Г. Квітка-Основ’яненко біографія

квітка основяненко біографія

Григорій Федорович Квітка-Основ’яненко (29 листопада 1778, с. Основа біля Харкова — 20 серпня 1843) — український прозаїк, драматург, журналіст, літературний критик і культурно-громадський діяч.

Г. Квітка-Основ’яненко біографія

Дитинство Г. Квітки
Народився 18 листопада 1778 року в слободі Основа (тепер вона злилася з Харковом) в сім’ї знатного поміщика-дворянина, відставного прапорщика Федора Івановича Квітки. Був другим сином.
Родина Квіток була дуже набожна, і хлопчакові з перших років життя наполегливо вселяли віру в усемогутнього Бога. Коли він був зовсім малим, годувальниця необачно зірвала на його оці ячмінь; прикинулася жовтуха, і дитина осліпла. Завдяки наполегливому лікуванню і розвитку юного організму захворювання поступово відступало, і через чотири роки раптом зір повернувся. Це сталося в церкві, а тому прозріння було сприйнято як чудо, як милість Божа. Вчився Григорій у монастирській школі, де велика увага приділялася релігійному вихованню. Він чудово грав на фортепіано і флейті, а краса народної пісні, захоплення майстерною грою кобзарів кликали його до творення власних музичних творів. Наприклад, Григорій є автором жартівливої пісні «Грицю, Грицю, до роботи».

Юнацтво майбутнього письменника
Виростав Григорій в атмосфері глибокої шани до рідної мови, історії, фольклору, мистецтва, що панувала в сім’ї Квіток. Звичаї в родині відзначалися простотою, тут багато читали, постійними були вистави самодіяльного театру, натхненником яких був Григорій, він же виконував головні ролі. Усе це формувало мистецькі смаки юного Квітки, його суспільні погляди, прищеплювало любов до народної поезії, виховувало повагу до простого люду.
У родині Квіток часто бував Г. Сковорода, а відомо, що він відвідував лише однодумців. Може, тому Григорій Квітка вивчає напам’ять вірші видатного філософа і мислителя, байки Гулака- Артемовського, цілі уривки з «Енеїди», читає Ломоносова і Мольєра, Жуковського і Сервантеса — все, що потрапляло йому на очі, любив слухати легенди, повір’я та розповіді про героїчні битви козаків супроти нападників.

Служба в армії і перебування в монастирі
Ще п’ятнадцятирічним хлопцем батько записав Григорія в лейбгвардію вахмістром. За тогочасними звичаями, молоді дворяни могли не служити у війську, але чини їм ішли. Наступного року вже в чині капітана Квітка вийшов у відставку. Через два роки, за його власним бажанням, був прийнятий у військо, та вже через рік знову подав у відставку, не бувши на службі жодного дня.
В юнацькі роки він закохався в багату шляхтянку, але вона знехтувала його почуттям, що викликало важкі переживання, прагнення сховатися десь від цього безжального світу зі своїм горем. Пробувши в монастирі десять місяців, Григорій переконався, що далеко не всі ченці вели богобоязливий спосіб життя. Чимало було й таких, що пиячили, любили всмак попоїсти, писали один на одного доноси, займалися гендлярством. До того ж, веселий і жвавий Григорій важко переносив монастирську нудьгу. У нього поволі визрівав намір залишити монастир.

Культурна діяльність
Повернувшись з монастиря, Григорій Федорович з головою увійшов у культурне життя Харкова. На вечорах у дворянському клубі читав напам’ять вірші Сковороди, уривки з «Енеїди» Котляревського, співав романси. Грав на флейті й піаніно, гарно танцював, дотепно розповідав про різні смішні пригоди, талановито виконував комічні ролі в аматорських виставах, писав експромтом вірші дамам в альбом. Незабаром його обрали директором танцювального клубу і розпорядником вечірок.
Енергійний, ініціативний, сумлінний, Григорій Федорович брав активну участь у кожному культурному починанні. Як режисер аматорського театру ставив водевілі, сам писав інтермедії, був актором і музикантом. Пізніше став одним із засновників і директором професійного театру.

Громадська діяльність
Григорій Федорович сприяв організації «Товариства добродіяння», яке, збираючи між заможними людьми пожертвування, допомагало сиротам, удовам, а також людям, що попали в скрутне матеріальне становище. На кошти цього товариства та додаткові збори Квітка заснував першу на Слобожанщині жіночу школу — Інститут шляхетних дівчат — і став у ньому керуючим справами. Був також організатором і попечителем першої в місті бібліотеки, членом «Товариства наук» при університеті.
Займав і службові посади. Чотири рази обирався повітовим предводителем дворянства (1815–1828), пізніше — суддею (1832–1840) та головою Харківської палати кримінального суду (1840–1843).
За яку б справу не брався, Григорій Федорович виконував її сумлінно, захоплювався до самозабуття, не шкодував ні сил, ні часу. Нерідко, коли не вистачало коштів для придбання чогось важливого, докладав потрібні суми із своїх скромних достатків. Обіймаючи офіційні посади, Григорій Федорович прагнув викорінювати такі суспільні пороки, як казнокрадство, хабарництво, різне порушення законів поміщиками та чиновниками, захищав інтереси простих людей.

Літературна обдарованість
Близько 80 прозових і драматичних творів українською та російською мовами написав Квітка. Свою літературну діяльність Григорій Федорович почав з написання віршів російською мовою.
Письменницький талант Квітки-Основ’яненка розвивася під впливом трьох мистецьких факторів:
• досягнень українського письменства (Г. Сковороди, І. Котляревського, П. Гулака-Артемовського);
• усної народної творчості;
• російської літератури ХVІІІ — початку ХІХ ст. (В. Наріжного, О. Пушкіна, М. Гоголя).
За свідченням самого письменника, він дотримувався принципу «списування з натури». Однак це не означало простого копіювання окремих подій, явищ, людей. Григорій Федорович мав прекрасну пам’ять, яка тривалий час зберігала все побачене, почуте, пережите. Щоб створити образ якоїсь події або героя, йому достатньо було пригадати спостережувані в житті подібні між собою випадки чи людей, відібрати найхарактерніше, спільне для багатьох, домислити те, чого «не вистачало», осмислити весь цей матеріал і об’єднати в одне ціле. Після такої роботи пам’яті, уяви, фантазії Квітка записував готову вже сценку майбутньої п’єси або епізод епічного твору. Коли таких «шматків» набиралося багато, він сполучав їх у яви та події п’єси чи розділи прозових творів. Над рукописом кожного твору Григорій Федорович ще довго працював: одні місця заміняв на інші, будував «містки» між окремими епізодами, вносив уточнення, кінець узгоджував з початком, відшліфовував мовний стиль.
До 1883 року Квітка-Основ’яненко писав лише російською мовою; у подальші роки до кінця життя він писав двома мовами, причому українські твори в авторизованих перекладах виходили як у журналах, так і окремими книжками.
У 20–30 рр. ХІХ ст. продовжувалася полеміка про зображувально-виражальні можливості української мови. Це спонукало Квітку, як і Котляревського, до написання художніх творів рідною мовою. Григорій Федорович Квітка-Основ’яненко залишив по собі значну літературну спадщину, написану російською та українською мовами: це комедії «Сватання на Гончарівці», «Шельменкоденщик», «Шельменко-волостной писарь»; літературно-публіцистичні статі «Супліка до пана іздателя», «Лист до видавців «Русского вестника»; історико-художній нарис «Головатый»; фейлетон «Письма Фалалея Повинухина»; жартівливі вірші «Шпигачки»; романи «Пан Халявський», «Жизнь и похождения Петра Степановича, сына Столбикова»; повісті «Ганнуся», «Панна сотниковна», «Конотопська відьма», «Маруся», оповідання «Солдацький патрет», «Купований розум», «Пархімове снідання», «Перекотиполе», «Малоросійська биль» та ін.

Останні роки життя митця
Довгі роки напруженої праці, важкі розчарування й переживання поволі, проте неухильно підточували здоров’я письменника.
У середині липня 1843 року він тяжко захворів. Перші дні ще писав листи і деякі давно задумані твори, читав, потроху гуляв. Але дедалі все більше слабшав. Думкою перебігав свій життєвий шлях: чи не схибив, не збився на манівці? Ні, не було того! Усе життя він жив і працював для людей, віддавав їм увесь запас тепла й доброти, щедро засівав щирим словом рідну ниву українського красного письменства.
20 серпня 1843 року визначного сина України не стало. Помер Г. Квітка-Основ’яненко в Харкові. Похований на Холодній горі. Але його думи, його мрії, втілені в художні твори, продо- вжували жити з людьми. Їх з великою насолодою читають і в наш час. Мало не щороку виходять у світ окремі з них; кілька разів з’являлися повні зібрання творів.

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *