“Ирій” скорочено – Володимир Дрозд

Володимир Дрозд “Ирій” читати скорочено 

Розділи 1–2

Михайло Решето давно мріяв вирватися із села Пакуля й потрапити до міста, яке уявляв справжнім Ірієм — казковим краєм можливостей. Ще два роки тому його дядько Денис пообіцяв після сьомого класу забрати хлопця на навчання до міста. Михайло жив цією надією, хоча мати не дуже вірила словам дядька.

Одного дня Денис справді приїхав по племінника. Для Михайла це стало початком здійснення мрії. Мати, зворушена й схвильована, наказала синові принести груші та зібрати документи зі школи. У школі директор засмутився, що здібний учень залишає село, адже бачив у ньому талант до поезії. Але Михайло вже мріяв про інше життя й навіть хотів стати актором.

Удома мати й дядько почали переконувати його бути практичним і не захоплюватися віршами та театром. Їхні слова руйнували хлопцеві мрії, тому він уявляв себе янголом, який прощається зі своїм дитинством. Особливо зворушливо він попрощався із зеленою коровою Манькою — дивною міською коровою, яка теж не могла прижитися в селі. Разом із дядьком і коровою Михайло вирушив у дорогу. Під Ірієм корова зменшилася до кишенькового розміру, і далі вони поїхали велосипедом.

Для Михайла Ірій був не просто містом, а справжньою казкою: місцем без зими, де збуваються мрії, де живуть дивовижні істоти й панує щастя. Приїхавши до міста, він був вражений його красою. У новій школі Михайло хотів довести, що стане найкращим учнем. Побачивши секретарку, він злякався, що закохається, і швидко втік.

Та уникнути цього не вдалося: вже на першій шкільній лінійці він побачив дівчину, яка нагадала йому ідеальний образ із календаря, і одразу закохався. Проте, коли спробував знайти її в класі, зрозумів, що там багато схожих дівчат.

У неділю Михайло зустрівся з матір’ю, яка привезла йому новий одяг. Після зустрічі він повернувся до Ірію, де ввечері пішов на прогулянку з дядьком Денисом і тіткою Дорою. Тітка дуже сподівалася виграти в лотерею автомобіль. Під час прогулянки їх зустрів знайомий із Пакуля, який голосно назвав Дору – Федорою, чим дуже її осоромив.

Увечері вдома вони перевіряли результати лотереї. Спочатку тітка зраділа, бо подумала, що виграла автомобіль, але Михайло помітив помилку. Це викликало сильний гнів Дори. Вона сварила хлопця, а той сперечався, доводячи, що щастя не в грошах, а в чесному житті та добрі до людей.

Після сварки Михайло сховався на печі й мріяв знайти в підвалі скарб. Він хотів збудувати дорогу між Ірієм і Пакулем, хоча ще сам не розумів, навіщо вона йому потрібна…

Розділ 3 

Вулиця Солом’янка в Ірії була особливою: дуже довгою, загадковою й непокірною. Її багато разів намагалися перейменувати чи впорядкувати, але жителі щоразу все повертали назад. Заснував її дід Єврась, а згодом тут оселялися люди із навколишніх сіл.

Саме тут жила родина Солом’яників — дядько Денис, тітка Дора, дід Єврась і баба Одарка. Дядько Денис постійно шукав способи розбагатіти. Спочатку він хотів торгувати вошами, потім розводив нутрій, але жодна справа не принесла успіху. Єдиним його здобутком став гараж, у якому жив кабан.

Одного разу по Солом’янці поширилася чутка про кінець світу. Усі готувалися по-своєму: дядько Денис запасався сіллю, дід Єврась спокійно чекав, а баба Одарка доглядала курку. Проте замість кінця світу почалася сильна злива. Через дощ сіль із горища впала просто в суп діда. Він усе одно доїв його, а потім випив цілу бочку води.

Після цього між старими й молодими спалахнула сварка. Вони розділили майно: старим дісталася корова Манька, молодим — гараж із кабаном. Навіть курку поділили навпіл, щоб вона могла нести яйця.

