Гомер «Іліада» ПРИМІТКИ
ПІСНЯ ПЕРША
Рядок 1. Богиня, до якої звертається поет і яка повинна оспівати (точніше — надихнути поета, щоб він оспівав) Ахіллесів гнів, — Муза. З дев’ятьох муз богинею епічної поезії вважали Калліопу.
2. Ахеї (ахейці, ахаї). Коли в “Іліаді” йдеться про спільну назву для всіх тих грецьких племен, що воювали під Троєю, Гомер називає їх ахеями, данайцями або аргів’янами, хоч це були й окремі племена.
3. Аїд (Гадес, Ад) — потойбічний світ, місце перебування померлих, а водночас — і одне з імен бога потойбічного світу. Згідно з давніми уявленнями, це — темне підземелля, де блукають душі мерців.
Слово “герой” за найдавніших часів у греків мало до певної міри сакральний зміст. Героями вважалися особистості (переважно легендарні) не лише надзвичайної сили й відваги, — це за походженням напівбоги. Такий, скажімо, Геракл, син бога Зевса і смертної жінки Алкмени, або в “Іліаді” — Ахіллес, батько якого Пелей — вождь мірмідонян, одного з ахейських племен, а мати — морська богиня Фетіда. Часто таке напівбожественне походження приписувано басилевсам, ватажкам племен. В “Іліаді”, проте, цей термін вживається і в значенні, близькому до сучасного, тобто героями називають взагалі хоробрих воїнів, що відзначилися на полі бою.
5. “Так Зевсова воля над ними чинилась…” — Звичайне для Гомерових поем подвійне вмотивування подій, що відбуваються в творі: це — і наслідок втручання богів, і водночас — природний розвиток дії.
9. “Син то Зевса й Лето” — бог Аполлон.
14. Жезл золотий — ознака жрецького сану. “…На чолі ж мав вінок Аполлона…” — переклад трохи довільний. Точніше — не вінок, а стьожку, пов’язку з білої вовни, яку жрець начепив на жезл, а не пов’язав нею голову.
18. Олімп — найвища гора в Греції (2918 м). Згідно з віруваннями стародавніх греків — місце перебування богів.
30. Аргос — головне місто Арголіди, володіння Агамемнона (північно-східна частина півострова Пелопоннеса). Звідси й назва жителів — аргів’яни, аргеї.
37. Хріса, Кілла — стародавні міста на малоазійському побережжі в Троаді (поблизу Трої). Тенед (Тенедос) — острів недалеко від Трої і на ньому місто тієї самої назви, що й острів.
39. Смінтей (“винищувач мишей”) — одне з численних імен Аполлона. Існують міфи про те, як він врятував від навали польових мишей цілу Троаду. У Хрісі була статуя Аполлона з мишею під ногою.
43. Феб, або Фойбос (осяйний) — одне з найпоширеніших імен Аполлона. Культ Аполлона як бога світла і сонця у давній Греції злився з культом сонячного бога Геліоса.
65. Гекатомба — жертва богові зі ста (а пізніше — взагалі із значної кількості) биків.
106. Агамемнон пригадує, як колись він з намови Калхаса (Калханта) приніс у жертву власну дочку Іфігенію, щоб вимолити в богів попутного вітру для кораблів, що вирушили завойовувати Трою.
144. Муж радний — басилевс. Басилевси влаштовували між собою наради, куди не допускалися звичайні воїни, що брали участь лише в загальновійськових зборах. Але й там промови виголошували басилевси, а маса могла тільки вигуками виявляти своє ставлення до почутого.
155. Фтія — місто в Фессалії (північ Греції), володіння Ахіллеса.
202. Зевс егідодержавний. — У найдавніші часи егідою називали Зевсову зброю у вигляді бурі з громом та блискавицею, якою він наганяв ляку на супротивників. За одним з варіантів міфа егідою називали шкіряний щит Зевса, що виготовив йому бог-коваль Гефест. І це також була застрашувальна зброя, тим паче, що на щиті містилась голова потвори — Горгони Медузи з жахливими очима і з гадюками замість волосся. Часом Зевс позичав егіду Аполлонові або Афіні. Звідси походить і вживане нині “під егідою”, в розумінні “під захистом”.
252. Пілос — у давній Греції таку назву мало троє міст. З ім’ям Нестора пов’язаний Пілос — місто з гаванню на півдні Пелопоннесу.
263-264. Нестор, що два покоління людські пережив, — найстаріший з учасників Троянської війни, отже, й згадує він товаришів своєї молодості, міфічних героїв, ще з передтроянської епохи, з іменами яких пов’язані численні перекази. Пірітой — вождь міфічних лапітів, войовничого племені, що населяло Фессалію. На свій весільний бенкет він запросив сусідніх кентаврів — дике плем’я напівлюдей-напівконей. Упившись, кентаври хотіли силоміць забрати наречену та інших жінок, що були на бенкеті. Це стало причиною війни між лапітами й кентаврами. У війні крім Пірітоя брали участь і інші лапітські герої, що їх називає Нестор: Дріант, Ексадій, Поліфем (не має нічого спільного з кіклопом Поліфемом, з яким читач зустрінеться в “Одіссеї”), а також Поліфемів брат Кеней, що народився як дівчина і яку бог Посейдон на її прохання обернув у хлопця. Після драматичних перипетій кентаврів було подолано, і вони повтікали на північ Греції.
265. Тесей, син афінського царя Егея, — поряд з Гераклом найуславленіший герой найдавніших міфів. Був другом Пірітоя, помагав йому у війні з кентаврами.
307. Син Менойта — Патрокл.
313. Ритуальне омивання, обряд очищення від того брудного й гріховного, що було наслідком вчинку Агамемнона.
321. Окличники (вісники). — В їхні функції входило посередництво між ворогами, також між богами й людьми. Вони виконували роль послів у міжплеменних стосунках. Користувались правом недоторканості.
366. Фіви. Відомо було троє міст, що мали таку назву: семибрамні — грецьке місто в європейській частині Греції, в Беотії; стобрамні — в Єгипті і кілікійські — в Малій Азії. Саме про ці треті Фіви тут і мовиться. Це було володіння Гетіона, батька Гекторової дружини Андромахи.
403-404. Егеон (так його йменували люди), або Бріарей (мовою богів) — один із трьох сторуких і п’ятдесятголових велетнів, син бога Посейдона, а за іншою версією — син Урана (Неба) і Землі (Геї).
424. Ефіопи (чорношкірі) за тогочасними уявленнями жили десь край світу, на далекому півдні, на березі ріки Океану, і відзначались такими чеснотами, що були навіть гідні пригостити у себе богів.
470. Кратер (кратера) — посуд, в якому розводили вино водою; розведене вино потім черпали з кратеру й розливали в келихи. Перед питтям робили узливання — зливали із келиха кілька крапель у жертву богам.
473. Пеан — культовий спів на честь Аполлона.
477. Еос — ранкова зоря, богиня світанку.
485-486. Корабель витягали з води, щоб не підгнивало дно.
500-502. Обнімання колін, доторкання рукою до підборіддя — загальнопоширені жести, що означали благання.
584. Келих дводонний — дехто тлумачить це інакше і, може, з більшою на те підставою: не дводонний, а з двома ручками або двома вушками.
