«Шпага Славка Беркути» скорочено

«Шпага Славка Беркути» скорочено читати можна у 2 варіантах – дуже стисло та детальний переказ. Якщо ви хочете згадати сюжет, можна ознайомитися зі стислим переказом, якщо ви не читали цю книгу – тоді читате детальний пеказ.

Ніна Бічуя «Шпага Славка Беркути» скорочено (дуже стисло)

“Шпага Славка Беркути” Ніни Бічуї – це повість про стосунки підлітків однокласників, пошук себе, дорослішання, про відповідальність за свої вчинки.

У книзі головних героїв твору четверо – Славко Беркута, Юлько Ващук, Ліля Теслюк і Стефко Вус.
Усі вони підлітки, але підлітки розумні, зі своєю думкою, на чию долю вже випадали випробування. Всі вони особистості, розвинені, по-своєму талановиті, які шукають свій шлях у житті. Інколи думаєш, що спостерігаєш за дорослими людьми, але ця дорослість природна.

Кожен образ складний і багатогранний. Не зважаючи на свій вік, у кожного героя є минуле.
Дуже розумний, талановитий художник і відмінник Юлько Ващук неймовірно самотній. І ця самотність, відмежованість від інших, неможливість жити так, як живуть його однолітки, відсутність повноцінного спілкування з дорослими, з якими йому було б цікаво, поступово їсть цього героя зсередини. Його випробування – постати перед світом і знайти себе на його просторах. Це неймовірно складно, особливо коли ти сам, і нікому зрозуміти і підтримати, а та справа, до якої маєш найбільший хист, не поцінована.

У Юлька немає внутрішнього стрижня, він загублений між історичними епохами, які вивчає, і людьми, до яких йому байдуже, і яким він потай заздрить, бо інші радіють життю. Юлько хоче спілкуватися, але боїться спілкування, навіть його найкращий друг Славко Беркута водночас є в очах Юлька ворогом, якому Юлько мститься підлістю за те, що вважаю Славкове життя надто простим порівняно зі своїм.

І цей складний психологічний клубок проблем породжує жорстокість, невпевненість, внутрішню неорганізованість і нестійкість світосприйняття. Спочатку Юлько ображає поранену сороку, потім принижує інших, тоді намагається підмовити місцевих хуліганів побити Славка, підстерігши його ввечері, коли той вертається з тренування, а коли ситуація складається так, що план з побиттям провалюється, а Юлько опиняється в міліції, хлопець називається Славковим іменем, чим спричиняє купу проблем своєму однокласникові.

Який вихід з цієї ситуації для Юлька?

В якомусь сенсі мені неймовірно шкода цю людину, яка заплуталася в собі, бо я його розумію. Багато неординарних талановитих підлітків помиляються, намагаючись знайти своє місце під сонцем. Єдиний шлях, як на мене, це повірити у своє обдарування. Лише тоді, згодом і навряд швидко, коли людина буде гідна спілкування з так само неординарними і талановитими, знайдуться й однодумці, й визнання у суспільстві.

Опуститися до рівня інших і розчинитися серед колективу, бути таким, як усі, – не вихід. Зробити жорстокість і зневагу своїм непробивним щитом і гострим мечем – не вихід так само. Але, певно, саме так з розумних й обдарованих виростають геніальні злочинці, які мстяться суспільству за свої не розділені думки і радощі, за свою невимовну самотність. Якщо, звісно, життя не ламає їх раніше…

Чи знайде цей єдиний правильний шлях Юлько? Цю відповідь авторка залишає за кадром. Але я сподіваюся, що таки знайде.

Славко Беркута при своїй удаваній простоті також дуже складний образ. Славко сміливий, добрий, щирий. Він не хоче ображати інших. У його серці немає місця підлості. І це той герой, який має внутрішній стрижень.  Довідник цікавих фактів та корисних знань.

Життя било Славка найбільше за всіх, хоча, можливо, Стефко страждав ще більше. Будучи малим, Славко дуже сильно захворів, не міг ходити, мав лишитися інвалідом. Але, як це зазвичай буває, завдяки сильній волі і духу, Славко перемагає хворобу. Долаючи страшний біль, він вчиться ходити, тоді потай іде на ковзанку.

Мимоволі захоплюєшся силою цього героя. І його теж усім серцем розумієш.

Славко – борець, йому нічого не дістається легко. Абсолютно нічого. Й у навчанні, й у спілкуванні. За все йому доводиться платити, він безперервно пізнає себе і світ, удосконалює свої вміння постійно пробує щось нове, шукає свій шлях. Він сміливо йде у печери і захоплюється спелеологією, тоді починає тренуватися на шпагах. Але внутрішнє бурхливе життя цієї людини лишається непоміченим його оточенням.

Певно, лише батьки розуміють свого сина, впускають його у своє доросле коло, усвідомлюючи, що і далі на Славка чекає не менше випробувань.