Михайло в цій сім’ї теж працював: зранку будив дядька, доглядав за куркою, годував кабана й допомагав по господарству. У вільний час він готувався до шкільної олімпіади з художнього читання. Для виступу обрав уривок із Фауста. Йому здавалося, що виступив чудово, але перемогу віддали іншому учаснику.

Після конкурсу Михайло зустрівся з актором Кузьмою Перебендею, який чесно сказав йому, що стати актором буде дуже важко. Перебендя пояснив, що справжній актор має вміти перевтілюватися, а Михайло поки що бачить лише себе. Проте він порадив хлопцеві «виростити душу» й залишив йому свою візитку.

Розділ 4 

Одного разу замість літературного вечора Михайло разом із дядьком Денисом пішов до валки асенізаторів. Денис задумав хитрий план: зайняти місце старого діда Кіндрата, який ось-ось мав померти. Це дозволило б йому заробляти великі гроші на продажі гною.

Дід Кіндрат виявився мудрим і досвідченим чоловіком. Він багато розповідав про життя і працю. Під час роботи асенізатори зупинилися на полі, і Кіндрат виголосив свою останню промову. Він закликав людей жити чесно, не чинити зла й сумлінно виконувати свою справу.

Після цих слів сталося диво: Велика Ведмедиця спустилася з неба й забрала діда Кіндрата. Поки всі дивувалися, дядько Денис кинувся займати його місце, але кінь рвонув угору слідом за господарем. Денис не втримався й упав просто в багнюку.

Інші асенізатори відмовилися допомагати, бо почули наказ Кіндрата з неба не приймати хапуг до своїх лав. Михайлові довелося самому витягувати дядька. Обидва забруднилися й милися в річці, а одяг пустили за течією.

Повертаючись додому через ліс, вони побачили щось велике й подумали, що це танк. Але вдома з’ясувалося, що це був їхній кабан, який утік разом із гаражем із Солом’янки та ще й забрав із собою корову Маньку. Так пригоди Михайла в Ірії ставали ще дивнішими й несподіванішими.

Розділ 5

Після втечі кабана Михайло разом із дядьком Денисом вирушили на пошуки. Виявилося, що причиною всього став скажений півень: через дивний ланцюг подій сказ передався й кабанові. Вони довго йшли слідами аж до озера, але знайти втікача так і не змогли. Лише Михайло чув десь здалеку гавкіт свого собаки й здогадувався, що кабан ховається неподалік.

Коли вони повернулися додому, Михайло побачив місцевого хулігана Жука з його компанією. Той погрожував дівчині в білому береті, яка не захотіла йти з ним у кіно. Хоча дівчина й не викликала в Михайла особливих почуттів, він вирішив захистити її, бо інакше не зміг би поважати себе.

Разом із дівчиною він утікав від Жука та його друзів, які переслідували їх, мов вовки. Врятувалися вони лише завдяки місячному променю, яким дісталися до її дому. Але там дівчина зізналася, що насправді любить Жука і не потребувала порятунку. Це дуже вразило Михайла.

Повертаючись додому, хлопець розумів, що Жук йому цього не пробачить. Так і сталося: біля автобуса Жук побив його. Від серйознішої розправи врятував дядько Денис, який саме повертався додому з трактором для виготовлення вина.

Наступного дня Михайло вирішив змінитися й стати кращою людиною. У школі він поділився своїм задумом із двома друзями — Славком Пасічником і Андрієм Політайлом. Разом вони створили товариство «благородних гуїгнгнмів», узявши за приклад героїв Мандри Гуллівера. Вони дали клятву завжди говорити правду, керуватися розумом і бути готовими до самопожертви.

Невдовзі Жук задумав помститися. Коли він із жучками напав на Михайла, хлопець наказав друзям тікати. Славко в страху втік, а Андрій залишився й сміливо вступив у бій. Своєю важкою сумкою він переміг жучків і самого Жука. Після цього Жук більше не з’являвся на Солом’яній. Так із трьох гуїгнгнмів залишилося двоє.

Розділ 6

Після зникнення худоби в домі Солом’яників стало тихо, а старші й молодші члени родини нарешті помирилися. Тітка Дора вечорами розглядала старі фотографії й продовжувала мріяти про власний автомобіль.

