Ознаки роману

Роман (фр. roman — «романський») — літературний жанр, великий за обсягом, складний за будовою епічний твір, у якому широко охоплені життєві події, глибоко розкривається історія формування характерів багатьох персонажів.

Характерні ознаки роману:

  • · зображення всебічної картини життя людей та складного кола життєвих явищ;
  • · декілька сюжетних ліній;
  • · наявність системи рівнозначних персонажів;
  • · значна тривалість подій у часі.

Жанрові форми роману:

  • · родинно-побутовий — історія однієї або декількох сімей;
  • · соціально-психологічний — зображення й аналіз душевного стану героїв;
  • · історичний — зображення конфліктів епохи;
  • · любовний — історія кохання;
  • · пригодницький — історія подорожей.

Ознаки пригодницького роману

Пригодницький роман (фр. roman d’aventures) — роман, сюжет якого насичений незвичайними подіями й характеризується їхнім несподіваним поворотом, великою динамікою розгортання.

Для пригодницького роману характерні мотиви викрадення й переслідування, атмосфера таємничості й загадковості, ситуації припущення й розгадування.

Ознаки соціально-психологічного роману

Соціально-психологічний роман — це один із різновидів романного жанру, в якому в складних, часто екстремальних життєвих ситуаціях розкриваються багатогранні характери героїв з усім розмаїттям їхнього психологічного функціонування в контексті соціального середовища.

Для соціально-психологічних творів характерне розкриття несподіваних вчинків, прихованих причин поведінки персонажів через розкриття спадкових факторів, потаємних бажань, роздумів, мрій, снів. На відміну від соціально-побутових творів, у яких увага митця прикута до повсякденного життя, зримих, передусім соціальних, причин і наслідків поведінки персонажів, автор соціально-психологічного твору досліджує взаємини особи і соціуму, враховуючи психологічні чинники: інтелектуальні зусилля, емоції, інтуїцію, свідомі й несвідомі поривання людини.

Приклади: Панас Мирний «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» і «Повія»; О. Гончар «Собор»; Г. Тютюнник «Вир»; «Червоне і чорне» Стендаля

Ознаки роману хроніки

Роман-хроніка (від грецьк. χρονικά — літопис) — літературна форма роману, що містить викладення подій в їх часовій послідовності в житті однієї людини чи цілої сім’ї. Але крім цього містить суто романні засоби — переживання і конфлікти людей. Сюжетоутворюючу роль грає саме час, розповідь це почергова зміна епізодів.

Приклади роману-хроніки: «Чорна рада» П. Куліша; «Марія» У. Самчука; «Жовтий князь» В. Барка;

Основні ознаки історичного роману

Історичний роман  — роман, побудований на історичному сюжеті, який відтворює у художній формі якусь епоху, певний період історії. В історичному романі історична правда поєднується з художньою правдою, історичний факт — з художнім вимислом, справжні історичні особи — з особами вигаданими, вимисел уміщений в межі зображуваної епохи.

1.Епічний жанр
2.Сюжет-зображених подій певного історичного часу
3.Опора на історичне джерело
4.Головний персонаж-історичні та вигадані особи
5.Поєднання історичних фактів,з художнім вимислом
6.Автор обєктивно показує історичні випадки,але має свій погляд на них.
7,Мова розповіді характернаепохи автора.

Приклад: «Чорна рада» П. Куліша, «Сагайдачний», «Корнієнко» А. Чайковського, «Євпраксія», «Диво», «Роксолана», Павла Загребельного, «Святослав», «Володимир» Семена Скляренка,

Характерні ознаки роману

Ознаки роману як жанру художньої літератури:

  • оповідь та творений нею уявний світ у просторі й часі, населений персонажами, наповнений подіями, укладеними в сюжет. розповіді (виклад від третьої особи),
  • роману властива пряма мова персонажів (у вигляді діалогів, монологів),
  • описи,
  • авторські відступи,
  • невласне пряма мова (коли авторський виступ насправді представляє думки персонажа).

Залежно від різновиду роману, авторського стилю чи творчої манери письменника співвідношення між ними різноманітні — від переваги оповіді (розповіді), що є характерним для класичного роману, до переваги опису, діалогу чи монологу (внутрішнього монологу у психологічному романі, опису в документальному романі, потоку свідомості в модерному романі, колажу з цитат, діалогів та монологів у постмодерному романі).

Роману 20 ст. притаманний інший тип оповідача: оповідач часто вступає у «діалогічні стосунки з чужими свідомостями»; інші свідомості є рівноправними щодо нього, сам оповідач не володіє «істиною в останній інстанції», для перебігу сюжету стає характерна емергентність, тобто невизначеність, множинність напрямків розвитку оповіді. В такого роману є своя традиція — від Франсуа Рабле, Мігеля де Сервантеса, Ганса Гріммельсгаузена. В українській літературі елементи діалогічності, поліфонії наявні вже в «Перехресних стежках» Івана Франка й широко використовуються сучасними авторами.

Оповідь визначає і сюжетну схему роману: від найпростішої, епізодичної, яку частіше спостерігаємо в повісті, оповіданні, до складної, розгорненої, притаманної творові з багатолінійним сюжетом. Якщо в романі 18-19 ст. сюжет, як правило, відповідає хронологічному й логічному розгортанню подій, то у 20 ст. спостерігається порушена причинно-часова послідовність, бо автор зміщує хронологічний і логічний перебіг подій. Пов’язані ідейним задумом, сюжетом, персонажами, романи утворюють дилогії, тетралогії та цикли.

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *