Ми саме внесли свої золоті ноші до будинку, коли над верхівками дерев на сході з’явилися перші бліді смуги світанку. Тепер ми були виснажені остаточно. Проте пережите хвилювання не дозволяло нам спати.
Після тривожного сну, що тривав якихось три-чотири години, ми майже одночасно прокинулися і взялися оглядати наш скарб. Скриня була наповнена по вінця. Увесь день і більшу частину наступної ночі ми присвятили ретельному вивченню її вмісту.
Жодного порядку там не було — усе лежало впереміш. Коли ми обережно розсортували знахідки, то зрозуміли, що стали власниками значно більшого багатства, ніж гадали спочатку. Самих лише монет виявилося більш ніж на чотириста п’ятдесят тисяч доларів за тодішнім курсом. Срібла серед них не було зовсім. Усі монети були золотими, дуже старими та різноманітними: французькими, іспанськими, німецькими. Трапилося кілька англійських гіней і навіть монети, яких ми ніколи раніше не бачили.
Деякі були такими великими й важкими та настільки стертими від часу, що прочитати написи на них було неможливо. Американських монет не було зовсім. Набагато важче виявилося оцінити коштовне каміння. Ми нарахували сто десять діамантів — усі великі, а деякі просто розкішні. Було також вісімнадцять надзвичайно яскравих рубінів, триста десять чудових смарагдів, двадцять один сапфір і один опал. Усі камені були вирвані зі своїх оправ і просто кинуті до скрині.
Самі оправи ми знайшли серед іншого золота. Вони були понівечені ударами молота, очевидно для того, щоб неможливо було впізнати їхнє походження. Окрім цього, у скрині лежала величезна кількість золотих прикрас. Майже двісті масивних перснів і сережок. Безліч дорогих ланцюгів — якщо не помиляюся, близько тридцяти. Вісімдесят три великі й важкі золоті розп’яття. П’ять надзвичайно цінних золотих кадильниць. Величезна золота чаша для пуншу, прикрашена вигравіюваними виноградними лозами та фігурами вакханок. Два розкішно оздоблені золоті руків’я мечів. І ще безліч дрібніших речей, яких я вже не можу пригадати.
Загальна вага цих коштовностей перевищувала триста п’ятдесят фунтів. І це без урахування ста дев’яноста семи чудових золотих годинників. Три з них коштували щонайменше по п’ятсот доларів кожен. Більшість була дуже старою. Як годинники вони майже не мали цінності, бо механізми постраждали від часу та корозії. Проте всі вони були прикрашені дорогоцінним камінням і містилися в коштовних золотих корпусах. Того вечора ми оцінили весь вміст скрині приблизно у півтора мільйона доларів.
Згодом, коли більшу частину прикрас і дорогоцінного каміння було продано (дещо ми залишили собі), з’ясувалося, що ми значно применшили справжню вартість знайденого скарбу.
Коли ми нарешті завершили огляд скарбу і хвилювання трохи вщухло, Легран, бачачи, як я згораю від нетерпіння дізнатися розгадку цієї дивовижної таємниці, докладно розповів про всі обставини справи.
— Ти пам’ятаєш, — почав він, — той вечір, коли я показав тобі нашвидкуруч зроблений малюнок скарабея? І пам’ятаєш, як я розсердився через те, що ти вперто твердив, ніби мій малюнок схожий на череп? Спочатку я думав, що ти жартуєш. Але потім згадав про характерні чорні плями на спині жука і мусив визнати, що в твоїх словах була певна частка правди. Та все ж твоя насмішка над моїми художніми здібностями мене зачепила, адже я вважаюся непоганим рисувальником. Тому, коли ти повернув мені той шматок пергаменту, я вже хотів зім’яти його й сердито кинути у вогонь.
— Ти хочеш сказати — шматок паперу, — перебив я Леграна.
