«Захар Беркут» – повість Франка про боротьбу давніх карпатських общин проти монголів. Стислий переказ твору “Захар Беркут” розповість про головні події.
“Захар Беркут” стислий переказ
Події відбуваютьсянавесні 1241 року серед Карпатських гір у мальовничому селі Тухля, що знаходитьсяу долині. Жителі – це дружна громада миролюбних трудівників. Очолює громаду Захар Беркут — 90-річний мудрий чоловік.
Громада є вільною та незалежною, але ось у долині з’являється боярин Тугар Вовк, який хоче підкорити тухольців своїй владі. Але люди не бажають підкорюватись, і вирішують боронити свої права. Тугара Вовка вирішують вигнати з Тухольщини.
В цей час стає відомо про наближення військ монголів, які вже дійшли до Карпат. Підступний Тугар Вовк домовляється з монголами, щоб вони допомогли йому підкорити волелюбих тухольців. За це він обіцяє провести монголів через гори.
Разом з Тугаром Вовком у табір до монгол потрапила і його донька Мирослава. Вона поважає тухольків та кохає молодшого сина Захара Беркута — Максима, тому дівчина не підтримає батька.
Під час першого бою з монголами частину юнаків було перебито, а Максима взяли у полон.
Захарі Беркут побачив дивний сон — ніби падає священний камінь Сторож. Він не зміг зрозуміти значення сну, та скоро його тривожні передчуття справдились. Захар дізнався, що якісь страшні чорні люди побили тухольських молодців біля боярського дому, серед них і Максима Беркута. Він збирає тухольську громаду, щоб розробити план, як протистояти монголам. Захар Беркут пропонує людям не просто відбити ворога, а й взагалі знищити. Та як це здійснити, ніхто не має уявлення.
До тухольців прибула підмога з інших громад.
Раптом з’являється якийсь незнайомий вершник, якого прийняли за монгола. Але це була Мирослава, дочка Тугара Вовка. Вона розповіла, що її батько зрадник, тому вона відмовляється від нього. Мирослава просить Захара бути їй за батька та розповідає, що Максим живий, але він в полоні монголів. Мирослава розповідає токож про план Максима, який допоможе перемогти монголів. Громада має пропустити ворога у долину і знищити тут. Тухольці підтримують план Максима.
Всі почали підготовку – на вози збирали все цінне, люди покидали свої будинки, забирали худобу. Незабаром монголи влетіли в безлюдну Тухлю. Вороги підпалювали хати, а коли хотіли вийти з тісної котловини, їх зустріли стріли тухольців та град каміння. Монголи стріляли у відповідь, поранили 3 тухольців. Тухольці ще завзятіше кидали на ворогів каміння, та це вже не могло зупинити лютого Бурунду. Але скоро монгооли побачили, що вихід завалений камінням. Вони відступили. Бурунда наказав знайти драбини і позбивати їх докупи. Спочатку тухольці були спокійні, але коли побачили, що монголи деруться вгору, занепокоїлися. Тоді Мирослава запропонували скидати монголів списами донизу, вже коли верхні піднімуться та своїми тілами закриють людей від стріл. Побачивши вбитих своїх воїнів, Бурунда накинувся на Тугара Вовка і звинуватив його у подвійній зраді.
Потім Бурунда наказав своїм монголам підпалити село. <…> “Ціла тухольська долина виглядала тепер, мов пекло, залите огнем; з диким вереском гуляли й бігали серед пожежі монголи, вкидаючи в вогонь усе, що тільки попадалось їм під руки…” <…>
З болем дивилися тухольці на своє село.
Тугар Вовк зрозумів, на яку слизьку дорогу він попав, і став шукати вихід. Згадав про Максима й звелів розшукати того. Максим був ледь живий, і Тугар навіть зжалився над ним. Боярин сказав, що збереже життя Максима в обмін на вільний вихід монголів із котловини. Максим не погодився на це. Він вірить, що його народ може зупинити страшну навалу, хоча б і ціною чийогось життя.
Раптом у наметі з’являється Мирослава. Вона розповіла Максиму, що тухольці на чолі з його батьком знайшли спосіб, як знищити ворогів. Дівчина запропонувала йому втекти за допомогою персня Пети. Та Максим відмовився, щоб не наражати її на небезпеку.
Повертається Тугар Вовк — він сам збирається йти до тухольців. Мирослава повертається до громади, а Максим лишається в наметі.
Мирослава з батьком йде до тухольців. Тугар Вовк робить Захарові пропозицію обміняти Максима на вільний вихід з долини. Тухольці радяться. Вони хочуть врятувати сина Захара, але той не згоден, він не може ставити власні інтереси вище долі батьківщини.
Захар Беркут каже Тугару Вовку: “Коли б діло йшло між мною та твоїм бегадиром, то я радо віддав би йому все, що маю, навіть власну стару голову, за звільнення сина. Але ти радиш нам нерівну заміну, при якій скористатися можу тільки я сам і мій рід, але стратити мусить не тілько одна громада, а всі ті громади, через які мусить іти ваш похід. Чи можна ж так мінятись?”
Тухольці вирішили боротися до кінця. Тугар Вовк зрозумів, що його план провалився, тому пішов геть. Мирослава вмовляла батька залишитися тут, серед громади, щоб захищати рідну землю. Але той пішов в монгольський табір.
Тугар повідомляє Максимові, що батько не захотів врятувати його. Максим пропонує монголам показати таємний вихід із котловини. Боярин радо приймає пропозицію, велить розв’язати його. Максим навмисно довго шукає лаз, поки води із загородженого потоку набралося достатньо багато й вона залила підземний тунель. Монголи пробували зупинити воду, але нічого не вийшло. Бурунда сказав, що, хоч Максим і виконав свою обіцянку, його не відпустять, поки монголи не виберуться з долини.
Тухольські майстри під керівництвом Мирослави виготовили машини для метання каміння. Потім тихо пішли всією громадою до священного каменя Сторожа, повалили його й перегородили річку. Однак довелося ще додати кам’яні плити, щоб повністю загатити потік води. Захар звертається до Сонця й молить про допомогу в боротьбі з нападниками, прохає підтримати їхній дух.
Скоро долина перетворилася на озеро. Лише на деяких острівках трималися монголи. Максим гордо каже Тугару, що скоро всі монголи загинуть. Монгооли боронилися до кінця, стріляючи отруєними стрілами. Та вода все піднімалася… Долина була місцем, де загинули сотні людей.
На купі великого каміння стояли Бурунда та Тугар Вовк з кількома монголами. Тухольці ппробували розбивати купу стовбурами зрубаних дерев, які пускали за водою.
Тугар Вовк звуртається до тухольців з проханням про порятунок, обіцяє врятувати Максима. Але Захар — не хотів рятувати найстрашнішого серед монголів — Бурунду. З плачем до нього зверталася Мирослава.
Побачивши таку справу, Бурунда замахнувся мечем на Максима, та Тугар Вовкмечем відрубав руку бегадирові. Бурунда втратив рівновагу й потягнув за собою у воду Максима. Та через мить тухольці побачили, що Максим, живий і здоровий, виринув із води.
Згодом Максим був уже серед своїх. Всі раділи, а Захар Беркут впав синові на руки: Сторож кликав його до себе. Він помирав щасливий від того, що виконав свій обов’язок.
Радісною була зустріч закоханих Мирослави та Максима. Батько встиг благословити їх.
Перез смертю Захар Беркут звертається до громади із закликом бути дружною, згуртованою, і тоді їй ніхто не страшний. Сказав — і не стало його…
Дякую за переказ мені дуже подобається)))