593-594. Лемнос — острів у північній частині Егейського моря, в давнину заселений плем’ям сінтійців.
599. Тут — перводжерело широковживаного виразу “гомеричний сміх”.
603. Формінга — струнний музичний інструмент, різновид ліри.
ПІСНЯ ДРУГА
6. Тут втілення сну (чи сновидіння) називається Онейросом. Фігурує (напр., XIV, 231 або XVI, 672) ще й Гіпнос, крилатий бог сну, брат бога смерті Танатоса, син бога підземної пітьми Ереба й богині Ночі. Гіпнос мав силу присипляти не тільки людей, а й богів. У перекладі обоє імен передано ім’ям Сон.
42. Хітон — спідній одяг (на зразок сорочки), підперезуваний поясом.
93. Чутка — в оригіналі Осса, тут уособлена як богиня.
101 — 106. Берло, знак влади басилевса, як бачимо, скував богковаль Гефест, а бог-посланець Гермес приніс його дідові Агамемнона та Менелая Пелопу, той же передав берло своєму синові Атрею, потім воно дісталось Атреєвому братові Тієсту, від якого, нарешті, перейшло до Агамемнона. Отже, Агамемнон показаний, як владар з ласки богів.
144. Ікарійське море — це, власне, частина Егейського моря. Назва виникла з міфа про Ікара (див. прим, до 591-592 рядків XVIII пісні), що, пролітаючи там, піднявся надто високо, близько до сонця; проміння розтопило віск, яким були скріплені пера на його крилах, тож Ікар упав у море й потонув.
153. Чистили рови, викопані для того, щоб витягти з води на суходіл кораблі, а в разі потреби знову спустити їх на воду.
302. Кери — чорнокрилі богині смерті.
303. Авліда — порт у Беотії (Середня Греція), місце, де збиралися майбутні завойовники Трої перед вирушенням у похід.
319. Син Кроноса (Кронід, Кроніон) — Зевс.
341. Узливання чистим (тобто не розведеним водою) вином супроводило особливо урочисті обіцянки та присягання.
353. “Блиснув перуном праворуч…” — тобто на сході. Треба було стати обличчям до півночі, і якщо Зевс подав знак блискавкою на сході (праворуч), то це вважалося щасливою призвісткою.
461. У Малій Азії, біля гірського пасма Тмол (нині Боздаг), простягалась Асійська лука, від якої походить назва Азії. Там же протікала і ріка Каїстр (нині Аксу).
465. Скамандр — річка в околицях Трої (нині — Мендере-Су).
484. Додатковим звертанням до всіх Муз починається так званий каталог кораблів, племен та вождів, що прибули воювати під Трою. Дослідники підрахували, що під Трою припливло 1186 кораблів із 29 місцевостей, близько ста тисяч воїнів під командуванням сорока трьох воєначальників. Пояснення до цього досить довгого переліку даємо лише найголовніші, випускаючи незначне, а тим паче те, шо з’ясовано в самому тексті “Іліади”. Існує погляд, що “каталог” — пізніша інтерполяція і що саме цим пояснюється наявність деяких понять і термінів, яких, мабуть, ще не могло існувати в гомерівські часи (приміром, “всеелліни (панелліни)” нижче, в рядку 530).
498. Грая — місцевість в Епірі (північно-західна частина Греції), від назви жителів якої (граїки) походять сучасні назви — греки, Греція.
504. Платея — місто в Беотії, що пізніше вславилось битвою біля нього (479 р. до н. є.), в якій грецьке військо перемогло армію персів.
511. Орхомен — у давній Греції було відомо двоє міст із такою назвою. Тут згадано місто в Беотії, столиця Мінійського царства, одне з найдавніших і найбагатших міст у Греції. В XIX ст. на його місці провадились археологічні розкопки, що значною мірою спричинились до відкриття кріто-мікенської культури.
569. Мікени — місто на Пелопоннесі, в північній частині Арголіди, один із найзначніших центрів доісторичної Греції. Місце археологічних розкопок, що дали численні й цінні знахідки пам’яток кріто-мікенської культури.
581. Лакедемон (Спарта)-головне місто Лаконіки (на Пелопоннесі). Столиця володінь Менелая.
600. Кіфара — струнний музичний інструмент, удосконалений різновид ліри.
610-614. Аркадія — центральна частина Пелопоннесу — не мала власного виходу до моря.
641-642. Ойней і Мелеагр — герої міфів, дія яких відбувається в часи раніші, ніж Троянська війна; отже, вважалося, що на той час вони вже були неживі.
651. Еніалій — одне з імен Ареса (Арея).
658. Сила Гераклова — замість “сильний Геракл” вжито метонімію. Так само і в інших місцях — III, 105, — сила Пріамова (замість “сильний Пріам”).
696. Деметра — богиня рослинності, зокрема збіжжя. Ітонея (Ітона) — місто у Фессалії.
698. Протесілай — грек, убитий на початку війни. Існує міф: дружина його Лаодамія вблагала богів повернути йому життя на день (за іншою версією — на дві години), а коли цей час минув, позбавила себе життя, щоб піти в Аїд з чоловіком.
718-725. Філоктет — вождь фессалійців, славетний лучник, після смерті Геракла успадкував його лук і стріли. На шляху до Трої на острові Лемносі його вжалила отруйна змія. Рана була така зловонна, що Філоктета довелось покинути на острові. Але, згідно з пророцтвом, не можна було завоювати Трої без Гераклового лука і стріл. Отже, згодом Філоктета було привезено до війська, де його вилікував воїн-лікар Махаон. Цій легенді присвячена трагедія Софокла “Філоктет”.
731. Асклепій — син Аполлона. В “Іліаді” це смертна людина, лікар, батько двох синів, також лікарів.— Подалірія і згаданого вже Махаона. Згодом виник культ Асклепія (лат. Ескулапа), бога-лікаря.
734. Орменій — місто в Фессалії.
743. Потвори, оброслі волоссям — кентаври.
755. Присягання водами підземної ріки Стіксу — найстрашніша для давнього грека клятва, порушити яку боялись навіть боги.
783. Тіфоей (Тіфон) — потвора із сотнею зміїних голів, вогненним диханням, громовим голосом і сліпучим поглядом. Був подоланий у боротьбі із Зевсом, що загнав його глибоко під землю (міф називає різні місцевості, переважно поблизу вулканів). Часом він виявляє непокору й починає бушувати, вивергаючи з-під землі потоки вогню. Тоді Зевс шмагає блискавками землю в тому місці, щоб приборкати непокірного в’язня.
786. Іріда (райдуга) — богиня, вісниця Зевса.
845. Геллеспонт (море Гелли) — Дарданелли. Назва повстала з переказу, як дівчина Гелла з братом Фріксом перепливала протоку на злоторунному барані, рятуючись від лихої мачухи, перелякалася хвиль і, впавши з барана у воду, втонула. Цей переказ пов’язаний з міфами про золоте руно та аргонавтів.
ПІСНЯ ТРЕТЯ
2. Характерна відмінність: трояни наступають “з криком і гуком” (що було властиве варварам), а ахеї — “мовчки” (рядок 8), як і личить цивілізованому грецькому війську.
5. Океан згідно з гомерівськими уявленнями — найбільша ріка в світі, що омиває весь суходіл.
