«Втеча звірів або Новий бестіарій» скорочено

“Втеча звірів або Новий бестіарій” скорочено читати твір Галини Пагутяк варто, щоб згадати про пригоди головної героїні та пошуки єдинорога.

«Втеча звірів або новий бестіарій» скорочено читати

РОЗДІЛ 1

В лісі було дуже тихо. Тато сказав, що тут немає хижих звірів, проте можна легко заблудитись. Тому не можна відходити далеко від хати. На небі почали збиратися легкі хмаринки і потемніла трава. Чому ж звірі, якщо вони не хижі, не прийдуть з нею гратись? Або не поцікавляться, що за сім’я приїхала жити до лісникової хати?

Доня сиділа на ґанку та чекала поки мама добілить хату, а тато долатає дах на горищі. Коли вони сюди їхали вантажівкою, то дівчинка не побачила жодної живої душі. Але тато сказав, що колись тут будуть і зайці, і білочки, і пташки.

Звірі, прийдіть гратись до мене. Я можу бігати до груші, бо далі вже страшно. Я ніколи не бачила звіряток, бо жила в місті. Рушниці я не маю, тому не бійтеся…

Але ніхто не прийшов. Дівчинці захотілось плакати. На одному стебельці білі квіточки вже закрили пелюстки, готуючись до сну. Вона побігла до груші і почала кликати звірів. В такій тиші було лячно навіть свого голосу. Тут з’явився тато, весь в павутинці, та дав їй свою знахідку – статуйку хлопчика з дзеркалом і грубу стару книжку в шкіряній палітурці. Книжка була з малюнками звірів.

— Не по-нашому написано, — зауважив тато.

Нічого не зрозуміло. Тато сказав, що можливо німецька мова. Але дівчинка подумала, що то мова звірів. На підтвердження слів із трави вискочив білий метелик.

Я завжди мріяв жити у лісі. — сказав тато. – Я бачив справжній ліс, а доня ні. Та й її діти такого ж не побачать.
Ніколи не треба втрачати надії! – зітхнула мама.

— Щось шурхотить.

— Здається, метелик.

— Коли так, ліпше було жити в місті, серед людей…

— Щоб знову покинути його?

Дівчинка зрозуміла, що тут їй ні з ким буде бавитись. Вона заплакала. Мама теж. Метелик затріпотів крильцями на вікні. Невже і він покине її?

Наступного ранку тато сказав доні повиривати бур’ян за хатою. Хоч він і повиривав кропиву, одна таки залишилась і боляче вжалила дівчинку. Вона була дорослою, тому не думала жалітись мамі. Лише застрибала на одному місці. В неї в голові була лише одна думка: навіщо ми сюди приїхали? Раптом незнайомий голос сказав:

Приклади холодний камінець, не так пектиме.

Вона побачила хлопчика в золотистій одежі з коричневими бантами, як в статуї. Але це був живий хлопчик і він протягував їй камінця. Вона взяла його і приклала до долоньки. Справді, пекти перестало.

— Я дуже радий, що ти сюди приїхала. І так вчасно…

Дівчинка оклякла, не знала, що сказати і їй було важко повірити в те, що її статуя ожила. Потрібно все обміркувати. Вона сіла на ґанку і подумала, що це сон. З хати вийшла мама і поцікавилась чи їй не страшно в лісі. Але дівчинка обурилась, що не бачить звірів. Мама відповіла:

— Бо вони бояться людини. Навіть якщо вона без рушниці. Може, з часом звірі звикнуть до тебе.

Доні стало цікаво, хто раніше жив у цьому будинку. Виявилось, що тут жив старий лісник. В неї розболілась голова і мама порадила їй відпочити. Доня лягла в батьківське ліжко та дивилась як мама готує борщ.

— Краще заплющ очі й подумай про щось приємне — наприклад, як восени підеш до школи. Ти ж хочеш до школи? — спитала мама.

Дівчинці було нецікаво в школі, але ходити туди все-таки було потрібно. Навіть якщо вони тепер живуть в лісі.

Під шум дощу доня дивилась книжку. Шкода, що малюнки не були кольорові. Ось білий кінь з рогом на голові… Ось птах з голим чоловіком у ногах… Далі слон топче людей та пси напали на ведмедя… А олень зі стрілою в боці їсть траву.

Дівчинці стало трошки страшно, добре, що мама була поруч. Їй хотілось прочитати книгу, шкода що тато з мамою не знали мови, на якій вона написана. В ній був малюнок хлопчика. Він грає на сопілці, а поруч багато звірів. Цікаво, якби у неї теж була така сопілка, то зібрались би навколо неї звірята?

Дощ вщух і мама зауважила, що читати книжку же темно.

— Я не читаю, — відрізала Доня. — Цю книжку ніхто не вчитає.

— То взуй чобітки і виглянь, чи не йде тато.

Вона поцікавилась чи хлопчик з дзеркалом – Каспар, добрий. Дівчинка розповіла, що це він сказав своє ім’я і йому, мабуть, холодно там надворі. Можливо, Каспара варто покликати в хату, щоб він обсох. Але мама зауважила:

Не вигадуй. Треба реально дивитися на світ. Знати, що статуетки не оживають.

Але доня була рішуче налаштована. Вона взяла гумові чобітки і вийшла з хати. Каспар, мокрий як хлющ, стояв за хатою і обсушувався на сонці. Хлопчик не хотів заходити до хати, щоб не злякати її мами. І була ще одна причина:

— Якщо я прийду до тебе в хату, увесь світ тоді втратить лад. Люди тисячі років намагалися зробити його простішим. Їм так легше. Ти теж злякалася б, якби була доросла.

А зараз у нього є важлива справа – пильнувати Єдинорога. Дівчинку погукала мама і вона побігла, забувши закрити рота.

Каспар вирішив розповісти дівчинці свою історію. Колись його ім’я – Каспар Гаузера було відоме всій Європі і йому присвячували вірші. Історія його сумна, але її потрібно знати. Не дивлячись на дитячий вигляд – він був уже старим. Все дитинство його ховали у підземеллі. Єдине світло, яке він бачив упродовж багатьох років – вогник свічки. Якийсь чоловік приходив годувати і купати його. Як тільки він йшов, то свічка гасла.

Каспар знав, що нічого не змінить. Його єдиною забавкою у підземеллі була дерев’яна ложка. Розмовляти він не вмів, бо мови людської не чув. Тільки співав, як пташка.

Коли він став величеньким хлопцем, то його випустили та показували наче якусь дивовижу. З ним займалися вчителі та лікарі. Він дивувався, як це не осліп від світла сонця чи не зійшов з розуму без стін темниці. Але людиною його так і не навчили бути. Було запізно. А потім його убили. Він став вільним та вибрав життя у колі звірів та птахів.

Дівчинка почувши цю розповідь заплакала.

Каспар сказав, що дуже щасливий її зустріти і запропонував разом пильнувати Єдинорога.

РОЗДІЛ 2

Доня вирішила збудувати будинок для Каспара. За хату вона притягнула сухих гілок, камінців та лопухів. В такому «будинку» можна було сидіти вдвох. Каспар кілька днів не з’являвся, а батьки думали, що то вона для себе будує хату.

Дівчинка запитала тата, чи у їхньому лісі водяться Єдинороги.

— Такого звіра в природі не існує, — заявив тато, а потім завагався: — Але колись, може, й був…

Доня замислилась і подумала, що їй подобається вірити в те, у що ніхто не вірить. Але чому? Тато відповів, що вона як маленький впертий ослик.

— Мама переживає за тебе. Каже, що ти забагато фантазуєш. Ти й справді змінилася…

— Я не змінилася. Ви просто мене замало бачили. Ходили собі на роботу…

— Твоя правда. Але ми мусили заробляти гроші. Усі повинні працювати. І ти теж, як виростеш.

— А, може, я вмру до того часу!

— Господи, що ти мелеш?! Тобі ж усього вісім років! У твоєму віці я думав, що житиму вічно. І тато, і мама, і вся кого я люблю, теж будуть вічно жити.

Тато задумався, як же він може розвеселити Доню. Може взяти її з собою до лісу?

Ранком Доня прокинулась з відчуттям, що на неї хтось дивиться. Але в кімнаті нікого не було. Вона хотіла знайти книжку та показати її Каспару. Але книги ніде не було. Раптом в дзеркалі застрибав промінчик сонця. Дівчинка підійшла ближче і побачила Єдинорога. Вона навіть вщипнула себе за руку…

Каспар розповів, що Єдиноріг більше не з’явиться в одному й тому дзеркалі.

— Може, то він узяв книжку?

— Яку книжку?

— Ну, оту, що написана мовою звірів!

— Доню, — засміявся Каспар, — жодна книжка не написана мовою звірів. Вони не пишуть книжок. Стривай, ти певно маєш на увазі “Aphologia animalia”? Така стара книжка з малюнками звірів?

Виявилось, що вона написана латинською мовою і називається «На захист тварин». Каспар пообіцяв, що прочитає книгу, але після того, як наздожене Єдинорога. Він зникає, бо люди перестали вірити в нього. А щоб поговорити з ним, Доню потрібно було перетворити на комашку. Бо хлопчика звірі вже знали, а от її – ні. Каспар пообіцяв перетворити дівчинку на сонечко, а потім назад.

Бути комашкою не страшно. Доня сиділа в Каспара на плечі. Каспар погукав Сойку до розмови та запитав чи вона не бачила Єдинорога. Потім познайомив пташку зі своєю приятелькою – Сонечком. У Доні затерпли всі лапки, а їх було аж шість. Сойка порадила знайти Крота, можливо він щось бачив чи чув.

Кріт виглядав страшнувато з гострим писком та білими зубами. Доня – Сонечко була в захваті, адже крота вона бачила вперше в житті. Він поцікавився, чому Єдиноріг не сказав Каспарові, куди він іде?

— Бо я людина, — відповів він.

Хлопчик сказав, що Єдиноріг — це більше, ніж звір, на що образилась Сойка та полетіла геть. Кріт порадив подумати, куди міг піти Єдиноріг, а не колошкати увесь ліс…

— Отже, слухайте. – сказав Кріт.

Ми, кроти, любимо сутінки. Темрява – то велика річ, а сонце річ неприємна. Каспаре, зрештою, тобі це відомо. Кріт, про якого я веду мову, під час щоденної праці помітив попереду блакитне сяйво. Він подумав, що то поверхня. Але то був великий блакитний прозорий камінь, який світився. Чому невідомо і навіщо він тут теж.

— А, може, то був чарівний камінь? — обізвалася Доня.

Можливо й так. Як же він з’явився у його володіннях: чи його хтось закопав, чи сама земля породила. Кріт покликав приятелів і хтось припустив, що камінь міг упасти з неба, якщо він кольору сутінків.

— Цілком можливо, — зауважив Каспар. — Таке буває.

Кріт через той камінь не мав спокою до самої смерті. Навіть коли його засипало добряче землею і кріт його не бачив, проте думав постійно. Як така випадкова знахідка перевернула душу. Наш кріт витер рожевою лапкою сльозу.

— Ніхто не захищений від випадковості навіть під землею. Коли думаєш про це, то не почуваєш ніякої радості від життя! – сказав він і попрощавшись, пірнув під землю.

— Ну, то як ти почувалася комашкою? — поцікавився Каспар.

Дівчинці, яка стояла вже біля дерева і дивилась на хату, не сподобалось. Бо все таке велике… Її цікавило, навіщо Єдиноріг забрав книжку.

— Мабуть, хотів дати її комусь почитати.

— То моя книжка, — розсердилась Доня. — Вона у моїй кімнаті лежала!

Каспар відказав, що якщо його подоба стоїть в її кімнаті, то і він теж дівчинки? Але та почервоніла. Хлопчик роками оберігав цю книжку від мишей і пообіцяв, що при нагоді він розповість про що книга. І навчить Доню ніколи не відчувати самотності, коли ти і світ, що тебе оточує, — різні.

— Дивись! — засміялась Доня. — Наша хата зараз попливе і я не встигну пообідати!

Нескошена трава коливалася ніби хвилі в казці. Вона пообіцяла, що після обіду вони підуть шукати Єдинорога. Але Каспар сказав, що це буде вночі. Він подасть Доні знак коли. Дівчинка побігла до хати. Довкола літали комашки, але тепер вона їх не боялась. Адже недавно сама була сонечком.

Фенікс

Фенікс сам себе спалює і сам воскрешає. Він є символом надії для людей, що вони стануть кращими. Для звірів надія це пусте слово. Потрібно радіти кожній секунді життя, яким би довгим чи коротким воно не було.

Єдиноріг

Єдиноріг — це я із плоті й крові. Обплутаний вигадками, я сам у них повірив. Я залишився у книжках, які ніхто не читає. Я помираю в неволі, в моє існування ніхто не вірить, а мої пасовиська перетворились на міста. Пора лаштуватись в дорогу, а першому – завжди важко.

РОЗДІЛ 3

Доня не могла заснути і дивилась на місяць. Каспар був непоганим хлопцем, хоч і часу у нього завжди було мало. Може коли вони знайдуть Єдинорога, він нарешті пограється в м’яча чи хованки…

У вікні з’явився Каспар і поманив дівчинку рукою. Вона пішла вузькою стежечкою з місячного світла. Каспар сказав:

— Треба перетворитися на пташок, так буде швидше.

— Угу, — зраділа Доня. — То ми полетимо?

— Ще й як полетимо! Єдиноріг удень відпочиває, тож ми його повинні наздогнати.

Дівчинка запереживала, що зранку батьки не знайдуть її в ліжку. Але Каспар повідомив, що вони цього не помітять, адже вони будуть жити за часом Єдинорога, а батьки за своїм часом. І вони полетіли маленькими, сірими горобцями. Це було наче уві сні, але набагато краще. Проти вітру було складно махати крильцями.

Дівчинка заморилась і вони сіли відпочити на кущ калини з твердими ягодами.

— Куди ми летимо?

— До моря. О, я забув тобі сказати, що здогадався, куди міг податися Єдиноріг! І в цьому мені допомогла ти.

Виявилось, що Каспар згадав слова, в яких істоти, ніким не зрозумілі, покинуть свою домівку і збудують корабель. Вони попливуть туди, звідки немає вороття.

Уже настав ранок, а вони все летіли. Зрештою зупинились на галявині з суницями і знову стали людьми. Поки Каспар збирав ягоди, дівчинка солодко заснула. Хлопчик поклав ягоди та замилувався співом жайворонка та золотим ранком. До суниць підповзло дві мурашки, але він не відганяв їх.

Сонце піднялось високо. Доня прокинулась, їх хотілося їсти. Вона чула, як Каспар з кимось розмовляв про дощ і що його співрозмовник не може знати, що це таке.

— Чому ж ні? Знаю, — продзвенів найтонший у світі голосок.

— Але ж ти щойно народилась!

— Знаю! Я знаю, що таке злива, спека, знаю усіх звірів у лісі, знаю, що сьогодні їх на одного менше і на двох більше.

І вона розповіла, що зник лісовий кінь, що народилось дві білки. Кінь пішов собі шукати іншого місця униз річкою, бо великим істотам тут стало дуже небезпечно.

— Шкода, але ми повинні наздоганяти Єдинорога.

— А я мушу облітати цілий світ, перш ніж відкладу яєчка. Хай вам щастить, Каспаре!

Каспар повернув до дівчинки і розповів про свою розмову з мушкою-одноденкою. Вона тільки народилась, а все знає. Певно у комах якась спільна пам’ять.

— Я тобі суниць назбирав.

Попоївши, вони знову мали летіти, щоб до вечора дістатися Зимового дому хлопчика. Каспар навчав Доню деяких штук, щоб та менше витрачала сил і встигала помічати усе цікаве. Разом з іншими горобцями вони обідали смачними вишнями біля старенької хатини. По дорозі була річка, геть розрита екскаваторами, що дуже не сподобалося Каспарові. Йому взагалі не подобалось усе зроблене людьми. Доня помітила верби під якими сиділи діти, пасли корови та розмовляли. Доні захотілось послухати про що вони говорять. Може вони чули про Єдинорога.

Під деревами сиділи троє хлопців і дві дівчинки. Дівчатка плели віночки, хлопчики займались хто чим: один кидав камінці, другий копирсав землю ножичком, а третій гриз яблуко. Хлопець з ножем сказав, що хотів би мати чарівну паличку, яка здійснює бажання. Він сказав, що є золоті палички. Діти замовкли як заворожені.

— А де її взяти?

— Треба зустріти чарівника і він дасть, — сказала менша дівчинка.

— Еге, просто так ніхто не дасть! Треба заслужити. Ну, коня дикого зловити, чи царівну визволити від Змія…

Але дівчаткам паличок не дають, бо вони просять всякі дурниці. І кожен висловився, яке б бажання він загадав, якби мав паличку: то машину, то будинок, то гроші, то щоб продали корову. Тільки найменший хлопчик не хотів палички. Адже її відберуть. Після закінчення розмови діти сіли грати в карти.

Дівчинка полетіла далі, бо до Зимового дому ще далеко. Вона подумала, що якби мала чарівну паличку, то загадала би навчитись грати в карти.

Дикий Лісовий Кінь

Лісовий Кінь має прудкі як вітер ноги, розчесану мавками гриву та бронзові копитця. Тихе іржання можна почути в густих нетрях, а його сон оберігають духи лісових дерев. Але чим менше дерев, тим менше лісових коней. Він хоч ще юний і недосвідчений, а вже мусить покинути зелену домівку. А вітер позичить тобі крила, щоб ти не спізнився.

Метелик

Скільки життів в Метелика? З приходом осені, твої крильця стають прозорі. А з весною Метеликів знову багато, як і квітів. Вони являються носієм таємниць перетворень. Спочатку це гусінь, яка потім стане літаючою квіткою. Такою гарною і тендітною.

РОЗДІЛ 4

Ввечері стало накрапати і крила Доні поважчали. Навіть Каспар летів повільніше. Дівчинка малювала в своїй уяві білий та холодний Зимовий дім. Біля річки під височезними деревами сховався старовинний будинок.

— Тут живуть мої найліпші друзі: кіт Фелікс і павук Альфред. А часом і я.

— Ти ж казав, що не любиш жити в будинку.

— У чужому — так. А цей — мій.

Каспар з друзями дбали про закинутий будинок. На сходах вони перетворились на людей і задзвонили в срібний дзвіночок. За дверима почулось нявкання.

Перед ними стояв гарний чорно-білий кіт Фелікс. Доня потиснула йому м’якеньку лапку. Кіт запросив до вітальні, де горів камін. Він розповів, що на Альфреда напала хвороба павуків – меланхолія, та запросив їх сісти.

У вітальні були крісла та стара канапа, а камін прикрашала полиця з порцеляновими горнятками і дзбанком. Каспар пішов шукати сухий одяг в шафі, а кіт грів бочок біля каміна.

— Можна, я зватиму вас Філія? — запитав кіт. Так звучить ваше ім’я латиною.

Виявляється кіт був великим прихильником латини. Дівчинка погодилась. Каспар переодягся в чорний костюм з білим комірцем, а Доні приніс довгу зелену сукню з чорним мереживом та плащем. Хлопчик збирався йти до Дмитра по їжу для дівчинки. Він колись з ним дуже товаришував.

Кіт вийшов, щоб дівчинка могла переодягтись. Вона почувала себе щасливою.

Фелікс сказав, що вона прекрасна. Вечеря складалась з молока, хліба та кількох смажених рибок. На ній був присутній великий павук-хрестовик Альфред. Фелікс попросив Каспара почитати. Але книжка десь зникла, добре, що хлопчик знав її напам’ять. Але хто ж її міг викрасти. Альфред та Фелікс стверджували: це справа рук папуги Алегорії, самотньої пташки, яка вирішила накапостити. Але павук відказав, що це він найбільш самотній у світі. Каспар пообіцяв щось придумати та почав розповідь.

— «Приручених тварин людина шанувала як братів по крові. З часом повага змінилась жорстокістю. Тварини стали захищатись, а люди нападати. Захист ніколи не приводить до перемоги. Перша приручена тварина потребувала захисту. Коли людина стала вважати звірів своїми рабами то почала відноситись до них як до іграшок. Людина міркує так: раз я їх годую, вони мене повинні тішити. Тварина ж — довіряє. Кожен думає своє, однак звірі часто гинуть, ставши непотрібними.»

— А ті звірі, що в клітках, вони приручені? — спитала дівчинка.

Фелікс обурився, адже в цій компанії недоречно згадувати про клітку. Каспар попросив пробачити гості, адже вона не знала цього. Доня відказала, що не бачила як котів та павуків тримають в клітках. Їй лише хочеться бачитися зі звірятами.

Доні захотілось спати і всі заметушились навколо неї.

РОЗДІЛ 5

Дівчинці снилось, що вони з Каспаром їдуть верхи на Єдинорозі. Він все бубнів, що не хоче возити дрова та воду. Коли вона прокинулась, то сонечко вже було високо, а в ногах лежав кіт. Виявляється на неї впала важка книжка під назвою «Етикет при дворі Людовіка Чотирнадцятого». Каспар стояв біля вікна. Він побажав Доні доброго ранку та запросив у сусідню кімнату вмитись і переодягтися. Наступного дня вони мали вирушити в подорож.

Виявляється Єдиноріг був тут сьогодні вночі, але хлопчик не розмовляв з ним: кінь мав заговорити першим. Але тепер можна бути впевненим – Єдиноріг пішов до моря.

Доня пішла переодягатись у сукню із срібної парчі й золотисті черевички. Каспар уже був не сам. На гілці сиділа зелена з червоним дзьобом папужка наче щойно вилізла з фарби. Це була Алегорія. Вона була обурена тим, що у хлопчика з’явилась нова подружка.

— Ти собі знайшов нову приятельку. Хай-но восени вона піде до школи — там їй швидко виб’ють з голови усілякі химери! А я буду вірна тобі до смерті…

Каспер відповів, що він не любить поезію як папужка і нізащо не сидітиме в чотирьох стінах. Але Алегорію було важко переконати.

—Це дівча, певно, ще по складах читає. А цей котяра — фальшивий і ледачий. Прибрати в будинку не може. А павук-мухожер. Заманює у свої тенета мух, як заманює цей підступний світ усіх довірливих і простодушних…

Доня та Фелікс не витримали. Кіт вже давно з’їв би папугу, але не вважав її птицею. А лише опудалом з ватою. Папужка заплакала. Каспар велів дівчинці з котом сісти на канапі та не влазити в їх бесіду. Адже це неввічливо.

Каспар з Алегорією почали розмову. Хлопчик сказав, що не можна судити за відмінність думки. Алегорія не хотіла слухати, лише торочила, що ніколи не покине Каспара. Він розізлився та зачинив вікно.

Доня хотіла прогулятись в саду після сніданку, але Каспар відповів, що не можна: вони тут інкогніто. Щоб вона не сумувала, хлопчик попросив Фелікса знайти карту України. Кіт поліз під канапу і почав шукати. Спочатку витяг рукавичку, потім олівець, гребінець, календарик і нарешті карту.

Фелікс був весь в пилюці і Доня прийнялась обтирати кота.

А місто як називалося, де ти жив, Каспаре?
Веймар.

Кіт зауважив, що там жив письменник Ґьоте, який написав книжку «Рейнеке-лис». А книжку, до речі, йому дала почитати Алегорія. Каспар схилився над картою і думав про найкоротший шлях на південь. Оскільки Єдиноріг буде оминати міста, то є можливість його випередити.

— Навіщо вам вирушати в таку небезпечну подорож? — спитав Фелікс. — Це ж марна справа! Єдиноріг не стане вас слухати. Та й хіба можна покидати тих, кому ти потрібний?

Доня з ним погодилась, адже сама покинула батьків та вирушила в небезпечну тривогу.

Хамелеон

Хамелеон по праву є володарем всіх барв на планеті, художником з фарбами. Краще бути невидимим, щоб не доводилось тікати від людей. Так добре жити у злагоді та звикати ставати блакитним у небі, білим у хмарі, ліловим серед орхідей.

Хрущ на квітучій вишні

Без гармонії не існувало би світу: тягар непотрібних та ворожих речей розвалить його. Діти струшували квітучі вишні і вниз падали мідні хрущі. Їхнє життя було коротким. Після скидання мідних панцирів, вони заривались у землю до наступної зими.

Людино, не труси деревом! Сядь під вишнею і пом’яни останнього Хруща росою-сльозою.

РОЗДІЛ 6

Альфред сказав, що має бути якесь свято. Дівчинка думала, що день народження, але павук не розумів навіщо святкувати такий нещасливий день. Доня згадала, що Альфред хворий на меланхолію.

— Я ще не зустрічала такого гарного й чемного павука, як ти, Альфреде.

— Саме так, Філіє, саме так! Що мені з моєї вроди і з моєї чемності, коли я не бачу собі подібних?

Також павук заявив, що дівчина має подорожувати тільки з лицарем, який би захистив її від ворогів. Тому Каспара потрібно посвятити в лицарі.

Дівчинка подумала, що тепер ніколи не буде змітати павутиння, бо воно таке гарне. Павук вирішив розповісти дещо про плетіння. Колись жила жінка Арахна. Вона дуже чудово ткала і сама Афіна викликала її на змагання. Коли вони виткали свої килими, то боги віддали перевагу Афіні, а Арахну перетворили на павука. Вона стала жити по темних закутках та перестала ткати кольорові килими. Боги постаріли та повмирали й про мистецтво Афіни всі забули. Все виродилось. Тепер павуки не роблять килимів, а тільки сіті для мух та ходять в гості один до одного. Зараз павуки живуть разом, але тут, вони ще живуть розрізнено.

Доня сказала, що люди живуть разом, бо так веселіше. Але Альфред запитав: кому ж належатиме спіймана муха, якщо сіть буде спільна?

Тим часом Каспар з Феліксом ходили до Дмитра уточнити коротший шлях до моря. В Україні два моря – Чорне й Азовське. Можна поїхати поїздом. Але Каспар проти поїздів: вони будуть подорожувати, куди поведе інтуїція. Це як доля, а вона вирішує все. Поява Єдинорога означала, що ми на вірному шляху: інакше ми б його не зустріли.

Кіт хотів відправитись з ними, але хлопчик зауважив, що тільки вони з Філією мають попросити пробачення в Єдинорога за всіх людей.

Альфред готувався до церемонії посвяти в лицарі. Фелікс відчував, що подорож не матиме добре закінчення. За вікном причаїлась Алегорія і Фелікс попросив Доню відірвати бант від сукні. Посвячення почалось.

—Чи згоден ти, Каспаре, прийняти меч з моїх рук?

— Мені не потрібен меч. Я ненавиджу зброю!

— Це не має значення. Звідки я візьму тобі меча? Бери ось цю білу троянду. Вона має гострі пазурі й не одного лицаря поранила в саме серце.

— О так! — посміхнувся Каспар. Він був просто чудовий: блідий, з золотавими кучерями, в мереживному комірці.

Кіт виголосив промову, після якої всі закричали «ура». Альфред був в захваті від церемонії, а Каспар ледь стримував себе від сміху.

