Українська народна казка “Зимвіля звірів” – добра та повчальна історія про домашніх тварин, які знайшли притулок у лісі, і завдяки своїй дружбі змогли здолати лисицю, вовка та ведмедя.
“Зимвіля звірів” Аудіоказка слухати
“Зимівля звірів” казка читати
В одного ледачого й злого хазяїна був віл. Роботящий віл був, багато роботи всякої робив, а вола за все це в холодній повітці держали й харчі погані давали йому.
Прийшла зима люта: стужа, холод, голод.
– Покину я хазяїна, піду світ за очі… Гірше не буде, – і покинув віл хазяїна.
Йде віл, іде, а назустріч йому – баран.
– Куди, баране, йдеш? – питає віл.
– Від зими лютої тікаю, літа красного шукаю, – каже йому баран.
– Ходімо зо мною – веселіше буде.
От і пішли вони вдвох. Ідуть вони, йдуть, а назустріч їм свиня снігом бреде, рохкає.
– Куди, клаповуха, йдеш? – питає віл.
– Від зими лютої тікаю, літа красного шукаю, – одказує свиня.
– Ходімо з нами – веселіше буде.
Всі гуртом далі йдуть, а назустріч їм – гусак.
Іде гусак, з боку на бік перевалюється, сам до себе говорить.
– Куди, гусаче, йдеш? – питає віл.
– Від зими лютої тікаю, літа красного шукаю, – одказує гусак.
– Ну, ходімо з нами – веселіше буде.
От і гусак пішов з ними. Ідуть вони, йдуть, а назустріч їм – півник-співунець, червоний гребінець, поважно так ступає, «ку-ку-рі-ку» своє виспівує.
– Куди, півнику, йдеш?
– Від зими лютої тікаю, літа красного шукаю! – одказує півник-співунець.
– Ходімо з нами – веселіше буде.
Ідуть вони всі вкупі. Вечоріє, а мороз розлютувався, аж кусає. Віл і каже:
– Давайте, друзі, хату шукати.
– Мені тая хата не потрібна: в мене кожух теплий, – баран каже.
– І я морозу не боюся, – свиня каже, – я в землю зариюся.
– А нас пух буде гріти, – кажуть гусак з півнем.
Довелося одному волові йти. Бродив він, блудив у лісі, аж раптом дивиться – стоїть в гущавині хатина, а коло неї ще й стіжок сіна. Зажив тоді собі віл, приспівуючи: в теплі, в добрі – їжа волові смачна й хатина тепла.
А то раз вранці, на світанку, чує віл – хтось стукає. Відчинив він двері, а коло дверей стоїть баран, змерз, аж тіло труситься.
– Пусти, брате, погрітися.
– А ти ж казав, що в тебе кожух теплий… Не пущу!
– А коли не пустиш – я рогами колоду в стіні виверну, однаково не поможеться тобі: змерзнеш тоді.
Подумав віл, подумав, та й пустив барана.
А пізніше трохи й свиня придибала до вола.
– Пусти, брате, погрітися,
– Ні, не пущу. Ти в землю зариєшся та й так перезимуєш.
– А як не пустиш, то я рилом усі шули твоєї хатини підрию, а жити тоді в хатині, ясно, не можна буде.
Що його вдієш? Жаль волові хатини – пустив він і свиню.
Минуло небагато часу – плентаються до вола, мов ті старці, гусак з півнем.
– Пусти, братику, погрітися.
– Не пущу. Вас пух гріє.
– А як не пустиш, – каже гусак, – я увесь мох у стінах твоєї хатини повищипую.
– А я, – каже півень, – усю стелю на горищі згребу ногами. Не жити тобі в хатині: змерзнеш.
Що його робити волові? Пустив він до хатини й гусака з півнем.
Стали тоді жити вони всі вкупі.
Бігла собі, поживи шукаючи, повз хатину лисиця. Чує – півень пісні виспівує. Забажалося лисичці півнячого м’ясця посмакувати, та як його дістати? Пішла тоді лисиця на хитрощі, побігла до ведмедя й до вовка та й каже їм:
– Знайшла я вам, друзі мої дорогі, славну поживу: тобі, ведмедю, – ситого бугая, тобі, вовче, хорошого барана, а собі – доброго півня.
– Гаразд, кумасю, – одказують ведмідь з вовком, – ми твоєї послуги ніколи не забудемо.
Повела лисиця звірів до хатини. Ведмідь тоді й каже вовкові:
– Ти йди вперед.
А вовк одказує йому:
– Ні, ти, ведмедю, більшу силу за мене маєш, тобі треба йти вперед.
– Ну, гаразд, – погодився ведмідь.
Подивився віл у вікно й побачив: до хатини звірі йдуть… Перелякався баран, перелякалася свиня, перелякалися гусак з півнем. Що його робити? А віл тоді й каже:
– Не бійтеся, друзі, нічого. Живемо ми з вами тепер добре, не голодні, й тепло нам. А все це тому, що живемо ми в дружбі великій, один одному допомагаємо, з біди дружка дружку виручаємо. Давайте ж і зараз спільно, як друзі, бити наших ворогів.
– Згода, погоджуємось, – загукали всі.
Сказали – зробили.
Тільки-но ведмідь підійшов до дверей, а віл, баран, свиня й гусак як вискочать з хатини… Не вспів ведмідь й на задні лапи сп’ястися, як віл придавив його до стіни рогами, а баран на всю силу, з розгону, почав бити його своїм лобом. Свиня, часу не гаючи, розпочала шматувати ведмедя своїми іклами й рилом, а гусак теж задніх не пасе, товариство підтримує: клює ведмедя своїм міцним дзьобом.
Півень вилетів на двері та на всю силу як загорлає: «Ку-ку-рі-ку!..»
Вовкові здалося, що півень кричить: «За-рі-жу-у-у-!» Перелякався вовк та й кинувся тікати. А лисичка ще раніше за вовка втекла.
Насилу-насилу ведмідь вирвався – доброї прочуханки дали дружні звірі.
А віл, баран, свиня й гусак з півнем стали знову спокійно собі жити та поживати в хатині.