6. Пігмеї у старогрецьких легендах — плем’я карликів, що нібито жило десь на території нинішнього Єгипту. З ними вели запеклу боротьбу журавлі, прилітаючи в ті місцевості на зиму.
10. Нот — південний вітер.
16. Александр — Паріс.
57. Камінний хітон — мова йде про побиття камінням.
103. Землі (Геї) та підземним богам приносили в пожертву тварин темної масті, а Сонцю (Геліосові) та небесним богам — масті світлої.
184. Фрігія — країна на заході Малої Азії.
186. Отрей (Пріамів шуряк) і Мігдон — фрігійські владарі.
187. Сангарій — ріка у Фрігії (нині Сакар’я).
189. Амазонки (амазони) — легендарне плем’я жінок-войовниць, що ніби жили на північному узбережжі Азовського моря чи в Малій Азії.
276. їда — назва двох гірських хребтів: на Кріті, а також у Малій Азії, недалеко від Трої (про нього тут і йде мова). На верховині Іди Зевс мав одну із своїх осель.
332-333. Паріс як лучник не носив важкого панцира, тож мусив позичати його у свого брата Лікаона.
401. Меонія — країна в Малій Азії, пізніше називана Лідією.
444. У коментаторів нема єдиної думки щодо того, який з островів у “Іліаді” зветься Кранай.
ПІСНЯ ЧЕТВЕРТА
2. Геба — богиня, дочка Зевса і Гери, уособлення молодості. На учтах богів, де вони споживають амбросію і п’ють нектар, в обов’язок Геби входить наливати келихи.
8. Алалкоменіда — богиня Афіна. Ім’я це виникло від назви беотійського міста Алалкомени. Там був один з найдавніших у Греції храмів Афіни. Існувало навіть повір’я, ніби вона в цьому місті народилась, і що це ніби рятувало місто від ворожих вторгнень. Інші версії міфа мають деякі відмінності: Алалкоменей — перша людина, що з’явилася в Беотії дуже давно, ще коли на небі не було й місяця. Він заснував місто, став порадником Зевса, виховував його дочку Афіну.
75. Зоря, що нею Зевс подає мореплавцям чи військам знак, — метеор.
88. Пандар — син Лікаона з Зелеї, вождь лікійців, що населяли територію в Малій Азії, неподалік від Трої, найзнаменитіший лучник у троянському війську.
201. Трікка — річка у Фессалії.
219. Хірон — мудрий кентавр, що жив на горі Пеліоні (у Фессалії, неподалік від Олімпу), вихователь героїв багатьох грецьких міфів. З-поміж усього іншого навчав він їх і лікарської справи.
319. Еревталіон — вождь аркадійців. Про бій з ним Нестор докладніше оповідає в рядках 132-156 VII пісні.
383. Асоп — ріка в Беотії.
388. Кадмеї (нащадки Кадма) — фіванці. Існує міф про фінікійця Кадма, який у пошуках своєї сестри Європи, спокушеної Зевсом, прибув до Греції. Він став засновником міста Кадмеї, пізніше названого Фівами. Його супутників понищив дракон, якого Кадм убив, а зуби його посіяв, і з тих зубів виросли озброєні люди, що відразу почали між собою криваву зваду, в якій і погинули всі, крім п’ятьох, і від цих п’ятьох ведуть свій початок найзнатніші роди фіванців.
406-410. Існують розповіді про два походи аргів’ян проти беотійських семибрамних Фів. Перший похід семи героїв закінчився невдачею “через безтямну зухвалість”: один із учасників походу, Капаней, Сфенелів батько, зійшовши на фіванський мур, вигукнув, що навіть Зевсова блискавка не зжене його з муру. Розгніваний Зевс скинув його тоді і змусив усе військо до втечі. Другий
похід — “похід епігонів” — здійснили сини попередніх учасників, серед них Сфенел і Діомед. Вони здобули і зруйнували Фіви.
440. Діти Арея Жах і Острах (в оригіналі Деймос і Фобос) та його сестра Звада (Еріс) — уособлення почуттів, пов’язаних з війною.
464. Абанти — давнє плем’я, відоме особливою войовничістю.
476. Сімоент — ріка біля Трої.
507. Пергам — укріплений центр, цитадель Трої.
515. Трітогенея — Афіна. Це її ім’я пояснюють по-різному. Найімовірніше пояснення — народжена на березі беотійської річки Трітону.
ПІСНЯ П’ЯТА
5. Осіння зоря — Сіріус, найбільша зірка в сузір’ї Великого Пса.
9. Згаданого тут Дарета (чи Дареса) вважали автором писаної на пальмовому листі так званої “Троянської Іліади”, ще передгомерівських часів, — у ній події були зображені з троянських позицій. До наших часів цей твір не дійшов, а згадки про нього не відзначаються надійністю. Дарета вважали також автором іншого твору — популярного в середні віки роману “Про зруйнування Трої”, нібито перекладеного з грецької мови на латинську.
51. Артеміда — богиня тваринного світу та полювання, дочка Зевса і Лето, сестра Аполлона, що була, як і він, на боці троянців.
78. Скамандр — у даному разі не ріка, а бог цієї ріки.
222. Тросові коні. — Трос (від імені якого виводять і назву міста — Троя) — Пріамів прадід. Зевс відібрав у нього одного з синів, Ганімеда, хлопчика, що відзначався вродою, і зробив підчашим на бенкетах богів. У відшкодування Зевс дав Тросові пару безсмертних коней.
268. Лаомедонт — Пріамів батько. Він мусив свою дочку Гесіону віддати в поживу морському страховиську. Геракл убив страховисько й визволив Гесіону. В нагороду він мав одержати, як було обіцяно йому, Тросових коней. Лаомедонт порушив обіцянку й коней не дав. Геракл зруйнував Трою й покарав смертю Лаомедонта.
330. Кіпріда, кіпрська богиня — богиня кохання Афродіта.
333. Еніо — богиня боїв, ніби жіночий відповідник Арею-Еніалію.
338. Харити — вічно юні богині вроди і радощів, втілення жіночої привабливості, супутниці Афродіти.
340. Кров богів зовсім не схожа на людську.
356. Згідно з найдавнішими уявленнями, бога завжди оточує хмара. До такої хмари й притулив свого списа Арей.
385. От і Ефіальт — велетні, сини Алоея і Іфімедеї (а насправді — Іфімедеї та бога Посейдона). Міф розповідає, як Арей спри-;
чинився до смерті юнака Адоніса, улюбленця Афродіти, якого розтерзав іклами вепр під час полювання. За це велетні й закували Арея.
392-393. Амфітріонів син — Геракл.
401. Пееон (Пайон) — бог-лікар, у пізніші часи його ототожнювали з Аполлоном.
449 і далі. Є в цьому епізоді певна неузгодженість. Спершу ми дізнаємося, що Аполлон створив примарну постать Енея і поставив її на полі бою замість справжнього Енея, що був поранений. Але згодом виявляється, що на полі бою таки справжній Еней, а про примарну постать уже немає й мови.
524. Борей — північний вітер.
577. Пафлагонці — жителі Пафлагонії (північної частини Малої Азії), на південь від Чорного моря.
628-629. Сарпедон — син Зевса, Тлеполем — син Геракла, отже онук Зевса.
654. Кінь у найдавніших грецьких віруваннях був тісно пов’язаний зі смертю й небіжчиками. Відгомін цих вірувань— епітет бога підземного царства Аїда — “славетний кіньми”.
696. “Зникла у нього душа…” — тут означає: втратив свідомість, знепритомнів.
741. Горгона — потвора жіночої статі, голова якої наводила на всіх невимовний жах або навіть обертала на камінь. Відрубана Персеєм голова Горгони була зображена на Зевсовій егіді.
750. Ори (Гори) — богині, що уособлюють плин часу, зміни пір року.
845. Шолом Аїда робив невидимим того, хто був у ньому. І саме ім’я Аїд означає “невидимий”, або “той, хто робить невидимим”. Руданський у своїй “Ільйонянці” “Аїд” переклав словом “Невид”.
898. Потомки Урана — діти бога Урана, серед яких був і Кронос, що скинув батька з престолу й сам став володарювати в світі. У свою чергу, і син Кроноса Зевс повстав проти батька, переміг його та інших богів старшого покоління (Титанів) і ув’язнив їх у підземних глибинах.
ПІСНЯ ШОСТА
4. Ксант — інша назва ріки Скамандру. Взагалі Ксант (жовтий) зустрічається у Гомера в різних значеннях: це і ім’я одного троянського воїна, і така кличка в одного з Ахіллесових коней, і Гекторового коня; так називається, крім Скамандра, ще одна річка, що протікає в Лікії (див. рядок 172 цієї пісні).
6. “…обрадував світлом…” — подав надію на добре закінчення розпочатої справи, — надію на перемогу.
76. Птаховіщун — ворожбит, який провіщав майбутнє, спостерігаючи за птахами, — за їхнім летом,-криками тощо (у римлян — авгур).
130. Лікург — легендарний фракійський цар, що чинив опір встановленню культу Діоніса, бога винограду й вина, за що був жорстоко покараний.
152. Ефіра — найдавніша назва міста Корінфа.
153. Сізіф (Сісіф) — засновник Ефіри, син Еола, мав репутацію найхитрішого з людей. Про його хитрощі розповідається в багатьох міфах. Він ніби розголошував таємниці ^богів, заманював і грабував подорожніх. Коли Зевс викрав дочку річкового божка Асопа Егіну, Сізіф розповів про це батькові. Розгніваний Зевс наслав на Сізіфа смерть, але той хитрощами закував її в кайдани, і через це певний час, аж поки Арей не визволив Смерть із кайданів, ніхто на землі не вмирав. Дружині своїй Сізіф наказав не ховати його, коли він помре. Прибувши ж на той світ, тимчасово відпросився в Аїда на землю, — мовляв, хоче покарати свою жінку, але потім, всупереч обіцянці, ніяк не хотів повертатися, отож довелося посилати по нього Гермеса. Боги покарали його: відтоді він намагається підняти на гору величезну брилу, яка в останню мить виривається в нього з рук і знову скочується вниз. Звідси й вираз “сізіфова праця”, тобто марні зусилля.
168-169. Згадка про складені таблички з накресленими на них згубними, смертоносними позначками — єдине в “Іліаді” свідчення того, що авторові вже було відоме письмо. Свідчення, проте, досить невиразне.
205. “…убила дочку Артеміда…” — Якщо передчасно й раптово помирав чоловік, вважалося, що то від стріли Аполлона, якщо ж жінка — то від стріли Артеміди.
236. У часи, про які розповідається тут, гроші були ще незнані, торговельні стосунки мали обмінний характер; в пастуших племен головною обмінною вартістю була худоба, за одиницю обміну був віл.
255. “…ахеїв сини злоіменні…” — Мається на увазі звукова близькість етноніма “ахеї” з грецьким “ахос” — горе, страждання.
403. Астіанакт — це ім’я означає “владар міста”.
457. Мессеїда — джерело чи криниця десь у Лаконії, Гіперея — у Фессалії.
484. Чи не вперше в світовій літературі згадується славетний “сміх крізь сльози”.
ПІСНЯ СЬОМА
9. “Ареїтоїв потомок… озброєний києм…” — Міфи розповідають про войовничого володаря беотійського міста Арни Ареїтоя, що
користувався єдиною зброєю — залізною палицею. Його переміг аркадський володар Лікург, убив і забрав собі його зброю. Про це далі, в цій же самій пісні, рядки 138-156.
133-135. Фея — портове місто в Еліді (західна частина Пелопоннесу, на узбережжі Іонійського моря), Ярдан — ріка там же, Келадонт — її притока.
220-221. Гіла — місто в Беотії. Міф оповідає, ніби в Плі показували платан, під яким лимар Тіхій частував свого гостя Гомера, що там виконував свої пісні. Згадку про Тіхія Гомер нібито вставив до “Іліади” із вдячності за гостину.
303-305. Коментатори вказують: Еант загинув, кинувшись на меч, який йому подарував Гектор, а Ахіллес, убивши Гектора, прив’язав його труп до колісниці поясом, якого одержав Гектор у дар від Еанта. Звідси й грецьке прислів’я, що навіть і дарунок ворога шкодить. Найвідоміше це прислів’я у тій формі, якої надав йому Вергілій: “Данайців боюсь і з дарами прибулих” (“Енеїда”, II, 49. Переклад М. Білика).
348. Дардан — син Зевса, предок Пріама. Отже, дарданіди — нащадки Дардана. В переносному розумінні — троянці.
452-453. Згідно з міфом, мури Трої для владаря Лаомедонта вибудували боги Аполлон і Посейдон. Лаомедонт відмовився заплатити за це, і боги наслали на його володіння потвору, що пожирала людей. Оракул прорік, що Лаомедонт може звільнитися від страховиська лише тоді, коли віддасть йому свою дочку Гесіону. Геракл убив потвору і визволив Гесіону. Та Лаомедонт ошукав Геракла, не давши йому обіцяних в нагороду за подвиг коней, і Геракл скарав його смертю.
468. Ясон (Іасон) — герой міфічного походу аргонавтів до Колхіди по золоте руно.
ПІСНЯ ВОСЬМА
13. Тартар — найглибша і найтемніша частина підземного світу, Аїду. її уявляли за схемою типової давньогрецької в’язниці, де під основною будівлею була ще й підземна частина, — темниця, яма.
48. Гаргар — одна з верховин гори Іди.
185. Клички коням дано переважно за мастю: Ксант — буланий, Подарг — білоногий (або, згідно з іншою інтерпретацією, прудконогий), Етон — гнідий, Ламп — білий.
203. Геліка і Еги — міста в Ахаї, відомі як осередки культу Посейдона.
247. Орел — Зевсів птах. Поява орла — ознака того, що Зевс зглянувся на благання.
363. Еврістей — син Стенела і внук Персея. В день, коли мав народитися Геракл, Зевс вихвалявся, що ось народиться могутній герой, який пануватиме над усіма сусідніми народами й над усім тим родом, що походить від самого Зевса (Персеїди). Гера ж подіяла так, що раніше від Геракла народився Еврістей. Таким чином герой Геракл став слугою полохливого й недолугого Еврістея. За його наказом Геракл мусив звершити дванадцять подвигів, останнім з них був той, про який тут іде мова, — треба було винести з Аїду страшного триголового пса Кербера. Бог підземного царства дав дозвіл забрати пса в тому разі, якщо Геракл зуміє приборкати його, не вживаючи зброї. Геракл придушив шию пса, зв’язав його й приніс показати Еврістеєві, а потім знову відніс до Аїду. В цьому Гераклові допомагала Афіна.