Це такий хрест, який доводиться змалку нести хлопцю, але врешті-решт, він виростає гідним, хоча це дуже нелегко. Найбільше випробування Славка – щастя Юлька, якому, на його думку, все дістається легко без будь-яких зусиль. І це причина, чому Славку застить очі образа на світ, в якому одним доводиться важко працювати, а іншим все підноситься на тарілочці з синенькою смужечкою…

Дуже сильна сцена двобою між Славком і Юльком. Так, Юлько ніколи не тримав шпаги в руках, і Славко ні в якому разі не мав битися з неосвіченим. Але… ж хіба можна засуджувати його за бажання хоч раз побачити, у його розумінні, кращого від себе переможеним?

І, насправді, це не боротьба між образою і заздрістю. Цей двобій – втілення величезного непорозуміння між людьми.
Шпага Славка ламається, завдаючи Юльку важкої рани, знайдений життєвий шлях вислизає з-під ніг. За помилку Славко жорстоко розплачується, коли його звинувачують у зовсім іншому злочині, а суспільство готове відвернутися.

Славку важко бути самому, оббреханому, але він тримається, хоча й з останніх сил, і тримається гідно. І наскільки важливим виявляється для нього почути від друзів, від однокласників, від розумних та небайдужих дорослих те заповітне: «Ми тобі віримо!».

Й іноді здається, що це внутрішня сила Славка і віра в нього інших людей і сприяла позитивному вирішенню, здавалося б, безнадійної ситуації. А Юлько… Юлько сам себе покарає за підлість. Він вміє себе карати, й у випадку з розчаруванням у батьку і родині, ми це дуже добре бачимо. Але чи покається Юлько? Чи зізнається у ганебному вчинку? Чи це йому допоможе? Чи навпаки, згубить?..

Які складні запитання і які життєві… Ця глибоко психологічна книга відкриває яскраву палітру людських стосунків, де кожен віднайде себе.

І поступово стає зрозуміло, чому саме «Шпага Славка Беркути», бо зброя немає своєї волі, вона не несе відповідальності, у чиїх руках опиняється, і чи буде використана на добру чи на лиху справу. Зброя може захистити, а може вбити: так само і слово може зцілити і підтримати, а може зганьбити і знищити. І тільки людині вирішувати, як вчинити, а тоді відповідати за свої вчинки перед собою й світом.

Ще хочеться сказати про двох героїв, про яких зазвичай мало пишуть, – це Ліля Теслюк і Стефко Вус.
Успішна Ліля – розумна, талановита, але водночас добра і, навіть, дещо проста. Вона любить бути в центрі уваги, але й може приносить користь іншим. Це людина настрою.

Ліля полюбляє хизуватися своїми успіхами, бути кращою за інших. І вона справді багато вміє. Дівчинка настільки гарно знає англійську мову, що може вчити інших, і робить це, поки не відволікається на щось інше. Ліля знімалася у кіно, часто бувала на телебаченні.

Її життя сповнене цікавим досвідом, яким вона радо ділиться. Ця дівчина успішна, але це не затьмарює її постать, хоча й часом Лілі дуже важко.

Найважче випробування Лілі – на мою думку – це навчитися спілкуватися з колективом, стати його натхненницею і душею. Саме Ліля найбільше прагне допомогти Славкові, коли той потрапляє у біду, хоча раніше ображалася на нього за неуважність, яку вбачала у поведінці хлопця.

Між Лілею і Славком є конфлікт. Вона – творча натура, балерина, яка виступає на великій сцені, і це прояв одного з її яскравих талантів. Натомість у тренуваннях Славка дівчинка бачить лише розвиток фізичних здібностей, не розуміючи, що бойові мистецтва мають під собою важливу світоглядну філософію.

Поступово Ліля успішно долає цей стереотип і знаходить і себе, і повноцінне спілкування, і, можливо, вірного супутника на все життя.

Інший не менш цікавий персонаж – Стефко Вус. Цьому хлопцю не пощастило у житті, його батько випиває. У Стефки немає справжніх друзів, його виховує вулиця, поступово підштовхуючи до злочинного життя.

Але важливо те, що Стефко не змальовується як хуліган і потенційний злочинець, читач бачить його внутрішній світ, ділить із хлопцем його біль і самотність, співчуває і, можливо, інакше подивиться на подібних людей у своєму житті.
Щасливим Стефко був лише у дитинстві, і провідником у світ була його бабуся, яка померла. Та натомість, нині у житті хлопчика з’явилася інша подібна людина – стара вчителька, чиє тепло, і хочеться палко вірити у це, розтопить самотнє, але добре серце цієї людини.

Ображена Юльком поранена сорока, яку Славко і Стефко приносять вчительці, щоб та вилікувала птаха, видужує. І тому, сподіваєшся, що ця людина зможе допомогти і Стефку знайти себе і вилікуватися від самотності і невпевненості, а найголовніше від байдужості.

Бо як інакше розцінювати його поведінку, як не проявом байдужості, коли Стефко погоджується допомогти Юльку знайти тих, хто помститься Славку замість юного розумника?

Світ, який раніше дарував Стефку найсмачніші яблука і говорив із хлопцем, – несправедливий і жорстокий. Чому ж цей світ має бути справедливим до Славка Беркути?

Стефко пробує зупинити Юлька, хоча й невдало, і це вказує, що вогник людяності ще жевріє у його серці.

Автор переказу – Гнатюк Юлія

«Шпага Славка Беркути» скорочено (детальний переказ)

ПРО ТЕ, ЩО СТАЛОСЯ ПІЗНІШЕ

Був звичайний вечір. Йшов перший лапатий сніг. Ліхтарі гойдалися від вітру, а з ними і тіні на землі. Густа завіса снігу вгорі була біла, а на тротуарах, зелена й синя від вогнів неонових реклам.

Та трьом хлопчакам, які вийшли з магазину, було байдуже, якого кольору сніг. В одного з них кишеня відстовбурчувалася, він ласкаво поплескав по ній і гордо сказав, що знав, що їм дадуть тут пляшку, бо саме в цей магазин його посилає батько, коли хоче випити.

Один із супутників «бувалого» хлопчини голосно реготав, зачіпаючи плечем перехожих, а другий високий, у хутряній шайці увесь час намагався йти осторонь, мовби хотів показати, що не має анінайменшого відношення до тих двох.

Хлопці зайшли у якийсь двір, добули з кишені булку, оселедця й пляшку вина. Хлопець у хутряній шапці відмовився пити, тому з нього почали сміятися. Та коли вони почули, що хтось іде, то кинулись навтьоки. Через те, що високий хлопець спіткнувся його зловили і доставили у дитячу кімнату міліції. Там записали його дані та номер школи. Працівниця дорікала хлопцю за такий «відпочинок», наголосила, що то погані друзі, які втекли, а його покинули. Після цього хлопця відпустили…

ЧОТИРИ ПОРТРЕТИ

У цьому розділі розповідається учнів 7-Б класу Славко Беркута, Юлько Ващук, Ліля Теслюк і Стефко Вус.

Юлько Ващук любив малювати коней. Вони були різні на його малюнках: билинні, гривасті, з широкими спинами, тонконогі, і маленькі, і з похиленими головами. Він прикривав малюнки, бо не хотів їх показувати.

Вдома у Юлька був рояль, але незважаючи на прохання батьків, грати він не любив. Та коли малював коней, то ніби чув мелодії.

Хлопець не любить посміхатися, йому комфортніше бути іронічним і суворим. 

Коли він виходив надвір, де діти бігали з м’ячем, то мати кликала його додому. Такі ігри то не для нього казала вона.

До сім’ї приїхала в гості родичка. Хлопчик чемно привітався, але цілуватися не захотів з нею.  Батько просить сина були ввічливим, він змішений поцілувати її, хоча й не хотів цього. Юлько у свої 10 років не може зрозуміти різницю між добрим вихованням і лицемірством? 

Ввечері до нього сприйшов друг – Славко Беркута., з яким він сидить за однією партою. Славко каже, що вже бачив десь таких коней, Юлько після відходу товариша спалює малюнки.

Юлько любив дивитися, як горіло дерево, як у грубці спалювали ялинку після свят. Любив він і туман, і мжичку. У таку погоду він гуляв з батьком старим Львовом. Будинки за проектами батька були зведені у новому Львові, але гуляти вони лююбили вулицею Руською.

Вдома Юлько повідомив, що більше не гратиме більше, не стане він Ріхтером.

Лілі Теслюк сиділа за другою партою біля вікна і часто дивилася у вікно. До цієї школи вона перейшла у 4 класі. Це була незвичайна дівчина, яка  займалася балетом, добре знала англійську (її брат навчався на англійському відділі в університеті), часто виступала по телевізору в дитячих передачах, знімалась в кіно. На перервах вона сиділа на учительському столі і перелічувала свої таланти. Всі вже звикли до цього,  Славко Беркута сказав, що може на руках ходити, і взагалі – в сорочці народився. А Лілі сміялас з його великих вух, як у фараонів. 

У Лілі іноді виникали якісь ідеї. Колись вона проводила курси англійської мови. Два тижні всі займалися, а одного уроку Лілі не прийшла – «вчителька” пішла кататися на ковзанах. Лілі було соромно, тому вона сказала, що ніхто нікого не тримав, і учасники курсів теж могли б піти на ковзанку.

Якось Лілі зайнялася постановкою п’єси про Попелюшку, але виявилось, що вона геть не вміє співати. Замість Лілі за завісою мала співати Ліда. Та в день спеклаклю Лілі вдала, що хвора і віддала свою роль Ліді.

Сама ж під час вистави замкнулася в кімнаті, і уявляла, що вона бідна Попелюшка. Молодший брат та мама подумали, що Лілі марить… Лілі сварили, зовсім незаслужено, на її думку.

Стефко Вус згадує щасливі часи, коли він жив у бабусі з сестрою Насткою. Хата баби Олени знаходилася у селі між горами. Біля будинку росла стара липа. Хлопчик згадує як він купався у холодній гірській річці, як ходив по гриби.. Бабуся любила внуків, Стефка називала куликом та бідним сиротям. Після смерті бабусі дітей забрав батько до міста. Хоча до цього часу Стефко бачив його рідко.

Батько пиячив, про дбав про порядок у квартирі, а маленька Настя не могла сама впоратися. Стефко часто тікав з дому, не ходив до школи, у кишенях носив цигарки. У п’ятому класі його залишили на другий рік. 

Славко Беркута мріяв бути високим і сильним. Через хворобу його ноги боліли при кожному кроці, у вісім років він був схожим на на дошкільнятко. 

Два місяці Славко був у лікарні. Лікар вважав Славка справжнім мужчиною, бо витерпів хлопець багато. Хлопець постійно сподівався, що все мине. Його ноги були худі, тоненькі.

Якось взимку Славко взяв ковзани і крадькома кожного дня катався. Сталося диво – він сам себе вилікував. Матір не могла в це повірити.

У школі йому навчання теж давалося важко, коли не міг розв’язати задачі, то хотів списати все у Юлька Ващука, вірш не міг вивчити, то вранці не хотів йти до школи. Славко спробував малювати як Юлько, але виходило погано. Тато радив не повторювати за іншими,  а «Шукати щось своє».

Одного дня хлопець зрозумів, наскільки швидкоплинний час. Гуляючи біля дитячого садка, він там не побачив жодного знайомого (хоча недавно знав там усіх). Потім, коли у музеї побачив скелет мамонта, то не повірив, що лише це лишилося від могутнього звіра.

Перше заняття з фехтування вразило Славка. Спортсмени нагадували марсіан. Фехтування захопило його, він розумів, що вже без нього не обійдеться.

Двоє дітей і місто

Лілі у синьому сарафані мила вікна на 6-му поверсі. Внизу все швидко рухалося – машини та пішоходи. Під її вікнами стояв Юлько, який боявся покликати дівчинку, щоб не впала. Вона нагадує йому ластівку, що причепилася до гнізда. 

Якось восени Юлько і Лілі гуляють Львовом. Юлько розповідає їй про старий Львів, у  якому відчуваються невидимі предки. Йому приємно говорить про речі, яких Лілі не знає. Юлько декламує Лілі власний вірш. Дівчина нагадує йому галицьку князівну. Діти згадують, що коли Лілі прийшла у школу, то Беркута стріляв з водяного пістолета. Юлько розповів про це вчителеві, і хлопці побилися. Зараз вони друзі, але Юлькові важко спілкуватися з хлопцями. (Одного разу він вигадав байку і сказав, що її автор Шекспір, всі й повірили). Лілі зізнається, що й сама не дуже читає Шекспіра. Та Юлько вважає, що вона розумна.

БЛАКИТНІ ПЕЧЕРИ

У цьому розділі розповідь ведеться від імені Славка Беркути.

Був урок географії, вчитель розповідав про далекі країни. Беркута мріє про подорожі різними країнами. Ващук йде до дошки, де як завжди вправно відповідає на запитання вчителя. Славка навіть бісило, що той все завжди знає. Беркута не любив сперечатися з Ващуком, тому зазвичай мовчав, навіть якщо хотів сказати щось різке.

Беркута якось їздив з татом до Страдчого – малого села під горою. На самій горі була стара церква, а внизу – печери, які за легендою йшли аж до Києва. Село мало таку назву, то колись у печерах татари спалили селян. Вхід до печери був завалений з часу війни, і відтоді ніхто не пробував довідатися, чому печери назвали Блакитними.

Саме до Блакитних печер покликав Славко Юлька. Юлька захопила ця ідея – він мріяв, як відкриє на стіні малюнки первісних людей, побачить підземні озера, сталактити.

Клім Славка та Юлька до печер мали їхати ще декілька восьмикласників та Лілі. Юлько обіцяв взяти фотоапарат і два ліхтарики. 

Діти, які їхали в похід, зібралися на автобусній зупинці, лише Юлько не прийшов. А наступного дня навіть не згадав про печери.

МАКСИМАЛЬНЕ НАВАНТАЖЕННЯ

Славко Беркута приходить додому увечері і дізнається від мами, що тато не прилетів, що про нього нічого невідомо. Славко просить маму поспати, а сам сидів за кухонним столом, пив чай з сухариками і намагався бути спокійним.

Тато Славка випробовував літаки. На його руці було вибито синій номер,  бо у дитинстві він був у німецькому концтаборі. Тато вижив тоді, тому з ним має бути все добре – заспокоював себе Славко.

У школі Славко Беркута міг думати лише батька, згадував, як він брав його на роботу, показував літаки. Раптом Славка покликали до телефону у вчительській. Мама повідомила, що тато живий, він здійснив вимушену посадку, але інший пілот загинув. Славко був щасливий такій новині, хоча і вважав свою радість підлою. 