Одної суботи Михайло пішов до актора Кузьма Перебендя. Той дозволив хлопцеві самостійно вправлятися в акторському мистецтві у своїй дивовижній кімнаті, повній книжок. Блукаючи там, Михайло ніби подорожував світами літератури: проходив країну Бробдінгнег, бачив героїв із різних книг, серед яких були Гуллівер, Дон Кіхот і Тарас Бульба.

У цих мандрах він дійшов до Пакуля й дізнався про своє козацьке походження та предків із роду Решетів. Це стало для нього важливим відкриттям: він відчув зв’язок зі своїм народом і минулим.

Коли Михайло повернувся, побачив, що біля дому стоїть велика черга до дядька Дениса. Той відкрив виноробню й переробляв яблука на вино. Михайло поділився з дядьком новиною про їхнє козацьке коріння, але Денис лише розсердився й заявив, що йому байдуже до Пакуля.

Разом вони піднялися на Собакареву гору. Там Михайло замислився про свій народ і зрозумів, що він лише маленька частина великої історії свого роду.

Наступного ранку дядько Денис повернувся веселий і заявив, що його призначили головою водоконтори. Проте виявилося, що він отруївся власним вином і поводився дивно. Коли тітка Дора наздогнала його, Дениса вже скрутили санітари.

Тим часом Михайло пішов до школи, дорогою затримавшись біля дядька Якова — старого машиніста, який саме виходив на пенсію. Це стало ще одним нагадуванням про зміну поколінь, дорослішання й шлях, який кожна людина проходить у своєму житті.

Розділ 7

У місті Ірій знову поширилися чутки про страшне чудовисько, яке руйнувало будинки й нищило все на своєму шляху. Люди були налякані: скуповували сіль, мило, робили запаси, а тітка Дора навіть привезла додому багато ящиків горілки. Мати Михайла написала синові листа, хвилюючись за нього.

Спочатку Михайло не вірив у ці розмови й ставився до них із насмішкою. Але коли побачив, як чудовисько зрушило будинок редакції газети, зрозумів, що небезпека реальна. Він здогадався, що цим страховиськом є їхній кабан, який утік разом із гаражем. Як член товариства благородних гуїгнгнмів, хлопець хотів сказати правду, але боявся, що через це дядько й тітка матимуть великі проблеми.

Зрештою Михайло вирішив розповісти про все в редакції газети, але дорогою побачив свіжу статтю, де повідомлялося, що ніякого чудовиська немає, а редакція сама пересунула будівлю. Тоді хлопець заспокоївся й повернувся додому.

Згодом чудовисько знову дало про себе знати: воно проковтнуло машину з хлібом і налякало валку селян. Серед них була й мати Михайла. Після цього дядько Денис вирішив сам убити чудовисько. Він урочисто попрощався з людьми, назвавши себе «ирійським пакульцем», і вирушив на бій.

Михайло таємно пішов слідом, щоб допомогти. Біля річки дядько вистежив кабана й покликав його, а коли той з’явився, кинув на нього Собакареву гору. Так чудовисько було переможене. Від тієї події на річці з’явився Денисів острів. Але сам дядько дуже виснажився й упав без сил. На щастя, їх урятував дядько Яків, який приїхав на своєму паровозі.

Розділ 8

Одного разу в бібліотеці Михайло побачив дівчину зі своєї мрії — ту саму Клаву Литвин, яку колись уявляв за календарною картинкою. Клава Литвин здалася йому ще прекраснішою, але хлопець не наважився заговорити й лише проводив її поглядом.

Удома Михайло довго мріяв про неї й уявляв їхнє майбутнє. Наступного дня в школі він випадково зустрів Клаву знову. Вона сама заговорила з ним і прямо запитала, чи закоханий він у неї. Михайло чесно зізнався. Клава відповіла, що закоханість — це ніби хвороба, і розповіла, що сама любить іншого. Проте вона запропонувала йому побачення, ніби для «наукового дослідження» почуттів.

Михайло був на сьомому небі від щастя. У суботу він прийшов на зустріч раніше часу. Для нього це було справжнє свято, і він зрозумів, що любов — це коли болить душа. Та побачення виявилося не таким, як він уявляв: Клава прийшла не сама, а з компанією хлопців, серед яких був і Славко Пасічник. Вони пішли на ковзанку. Михайло не мав ковзанів і залишився осторонь, зачаровано дивлячись на Клаву. У своїй уяві він ніби «перезимував» там, захоплений її образом.

Коли нарешті повернувся до реальності й прийшов до школи, його довге волосся й нігті стали приводом для глузувань. Директор висміяв його перед усіма, а Клава подивилася на нього з осудом. Для Михайла це стало великим ударом.

Пригнічений і зневірений, він пішов на Ирійський Вал. Там хлопець стояв на краю, думаючи про сенс життя. Але замість того, щоб піддатися відчаю, Михайло знайшов нову мету: він вирішив дослідити всю Солом’янку й присвятити своє життя праці. Так любовне розчарування допомогло йому зрозуміти цінність життя й дати собі обіцянку ніколи не здаватися.

Розділ 9

Навесні Михайло, Андрій і Славко, стомлені шкільними буднями, вирішили відпочити на природі. Вони взяли човен і попливли річкою Стрижень. Подорож була легкою й веселою, але хлопці так захопилися, що не помітили течії. Через це човен прибило до берега, і їм довелося довго тягнути його назад.

Під час відпочинку вони згадали свою клятву благородних гуїгнгнмів. Хлопці визнали, що не змогли повністю дотриматися своїх обіцянок. Тоді Михайло сказав, що людина стає кращою лише тоді, коли сама працює над собою. Він запропонував друзям улітку вирушити в експедицію на загадкову Солом’янку.

Невдовзі тітка Дора й дядько Денис купили чорний опель. Для них це була здійснена мрія. Разом із Михайлом вони вирушили машиною до Пакуля. Для хлопця ця дорога була особливою: він дедалі сильніше відчував тугу за рідним селом. Михайло зрозумів, що Пакуль — це його справжній Ірій, місце, куди завжди хочеться повертатися.

У селі поява нового автомобіля викликала великий ажіотаж. Усі зібралися дивитися, як машина заїжджатиме на гору. Але замість тріумфу опель загорівся. Пожежники гасили його, а тітка Дора мало не знепритомніла від горя.

Поки дядько Денис розбирався з машиною, Михайло разом із матір’ю пішли до символічної могили батька. Там мати попросила сина, якщо він колись вирушить у великі мандри, знайти справжнє місце поховання батька. Ця розмова ще більше зблизила Михайла з рідною землею та родинною пам’яттю.

Повертаючись назад, хлопець побачив здичавілих корову Маньку, половину курки й собаку, які втекли від людей. Це нагадало йому, як усе в Ірії постійно змінюється.

Розділ 10 

Настав день великої експедиції на Солом’янку, про яку мріяв Михайло. Із самого ранку вся вулиця гомоніла, люди проводжали мандрівників, а тітка Дора хвилювалася й казала, що це небезпечна й безглузда затія.

У подорож вирушали Михайло, Андрій Політайло та дядько Яків на своєму паровозі. Славко Пасічник в останню мить злякався й залишився, лише проводжаючи друзів. Уже перед самим від’їздом до них несподівано приєднався актор Кузьма Перебендя.

Паровоз рушив у невідомість Солом’янки, яка здавалася безкраїм і таємничим простором. Для Михайла ця експедиція стала символом нового етапу життя — пошуку себе, правди й свого місця у світі.

Назва твору «Ірій» має глибокий символічний зміст. У народних уявленнях це пташиний рай, місце, куди відлітають птахи й де перебувають душі померлих. Для Михайла Ірій спочатку був образом ідеального світу, де здійснюються мрії. Але згодом він зрозумів, що справжнє щастя не в чужих мріях чи красивих обіцянках.

Справжній Ірій для нього — це рідний Пакуль, земля дитинства, коріння, пам’ять про батьків і народ. Як перелітні птахи завжди повертаються з вирію, так і людина завжди повертається до свого духовного дому — хоча б у думках. Саме це усвідомлення стало головним відкриттям Михайла.