— Ні, — відповів Легран. — Він справді був схожий на папір, і спочатку я так і думав. Але щойно почав малювати, зрозумів, що це тонкий пергамент. Пам’ятаєш, який він був брудний? Отож, коли я вже збирався його зім’яти, погляд випадково впав на той бік, який ти розглядав. Уяви моє здивування, коли я побачив там справжнісінький череп саме на тому місці, де, як мені здавалося, я намалював жука. Я був настільки вражений, що якийсь час узагалі не міг тверезо мислити. Я знав, що мій малюнок у деталях зовсім не такий, хоча загальний контур справді був схожий. Нарешті я взяв свічку, сів у дальньому кутку кімнати й почав уважно розглядати пергамент. Перевернувши його, я побачив на звороті власний малюнок саме таким, яким намалював його.
Спочатку мене вразила сама схожість контурів і дивний збіг обставин: череп, про існування якого я нічого не знав, містився саме під зображенням скарабея, а його розмір і форма майже повністю збігалися з моїм малюнком. Ця випадковість буквально приголомшила мене.
Так часто буває зі справжніми збігами. Розум намагається знайти між подіями причинний зв’язок, але, не знаходячи його, ніби завмирає на мить.
Та коли я оговтався від першого потрясіння, мені спала на думку річ, яка здивувала мене ще більше. Я раптом дуже чітко згадав, що тоді, коли малював жука, на пергаменті не було жодного черепа.
У цьому я був абсолютно впевнений. Я добре пам’ятав, як перевертав пергамент то одним, то іншим боком, шукаючи чистіше місце для малюнка. Якби череп уже був там, я неодмінно його помітив би.
Ось тут і почалася справжня загадка.
Пояснити її я не міг, але вже тоді десь у найпотаємніших куточках моєї свідомості ледь жевріла думка, яка згодом привела до відкриття істини, блискуче підтвердженої нашою вчорашньою пригодою.
Я одразу сховав пергамент і вирішив більше не думати про нього, поки не залишуся сам. Коли ти пішов, а Джупітер міцно заснув, я почав розслідувати цю справу більш послідовно. Насамперед я замислився над тим, як пергамент узагалі потрапив до мене.
Місце, де ми знайшли скарабея, було на узбережжі материка, приблизно за милю на схід від острова і зовсім недалеко від лінії припливу. Коли я схопив жука, він боляче вкусив мене, і я випустив його з рук.
Джупітер, як завжди обережний, перш ніж узяти комаху, що підлетіла до нього, почав шукати листок чи щось подібне. Саме тоді ми обоє помітили той шматок пергаменту, який я спершу вважав папером. Він лежав наполовину засипаний піском, а один його куток стирчав назовні.
Неподалік я також побачив рештки корпусу човна, очевидно корабельної шлюпки. Уламки були дуже старими — настільки, що лише насилу можна було здогадатися про їхнє походження.
Джупітер підняв пергамент, загорнув у нього жука й віддав мені. Невдовзі ми рушили додому й дорогою зустріли лейтенанта Дж++. Я показав йому комаху, і він попросив дозволу взяти її до форту. Коли я погодився, він негайно поклав жука до кишені жилета, навіть не забираючи пергамент, який залишився в мене в руках.
Мабуть, він боявся, що я передумаю, і поспішив заволодіти цінною знахідкою. Ти ж знаєш, як він захоплюється природничими науками. А я, сам того не помітивши, поклав пергамент до власної кишені.
Пам’ятаєш, коли я сів за стіл малювати жука, паперу на звичному місці не виявилося? Я пошукав у шухляді — теж нічого. Потім почав нишпорити по кишенях у надії знайти старий лист і натрапив саме на пергамент. Я так детально розповідаю про це, бо всі ці обставини справили на мене надзвичайно сильне враження.
Ти, мабуть, вважатимеш мене фантазером, але тоді я вже почав бачити певний зв’язок між подіями. Я ніби з’єднав дві ланки одного великого ланцюга. На морському березі лежав човен. Поряд із човном знаходився пергамент — не папір, а саме пергамент — із намальованим черепом.
Звичайно, ти запитаєш: «Який тут зв’язок?»
Відповім так: череп, або «мертва голова», є загальновідомим символом піратів. Саме такий прапор вони піднімали під час своїх нападів. Я вже казав, що це був пергамент, а не папір.
Пергамент надзвичайно міцний і майже не руйнується з часом. Речі незначної ваги рідко записують на пергаменті, адже для звичайних нотаток або малюнків папір значно зручніший. Ця думка підказала мені, що череп мав якесь особливе значення. Я звернув увагу також на форму пергаменту. Хоч один його кут був відірваний, легко можна було помітити, що спочатку він мав видовжену прямокутну форму. Саме такий клаптик найкраще підходив би для важливого запису — документа чи пам’ятки, яку потрібно довго зберігати й ретельно берегти.
— Але ж, — перебив я, — ти сам сказав, що черепа на пергаменті НЕ було, коли ти малював скарабея. Як же тоді можна пов’язати човен і череп, якщо останній, за твоїми словами, був нанесений пізніше — Бог знає ким і яким способом?
— А ось у цьому й полягає вся загадка, — відповів Легран. — Хоча саме цю її частину мені вдалося розгадати досить швидко. Мої міркування вели лише до одного висновку. Я розмірковував так: коли я малював скарабея, ніякого черепа на пергаменті не було видно. Закінчивши малюнок, я передав його тобі й уважно стежив за тобою, доки ти не повернув його назад. Отже, ти не міг намалювати черепа. Крім нас, у кімнаті нікого не було, а значить, ніхто інший теж не міг цього зробити. Виходило, що череп не був створений людською рукою. А проте, якось же череп постав на пергаменті!
На цьому етапі я почав пригадувати всі подробиці того вечора й відновив у пам’яті кожну дрібницю. Погода була холодною — рідкісна й щаслива випадковість! — і в каміні палав вогонь. Я, розігрітий після прогулянки, сидів біля столу. Ти ж присунув крісло ближче до каміна.
Саме в ту мить, коли я подав тобі пергамент, а ти почав його розглядати, до кімнати вбіг Вульф — наш ньюфаундленд — і стрибнув тобі на плечі. Лівою рукою ти гладив його й відштовхував, а права, в якій був пергамент, безвільно опустилася між колінами зовсім близько до вогню. На якусь мить мені навіть здалося, що папір загорівся, і я хотів тебе попередити. Але перш ніж устиг щось сказати, ти вже відсмикнув руку й знову заглибився в огляд малюнка.
Згадавши все це, я більше не сумнівався, що саме тепло проявило на пергаменті череп, який я побачив. Тобі, звичайно, відомо, що існують хімічні речовини, за допомогою яких можна писати на папері або пергаменті так, що напис стає видимим лише після нагрівання. Наприклад, сафр, розчинений у царській горілці й розбавлений водою, дає зелений колір. А кобальт, розчинений у азотному спирті, залишає червонуваті сліди. Після охолодження вони зникають, але знову проявляються під дією тепла.
Я уважно оглянув череп. Його зовнішні контури, особливо ті, що були ближчими до краю пергаменту, виглядали набагато чіткішими за інші. Отже, нагрівання було нерівномірним. Тоді я розпалив сильний вогонь і почав поступово нагрівати весь пергамент. Спочатку череп просто став помітнішим. Але коли я продовжив дослід, то в кутку, навпроти черепа по діагоналі, з’явився малюнок, який спершу видався мені козлом. Проте, придивившись уважніше, я зрозумів, що це не козел, а козеня.
— Ха-ха! — засміявся я. — Звісно, я не маю права кепкувати, коли йдеться про півтора мільйона доларів. Але ти ж не збираєшся додати до свого ланцюга ще одну ланку? Невже між піратами й козеням існує якийсь особливий зв’язок? Наскільки мені відомо, пірати не мають нічого спільного з козами — це радше справа фермерів.
— Я ж сказав, що це було не коза, — відповів Легран.
— Ну добре, козеня. Велика різниця!