Вдома хлопець чекав маму, яка була черговою у друкарні. Зосередитися на виконанні домашнього завдання він не зміг. Тут прийшов п1яний механік з аеропорту, Комарин. Він плакав, запевняв, що при огляді літака все було добре. Скоро у двері подзонили… На порозі був тато – Славко, кинувся в його обійми. Батьк і Комарин починають сваритися. Батько впевнений, що механік погано все перевіряв. Батько пояснює Славкові, що максимальне навантаження – це вимір характеру і людських сил.  

Увечері хлопець  обдумував розмову дорослих, міркував над отим максимальним навантаженням і над тим, що якась дрібниця може стати вирішальною. У кожної людини може настати момент, коли вона стає старшою…

СОРОКА З ПЕРЕБИТИМ КРИЛОМ

Одного погодого осіннього дня вчитель географії Антон Дмитрович, запропонував учням піти до Стрийського парку. Учні гуляли парком. Раптом  Славко побачив Юлька з якимось незнайомцем, він виглядав нечесаним і занедбаним. Вони розглядали брудну сороку, у якої було перебите крило. Пташка сиділа на листі і чекала, що з нею зроблять. Хлопець-нечупара – Стефко Вус був знайомим Юлька, вони жили в одному домі. Стефко запропонував Юлькові забрати ворону додому, та Юлько відмовився і тицьнув птаху черевиком. Славко Беркута шарпнув Юлька за сорочку, бо так не можна поводитися.

Юлько пішов геть, а Славко запропонував віднести сороку до вчительки Надії Григорівни, яка любила тварин і ймовірно знала як вилікувати птаха. Славко і Стефко вчительки не застали, але її донька взяла птаха. Вона запевнила, що допоможе йому, а вони можуть через кілька днів можуть прийти і впевнитися, що з птахом усе добре.

Хлопці попрощалися і пішли додому. Славко Беркута у постаті Стефка помітив щось дуже незалежне й водночас невесел.

ЮЛЬКО ВДОМА

Юлько був набурмосений і похмурий, через те що не відповів Славкові, коли той шарпнув його. Та ще й при Стефкові. Хоча дороги Юлька і Стефка майже не пересікалися. Мама оберігала в дитинстві Юлька від Стефкових кулаків, а коли підросли, то хлопці вже почали вітатися. Стефко вважав, що Юлько «пещений мамій», але розумів, що той поганим не був.

Матір нагодувала Юлька, налила кави, розпитала про справи. Його мама була гарною та турботливою, у них вдома завжди було затишно та чисто. Юлько відпочивав і думав про свої малюнки, які мама вішала на стіну. Малював він уже не коней. Юлька зачарувало місто, різкі переходи сучасної архітектури до старовини, це він намагався передати на папері. Колись він показував свої малюнки тільки Беркуті, але тепер своє місто він не хотів показувати нікому.

Юлько швидко повчив урои і почав згадувати, що раніше Славко готовий був за Юлька у вогонь й у воду скочити, тепер не бажає цього робити. Коли взимку, вони з Беркутою грали у сніжки і  Юлько загубив свою шапку, то  Беркута віддав другу свою. А якось на турнірі в шахи Беркута навмисне програв Юлькові, щоб Ващук став чемпіоном серед 5 класу.  Тепер спробуй запитати «Чого ти чіпляєшся, Беркуто?»

СТЕФКО ВДОМА

Вдома на Стефка Вуса чекав сердитий батько, бо нікому було піти по цигарки. Мала Настка не хотіла йти, мала робити домашнє завдання, та їй би і не продали. Уроки дівчинка вчила на підвіконні, бо стіл страшно хитався, у нього було лише три ноги. Стефко був голодний, а з їжі було лише молоко і хліб. Сестра пропонує Стефку йти в інтернат, їй уже не сила жити в таких умовах, батько про них зовсім не піклується. Хлопець не хоче, а Настка не може покинути його, бо в того й чистої сорочки не буде без неї. 

СЛАВКО ВДОМА

Славко приніс додому додому книжку про Африку, хоча мама просила  купити масла. Та вона не сердиться, а знову дає гроші й відправляє за маслом.

 Славко так зачитався книгою, що ледве не запізнився на тренування із фехтування. Він так швидко збирався, що порозкидав по кімнаті шпаги, книжки, зошити.

ТЕАТРАЛЬНА ВИСТАВА

7-Б йде в театр на прем’єру “Лускунчика”. Їх запросила Лілі, яка грала роль маленької Маші. Лілі Теслюк в житті була весела, пустотлива й непосидюща, тому на сцені її однокласнки впізнали не одразу. А коли зрозуміли хто ж з акторів Лілі, то на гальорці здійнявся галас. Після вистави весь зал аплодував та кричав: «Лілі!”.

 Однокласників переповнювала гордість та радість, а Лілі було страшенно ніяково від похвал й сумно. Юлько Ващук стояв осторонь та тримав у кишені подарунок, який хотів подарувати дівчині, — маленьку бурштинову балерину. Лілі була сумна, боне прийшов лише Славко Беркута. Однокласники розповіли їй, що у нього сьогодні прикидка перед республіканськими змаганнями, і він обіцяв бути наприкінці.