— Прийми, о доблесний Каспаре, цю вишукану й непереможну зброю. Віднині ти — Срібний Лицар Звірів, їхній приятель і оборонець…

Каспар подякував та пообіцяв захищати звірів і любити їх!

Альфред попросив Доню теж поклястись у вірності Каспару. Вона погодилась стати Прекрасною Дамою доблесного Срібного Лицаря Звірів та перев’язала йому рукав сріблястою стрічкою від сукні. Хлопчик став на коліно та поцілував їй руку. Павук подарував Лицарю та Доні перстень-павутинку.

Каспар взяв на руки Фелікса і притулився до нього щокою. Альфред виліз на плече Каспара і дівчинка відчула себе зайвою. Вона вийшла з будинку та пішла травою.

Вона пішла до мосту та зустріла Алегорію. Папуга запитала, куди йде дівчинка. Виявилось, що в село. Доня хотіла сісти на автобус та поїхати додому – її пригоди закінчились. Алегорія запропонувала сісти під шипшиною та поговорити. Вона хотіла розповісти чому посварилися з Каспаром. Виявилось, що вони по-різному дивляться на одинакові речі. Папуга запитала чи їх сподобалась книга з малюнками.

— Ні, вони некольорові, — сказала Доня.

— Це просто стара книжка. А ще чому?

— Ну, там убивають, або поранені є… Хіба той малюнок, де дівчина обняла Єдинорога за шию.

— Обняла? Та вона вхопила його, спіймала! Хіба можна довіряти книзі, у якій такі бридкі малюнки?! І ви хочете його загнати в глухий кут і замучити запитаннями? Я однак вас не покину, бо лише Алегорія спроможна тримати якийсь лад на цьому світі. Он біжить твій лицар зі своїм хвостатим зброєносцем! Зустрінемось біля моря, бувай!

Розділ 7

Доня з Каспаром знову мали вирушити в подорож туди, де ніхто не чув ні про Каспара Гаузера, ні про Срібного Лицаря Звірів. Діти йшли по дорозі й побачили сліди роздвоєних копит. Можливо, це був Єдиноріг. Вони дійшли до старого, покинутого будинку і сіли на сходах. Хлопчик свиснув і до них прилетіла Ворона. Дівчинка запитала, чи вона бачила Єдинорога. Як виявилось, що вона не мала права зустрітись з ним: між ними була біла ворона.

Розділ 8

Діти потрапили у нічне місто, де хлопчик показав дім, який триста років не бачив людей. Біля під’їзду лежали поламані крісла, старі журнали, глечик з відбитою ручкою, лампа без абажура. Лежав там альбом, у котрому Доні сподобалась фотографія дівчинки з довгими кучерями й світлими очима та букетом польових квітів в руках.

Місто охороняли кам’яні леви, які сторожували його вночі. Доня погладила одного кам’яного лева і перстень, подарований Альфредом, засяяв. Це збудило лева. У нього не було половини хвоста. Каспару з Донею потрібно було знайти звіринець, але лев не показав, де він знаходиться.

Раптом їм під ноги впав кіт П’єро, котрого колись врятував Фелікс від кота та прийняв як рідного сина. П’єро повів дітей до звіринця, але він був зачинений. Діти перетворились на пташок, щоб пробратися туди.

У звіринці не спали, бо більшість звірів — нічні істоти. Дорогу їм перегородила Пантера, котра просила випустити її. Доня запропонувала перетворити Пантеру на пташку. Каспар похитав головою: це злочин. Дівчинка заплакала, бо якби це був Єдиноріг, то Каспар врятував би його.

Доню, спробуй перетворити пантеру на пташку сама. – сказав хлопчик і вийшов.

Пантера сказала: «Мені здається, що Каспар хоче, аби ти зробила це сама. Він випробовує твою мужність. У нас усе вийде. Я чую, як у мене виростають крила…».

Розділ 9

Доня заснула з котом на горищі. Каспар думав чи варто втягувати дівчинку в небезпечні пригоди. Вона здобула силу і могла собі нашкодити. Тому хлопчик вирішив послати їй веселий сон про ігри з дітьми у м’яча.

Зранку місто здалось Доні зовсім іншим. Їй хотілось побувати на всіх ковзанках та випробувати всі качелі. Каспар стояв недалеко та спостерігав за нею. Коли вона награлась, хлопчик сказав, що в його дитинстві теж були гойдалки. Але ніхто не водив його туди.

Коли дівчинка сіла на карусель у формі коней, вони раптом піднялись в небо. Той, на якому сиділа Доня, мав фіалкові очі та золотий ріг. То був Єдиноріг. Вони полетіли до Моря. Серед скель був недобудований корабель. Довкола метушились чудернацькі майстри. То був Корабель Звірів. Несподівано дівчинка почала падати.