479. Япет (Іапет) — титан, син Урана і Геї, якого Зевс, як і Кроноса, ув’язнив у глибинах Тартару.
480. Гіперіон — епітет-ім’я сонця і бога сонця Геліоса.
ПІСНЯ ДЕВ’ЯТА
5. Фракія — в давні часи країна на північ від Греції і на схід від Македонії. Греки вважали, що там холодний, дуже суворий клімат.
184. Еакід — онук Еака, Ахіллес.
188. Етіон — владар кілікійських Фів, батько Гекторової дружини Андромахи.
209. Автомедонт — бойовий товариш Ахіллеса, візничий на його бойовій колісниці. Його ім’я (переважно у формі “автомедон”) зробилося загальним поняттям на означення вправного кучера.
404-405. Піфійський храм Аполлона був широковідомий і величезними нагромадженими там скарбами, і оракулом, до якого зверталися прибульці з усієї Греції. У післягомерівські часи цей храм (поблизу міста Дельф) звався дельфійським.
454. Ерінії — богині родової помсти, що карають людину за злочини, зокрема за ті, що пов’язані з порушенням родинних основ (як і в цьому випадку). Фенікса вони покарали бездітністю.
457. Персефона (або Кора) — дочка Деметри, дружина бога підземного царства Аїда.
502-504. Ата — богиня облуди, омани, раптового безумства, засліплення, що веде людину і навіть бога до помилок, до вчинків, які доводиться спокутувати. За Атою, повільніше від неї, йдуть Літи, персоніфікація покутних благань до богів.
563. Алкіона — пташка рибалочка, про яку в античні часи склалось повір’я, ніби самичка рибалочка, розлучена із самцем, довго не може втішитись; за міфом Алкіона — дружина Кеїка; за те, що вони називали одне одного іменами богів, Зевс покарав їх, обернувши Алкіону на рибалочку, а Кеїка — на чайку.
578. Гій (гюес) — ділянка землі, яку можна було зорати одним плугом за день. Точний розмір не встановлений.
ПІСНЯ ДЕСЯТА
110. Син Філея — Одіссеїв небіж Мегес.
110-112. Еант (Айянт) швидкий — син Ойлея (Оїлея); Еант подібний богу — Теламонід.
214-217. Справедливе здивування в коментаторів викликає надто незначна нагорода, визначена за цей подвиг, і надмірно висока оцінка цієї нагороди.
252. Ніч (від заходу до сходу сонця) ділили на три частини (пізніше — три сторожі, тобто три зміни вартових).
266. Автолік — син бога Гермеса. Батько навчив його красти, і він став славетним злодієм та дурисвітом. Одіссеєві доводився дідом з боку матері. Саме від нього Одіссей успадкував свою хитрість.
274. Чапля — птах богині Афіни, що посилала її як добру призвістку.
415. Іл — батько Лаомедонта, Пріамів дід.
497. Внук Ойнеїв — Діомед, син Тідея. Коментатори вважають цей рядок пізнішою інтерполяцією.
561. Неузгодженість: раніше (рядок 495) сказано, що Рес був тринадцятий із тих, кого забив Діомед, та й тут же мова йде про тринадцять забитих, окрім вивідувача.
ПІСНЯ ОДИНАДЦЯТА
1. Тіфон — син Лаомедонта, Пріамів брат. Був він дуже вродливий, його вподобала Еос, богиня ранкової зорі. Вона забрала його до себе й випросила для нього у Зевса безсмертя, але забула ще попрохати при цьому вічної юності. Тому, не помираючи, він з бігом часу все більше зсихався, зменшувався, його вже можна було класти, як дитину, в очеретяний кошик. Нарешті Еос обернула його на цикаду.
3. Еріда — богиня змагання, суперечки, сварки.
20. Кінір — за деякими міфами перший володар Кіпру, засновник міста Пафоса, де він запровадив культ Афродіти. Родом із Сирії.
57. Полідамант — троянський герой, що народився однієї ночі з Гектором. Як Гектор був найдужчий із троян на полі бою, так Полідамант був перший на раді або на зборах.
62. Зловісна зоря — Сіріус.
270. В міфах згадується одна Ілітія (Ейлейтюя), донька Зевса і Гери, богиня пологів (часом ці самі функції приписувано й самій Гері). У Гомера ж мова йде про кількох богинь Ілітій.
493. Зевсові зливи. — Погода перебуває в Зевсовій владі, отже, він посилає й дощі.
558. Порівняння Еанта з ослом довгий час шокувало перекладачів “Іліади”, надто в XVII-XVIII ст. і особливо — у Франції. Навіть така перекладачка, як пані Дасьє, переклад якої з’явився 1699 року і яка виступала проти пом’якшування, прикрашання і “поліпшування” Гомера, не наважилася написати просто “віслюк”, а вдалась до описової формули — “тварина терпляча і міцна, але повільна і ледача”.
701. Авгій — владар у північній частині Еліди, відомій насамперед стайнями, що ніби були не чищені тридцять років і що їх Геракл почистив за один день.
728. Жертва Алфеєві — ріці, чи, власне, богові цієї ріки.
750. Сини Актора (власне, Посейдона), племінники Авгія — два велетні-близнюки. В деяких міфах розповідається, що вони зрослися тілами.
ПІСНЯ ДВАНАДЦЯТА
15-35. На думку деяких дослідників, ці рядки — пізніша інтерполяція, яка повинна була пояснити той факт, що на троянській рівнині не було з пізніші часи ніяких слідів грецького муру.
433-435. Одне з порівнянь, узяте з повсякденного життя простого люду. Серед античних коментаторів Гомера існувала думка, що цей образ навіяний поетові спогадами про матір.
ПІСНЯ ТРИНАДЦЯТА
5-6. Гіппемолги (доярі кобил) та абіяни (абії — бідні або ті, що утримуються від насильства) — назви кочових племен (очевидно, скіфських), що жили десь на північний схід від Істру (Дунаю), можливо, на території України. Назва першого племені вказує на те, що там був відомий кумис. Назва другого відбиває характерні для давніх греків (та й не тільки для них) уявлення, що коли на світі існує праведне життя, повна справедливість, то хіба що десь далеко, серед віддалених племен.
10. Землі потрясатель — Посейдон.
12. Сам (Самос) — тут ідеться про пізнішу Самофракію, острів на Егейському морі, біля узбережжя Фракії, навпроти гирла ріки Гебру (нинішня Маріца).
322. Зерно Деметри — збіжжя, хліб. Живляться зерном Деметри люди, на відміну від богів, поживою для яких служить амброзія та нектар.
366. Кассандра — найвродливіша з дочок Пріама. Авторові “Іліади”, мабуть, була ще не відома легенда про те, як вона відхилила
любов Аполлона і бог покарав її тим, що вділив їй пророцького дару, але провидіти вона могла тільки лихе і ніхто її пророкуванням не хотів вірити. Ця трагічна постать — героїня багатьох творів античної та новішої світової літератури — від Есхіла до Лесі Українки та численних сучасних письменників.