СКАЖИ, ХТО ТВІЙ УЧЕНЬ

У глибині душі Славкові хотілося бути схожим на свого тренера – Андрія Степановича, який був чемпіоном республіки. Саме вчитель побачив у хлопчикових очах захоплення та запросив на тренування. Вчитель вчив його: це ручка шпаги, це гарда (оберігає руку від уколу), на кінці – пондаре. Говорив, що шпага – не іграшка, а зброя. Саме від вчителя, він дізнався що нашивати рукавицю чи прати костюм треба лише самому, інших просити не можна.  Якось Беркута чув, що тренер говорив одному із старших спортсменів: «Покажи мені своїх учнів і я скажу тобі, хто ти. За півроку тренувань Беркута став найздібнішим учнем Андрія Степановича…

У той день коли Лілі виступала в театрі Беркута вперше хотів, щоб тренування швидше закінчилось. У цей день вирішувалося хто з львів’ян поїде на юнацькі змагання до Харкова. Тренер помітив хвилювання хлопця і підбадьорював його.

ПІСЛЯ ВИСТАВИ

Славко переміг у вирішальному бої з рахунком 4 : 5, але сильно втомився. Тренер помітив, що хлопець  постійно поглядає на годинник. Він сказав хлопцю відпочивати, і березги нерви перед змаганнями. Після душу Славко так поспішав, що й сорочку одягнув навиворіт. Свої речі швидко закинув у “бандуру” — й футляр для спортивного знаряддя і шпаги, і помчав у театр. Він так поспішав, що не встиг і зрадіти тому, що поїде на змагання до Харкова.

Коли Славко дістався до театру, глядачі вже розходились. Лілі йшла з батьками і Юльком. Славко не наважився до них підійти, ще й відчував страшенну втому. Він уже не знав, що краще, виграти бій і поїхати до Харкова чи подивитися, як Лілі Теслюк танцює на великій театральній сцені.

 Наступного дня Славко не міг нічого пояснити дівчині, хоча почувався страшенно винним. Та не наважувся підійти до неї, може вона взагалі не помітила його відсутності, може вона образилася, що лише він один із 7-Б не прийшов. 

Та Лілі поводилась як зазвичай. А Славко радів, що незабаром буде на змаганнях у Харкові, і не матиме часу думати про дурниці.

ПОКИ ЛІТАК ЛЕТИТЬ ДО ХАРКОВА

У день вильоту Славко на льотному полі побачив Лілі, яка прийшла з батьками, щоб політати над містом. І цього разу він не розповів їй, як поспішав до театру. Йому було прикро.

Славко та інші учасники змагань хвилюються перед польотом, але вдало дістаються до Харкова, де їх розміщують в готелі.

А у цей цас у Львові, Стефко Вус голодний і одинокий сидить удома, Настка не витримала і пішла в інтернат, а з нього всі сміються, бо він уже два роки вчиться в одному класі. Потім Стефко йде до вчительки, щоб подивитися, чи загоїлось у сороки крило.

Юлько гордився своїм татом, коли той написав книгу про Львів. Та  коли хлопець в газеті прочитав статтю, що в книжці його тата деякі думки вкрадені, то боявся, щоб хтось не впізнав його, сина Ващука. Юлько навіть хотів прокинутись кимось іншим. Адже він не має жодного відношення до того, що його тато брав чужі ідеї.

Лілі телефонувала до Юлька, щоб розповісти про те, як вони з батьками літали над містом.  Але трубки не брали.

КУЛИКУ МІЙ ГАРНИЙ…

Стефко йде до Надії Григорівни – вчителька біології, яка прихистила сороку. Це була невисока та лагідна жінка, з добрим, тремтливим голосом.  Птах, якого вчителька назвала Кавка навіть впізнав Стефка. Жінка запропонувала хлопцеві поїсти борщу, він не міг відмовитись, бо був дуже голодним. Стефко розповів добрій жінці про село та бабу Олену, яка кликала його куликом. Він обіцяв прийти ще до сороки. А вчительці було шкода хлопця, про якого ніхто не турбувався. 

ДИСКУСІЯ ЗА ПАРТОЮ

7-Б чекало розчарування, Славко в перемогу якого всі вірили не привіз кубка. Львівські шпажисти посіли 2ге місце, але Славко в особистих змаганнях завоював – четверте місце. Тренер йому не дорікав,  лише пояснював чому так сталося: поки хлопець був зібраним, вивчив суперника, то виграв. Коли ж раптом здалося, ніби можна розслабитись, що успіх забезпечений – його слабкість відчули суперники. І він програв набагато слабшим фехтувальникам.

Славку було дуже прикро, перший день змагань був успішним, це був день народження Славка, для нього купили торт. А від тренера він отримав взагалі найкращий подарунок – шпагу, з дзвінким, як струна, клинком і блискучою гардою.

