Образ майстра у романі Булгакова “Майстер і Маргарита” – один з головних персонажів, він є можливо і автобіографічним, наприклад, Булгаков сам був істориком і спалив першу редакцію свого роману. Характиристика майстра з цитатами наведена в цій статті.
Характеристика майстра “Майстер і Маргарита”
Майстер – в романі Булгакова з’являється тільки в 13 главі, де описана його зовнішність:
«С балкона осторожно заглядывал в комнату бритый, темноволосый, с острым носом, встревоженными глазами и со свешивающимся на лоб клоком волос человек лет примерно тридцати восьми».
Автор не називає нам його справжнього імені, так і сам герой на прохання представитися, відповідає: «Не будем об этом». Прізвиськом Майстер іменує його кохана Маргарита, на знак визнання його літературного таланту. Сам же він вважає себе недостойним цього прізвиська, каже, що Маргарита перебільшує його геніальність.
Образ Майстра має автобіографічні риси самого Булгакова. Йому 38 років – вік Булгакова в рік початку написання роману і знайомства з майбутньою дружиною. В клініці Стравінського Майстер розповідає Бездомному, що раніше був професійним істориком, працював у музеї, мав сім’ю (що збігається з минулим автора роману). Потім герой випадково виграє в лотерею сто тисяч рублів, залишає роботу в музеї, знімає квартирку в арбатському підвалі і починає писати роман про Понтія Пілата і Ієшуа Га-Ноцрі, по-своєму інтерпретуючи євангельські події. В цей же час він знайомиться з Маргаритою:
«Любовь выскочила перед нами, как из-под земли выскакивает убийца в переулке, и поразила нас сразу обоих! Так поражает молния, так поражает финский нож!»
Неможливість опублікування роману через цькування критиків приводить Майстра до нервового зриву і депресії. За помилковим доносом «друга» Алоїзія Могарича, який мріє зайняти кімнату Майстра, він потрапляє до в’язниці на кілька тижнів, виходить звідти повністю зломленим і розчавленим, сам приходить в клініку Стравінського, вважаючи себе невиліковним душевнохворим. В клініці він знайомиться з поетом Іваном Бездомним, якого згодом називає своїм «учнем» і доручає йому закінчити роман про Понтія Пілата, і якому буде з’являтися у сні в ніч весняного повного місяця.
Книга Майстра дуже зацікавила Воланда. Саме він згодом допоміг Маргариті витягти коханого з клініки, повернув спалені рукописи. Однак він абсолютно пригнічений і зломлений морально:
«…Я, знаете ли, не выношу шума, возни, насилий и всяких вещей в этом роде. В особенности ненавистен мне людской крик, будь то крик страдания, ярости или иной какой-нибудь крик. У меня больше нет никаких мечтаний и вдохновения тоже нет, ничто меня вокруг не интересует, кроме нее, — он … положил руку на голову Маргарите, — меня сломали, мне скучно, и я хочу в подвал.»
У Москві їх тіла померли, Майстер з Маргаритою знаходять в потойбічному світі даному їм Воландом «спокій», де Майстер зможе писати гусячим пером. Воланд вирішив забрати їх з собою, так як їм не було місця серед жадібних, боягузливих і нікчемних людей.
В останній появі Майстра в романі ми бачимо людину, яка обросла бородою та залякано озирається, яку за руку веде Маргарита. Таку нагороду можна назвати покаранням, тому що майстру дано Ніщо і він покинутий в небуття.
Чушь полнейшая в последнем абзаце. Ничего про “заросший” нет. Есть, напротив, о том, что идя к их вечному дому Мастер чувствует покой и свободу. Покой это не наказание. И если уж рай есть, то именно он и есть покой.