Роман (фр. roman — «романський») — літературний жанр, великий за обсягом, складний за будовою епічний твір, у якому широко охоплені життєві події, глибоко розкривається історія формування характерів багатьох персонажів.
Характерні ознаки роману:
- · зображення всебічної картини життя людей та складного кола життєвих явищ;
- · декілька сюжетних ліній;
- · наявність системи рівнозначних персонажів;
- · значна тривалість подій у часі.
Жанрові форми роману:
- · родинно-побутовий — історія однієї або декількох сімей;
- · соціально-психологічний — зображення й аналіз душевного стану героїв;
- · історичний — зображення конфліктів епохи;
- · любовний — історія кохання;
- · пригодницький — історія подорожей.
Ознаки пригодницького роману
Пригодницький роман (фр. roman d’aventures) — роман, сюжет якого насичений незвичайними подіями й характеризується їхнім несподіваним поворотом, великою динамікою розгортання.
Для пригодницького роману характерні мотиви викрадення й переслідування, атмосфера таємничості й загадковості, ситуації припущення й розгадування.
Ознаки соціально-психологічного роману
Соціально-психологічний роман — це один із різновидів романного жанру, в якому в складних, часто екстремальних життєвих ситуаціях розкриваються багатогранні характери героїв з усім розмаїттям їхнього психологічного функціонування в контексті соціального середовища.
Для соціально-психологічних творів характерне розкриття несподіваних вчинків, прихованих причин поведінки персонажів через розкриття спадкових факторів, потаємних бажань, роздумів, мрій, снів. На відміну від соціально-побутових творів, у яких увага митця прикута до повсякденного життя, зримих, передусім соціальних, причин і наслідків поведінки персонажів, автор соціально-психологічного твору досліджує взаємини особи і соціуму, враховуючи психологічні чинники: інтелектуальні зусилля, емоції, інтуїцію, свідомі й несвідомі поривання людини.
Приклади: Панас Мирний «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» і «Повія»; О. Гончар «Собор»; Г. Тютюнник «Вир»; «Червоне і чорне» Стендаля
Ознаки роману хроніки
Роман-хроніка (від грецьк. χρονικά — літопис) — літературна форма роману, що містить викладення подій в їх часовій послідовності в житті однієї людини чи цілої сім’ї. Але крім цього містить суто романні засоби — переживання і конфлікти людей. Сюжетоутворюючу роль грає саме час, розповідь це почергова зміна епізодів.
Приклади роману-хроніки: «Чорна рада» П. Куліша; «Марія» У. Самчука; «Жовтий князь» В. Барка;
Основні ознаки історичного роману
Історичний роман — роман, побудований на історичному сюжеті, який відтворює у художній формі якусь епоху, певний період історії. В історичному романі історична правда поєднується з художньою правдою, історичний факт — з художнім вимислом, справжні історичні особи — з особами вигаданими, вимисел уміщений в межі зображуваної епохи.
1.Епічний жанр
2.Сюжет-зображених подій певного історичного часу
3.Опора на історичне джерело
4.Головний персонаж-історичні та вигадані особи
5.Поєднання історичних фактів,з художнім вимислом
6.Автор обєктивно показує історичні випадки,але має свій погляд на них.
7,Мова розповіді характернаепохи автора.
Приклад: «Чорна рада» П. Куліша; «Сагайдачний», «Корнієнко» А. Чайковського; «Євпраксія», «Диво», «Роксолана» Павла Загребельного, «Святослав», «Володимир» Семена Скляренка,
Характерні ознаки роману
Ознаки роману як жанру художньої літератури:
- оповідь та творений нею уявний світ у просторі й часі, населений персонажами, наповнений подіями, укладеними в сюжет. розповіді (виклад від третьої особи),
- роману властива пряма мова персонажів (у вигляді діалогів, монологів),
- описи,
- авторські відступи,
- невласне пряма мова (коли авторський виступ насправді представляє думки персонажа).
Залежно від різновиду роману, авторського стилю чи творчої манери письменника співвідношення між ними різноманітні — від переваги оповіді (розповіді), що є характерним для класичного роману, до переваги опису, діалогу чи монологу (внутрішнього монологу у психологічному романі, опису в документальному романі, потоку свідомості в модерному романі, колажу з цитат, діалогів та монологів у постмодерному романі).
Роману 20 ст. притаманний інший тип оповідача: оповідач часто вступає у «діалогічні стосунки з чужими свідомостями»; інші свідомості є рівноправними щодо нього, сам оповідач не володіє «істиною в останній інстанції», для перебігу сюжету стає характерна емергентність, тобто невизначеність, множинність напрямків розвитку оповіді. В такого роману є своя традиція — від Франсуа Рабле, Мігеля де Сервантеса, Ганса Гріммельсгаузена. В українській літературі елементи діалогічності, поліфонії наявні вже в «Перехресних стежках» Івана Франка й широко використовуються сучасними авторами.
Оповідь визначає і сюжетну схему роману: від найпростішої, епізодичної, яку частіше спостерігаємо в повісті, оповіданні, до складної, розгорненої, притаманної творові з багатолінійним сюжетом. Якщо в романі 18-19 ст. сюжет, як правило, відповідає хронологічному й логічному розгортанню подій, то у 20 ст. спостерігається порушена причинно-часова послідовність, бо автор зміщує хронологічний і логічний перебіг подій. Пов’язані ідейним задумом, сюжетом, персонажами, романи утворюють дилогії, тетралогії та цикли.