— Не така вже й мала, — усміхнувся він. — Ти, мабуть, чув про капітана Кідда?
Я одразу сприйняв зображення тварини як своєрідний ребус або ієрогліфічний підпис. Саме підпис. Його розташування на пергаменті підказувало цю думку. Череп у протилежному куті нагадував печатку або офіційну відмітку. Але мене бентежило те, що між «печаткою» і «підписом» не було нічого іншого. Бракувало самого тексту документа.
— Ти, мабуть, сподівався знайти якийсь лист між печаткою та підписом?
— Щось на кшталт цього. Правду кажучи, мене не полишало дивне передчуття, що мене чекає велике щастя. Сам не знаю чому. Можливо, це було радше бажання, ніж справжня впевненість. Але слова Джупітера про те, що жук зроблений із чистого золота, справили на мене напрочуд сильне враження. До того ж уся низка випадковостей була просто неймовірною.
Подумай сам: яка мізерна ймовірність того, що все це сталося саме в єдиний день року, коли було досить холодно, щоб розпалити вогонь! Без каміна або без появи собаки саме в ту мить я ніколи не побачив би черепа. А не побачивши черепа, ніколи не знайшов би й скарбу.
— Продовжуй, прошу тебе! Я вже не можу дочекатися.
— Отже, ти, звичайно, чув численні легенди про скарби, які капітан Кідд та його спільники нібито закопали десь уздовж Атлантичного узбережжя. Такі чутки не могли виникнути зовсім безпідставно. І те, що вони існували так довго, здавалося мені доказом: скарб досі залишався прихованим у землі. Якби Кідд просто сховав награбоване, а потім повернувся й забрав його, легенди давно б зникли. Зверни увагу: усі історії розповідають про шукачів скарбів, але не про тих, хто їх знайшов. Якби пірат повернув свої багатства, на цьому все й закінчилося б.
Я припустив, що якась випадковість — наприклад, втрата запису з позначеним місцем схованки — позбавила його можливості відшукати скарб. Можливо, про це дізналися його товариші. Вони почали безуспішні пошуки, не маючи жодних вказівок, і саме так народилися численні легенди, які потім поширилися по всьому узбережжю. Скажи, ти коли-небудь чув, щоб на Атлантичному узбережжі справді знайшли якийсь великий піратський скарб?
— Ні, ніколи.
— А про величезні багатства Кідда відомо всім. Тому я вирішив, що вони й досі лежать у землі. І ти, мабуть, не здивуєшся, коли я скажу, що майже не сумнівався: дивний пергамент містить загублену вказівку на місце схованки.
— І що ти зробив далі?
— Я знову нагрів пергамент, ще сильніше збільшивши температуру. Але нічого нового не з’явилося. Тоді я подумав, що заважає бруд. Я ретельно промив пергамент теплою водою, поклав його черепом донизу на бляшану тацю й поставив її над жаром розпеченого вугілля. Через кілька хвилин таця добре нагрілася. Я вийняв пергамент — і на мою невимовну радість побачив на ньому численні знаки, розташовані рядками. Я знову поклав його на жар і залишив ще на хвилину. Коли ж дістав вдруге, то побачив перед собою саме те, що ти бачиш тепер.
Тут Легран, знову нагрівши пергамент, простягнув його мені для огляду. Між черепом і козеням червонуватим відтінком були недбало виведені такі знаки:
53∆∆ = 305) ) 6+ ; 4826) 4∆§) ) 4∆) ; 806+ ; 48=8 || 60) ) 85 ;;] 8+;:∆+8=83(88) 5+ = ; 46 ( ; 88+ 96+ ? ; 8) +∆ ( ; 485) ; 5+ = 2 : +∆ (; 4956+ 2 (5+ — 4) 8 || 8+ ; 4069285); ) 6= 8 ) 4∆∆ ; 1 ( ∆9 ; 4 8081 ; 8 : 8 ∆ 1 ; 48 = 85 ; 4) 485 = 528806+ 81 (∆9; 48; ( 88 ; 4 (∆ ? 34 ; 48) 4 ∆ ; 161; : 188 ; ∆ ? ;
— Але ж, — сказав я, повертаючи йому аркуш, — я, як і раніше, нічого не розумію. Навіть якби всі коштовності Голконди чекали на мене за розгадку цієї таємниці, я певен, що не зміг би їх здобути.
