«Жага до життя» переказ

«Жага до життя» — одне з найвідоміших оповідань Джека Лондона. Твір краще читати повністю, адже короткий переказ “Жага до життя” не донесе важливих подій та почуттів героїв.

Джек Лондон “Жага до життя” переказ

Двоє стомлених людей спустилися по кам’яному спуску до невеликої річки. «Їх обличчя висловлювали терплячу покірність – слід довгих поневірянь», а плечі відтягували важкі тюки, пов’язані ременями. Перша людина вже перейшла річку, коли друга спіткнулась на слизькому валуні та підвернула ногу. Він гукнув свого супутника Білла, але той навіть не озирнувся. Незабаром Білл зник за невисоким пагорбом, і чоловік залишився один.

Ці двоє, намивши по важкому мішечку золотого піску, прямували до озера Тітчіннічілі, що в перекладі з місцевої мови означало «Країна Великих Палиць». З озера витікав струмок і впадав у річку Диз. Там у супутників була схованка з їжею і патронами. З собою ж людина несла незаряджену рушницю, ніж, пару ковдр і мішечок із золотом.

Кривлячись від болю, герой квапливо підійнявся на пагорб, але не виявив ніяких слідів Білла. Він спустився вниз і побрів по заболоченій рівнині до «Країни Великих Палиць», збираючи по дорозі шматочки сухого моху для багаття і позбавлені смаку, водянисті болотяні ягоди. Увечері він розклав багаття і розділив 67 сірників на три частини, які порозсував по своєму лахміттю. Взуття його зовсім розвалилося, а нога розпухла. Довелося розрізати на смуги одну ковдру і обернути нею збиті до крові ступні.

Цією рівниною людина йшла кілька днів. Навколо кишіла дичина, але патронів у нього не було, тому герою доводилося харчуватися ягодами, корінням рослин і невеликими рибками-пескаріками, яких він ловив руками і їв сирими. Через три дні хмари заволокли небо, пішов сніг. Людина більше не могла орієнтуватися по сонцю і заблукала. Він дуже ослаб, а муки голоду, що терзали його кілька днів, стали тяжкі. Тепер він їв тому, що мусив їсти. Дичини навколо ставало все більше. Незабаром з’явилися і вовки.

Людина вперто брела в густому тумані, «несвідомо, як автомат». Часто він непритомнів, «дивні думки і безглузді уявлення точили його мозок, як хробаки». В себе він приходив, через муки голоду, які тепер стали ще гостріше. Одного разу, прийшовши до тями, він побачив перед собою ведмедя. Людина хотіла убити його ножем, але злякалася. Він не боявся смерті, але не хотів бути з’їденим. Незабаром він набрів на кістки, що залишилися від вовчої здобичі. Вони трохи підтримали його життя.

«Настали страшні дні дощів і снігу». Він більше не боровся, «як борються люди» і не страждав, але «саме життя в ньому не хотіло гинути і гнало його вперед». Його мозок наповнювали «дивні видіння, райдужні сни». Від свого золота він давно позбувся – половину сховав, решта висипав на землю. Щільно набитий мішечок був занадто важкий для нього.

Одного разу він прокинувся на березі річки. Гріло сонце, а перед очима простягалося «блискуче море» і корабель на його гладі. Він вирішив, що це – чергове бачення, але раптом почув за спиною «якесь сопіння – не то зітхання, не то кашель». Повернувшись, людина побачила вовка. Тварина була хвора. Тоді людина зрозуміла, що корабель – не марення. Заблукавши, він вийшов не до «Країни Великих Палиць», а до Льодовитого океану.

Зібравши сили, що залишилися, він рушив у бік океану, а вовк пішов слідом. Хижак хотів з’їсти людину, але у нього не було сил його вбити. Тепер людина була у свідомості, але сили швидко залишали її, а вовк підбирався все ближче. По дорозі він помітив обгризені людські кістки – останки Білла, серед яких лежав мішечок золота. Людина його не взяла.

Він рухався все повільніше, і незабаром зміг тільки повзти. Вовк не відставав, і людині довелося його вбити. Ніж він втратив, тому задушив тварину, навалившись на нього всім тілом. Напившись вовчої крові, він заснув.

Члени наукової експедиції, що їхали на китобійному судні «Бедфорд», побачили на березі дивну істоту, яка виявилася смертельно виснаженою людиною. Вони підібрали його, і через місяць він «уже сидів за столом <…> в кают-компанії корабля». Деякий час чоловік був схиблений на їжі, і набивав нею свою каюту, але це пройшло перш ніж “Бедфорд” став на якір в гавані Сан-Франциско.

Джек Лондон “Жага до життя” аудіокнига скорочено