Важко було прийти в клас і визнавати, що не привіз кубка. Навіть значка не привіз, бо за 4те місце й того не давали. Важко було чути насмішки Юлька, який казав, що готував урочисту промову. 

Славко вирішив подаровану шпагу не брати, доки не відчує, що має на це право.  Він  собі слово: через рік увійти до збірної республіки, хоч би чого це йому коштувало. Хлопець вирішив хотів збільшити своє “максимальне навантаження”, хотів зайнятись ще й легкою атлетикою. Мама радила братися за уроки.

Славко так і сидів за одною партою з Юльком, він так і не зміг собі зізнатися, що не може прийняти Юлька таким, яким він є. Колись він сам хотів сидіти з Юльком, найкращим учнем у класі… Він не знав чи зрозуміють його, якщо він скаже, що не хоче більше сидіти поруч з Юльком, та і як йому пояснити чим же він йому не до вподоби? Хіба те, що Юлько штовхнув ногою сороку з перебитим крилом , може бути причиною нехоті до нього?

Одного разу запитав у Юлька: яке максимальне навантаження він може витримати. Юлько відповів, що він не машина.

БИТИСЯ ІЗ БЕЗЗБРОЙНИМ

Лілі та Юлько прийшли подивитися на тренування Славка. Раніше Юлько приходив сам, а тепер з Лілі. Славко Беркута дуже хвилювався, він програв бій і підійшов до однокласників. Славко нарешті розповів Лілі, чому не зміг прийти в театр. Юлько сміявся з нього, бо в Харкові він не здобув перемоги, сміявся, бо розмахуваня в’язальними спицями не вважав за роботу. На думку юЛька, щоб перемогти досить довгих ніг. Лілі заспокоювала Юлька, але Славко викликав його на бій. Юлько часто дивився на тренування, тому дещо знав і навіть зробив вдалий випад. Юлько продовжував насміхатися зі Славка, казав що коли є удача, тоді все саме в руки йде. 

Славко був дуже злий, бився зі злістю. Він хотів, щоб Юлько більше з нього не сміявся, не вихвалявся. У той момент, він не думав, що битися з Юльком — нечесно, все одно, що з беззбройним, він і шпаги не тримав досі.

 Він загнав Юлька у кут, наступав і наступав, поки клинок від шпаги не розламався і випадково не наштовхнувся на Юлькове незахищене стегно. 

Далі все відбувалося як у сні: кров на штанах, лікар, нвлякана Лілі. Славко лише почув фразу: “Покажи мені своїх учнів, і я скажу тобі, хто ти!” Славко ховається у роздягальні. Тренер каже, що не чекав, того щоб його учень заховався… Славко готовий був провалитися крізь землю.

ЛІЛІ НЕ ХОЧЕ УДАВАТИ

Юлько лежав у ліжку, рана не була серйозна. Його батько хотів покарати Славка, домогтися його виключення зі школи. А Юлькові подобалося, що його всі жаліють. Наступного дня однокласники навідали Юлька. А Лілі заявила, що у всьому винен саме Юлько.

ДВА ПО ДВА – ЧОТИРИ

Славко розумів, що винен. Тато Юлька ходив і до тренера, і до школи. Батьків Славка викликали до школи, говорив з учнем і вчитель географії, і директор, і тато. І тато і тренер не розуміли: навіщо бився з хлопцем, який ніколи не тримав шпаги у руках?

Мама Славка купила мандарини і змусила Славка піти до однокласника. Славкові вибачився, але Юлькові не потрібні були ті вибачення. Славко не розумів, чому Юлько заздрить йому, чому вважає, що у нього ніколи не має неприємностей.  Славко говорив, що йому складно, що він сам не знає що робити. Славко хотів зрозуміти, що трапилося з Юльком, крім їхніх суперечок та подряпини на стегні?

Коли Юлько повернвся до школи, то так і сидів поруч зі Славком, хоча вони й не говорила. 

ТОДІ БУЛА П’ЯТНИЦЯ

Вся школа очікувала дня, коли судити мали Славка Беркуту. Судитимуть десятикласники і двоє з восьмого, а 7-Б відмовився. Славко не знає за що судитимуть. Він отримав листа з викликом до директора.

У листі було написано, що Славко Беркута 23 листопада о 21 годині пиячив у під’їзді з іншими підлітками і був затриманий членом народної дружини. Славко байдуже слухав. 

«23 листопада?.. Так-так, тоді була п’ятниця, і він удав, ніби йде на тренування, і ніхто на світі не міг би підтвердити, що він того вечора не пив вина з темними типами».

Однокласники Славка, а особливо Лілі не вірили, що він міг таке вчинити. А Юлько Ващук побіг у поліклініку і взяв довідку, що був у лікаря.

7-Б бунтував, вони всім класом пішли з виховної години, на якій керівничка Варвара Трохимівна збиралася пояснити, як повинен проходити суд і як має поводитися сьомий «Б».