— І все ж, — відповів Легран, — розв’язання аж ніяк не таке складне, як може здатися після побіжного погляду на ці знаки. Кожен легко здогадається, що це шифр, тобто запис, який приховує певний зміст. Проте, знаючи дещо про Кідда, я не міг припустити, що він був здатний створити якийсь особливо хитромудрий криптографічний код. Я одразу вирішив, що шифр має просту будову, хоча для грубого розуму моряка він, без ключа, мав видаватися цілком нерозв’язним.
— І ти справді його розшифрував?
— Без особливих труднощів. Мені доводилося розгадувати загадки вдесятеро тисяч разів складніші. Обставини життя й певний склад мислення привчили мене цікавитися такими головоломками. І можна ще посперечатися, чи здатна людська винахідливість створити загадку, яку інша людська винахідливість не могла б розв’язати належним способом. Власне, щойно мені вдалося встановити зв’язний і зрозумілий текст, я майже перестав думати про труднощі тлумачення його змісту.
— У цьому випадку, як і в усіх випадках таємного письма, насамперед потрібно визначити МОВУ шифру. Адже принципи розшифрування, особливо простих кодів, залежать від особливостей конкретної мови й змінюються разом із ними. Зазвичай не залишається нічого іншого, як перевіряти одну за одною всі відомі мови, керуючись імовірностями, поки не буде знайдено правильну. Але тут труднощі усувала сама підписка. Каламбур зі словом «Кідд» має сенс лише англійською мовою. Якби не це, я почав би зі спроб розшифрувати текст іспанською або французькою, адже саме цими мовами найімовірніше міг скористатися пірат із Карибського моря. Та за наявних обставин я припустив, що шифр англійський.
— Ти, мабуть, помітив, що між словами немає жодних проміжків. Якби вони були, завдання стало б значно легшим. Тоді я почав би зі зіставлення та аналізу коротких слів, а натрапивши на односкладове слово з однієї літери — скажімо, «a» чи «I»(займенник “я”), — майже напевно отримав би ключ до всього тексту. Однак поділу на слова не було, тому першим моїм кроком стало визначення найуживаніших і найрідкісніших знаків. Порахувавши їх, я склав таку таблицю:
Знак 8 трапляється 33 рази.
Знак ; — 26 разів.
Знак 4 — 19 разів.
Знак +) — 16 разів.
Знак * — 13 разів.
Знак 5 — 12 разів.
Знак 6 — 11 разів.
Знак ! — 8 разів.
Знак 0 — 6 разів.
Знак 9 — 5 разів.
Знак : — 4 рази.
Знак ? — 3 рази.
Знак ] — 2 рази.
Знак – — 1 раз.
— В англійській мові найчастіше вживається літера e. Далі за частотою йдуть: a, o, i, d, h, n, r, s, t, u, y, c, f, g, l, m, w, b, k, p, q, x, z. Літера e настільки переважає, що важко знайти досить довге речення, у якому вона не була б найчастішою.
— Отже, вже на самому початку ми маємо підставу не для здогадки, а для чогось значно надійнішого. Загальне застосування цієї таблиці очевидне, хоча в нашому випадку вона знадобиться лише частково. Оскільки найчастіше трапляється знак 8, припустімо, що він відповідає літері e. Щоб перевірити це, подивімося, чи часто він стоїть удвох. Адже в англійській мові літера e дуже часто подвоюється — у словах на кшталт meet, fleet, speed, seen, been, agree тощо. У нашому шифрі цей знак подвоюється не менше ніж п’ять разів, хоча текст зовсім короткий.
Якщо ви не знайшли потрібну відповідь, можете запитати у нашого чат-бота у Телеграм.
