. На злодієві шапка горить! Знає, про чиє кодло їде річ!
У с т я (схоплюється). Про наше кодло! Ну що ж, кажи!
М а р т а. Не чіпляйся, Усте, бо скажу, так і крикну на всю хату!
У с т я . Кричи, кричи, шелихвістко!
М а р т а. Не злякалась, псяюхо, не злякалась! Твій рід стоїть отут мені у печінках! Як уступила твоя сестра, Степанида, до брата в хату, то неначе братові й мені на шию наступила. Ви всі такі!
(Катеринка входить.)
У с т я (сікаючись). То й ми всі такі? То й я така?!
М а р т а. То й ти така й твоя мати була така!
У с т я (з кулаком). Яка ж була моя мати?
С е к л и т а. Та годі вам!
Д р у г і міщанки. Уже завелись!
(Катеринка заграла польку, і всі зразу втихомирились.)
ВИХІД XV
(Ті ж і к а т е р и н щ и к.)
В с і. Хто це музику найняв?
Г о л о х в о с т и й. Ето я; це я найняв, щоб Секлиті Пилиповні веселіші були іменини! Как маєте лаятись, давайте лучче гулять!
В с і (схоплюються). Давайте, давайте краще танцювати! От весело!
С е к л и т а. Авжеж, танцювати! Розступіться, куми мої милі: С е к л и т а Лимариха гуля!
(Всі розступаються, С е к л и т а посередині)
С е к л и т а (розставивши руки). Куми мої, голубки мої, С е к л и т а Лимариха гуля! (Почина танцювати).
Г о л о х в о с т и й (скида жилетку). Ех, мамзель, бонджур! Валяй метелиці! (Почина садити проти Секлити гопака). Усі. Ой на дворі метелиця, Чому старий не жениться?
М е р о н і я. Ой гріх, ой скушеніє! (Становиться і сама в коло).
(Завіса спада.)
Якщо ви не знайшли потрібну відповідь, можете запитати у нашого чат-бота у Телеграм.