658. “…йшов між них батько…” — неузгодженість: Гарпаліонового батька, Пілемена (Пюлаймена), ще раніше вбив Менелай (V, 576-579).
793. Асканія — країна в Малій Азії, частина Віфінії, з озером, що називається Асканією (нині Ізнік) і містом Нікея (нині також Ізнік).
837. Ефір — в епосі безхмарний повітряний простір, ближчий до землі, нижче хмар. Але інколи (як і в даному разі) це нижчі простори неба, місце перебування богів.
ПІСНЯ ЧОТИРНАДЦЯТА
170. Амброзія (амбросія) — пожива богів, тут фігурує ще й як косметичний засіб.
201. Океан і його сестра-дружина Тетія (Тетюс) — боги, батьки Реї, матері Зевса і Гери, а також батьки річок, які також з погляду стародавнього грека були богами. У цих поглядах вбачають зародки теорій ранньої іонійської філософії, зокрема уявлень Фалеса, що вода — першоелемент усього сущого.
226. Пієрія — країна, що лежить на північ від Олімпу. Ематія — приблизно там, де нинішня Македонія.
250. Син хмаровладного Зевса — Геракл.
259. Ніч. Обожнювання ночі сягає найдавнішої епохи. Це — божество, старіше від олімпійських богів; своєю таємничістю воно навіває острах у людей і богів. У поемі Гесіода “Про походження богів” Ніч — мати Сну і Смерті.
271-274. Найчастіше присягалися саме нічними (підземними) богами і підземними силами. Найстрашнішим вважалося присягання водами підземної ріки Стіксу. Торкаючись рукою землі й води, люди і боги ніби входили в контакт з підземними силами, робили їх свідками своєї клятви.
290-291. Не встановлено точно, про якого саме птаха тут ідеться. Що мова богів різнилася від людської, згадується в “Іліаді” кілька разів, причому до мови богів залічуються, як правило, слова архаїчніші та рідше вживані.
317-328. Дуже недоречний тут перелік любовних пригод Зевса з їх наслідками деякі дослідники розглядають як пізнішу інтерполяцію. Але це може бути і просто особливістю розповідної манери гомерівського епосу.
344. Гелій — Геліос, бог сонця і саме сонце.
484-485. Автор “Іліади” знає звичай родової помсти. Відомий, правда, йому й інший звичай — вносити за вбитого викуп.
ПІСНЯ П’ЯТНАДЦЯТА
18-30. Епізод, поданий тут, частково згадувався і в попередніх піснях. Коли Геракл, зруйнувавши Трою і вбивши Лаомедонта, морем повертався додому, Гера, яка ненавиділа його більше, ніж інших побічних дітей і улюбленців Зевса, вирішила саме тепер занапастити його. Вона намовила Сон приспати Зевса, а сама тим часом підняла на морі бурю. Ледве уникнувши при цьому загибелі, Геракл висадився на острів Кос, людність якого вороже ставилась до чужинців і напала на нього. Зевс, прокинувшись, врятував Геракла. Отоді-то Зевс і вчинив розправу над Герою й тими богами, що хотіли їй допомогти.
36-46. Присягання Гери казуїстичне: вона клянеться, що не робила того, в чому Зевс її й не звинувачує, — не намовляла Посейдона допомагати ахейцям. Але її виверт досягає мети.
71. Ахейці захопили Трою, хитрощами ввівши туди дерев’яного коня із схованими в ньому воїнами. Зробити так порадив їм Одіссей, а йому цю хитрість навіяла Афіна.
87. Феміда — дочка Урана й Геї, богиня права і справедливості.
431. Кітери (Кітера) — острів, що лежить південніше Малейського мису, один з найвідоміших осередків культу Афродіти.
639. Копрей — Еврістей, під владу якого потрапив Геракл, що мусив для нього виконати дванадцять подвигів, сам боявся наказувати йому, а свої накази передавав через вісника — Копрея.
680-684. Згадка про їзду верхи і навіть вольтижування зустрічається тільки тут. Взагалі герої “Іліади” їздять не верхи, а лише на колісницях.
ПІСНЯ ШІСТНАДЦЯТА
17. Зухвальство аргеїв. У зухвальстві (тобто в кривді, спричиненій Ахіллесові) винен Агамемнон, проте Ахіллес схильний перенести свою образу на все ахейське військо.
133. Внук Еака — Ахіллес.
233. Додона — прадавнє місто в Епірі (північний захід Греції), засноване ще догрецьким плем’ям пеласгів. Місто було одним із центрів культу Зевса і вславилося своїм оракулом; жерці, що переказували пророкування оракула тим, хто звертався з запитами, тлумачили відповіді бога, вслухаючись у шелестіння листя священного дуба. У звичай цих жерців, що звалися селлами (чи, за іншим варіантом міфа, — геллами) входило не мити ніг і спати на голій землі. Це мало магічне значення, вказуючи на тісний зв’язок жерців з
підземними силами. Можливо, до введення культу Зевса цей оракул належав до якихось давніших підземних божеств.
328. Амісодар — малоазійський (карійський чи — за іншою легендою — лікійський) владар, що вигодував Хімеру, дочку Тіфоея і Єхідни. Хімера — страшна вогнедишна потвора, що спереду нагадувала лева, тулубом — козу і ззаду — дракона. її вбив герой Беллерофонт (про це йде мова в шостій пісні “Іліади”). Згодом Беллерофонт викликав ненависть богів тим, що замислив на крилатому коні Пегасі піднятись на Олімп, в оселю богів. Зевс націлив на Пегаса ґедзя, що довів його до сказу, кінь скинув героя, і той, упавши, скалічився і осліп.
459. Кривава роса — призвістка нещастя.
595. Еллада — тут, звичайно, не вся Греція: Елладою звалося також місто й ціла область у Фессалії.
717. Асій — Гекторів дядько. Не плутати з іншим Асієм, Гіртаковим, що загинув раніше (пісня XIII, рядок 771).
ПІСНЯ СІМНАДЦЯТА
122. Те, що Гектор знімає з убитого Патрокла зброю, не зовсім узгоджується з закінченням шістнадцятої пісні (793-804), де розказано, як Аполлон збив з Патрокла шолом, потрощив списа і вибив із рук щита. Деякі коментатори вважають, що закінчення шістнадцятої пісні — пізніша інтерполяція або механічне перенесення з якоїсь ранішої пісні.
301. Ларіса — тут місто в Малій Азії, можливо, сусіднє з Троєю.
514. “…в безсмертних… лежить іще… на колінах…” — справа ще не вирішена, ще невідомо, як воно буде.
ПІСНЯ ВІСІМНАДЦЯТА
37. Нереїди — морські богині, дочки Нерея, морського божества. Нереїдою була, зокрема, й Ахіллесова мати Фетіда.