Вона опинилась на лавці в парку. Навколо ходили голуби і двоє з них заговорили до неї. Аж раптом згори упала якась сіть. Доня перетворилась на голубку та врятувалась з рештою голубів. Якісь чоловіки полювали на птахів.

Вона підлетіла до даху та побачила чоловіка в зеленому светрі, котрого обсіли голуби. Він докоряв їм за таку легковажність. Незнайомець був чоловіком-деревом, і в разі небезпеки кожен птах міг знайти в нього притулок. Він розповів, що люди ловили голубів, бо хотіли їх з’їсти. Він запросив дітей до кімнати, стіни якої були прикрашені малюнками птахів. Вони пили каву з молоком та їли рогалики. Чоловік подарував Доні малюнок синички, а Каспарові – журавлика. Дівчинка показала чоловікові фото, яке знайшла.

Розділ 10

У місті постійно йшов дощ. Скрізь були вода і холод. Доня дивилась на фото дівчинки Ізабелли. Коли вони вийшли надвір, то їх наздогнав хлопчик. Його батьків не було вдома, тому хлопчику було страшно. Каспар і Доня провели його додому і порадили пригорнутися до мами, так страх зникне.

Він показав їм свою рибку у каламутній воді догори животом. Доня збрехала, що її також не варто боятись. Адже вона просо спить. Каспар сказав, що рибу потрібно випустити в річку. Вони забрали її з собою, а хлопчик лишився вдома.

Дівчинка настелила в дерев’яну коробку лопухів, поклала туди рибку. Каспар витяг та додав у коробку білу нев’янучу троянду. Доня не хотіла вертатись у місто. Хлопчик запропонував випустити птахів з їх малюнків. Дмухнув на них і його журавель злетів.

Розділ 11

Діти втомились від дороги. На них напали троє чоловіків з безвиразними обличчями та звеліли вести їх до Моря. При цьому пригрозили їм підземеллям. Дітей врятувала та сама пантера із звіринця – Чорна Блискавка. На прощання вона пообіцяла зустріч біля Моря, яке було поруч.

Діти вирушили в дорогу і потрапили в осінь. Стежка привела їх до багаття, біля якого сидів Фелікс та павук Альфред. Зимовий будинок спустів, тому перетворився на дерево. Також біля вогню сиділа Бабуся, яка стала безхатньою, коти та цуцики, яких вона підбирала поки мала свою квартиру. Далі вони рушили вже всі разом, поки не дійшли до річки.

Розділ 12

На березі річки Доня обернулась і побачила справжнє лице Каспара: старе і бридке. Він стояв у чорному костюмі. Вигулькнула папуга Алегорія і сказала: «Замість упорядковувати світ, він зруйнував його своєю огидною Книгою! Замість радіти життю, він оплакував його. І ось наслідки. Усі тікають, як було задумано. Корабель збудовано. Зараз — відплиття».

А от Бабуся навпаки стала Дівчинкою з пишними кучерями – Ізабеллою. Тією дівчинкою, чию фотокартку знайшла Доня. Нарешті озвався Каспар: «Я думаю, що в цьому світі ніколи не було ладу. Його не може бути без милосердя і доброти. Серед нас багато каспарів гаузерів. Єдине, що ми можемо зробити, вийшовши з темниці, це визволяти інших з неї і бути добрими до них. Далі ти підеш сама, Доню. Нам не можна йти разом до Єдинорога». Каспар розвернувся і разом з Альфредом та Феліксом пішли геть.

А Доня, Ізабелла, пси-коти вирушили до Єдинорога. Вони зустріли Сову, котра повідомила Ізабеллі, що її розшукує мама. На прощання Вона запитала, яке ж ім’я в Доні. Та ледве пригадала, що її звати Лада.

На березі було багато звірів, звичайних та дивовижних. Серед них Мамонт, гігантська Черепаха, білий Олень зі сліпучими золотими рогами, Журавлі з яскравими віночками на голівках, Чорний Лелека. Вони чекали часу, коли можна буде сісти на Корабель. Лада подумала, що ось і все.

Тут вже прийшли Каспар і Єдиноріг з Совою й Папугою Алегорією. В руках він тримав ту саму книгу. Звірі пішли до Моря, грузнучи в піску. Лада подумала чи візьмуть туди звичайних котів та собак. Лише Фелікс та Альфред з нареченою вирішили не відпливати. А Єдиноріг дозволив Ладі взяти з собою додому цуцика Графа. Доня похилила голову й пішла плачучи…

Авторські права на опублікований переказ належать сайту dovidka.biz.ua.