Директор звинуватив у втечі Славка, хоча Беркута до бунту не мав відношення. Він був замкнутим і байдужим, взагалі хотів втекти у печеру  і там жити, як доісторична істота.  Та все одно він ходив до школи, сидів поруч з Юльком, хоча за однією партою їм було вже затісно.

Славко згадував ту п’ятницю… Падав перший сніг, він зустрів тренера і  зрозумів, що той не сердиться. Славко зізнався, що не ходив на тренування, бо не зміг би дивитись в очі тренеру. Адже той завжди казав, що підступності немає місця в справжньому, великому спорті.  Андрій Степанович попередив, що тренування тепер о шостій годині і він чекає на Славка.

Славко навіть хотів попросити тренера виправдати його, але не наважився, думав, може розмова між ними була не того дня.

Три дні до суду здавалися безкінечно довгими.

НАПЕРЕДОДНІ

Вчитель географії Антон Дмитрович переконував керівничку 7Б та директора, що Славко невинен. Вчитель географії добре знав Славка, побачивши його байдужість до всього, він розумів що 7-класник невинний.

Лілі навіть ходила до дитячої кімнати міліції, переконувала працівницю, що Славко Беркута не міг такого робити. Славко не заперечував вини, казав: “Якщо ви мені не вірите, я не буду нікого до цього змушувати!”. Працівниця сказала, що лише просила директора школи звернути увагу на Славка. Проводити суд вирішила школа. Та жінка сказала, що сама прийде на суд.

ТАКОЖ О ДРУГІЙ ГОДИНІ ДНЯ

Лист про суд принесли батькам Славка. Його не сварили, батьки з розуміння поставилися до сина. Тато попросив все пояснити. Славко відчуваючи підтримку рідних відчув себе сильним і здатним довести свою правоту. Тато повірив йому, навіть хотів піти на суд замість сина. Але Славко згадав, як батько розповідав про “максимальне навантаження”. І вирішив, що він сам все це має  пережити.

СУД

На суд зібралася вся школа, у залі було тісно, за столом сиділи юні судді, які намагалися здаватися дорослішими та серйознішими. Варвара Трохимівна прочитала листа з міліції. Суд мав вирішити, якого покарання заслуговує  Беркута.

 Славко заперечив свою вину. Але на запитання “суддів” не відповідав, якщо йому не вірять, то він не буде виправдовуватися. 

Антон Дмитрович вийшов на захист хлопця, і весь 7-Б підтвердив, що Славкові можна вірити. 

Раптом на суді з’явилася працівниця з міліції, яка повідомила, що це зовсім не той хлопець, якого затримали 23 числа. 7-Б кричав, лише Юлько Ващук нахилився і довго зав’язував черевик.

ЯК УСЕ БУЛО НАСПАВДІ

А тепер ми дізнаємося, що ж трапилося того вечора, коли падав лапатий сніг. Стефко Вус лежав у нетопленій хаті, до нього прийшов Юлько Ващук і сказав, що треба декого провчити. Стефко не хотів ув’язуватися у незрозумілу справу і дав адресу Лопуха. Та коли Юлько виходив з дому, то Стефко спитав, кого він хоче провчити. Юлько розповів, що це Славко Беркута, той юнак, що пожалів сороку. Пізніше хлопець пошкодував, що дав адресу Лопуха, але змінити вже нічого не можна було.

Надворі сніжило. Троє хлопців вийшли з гастроному з пляшкою вина…

Коли жінка в дитячій кімнаті міліції запитала прізвище Юлька, то він представився: “Славко Беркута”.

У школі працівниця міліції попросила в Славка. Коли вона подивилася в зал, Юлько Ващук схилився зав’язати шнурок, зав’язував довго, поки жінка не сіла.

КІНЕЦЬ ЩАСЛИВИЙ, НЕМОВ У КАЗЦІ

Все закінчилося добре. 7-Б виходить на засніжене подвір’я, але Славко все ж думає: той, хто назвався ним, сидів у залі, можливо він теж із 7Б? Мама кидає в сина сніжку, намагається розсмішити.

Лілі наголошує, що щасливий фінал це заслуга Антона Дмитровича, який порадив,піти до тієї жінки з міліції. Дівчину цікавить, хто міг збрехати, вона б тій людині «щось би таке зробила, аби він на все життя за падлюку самого себе мав, щоб він сам на себе не міг би ніколи подивитись».

Юлько питає Лілі: “А коли б то був я?”. Лілі сміється, хоче розповісти однокласникам про ту вигадку. Але Юлько стримує її. Нехай завтра усі дізнаються… Лілі не може повірити чи й справді Юлько здатний на таку підлість, а він швидко йде так і не підтвердивши, ні спростувавши це.

 Юлько боїться, що завтра працівниця міліції прийде в школу і вкаже на нього.

7-Б радіє та веселиться, всміхається мама Славка. Славко теж заспокоюється. 

«Білі рукавички Лілі вгамувалися. Не злітають угору до розсміяного рота. Бо то не так, як у казці.»

Аудіокнига “Шпага Славка Беркути” скорочено (переказ)