117. Згідно з міфом, Геракл помер так. Колись він смертельно поранив кентавра Несса, що хотів був оволодіти його дружиною Деянірою. Вмираючи, Несе залишив у дар Деянірі чудовий одяг, запевнивши її, що одяг просякнутий любовним данням і що коли вона подарує цей одяг Гераклові, а той носитиме його, то ще дужче полюбить Деяніру й ніколи її не покине. Коли Геракл одяг вбрання, насправді отруєне, отрута, зігрівшись, пройшла в тіло, завдаючи героєві нестерпних мук. Деяніра, побачивши, до якого непоправного нещастя вона спричинилась, у відчаї наклала на себе руки. Геракл, не бачачи рятунку, теж вдається до самогубства: він складає на горі Ойті (Еті) величезний стіс дерева, сходить на нього й наказує своєму синові розпалити вогнище. Автор “Іліади”, мабуть,
не знав іншого міфа (чи, точніше, продовження попереднього), що, коли вогнище запалало, пролунав Зевсів грім, спалахнула блискавка, і Зевс забрав Геракла в оселю богів, дарувавши йому безсмертя. Щоправда, в “Одіссеї” ця легенда згадується (II, 601 — 614); там розповідається, як Гераклова тінь з луком блукає по Аїду, а сам він щасливо живе собі разом із безсмертними богами. Деякі коментатори вважають це місце в “Одіссеї” пізнішою інтерполяцією.
141. Морський старець — Нерей.
326. Опунт — головне місто Локріди (Середня Греція).
375-377. Тут — мрія про “самохідні” автомати, а нижче (рядки 417-420) тогочасні уявлення про своєрідних служниць-роботів.
382. В кульгавого бога-коваля Гефеста, за “Іліадою”, дружина — одна із вродливих Харіт. В “Одіссеї” ж — дружина Гефеста — богиня кохання Афродіта. Для дослідників, які вважали, що “Іліаду” створив не той автор, що “Одіссею”, ця розбіжність була одним із аргументів.
399. Еврінома — дочка Океана, мати Харіт.
469-472. Схоже на те, що міхи в Гефеста працюють також автоматично, — принаймні немає мови про помічників, які б ті міхи приводили в рух.
481. П’ять шарів щита треба уявляти собі так, що кожен нижчий шар був ширший від того, котрий лежав на ньому. Отже, цілком видним був тільки горішній шар, а з кожного нижнього видна була тільки певна смужка — ці смужки, що лежали концентричними поясами, і були вкриті різьбленими оздобами. Цікаво, що оздоби не були пов’язані з військовою тематикою.
485-486. Назви сузір’їв у давніх греків походять з міфів. Плеяди — сім дівчат, дочки Атланта і Плейони, яких переслідував закоханий велетень — мисливець Оріон, тож вони й попрохали богів обернути їх на зорі. Пади — сестри Плеяд, німфи, також з різних міфічних причин перетворені на зірки. Нарешті Оріон насмілився зазіхнути на богиню Артеміду, що, рятуючись, наслала на нього Скорпіона, який вжалив Оріона в п’ятку. І Оріон, і Скорпіон також були перетворені на сузір’я, при чому вважалося, що Скорпіон весь час переслідує Оріона.
526. Сопілки, що про них тут мова, в оригіналі сиринги. Сиринга — пастуший музичний інструмент із семи очеретин, скріплених воском; вони різної довжини, отже, й звуки видають різної висоти. Має цей інструмент іще назву Панової сопілки, бо її винайдення один з міфів приписує Панові, богові гаїв, лісів та черід.
570. Лін — міфічний юнак надзвичайної вроди, герой багатьох міфів. Немовлям його покинула мати, а виховали чабани. Він рано загинув (був розірваний псами). У деяких місцевостях Греції існував культ Ліна.
591-592. Дедал (Дайдалос) — міфічний будівничий, художник, винахідник. Йому приписували винахід сокири, пилки, свердла, ватерпаса тощо. Він умів різьбити статуї, що зображали тіло в русі, з розплющеними очима. Свого небожа й учня Тала він убив, заздрячи його надзвичайному вмінню, тому мусив покинути рідні Афіни і втікти на Кріт. Для крітського владаря Міноса в місті Кноссі він вибудував славетний лабіринт, в якому можна було заблудитися, — там Мінос тримав страшну потвору — Мінотавра. Для дочки Міноса Аріадни він впорядкував місце для танків, яке й зобразив Гефест на щиті. Коли Дедал дав Аріадні нитку, за допомогою якої Тесей, убивши Мінотавра, зміг вийти з лабіринту, Мінос ув’язнив у лабіринті Дедала і його сина Ікара. Проте Дедал підкупив варту і втік з Кріту на крилах. Ікар же під час цього польоту загинув (див. примітку до пісні II, рядка 144). Дедал — міфічний засновник роду Дедалідів, до якого належав, між іншим, Сократ.
ПІСНЯ ДЕВ’ЯТНАДЦЯТА
87. Мойра — невблаганна богиня долі.
116. Дружина Стенела — тут не подано її імені, можливо, й невідомого авторові епосу. Різні міфи подають різні імена, — в одних вона зветься Нікіппа, дочка Пелопа, в інших — Артібія (або Антібія), дочка Амфідаманта. Персей — син Зевса і смертної жінки Данаї, один з найвідоміших героїв грецької міфології. Еврістей — див. примітку до 363 рядка VIII пісні.
211. В основі стародавнього звичаю — класти небіжчика в житлі ногами до виходу— лежало первісне уявлення, що цим можна запобігти поверненню мерця в дім.
326. Скір (Скірос) — острів на Егейському морі між островами Евбеєю і Хіосом. З ним пов’язані міфи про Ахіллеса. В одному з них розповідається, як Ахіллесів батько, щоб врятувати сина від провіщеної йому ранньої загибелі на війні, вирішив заховати його. Він відвіз Ахіллеса до свого друга, владаря Скіроса Лікомеда. Там Ахіллес мав жити серед Лікомедових дочок, перевдягнений у дівоче вбрання, під ім’ям Пірри (Рудої). Ахіллес зійшовся з Лікомедовою дочкою Де’щамією, і вона народила йому сина Неоптолема (якого також інколи називали Пірром (Рудим)). Тим часом Ахіллеса мусили розшукувати, бо відомо було, що без його участі не можна буде завоювати Трої. На чолі пошуків став Одіссей, що, прибувши із супутниками у вигляді купців до Скіроса, почав показувати в палаці свій крам — жіноче вбрання, парфуми, прикраси та зброю. Лікомедові дочки накинулись на вбрання та прикраси, а Ахіллес мерщій ухопив зброю. Так його і було впізнано, і він мусив відплисти з Одіссеєм, щоб узяти участь у Троянській війні.
417. Ахіллес загинув від Парісової стріли, але націлив її в нього Аполлон.
418. Ерінії урвали мову коня, бо їхній обов’язок — охороняти природний порядок, а кінь, що говорить, — порушення цього порядку.
ПІСНЯ ДВАДЦЯТА
45. Пеліон — Пелід, син Пелея, тобто Ахіллес.
53. Калліколон (Гарне узгір’я) — таку назву дістало якесь узгір’я чи пасмо пагорків поблизу Трої. Щодо точної ідентифікації серед дослідників нема єдності.
61. Аїдоней — одне з імен Аїда, бога підземного царства.
71. Далекосяжець — Аполлон.
145-148. Про мур і морське страховисько (див. прим, до 268 рядка V пісні, рядків 452-453 пісні VII).
301-308. У цих рядках, присвячених Енеєві, можна вбачати зерно пізніших легенд про Енея як основоположника Римської держави. Тут первооснова задуму Вергілієвої “Енеїди”.
385. Гід — місто в Лідії (Мала Азія), можливо, те, що пізніше стало називатися Сарди. Лежало воно біля підніжжя гори Тмола. Далі згадано лідійські ріки Герм (нині Кум-чай) і Плл (Едіз-чай) та озеро Гігея (нині Мермерегол, тобто Мармурове озеро).
404. Гелікон — гірський хребет на півдні Беотії. Його вважали за оселю Аполлона і Муз.
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ПЕРША
75. Благальник — гість, який про щось благає, — згідно з давніми віруваннями греків, перебував під опікою Зевса. Лікаон як колишній Ахіллесів бранець їв хліб у його домі, отже, якоюсь мірою вважає себе Ахіллесовим гостем. Саме тому він і звертається до нього як благальник, сподіваючися, що освячений традицією звичай врятує йому життя.
194. Ахелой — одна з найбільших у Греції рік (нині — Аспропбтамос). Як бог ріки Ахелой був сином Океану й Фетіди, батьком сирен, володарем річок.
407. Пелетр — міра довжини, приблизно тридцять два метри. Також міра поверхні — приблизно стільки ж квадратних метрів.
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ДРУГА
29. Пес Оріона — Сіріус. Вважалося, що через цю зірку люди хворіють на малярію.
48. Лаотоя — дочка Альта, владаря малоазійського міста ГІедаса, дружина Пріама. В “Іліаді” згадано кількох Пріамових жінок,
отже, дослідники припускають, що в Трої, можливо, існувала полігамія.
68. Забив Пріама Ахіллесів син Неоптолем (Пірр).
93-94. Зміїна отрута походить від того, що змії живляться отруйними травами, — такого погляду дотримувався навіть Арістотель.
126. В деяких міфах розповідалося, що люди походять саме з дуба і каменю. Гектор, міркуючи про те, що не годиться йому провадити з Ахіллесом марних розмов про речі давно минулі і до того ж обом їм добре відомі, цим самим заперечує епічну розповідну техніку: як помітив, мабуть, читач, герої “Іліади” часто, зустрівшись на полі бою, обмінюються досить довгими промовами, недоречними й неможливими в розпалі битви.
318. Геспер — планета Венера. Згідно з давньогрецьким міфом, Геспер — син богині Еос та Астрея.
358-360. Ні “Іліада”, ні “Одіссея” не розповідають докладно про смерть Ахіллеса. А взагалі існувало кілька версій щодо його смерті. За однією версією, Ахіллес загинув під час наступу на мури Трої, коли Аполлон, з’явившись перед ним, заборонив йому сходити на мур. Ахіллес, однак, не послухав, і тоді Аполлон націлив Парісову стрілу у п’яту — єдине місце в нього, беззахисне перед зброєю. Інша версія, мабуть, пізніша, оповідає, що Ахіллес закохався в Пріамову дочку Поліксену й ладен був навіть відмовитися від участі в війні, щоб тільки мати її за дружину. Цю угоду про “сепаратний мир” повинні були урочисто засвідчити й скріпити присяганням у храмі Аполлона, і там Паріс, сховавшись за колоною, поцілив Ахіллеса стрілою.
460. Менада (приблизний переклад — шалена) — вакханка, учасниця екстатичного культу Вакха-Діоніса.
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТЯ
33. Гефест не лише бог-коваль, а також і бог вогню. Тому тут, як і в інших місцях, вогонь зветься Гефестовим навіть тоді, коли Гефест до нього не має відношення.
34. Згідно із стародавніми віруваннями, мрець живиться кров’ю, ніби цим і беручи участь у похоронній учті.
46. Обряд офірування мерцеві волосся, властивий багатьом народам, був, можливо, заміною людського жертвоприношення.
65-76. Епізод з появою Патроклової душі дає підставу висловити ряд міркувань про суперечливість гомерівських уявлень, пов’язаних з потойбічним світом. З одного боку, невиразні тіні мерців, що блукають в Аїді, ніби зовсім відірвані від земного життя й людських справ. А з другого, поширені в свій час вірування припускали активне втручання померлих у справи живих, та й ховають
Патрокла так, ніби привиди й на тому світі мають вести життя, подібне до того, яке вони вели на землі. В “Іліаді” звичайне явище: коли герой гине у битві, душа його негайно йде в Аїд, незалежно від того, де лишається його тіло. В епізоді з Патроклом виявляється, що душі померлих не пускають до Аїду тіні героя, поки його тіло лишається непохованим. Ці суперечності пояснюються тим, що в поемі знайшли відбиток вірування різних періодів і різних племен.
78. Кера — див. прим, до 302 рядка II пісні.
226. Світлоносець — ранкова зірка, Венераlt;Геспер (див. прим, до 318 рядка XXII пісні).
269. Талант — міра ваги, неоднакова в різні часи і в різних місцевостях. Не встановлена точна величина таланта і в Гомерових поемах.
346. Аріон — кінь божественного походження (батьком його був Посейдон), що належав аргоському владареві Адрасту, учасникові невдалого походу семи вождів проти Фів (див. прим, до 400— 410 рядків IV пісні). Адраст єдиний з учасників походу лишився живий завдяки коневі, що помчав з поля бою і врятував Адраста від загибелі.
376. Феретіад — Евмел (онук Ферета).
568. Менелай бере до рук берло на знак того, що він хоче звернутися до всіх зі скаргою на Антілоха, — це, так би мовити, офіційний його виступ.
630-631. Бупрасія — місцевість в Еліді (Південно-західна Греція). Амарінкей — міфічний вождь племені епеїв.
638.Акторіони — див. прим, до 750 рядка XI пісні.
665. Епей, що про нього тут згадано вперше, був не тільки вмілим у бою навкулачки: саме він за допомогою Афіни змайстрував того дерев’яного коня, завдяки якому було взято Трою.
743. Фінікійські ремісники з міста Сідона вславилися своїми мистецькими виробами на весь античний світ.
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТА
45. Рядок з поеми Гесіода “Роботи і дні”. До “Іліади” він потрапив, мабуть, як пізніша інтерполяція.
78. Сам (Самос) та Імбр (Імброс) — острови на Егейському морі.
278. Місяни — малоазійське плем’я, вихідці з Фракії.
544. Макар — син Еола, міфічний владар острова Лесбосу.
602. Ніоба — дочка Тантала, дружина Амфіона, владаря беотійських Фів. Вона хизувалася тим, що в неї шестеро синів і шість дочок, тоді як богиня Лето має тільки двох — Алоллона й Артеміду. Діти Лето помстилися за ці хвастощі, повбивавши стрілами
всіх дітей Ніоби. Сама Ніоба з горя скаменіла — перетворилася на скелю біля гори Сіпіл.
730-739. Передчуття Андромахи збулися. Астіанакт загинув — чи то з наказу грецьких вождів (за однією версією), чи то від руки Ахіллесового сина Неоптолема (інша версія). Бранкою Неоптолема стала й Андромаха.
753. Лемнос із походження вулканічний острів.
765. Час дії “Іліади” — десятий рік Троянської війни. Десять років минуло також від того часу, коли Єлена з Парісом прибула до Трої, і до початку війни. Слід ураховувати, що перебіг часу не береться до уваги, коли в “Іліаді” чи в “Одіссеї” йдеться про вік героїв.
